відеоархів

Останні відео

Видання ICO


<p style=

" />

Публікації Л.Д. Кучми

Версія для друку
29.05.2012

Виступ Леоніда Кучми на конференції "Природне землеробство - шлях до здоров'я і добробуту нації"

Шановне товариство!

Дозвольте щиро привітати всіх присутніх на нашій конференції.

Наскільки я знаю, це перший захід такого формату в Україні.

Ми поставили перед собою дуже амбітне завдання: привернути увагу суспільства до проблеми здоров’я людей через призму виробництва і споживання екологічно чистих продуктів.

Більше двох тисяч років тому батько медицини Гіппократ сказав відомі слова: «наша їжа - це наші ліки, а наші ліки – це наша їжа».

Наші предки, можливо, й не знали цих слів, але мислили так само. Вони створили таку їжу, яка повністю відповідає заповідям Гіппократа.

Ви, напевне, здогадались, що я маю на увазі наш український борщ.

Наука дієтологія засвідчує, що за життєдайною корисністю цьому блюду конкуренції немає.

Це невеличкий ліричний вступ, який утім безпосередньо пов’язаний з темою нашого заходу.

Метою нашого конкурсу і конференції є сприяння формуванню нової екологічної культури у виробників сільськогосподарської продукції.

Думаю, ви погодитесь зі мною, що розв’язання цієї важливої проблеми неможливе без широкого залучення молоді.

Для обговорення підсумків конкурсу ми зібрались на Полтавщині. І це не випадково. Органічному землеробству тут завжди приділяли багато уваги.

У цьому велика заслуга Федора Трохимовича Моргуна, якого я особисто добре знав і дуже поважав, і який багато років боровся за екологічно безпечну культуру землеробства.

На жаль, далеко не всі розуміли та сприймали його політику.

Але були люди, які серцем і душею повірили в цю святу справу. Це Семен Свиридович Антонець -Герой Соціалістичної праці і Герой України.

Ще в радянські часи він створив агрофірму «Обрій», а тепер приватне підприємство (ПП) «Агроекологія».

До речі, обидва геройські звання Семен Свиридович отримав саме за високу культуру органічного землеробства.

Наскільки я знаю, він перший і поки що єдиний герой саме за такий, особливий трудовий подвиг. Завтра Ви побуваєте у нього в господарстві.

А зараз дозвольте зупинитись на окремих проблемах аграрної політики в контексті теми нашої конференції.

Пріоритет виробництва екологічно чистої продукції означає, що на першому місці має бути не кількість продукції за будь-яку ціну, а її якість.

На жаль, в гонитві за прибутками справа нерідко доходить до великих перекосів, які можуть мати катастрофічні наслідки.

Ви, напевне, знаєте з історії, що більше тисячі років тому справжнім революційним проривом стало об’єднання в одній господарській формі двох основних галузей – рослинництва і тваринництва.

А тепер погляньте, що у нас зараз твориться. Більше третини сільгосппідприємств, які мають більше 3 тис. га землі, не мають тваринництва. А що це означає?

А те, що їх поля роками не бачать органіки. Але ж органіка – це їжа і ліки землі. Куди ж ми котимось?

За радянських часів, наскільки я знаю, у нас не було жодного колгоспу, який би не мав тваринництва.

Погоня за кількістю продукції та прибутками привела до того, що хімізація тотально заміщає органіку.

Ця хімізація свого часу до нас прийшла із Заходу.

Можливо, не всі знають, що М.С.Хрущов колись навіть називав хімізацію сільського господарства запорукою побудови комунізму.

Добре, що є такі люди, як Семен Антонець, які зрозуміли, що хімізація – це не тільки благо, але й велика загроза для здоров’я суспільства.

Нас у цьому плані дещо виручила криза 90-х років.

За ті 10 років застосування хімічних добрив і засобів захисту рослин скоротилось більше як у 10 разів. Не думаю, що треба за цим дуже шкодувати.

Земля трохи відпочила, ожили ріки, ставки, болота, відновились луки, з’явилась риба, раки.

У 90-х роках урожай скоротився у 2 рази. Але проблема не в хімії. Цього, напевне, не сталося б, якби не скоротили у кілька разів внесення органіки.

Адже досвід Семена Антонця підтверджує: можна вирощувати гарний урожай і без хімії. А головне, що це дає чисті продукти на здоров’я людям.

Однак, далі у нас все пішло за законами бізнесу – прибуток понад усе. І наслідки стали плачевними.

Торік в Україні посіви соняшнику займали 19% площі ріллі при допустимій нормі – 12%.

В окремих областях під соняшником зайнято до третини посівів (Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька).

А що говорити про окремі райони, господарства.

Ось де влада має, як кажуть, застосувати владу, встановити контроль і відповідальність.

Не можу обійти і таку серйозну проблему як генна модифікація рослинного і тваринного матеріалу.

Я зовсім не проти генетики. Але практичні аспекти використання її досягнень ще далеко не вивчені.Скоріше, навпаки.

Зарубіжні та вітчизняні науковці вже б’ють на сполох, що генна модифікація негативно позначається на продуктах харчування, на тваринах і організмах людей.

Парадоксально, але феномен деградації людства криється у благих намірах – нагодувати його.

Ті, хто сьогодні тотально використовує хімізацію і генну модифікацію, часто прикриваються лозунгами боротьби з голодом і бідністю.

Але насправді вони роблять людству ведмежу послугу – сприяють його деградації. А мотив відомий – прибутки.

На сьогодні це серйозна і загрозлива для людства проблема, яку можна порівняти хіба-що з глобальним потеплінням клімату.

Не випадково після першого історичного саміту «Планета земля» 1992 року в нинішньому році ООН знову повертається до цієї проблеми.

На цьогорічному саміті «Ріо+20» в Ріо-де-Жанейро питання вже стоїть дуже конкретно: «Про розвиток зеленої економіки».

Україна має потужний науковий потенціал і практичний досвід у цій справі.

Наша батьківщина дала світу чимало відомих дослідників – Володимира Вернадського, Сергія Подолинського, Миколу Руденка, Федора Моргуна.

Сьогодні їх послідовником є Семен Антонець.

Але його зусилля нагадують ситуацію «одного у полі воїна».

Держава має повернутись обличчям до цієї проблеми.

Так вважає 90% опитаних нами конкурсантів.

Я цілком поділяю цю позицію, хоч добре знаю, що наші бюджетні можливості дуже обмежені.

Аграріям, які стали на шлях екологізації своїх господарств, потрібна системна підтримка, яка б діяла постійно, а не у вигляді разових бюджетних подачок.

Тому, на мій погляд, заслуговує на увагу поширення на високоекологічні господарства законодавства про технопарки та системи їх підтримки.

Як перший крок, я б запропонував створення на базі підприємства С.Антонця «Агроекологія» - Національного науково-технологічного парку з усіма передбаченими для технопарків механізмами державної підтримки.

Якщо ви мене підтримаєте, то ми внесемо таку пропозицію Уряду від нашої конференції.

Хочу також торкнутись проблем агрохолдингів.

Вони сконцентрували у своїх руках до третини площі орендованої землі, а окремі з них мають по 300-400 тисяч гектарів.

Але проблема не лише в надмірній концентрації.

Всі основні структурні перекоси – і ті, що я назвав і багато інших, спровоковані і породжені насамперед агрохолдингами.

Саме агрохолдинги в гонитві за валом, за прибутками, махнули рукою на якість продукції і на здоров’я людей.

Саме у агрохолдингах найвищий рівень хімізації та генної модифікації виробництва. Ви це знаєте краще за мене.

На моє глибоке переконання, влада і суспільство загалом не можуть далі спокійно дивитись на це.

Настав час запровадити нормативне регулювання застосування хімії і органіки в сільському господарстві, і насамперед в агрохолдингах.

У багатьох країнах так робиться в енергетичній сфері. У Бразилії уже більше 20 років діє обов’язкова норма добавляти у нафтопродукти 20% біоетанолу. Сьогодні така норма вже діє у багатьох країнах.

Тут є своя логіка: хочеш отримувати більший урожай – внось більше органіки.

Така пропозиція, за вашої підтримки, теж може бути внесена уряду.

Водночас вважав би за доцільне розглянути питання створення спеціального фонду підтримки розвитку органічного землеробства.

Кошти для цього фонду можна б отримувати від продажу квот на забруднення землі хімією.

Хочеш більше вносити хімії – купляй квоту, а кошти підуть у фонд підтримки органічного землеробства.

У світі є досить схожий аналог такого механізму – Кіотський протокол, де квоти на забруднення навколишнього середовища купляються країнами-забруднювачами, а продаються більш «чистими країнами».

Політика держави щодо господарювання на землі в інтересах життя і здоров’я людей має бути твердою: хочеш господарювати на землі – постійно поліпшуй її якість.

Варто пам’ятати мудрі слова американського еколога Лестера Брауна: «Ми не успадковуємо Землю від наших батьків. Ми її позичаємо у наших дітей».

Дякую за увагу.

Повернутися назад до розділу