відеоархів

Останні відео

Видання ICO


<p style=

" />

Публікації Л.Д. Кучми

Версія для друку
17.02.2011

Фахівці про книгу Леоніда Кучми "Зламане десятиліття"

Ось уже двадцять років Украї­на здійснює складний і болючий перехід від напівдержавної ра­дянської республіки до власної державності, від тоталітарного до демократичного устрою, від суспільства, яке не визнавало приват­ної власності, до ринкової економіки, сформованій на основі цієї власності.

Як наслідок, новітня економі­чна історія і сучасне економічне життя України сповнені драма­тизму, насичені неординарними, цікавими подіями і особистостями. Водночас, як не дивно, вони мало вивчені у своєму реальному, справ­жньому вимірі, і ще менше проана­лізовані та осмислені.

І тому, коли з'являється книга — свідчення когось із учасників творення справжньої економічної історії країни — керівників чи членів урядів незалежної України, «капітанів» українського бізнесу, фінансистів і, зрештою, всіх, кому судилося жити і діяти у цей складний і напружений час величезних змін і складних трансформацій — то це подія. А коли автор книги, що присвячена українській економіці від першого року незалежності і до сьогодні, — другий Президент України, власне — ключовий її творець, то це — неординарна подія.

Мав честь отримати екземпляр книги Леоніда Даниловича Кучми «Зламане десятиліття» напере­додні її презентації, з інтересом переглянув, відклав для прочитан­ня, та, як це буває часто, поточні справи не давали цього зробити. І ось — прочитав, а прочитавши, дійшов висновку — серйозна, правдива, потрібна, розумна кни­га, написана людиною, глибоко небайдужою до долі України.

«Зламане десятиліття» — це три окремі логічні частини, різні за обсягом, але поєднані автором їх внутрішньою і загальною цілісніс­тю.

Перша частина — аналіз деся­ти основних причин, які, на думку другого Президента України, спо­чатку привели до передкризового стану, а потім — до глибокої кри­зи економіку України в 2008—2009 роках (авторська назва частини — «Передмова»).

Друга — головна і найбільша за обсягом частина. Вона про драматичну, болісну трансформацію економіки України з часу проголошення незалежності до дня сьо­годнішнього.

Тут послідовно розкриваються найважливіші і найскладніші суспільно-економічні проблеми, такі як приватизація; становлення великого, малого і середнього бізне­су; промислова політика; парадок­си металургії; розвиток машино­будування, включно із космосом і авіабудуванням; проблеми енерге­тики разом із газовими; земельна реформа і доля села; підйом і кри­за будівництва; розвиток транс­портної інфраструктури.

Кожній із цих непересічних проблем присвячено розділ ґрунтовного аналізу, здійсненого як у часі, так і у просторі, де час - це період від 1991 року і до сьогодні, а простір - це світовий економіч­ний контекст, з яким порівнюєть­ся наша «сувора реальність» і не­відривно від якого аналізується.

Всі розділи завершуються ав­торськими висновками, конкрет­ними пропозиціями та небайдужи­ми роздумами щодо подальших дій в інтересах суспільного та еконо­мічного розвитку країни.

Окрема увага — передкризово­му і кризовому періоду останніх років, аналіз причин та наслідків нинішньої кризи, скрупульозний пошук шляхів виходу із неї.


Инновационные разработки, применяемые в Ламборджини Lamborghini Reventon Roadster http://lambo.com.ua/
Спортивный заднеприводный Ferrari FF (http://ferrari-auto.com).

Третя частина — про політику, яка, на думку Леоніда Кучми, може бути як чинником творення, так і руйнування економіки. Про необхідність утвердження духу української державності — спільну відповідальність за це. Про потребу зміцнення державницьких засад в політичній системі. Про стан та перспективи стосунків Ук­раїни із основними партнерами — США, Росією, Євросоюзом. Про глобальну політику, роль і місце у ній України (авторська назва час­тини - «Післямова»).

Вже у першій частині, а далі і в розділах головної, другої частини книги, аналізуючи глибинні причи­ни «української» складової нинішньої кризи, автор логічно підво­дить нас до висновку, що країна не могла і не може сподіватися на прогрес та нормальне функціонування суспільства і економіки без здійснення всебічних та болісних перетворень — реформ.

Фактично автор нагадав нам те, що ми, видаючи бажане за дійсне в передкризові роки «незаробленого споживання», почали забувати — українська економіка є пере­хідною. Вона суттєво відрізняєть­ся від сталих економік розвинених країн, бо функціонує в час перехо­ду суспільства від одного історич­ного стану до іншого, в період бурхливих і складних політичних, соц­іальних, суспільно-психологічних та інших змін, які розпочалися у нас у 1990—1991 роках і ще не завершились. А це значить, що кож­ну копійку «треба рахувати», в борги залізати не можна, економ­ічну незалежність боронити, наро­ду говорити правду, а позитивни­ми кроками своїх попередників до­рожити.

Звідси і справедливий висновок Леоніда Кучми про те, що першопричиною, яка призвела економі­ку України до нинішньої кризи, була «зміна економічного курсу і зупинення реформ».

Звідси, до речі, і назва книги - «Зламане десятиліття», яка засві­дчує два економічно різних періо­ди першого десятиліття двотисячних років, хоча автор і не обме­жується тільки цим періодом, ана­лізуючи «в часі» всі роки незалеж­ності, і це, на мою думку, правиль­но.

Що стосується економічних перетворень — реформ — то дру­гий Президент України, як ніхто інший в країні, має право сказати про них своє слово і суспільству, і керівництву держави. Саме він був головним двигуном українських реформ протягом 1992 — 2004 років, коли спочатку визначався, потім стверджувався курс суспіль­но-політичного розвитку, закладалися підвалини української дер­жавності, а суспільство і економі­ка, долаючи величезні труднощі, саме при Кучмі пройшли «точку неповернення» до минулого.

Народний депутат України першого скликання, директор од­ного з найбільших у світі заводів ракетно-космічної техніки, Леонід Кучма, ставши у жовтні 1992 року Прем'єр-міністром (його обрання на цю посаду активно підтримува­ли реформаторсько-налаштовані депутати парламенту, до яких маю честь віднести і себе), на відміну від багатьох високих керівників, ніколи не боявся брати особисту відповідальність за стратегічні державні рішення - і «популярні», і «непопулярні».

Нагадаю одне із перших — вве­дення у дуже складний і непевний час 11 листопада 1992 року украї­нського карбованця у безготівко­вий обіг (так званий «вихід із рубльової зони»), що знаменувало створення єдиної грошової систе­ми України, початок економічної «відлиги» та подолання кризи пла­тежів, перше котирування украї­нської валюти до валют інших країн. Гривня теж була введена за Кучми, але через чотири роки, у 1996, коли багатостраждальний український карбованець взяв на себе весь інфляційний і девальваційний тягар, розчистивши тим са­мим дорогу гривні.

А чого вартий факт, коли за на­поляганням Прем'єра Л.Д.Кучми Верховна Рада внесла зміни до Конституції, якими надала надзви­чайні повноваження Кабінету Міністрів - право протягом року видавати декрети, які мають силу законів. Цим правом Кабмін спов­на скористався задля створення передумов для базових економіч­них перетворень. Починаючи із кінця грудня 1992 року і до 20 травня 1993 року за особистим підписом Прем'єр-міністра Украї­ни було видано 73 декрети, з яких 71 регулював економічні відноси­ни з питань оподаткування, прива­тизації, земельної власності, ва­лютного регулювання, оплати праці, зовнішньоекономічних зв'яз­ків, митної справи, страхування, стандартизації, антимонопольної політики та інших найважливіших економічних питань.

І недарма перша доповідь, з якою новобраний Президент Ук­раїни Л.Д.Кучма на початку жовт­ня 1994 року звернувся до украї­нського народу і депутатів Верхов­ної Ради, називалася «Шляхом ра­дикальних економічних реформ. Про основні засади економічної та соціальної політик». Саме тоді було завершено вибір шляху сусп­ільно-політичного розвитку і від нескінченних балачок про рефор­ми країна перейшли до їх практич­ної реалізації, що добре проілюс­тровано у кожному із дев'яти розділів другої частини книги. В час «першого президентства» Ле­оніда Кучми на вищих ланках дер­жавного управління з'явилося ба­гато нових талановитих людей, в тому числі із регіонів країни, які зробили реальний внесок у нову економічну політику держави, їх прізвища називаються автором.

Неоціненним був і описаний у книзі особистий досвід Президен­та Кучми у подоланні економічної кризи 1998 року, коли Президент, уряд і Нацбанк діяли злагоджено, спільно визначаючи пріоритети, а де не вдавалось домовитись, Глава держави усю повноту відповідаль­ності, як він стверджує і як ми це бачили, брав на себе, не киваючи на «не зовсім дружній» парламент, що є окремою темою, яка теж роз­кривається автором. Яким контра­стом така відповідальність вигля­дала до дій влади в часи кризи 2008 — 2009 років, добре видно із порівнянь та аналізу, наведеного у книзі, як і з гіркого досвіду грома­дян України, хто постраждав від нинішньої кризи, а таких абсолют­на більшість.

Окремо хочу сказати про пи­тання, яке сьогодні більш ніж «на слуху» - про пенсійну реформу. Ще у 2001 році, коли пенсійні вит­рати країни становили лише 8,7% ВВП і були одними із найменших у Європі (це не 18,2%, як у 2009 році, що, навпаки, стало європейським антирекордом і ще одним «зламом десятиліття» в Україні), Л.Д.Куч­ма, розуміючи величезне соціаль­но-економічне значення цього пи­тання, звернувся до Верховної Ради і уряду із спеціальним По­сланням «Про основні напрями ре­формування системи пенсійного забезпечення населення України».

У Посланні Президент виклав конкретний план «докорінного реформування пенсійної системи з метою її адаптації до вимог ринкової економіки та суттєвого підви­щення рівня пенсійного забезпечення». Цей план, що орієнтував­ся на запровадження принципово іншої моделі пенсійного забезпе­чення європейського зразка, не пе­редбачав ні підвищення пенсійно­го віку, ні інших, вимушених сьо­годні кроків, почав активно вико­нуватися, до речі, як і інші «рефор­ми від Кучми».

Вже у 2004 році було введено в дію першу низку законів, які окреслили нову пенсійну систему. За «планом Кучми» у 2007 році мав початися наступний етап реформ, включно із запровадженням дру­гого рівня пенсійної системи. Не склалось... Наступники все зупи­нили, бо знову «зламали десяти­ліття», спочатку перенісши рішен­ня на 2009, згодом на 2014 рік, а тепер — на 2012 — 2014 роки. Як наслідок — упустили дорогоцін­ний час, загнали проблему у глу­хий кут, бо не дослухались до дру­гого Президента України, чи, за його словами, наведеними у книзі, «змінили економічний курс і зупи­нили реформи».

Окремо про третю частину книги, де, зокрема, йдеться про політику, яка може бути як чинни­ком творення, так і руйнування і економіки, і держави. Мені особи­сто найбільш до душі висновок ав­тора про необхідність утверджен­ня духу української державності у кожному із нас, на всіх рівнях і напрямах суспільного життя, духу, який здатний краще згуртувати громадян країни, ніж будь-яка інша ідея. Дуже актуальний висновок для України з її регіональним, культурним, конфесійним, мовним та іншим розмаїттям, от би дати його на озброєння та втілення вищому державному керівництву.

І останнє. На жаль, надмірної політизація суспільного життя в умовах слабких державницьких засад у політичній та економічній системах країни призвела до того, що сьогодні всі ми тією чи іншою мірою «зациклені» на політичних «ізмах», на спрощеному поділі співвітчизників на «своїх» і «чу­жих», а особливо, коли йдеться про відомих політиків чи держав­них діячів сьогодення чи минуло­го. Тому часто і не вникаємо у суть і головні думки написаного ними чи про них.

А це, хочемо ми того чи ні, мо­рально знищує нас, як громадян єдиної країни, гальмує суспільний прогрес і розриває живий зв'язок між поколіннями. Мусимо боротися із цим, бо інакше, як із сумним гумором сказав класик, історія знову навчить нас лише тому, що вона в черговий раз нікого нічому не навчила.

І кроком у напрямі зменшення цієї політизації, ствердження дух української державності у кожному із нас могло б стати вдумливе зацікавлене прочитання розумної правдивої, небайдужої книги другого Президента України Леонід Даниловича Кучми «Зламане десятиліття».

В. Г. Мельничук,
Народний депутат України першого скликання,
віце-президент Компанії КІНТО

Повернутися назад до розділу