відеоархів

Останні відео

Видання ICO


<p style=

" />

Публікації Л.Д. Кучми

Версія для друку
12.01.2011

Зробити висновки, визначити напрями дій…

Плідний синтез теорії та практики трансформаційних змін в Україні

Кінець XX ст., пов'язаний з посиленням нестійкості світогосподарського роз­витку та масштабними посткомуністичними перетвореннями, виявився важким випробуванням для економічної науки. Проблеми міжсистемних трансформацій у контексті переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки не впи­сувалися в зміст і логічну структуру марксистської політичної економії. Провідні течії та школи західної економічної думки вдалися до аналізу зазначених про­цесів, спираючися на панівну тоді неокласичну, насамперед монетаристську, ме­тодологію, зорієнтовану на саморегуляцію ринку. Проте загальноприйняті теоре­тичні підходи й звичні методи економічної політики, застосовані до нестандарт­них умов, швидко виявили свою обмеженість. Брак цілісних досліджень проблем посткомуністичної трансформації, відсутність необхідного досвіду та знань, фраг­ментарність існуючих розробок, економічний романтизм і соціальні фантазії, що охопили суспільство, призвели до того, що український народ став жертвою ілюзії негайного вирішення назрілих проблем, заплативши невиправдано високу ціну за якісні соціально-економічні зрушення.

Нині величезний масив літератури, присвяченої ринковим перетворенням, представлений в основному дескриптивними та компаративістськими напрацюваннями, автори яких висвітлюють успіхи та невдачі економічних трансформацій у постсоціалістичних країнах. Водночас глобальна фінансово-економічна криза, по­силення соціальної напруженості, неочікувані аномалії та дивергенція траєкторій розвитку цих країн дали новий поштовх до переосмислення традиційних підходів.

Пошук ефективного напряму соціально-економічного розвитку українського суспільства на нинішньому етапі загострив проблему виявлення теоретико-методологічної перспективи для вирішення складних питань, пов'язаних з відобра­женням справжнього динамізму й інституційного різноманіття існуючої економіч­ної реальності. При цьому тривалий період трансформації економіки України та досвід соціально-економічних перетворень сприяють усвідомленню складності й суперечливості процесів радикального реформування економіки та суспільства в контексті сучасних світогосподарських реалій.

У цьому контексті публікація нової книги Президента України (1994-2005 рр.) Леоніда Кучми "Зламане десятиліття" не лише відповідає важливому історично­му етапу життя українського суспільства, а й символізує певний рубіж, пов'яза­ний з переходом від найчастіше школярського засвоєння західних теорій та об­грунтування необхідності їх застосувати до розвитку вітчизняної економічної на­уки та господарської практики, з опорою на набутий досвід соціально-економічних перетворень і теоретичне багатство світової суспільної думки.

Монографія визнаного у світі державного та громадського діяча, авторитет­ного керівника, вправного господарника засвідчує високий професіоналізм, еру­дицію, ясне усвідомлення історичних і політичних реалій, вірність власним прин­ципам і переконанням, уміння бачити нове та втілювати в життя задумане. Автор доклав багато інтелектуальних зусиль і таланту для того, щоб глибоко проаналізувати досвід трансформації національної економіки, нагромаджений за минулі роки, по-новому поглянути на умови й джерела її сталого розвитку в найближчій та віддаленій перспективі.

Ця суто ділова книга про економіку присвячена структурним реформам в Україні (утвердженню приватної власності і підприємництва) та головним галузе­вим проблемам господарства. Автор поставив собі за мету проаналізувати різні періоди життя нашої держави за роки незалежності, дослідивши успіхи й прорахунки в подоланні глибокої трансформаційної кризи 90-х років; досягнення та упущення в здійсненні економічних реформ у період 2000-2004 рр.; причини й наслідки економічних втрат у 2005-2009 рр.; шляхи подолання кризи і забезпе­чення впевненого прогресу українського суспільства в найближчій перспективі. Сама назва книги дуже промовиста. Ідеться про перші десять років XXI ст., еконо­мічна динаміка яких наштовхує на зоровий образ загубленого молодого деревця, коли згадати, що приріст ВВП України впродовж 2000-2004 рр. становив 49,5%, а в наступні п'ять років (2005-2009 рр.) упав до 3,2%. Центральне місце в цій комплексній, багатоаспектній праці відведено висвітленню все ще недостатньо розроблених у науковому й практичному плані проблем ринкової трансформації економіки України. У першу чергу, це стосується приватизації як базової еконо­мічної реформи; залучення вітчизняного й іноземного капіталу; розгортання ве­ликого та малого бізнесу; метаморфоз промислової політики; відродження та кризи металургії; глобалізації ринку та конкуренції; інноваційної стагнації машинобуду­вання (авто-, судно-, авіа-, космопрому); глобальної конверсії в царині енергети­ки; суперечностей аграрних реформ та становлення аграрного ринку; реформу­вання житлово-комунальної галузі, вітчизняної транспортної системи тощо.

Постать Івана Карабиця — особлива в українській культурі, його ім'я як композитора та культурного діяча відомо не тільки на батьківщині, але далеко за її межами. Видатний комозитор Сучасності.
Современный и практичный автомобиль Haima

Книга починається з розкриття десяти причин передкризового стану та кризи сучасної економіки України. Серед них названі такі: 1) зміна економічного курсу та зупинення реформ внаслідок посилення політичного тиску на економіку, зростання адміністрування, використання влади в приватних інтересах; 2) руйнація газових домовленостей і розпалювання газових конфліктів; 3) здійснення агресивної імпорт­ної політики, посилення імпортозапежності економіки; 4) втрата довіри інвесторів та підприємців, грубе порушення пропорцій між виробництвом, нагромадженням та споживанням; 5) тінізація економіки в результаті бюрократизації бізнес-середовища, зростання корумпованості органів влади, надмірного податкового наванта­ження; 6) руйнація бюджетної політики через необґрунтованість й нереальність ук­ладання бюджету, авансового збирання податків та платежів, неповернення підпри­ємцям заборгованості з ПДВ, емісійного фінансування бюджету за допомогою різних інструментів, проїдання нагромаджених у попередні роки ресурсів, інфляційного підживлення доходів бюджету, формування бюджетних надходжень шляхом зовнішніх та внутрішніх запозичень; 7) розкручування інфляції та девальвації; 8) послаблення грошово-кредитної політики; 9) зростання боргової залежності; 10) популізм, підвищення соціального навантаження на бюджет до катастрофічних розмірів. Такий підхід є важливим не лише для розуміння минулого та нинішнього стану вітчизняної економіки, а й для обгрунтування дій тих економічних і політичних агентів, які мають реальну владу в суспільстві чи претендують на неї. Адже не­точність в оцінці ситуації - це перший крок до формулювання помилкових цілей та вибору неадекватних засобів їхнього досягнення.

Важливо підкреслити, що багатовимірність проведеного Л. Д. Кучмою до­слідження поєднується з глибиною аналізу, широтою осягнення перетворень, увагою до деталей і конкретних фактів. Це стосується, наприклад, висвітлення проблем приватизації, що розкриваються автором у широкому соціальному кон­тексті як історична драма суспільства, сповнена гострих конфліктів і протиріч.

Критичний аналіз змін у системі власності приводить автора до обгрунтовано­го висновку: криза приватизації не була випадковою для України. Гостра конфлікт­на конкуренція політичних сил, "чистки" бюрократії як носія інституцій пам'яті не залишили місця і часу для стратегічної роботи та інфраструктурних реформ. Ідеть­ся також про те, що від самого початку було докладено недостатньо зусиль для інституційного будівництва, тобто створення такої системи інститутів ринкової еко­номіки, у межах якої приватна власність могла би ефективно функціонувати.

У даному контексті заслуговує на увагу обгрунтування необхідності перейти від фіскальної до інноваційно-інвестиційної моделі приватизації. На думку автора, споживацький підхід до приватизації, за якого отримані кошти направляються на соціальне проїдання, деформує бюджетну політику, міцно прив'язуючи її до при­ватизаційної. З другого боку, намагання отримати найвищу ціну як основний ре­гулятор фіскальної приватизації вступає в гостру суперечність із завданням мо­дернізації об'єкта новим власником. Отже, сучасні інституційні зміни мають бути спрямовані на запровадження спеціальних режимів для здійснення інноваційно- інвестиційних проектів приватизації.

У зв'язку з цим зауважимо, що проблеми переходу на інноваційно-інвести­ційний шлях розвитку національної економіки посідають центральне місце в роз­думах автора. Він вважає, що в нашого бізнесу нема відповідної мотивації. Як відомо, метою бізнесу є прибуток, який можна отримати двома шляхами - техно­логічним (інноваційним) або рентним. Інноваційний шлях є тривалим, пов'язаним з великими витратами й ризиками; щоб іти ним, потрібні політична, економічна, правова стабільність у країні, довіра до влади, гарантії безпеки власності й інвес­тицій на тривалу перспективу. Рентний шлях - менш ризиковий, менш витратний і більш захищений. Ідеться про маніпуляції із затратами, цінами, прибутками, про ухилення від сплати податків, платежів і зборів, тінізацію та офшоризацію бізне­су, контрабанду, відмивання бюджетних і кредитних коштів, про пільговий доступ до державних бюджетних коштів, надр і ресурсів, тобто важлива умова - доступ до ринкової монополії, до будь-якого виду влади. Саме володіння ресурсами вла­ди як джерелом отримання ренти становить основну конкурентну перевагу укра­їнського бізнесу. Вибір рентного шляху як найбільш надійного й ефективного в найближчій перспективі породжує спотворену антиінноваційну мотивацію вітчиз­няного бізнесу, загрожуючи його олігархізацією та інноваційною деградацією. Конкуренція в інноваціях витісняється конкуренцією за економічну владу.

Таким чином, автор доходить висновку: щоб вітчизняний бізнес став іннова­ційним, йому потрібна нова економічна політика, спрямована проти проникнення бізнесу у владу. Маються на увазі трансформація квазіринкової економіки у справді ринкову шляхом збалансування економічних інтересів, підвищення непривабли­вості рентного та посилення вигод інноваційного шляху розвитку бізнесу, ство­рення такої інституційної організації влади в економічній сфері, за якої інновації стануть головним джерелом максимізації прибутку підприємців. Тут слід підкрес­лити чіткість, деталізацію окреслених автором проблем та механізмів їх вирішен­ня, статистичну обгрунтованість узагальнень та висновків.

Книга збагачує кожного розумінням складності життя, динаміки суперечнос­тей різних соціальних груп, проблем гармонізації інтересів. Підбиваючи підсум­ки, автор висловлює думку про те, що після кризи може настати епоха рівних можливостей - і для сильних держав, і для тих, хто готовий змагатися з ними. Для України важливо скористатися такою можливістю, реалізуючи політику чес­ного партнерства, яка неодмінно поважає інтереси інших держав у процесі відсто­ювання стратегічних пріоритетів національного розвитку. Автор певен, що нова зовнішня політика України має бути багатовекторною, ініціативною, активною. Тож пропонується компетентне та реалістичне трактування реформ, більше того - їх ідеологічне обгрунтування.

Поряд з тим слід зауважити, що автор часом надто категоричний у власному баченні проблем, що аналізуються. Загальновідомо, що характер і спрямованість соціально-економічних процесів є не лише об'єктом наукового дослідження, по­лем політичної боротьби, а й предметом суспільного вибору. Отже, складність проблематики зумовлена ще й тим, що в книзі наукові засади тісно переплетені з політичними, етичними, ідеологічними аспектами. При цьому теоретичне об­грунтування одного з можливих шляхів трансформаційної економіки України не може претендувати на створення універсальної концепції, що скасовує об'єктив­ну альтернативність суспільного розвитку. Мова про те, що проблему подолання невдач у дослідженні та реалізації процесів економічних перетворень не варто зводити ні до пошуку єдино правильної версії, ані до спроб простого об'єднання різних підходів. Важливо усвідомити принципову поліваріантність, відсутність абсолютних істин та єдино правильних рішень у ході реалізації надзвичайно склад­них соціально-економічних трансформацій.

Резюмуючи, підкреслимо, що книга Л. Д. Кучми "Зламане десятиліття" кри­тично важлива для розуміння дійсного перебігу подій та формування розумної траєкторії подальшого розвитку національної економіки. Ця концептуально зріла праця відзначається теоретичною фундаментальністю, структурною логічністю, фактологічною насиченістю і переконливістю, що сприяє розширенню та поглиб­ленню простору теоретико-економічних досліджень. Відчувається: автор вболі­ває за те, щоб були зроблені належні висновки з багатьох політичних, економіч­них, соціальних негараздів і щоб українське суспільство дістало новий поштовх до руху вперед. Безперечно, новизна та неординарність висунутих автором поло­жень і гіпотез зумовлюють їхню дискусійність. Проте зваженість авторських аргу­ментів переконує в тому, що книга може відіграти роль каталізатора в переос­мисленні багатьох звичних істин, і це сприятиме розвиткові української держави та зміцненню національної безпеки.

На завершення хотілось би побажати Леоніду Даниловичу доброго здоров'я, бадьорості духу, натхнення, творчих здобутків. Чекаємо його нових праць, які допоможуть у практичній роботі з мобілізації зусиль нашого суспільства для роз­будови справедливої, благополучної й демократичної держави.

В.БАЗИЛЕВИЧ,

член-кореспондент НАН України.

Погляд у майбутнє? Чи ностальгія за невикористаними можливостями?

Розуміння суті того, що для здійснення земельної реформи, загального її успіху „вирішальне значення має якість - наукова обгрунтованість, виваженість, комплекс­ність задуму, принциповий каркас, креслен­ня реформаторського проекту", свідчить про глибоке розуміння автора значення зе­мельної реформи не тільки для селян, села, а й для всієї країни. Чи не тому таке щемливе ставлення до земельної реформи, яке про­стежується у Вступі до розділу VII, на якому зосередимо увагу в аналізі тих нормативно- правових документів, що визначали шляхи формування відносин та проголошували право власності селян на сільськогосподар­ські землі колгоспів і радгоспів та передба­чали можливість володіння, розпорядження й користування землею, її оренди, застави, обміну, оподаткування, дарування та купівлі-продажу. Оцінка в історичному ракурсі столипінської реформи, ведення сільського­сподарського виробництва на приватній зе­млі у світі, „історичний аспект паювання землі у скандинавських країнах у 20-30-х роках XX ст., в Японії після Другої світової війни, у Східній Німеччині „свідчить, що автор керувався глибоким знанням сутності задуму реформування землі в Україні, гли­боко осмислив необхідність, незворотність й об'єктивну закономірність приватизації зе­мель колгоспів і радгоспів, незважаючи на протистояння лівих сил та заперечень „ав­торитетних аграріїв".

Автор простежує і оцінює всі кроки, прорахунки й наслідки проведення приватизації землі - від прийняття першого президентсь­кого указу про паювання земель сільського­сподарського призначення (8 серпня 1995 р.) до видачі державних актів на земельні паї та прийняття у новій редакції Земельного ко­дексу України у 2001 році. Разом з тим на­голошує на необхідності завершального етапу земельної реформи, яким має бути створення реєстраційної системи, що гаран­туватиме недоторканість власності, право­вий захист і недопущення правопорушень, та окреслює задачі, які при цьому треба бу­ло розв'язати й чого не було зроблено.

Заглиблення у розвиток земельних відно­син на селі після жовтневого перевороту 1917 року, які були непослідовними, бо спо­чатку формувалися на приватновласницьких настроях селян після столипінської рефор­ми, нової економічної політики, а потім на колгоспній формі господарювання, автор обґрунтовує своє бачення необхідності змі­ни моделі господарювання на землі за умови приватної власності на неї та розкриває по­рядок і послідовність реформування колгос­пів на нормативно-правовій базі його забезпечення.

Автор наголошує, що в процесі реформу­вання колгоспів мали бути дотримані дві ви­моги: перша - щоб правонаступником колго­спу стала господарська структура ринкового типу, що ґрунтується на приватній власності; друга - звести до мінімуму фізичне подріб­нення й розпорошення земельних масивів колгоспів і радгоспів. їхня реалізація та де­мократичність дій забезпечили збереження у переважній більшості сільськогосподарських підприємств організаційно-господарську структуру, матеріально-технічний і кадровий потенціали та приватний правовий статус. Сформувалася різноукладна структура сіль­ськогосподарських підприємств. Простежу­ється певний підйом у розвитку сільськогос­подарського виробництва.

Автор розглядає також проблеми недозавершеності реформи, що зумовлює незахи­щеність селян, їхніх інтересів, продаж оптом корпоративних прав господарськими струк­турами великим компаніям з іноземним ка­піталом нематеріальних активів, відсутність належного державного контролю за проце­сами купівлі-продажу земельних і майнових паїв під виглядом оренди та інші порушен­ня, що потребують державного контролю.

В умовах недозавершеності земельної реформи, відсутності Закону про ринок зем­лі, створюються передумови для формуван­ня великих агрохолдингів, в оренді яких уже тепер перебуває 43,5% земельних паїв. Ра­зом із тим автор виправдовує створення ве­ликих холдингів потребою інвестування сільського господарства, вищою орендною платою, терміном повноцінної сівозміни, потужністю сучасної техніки, зарубіжним досвідом, можливістю залучення іноземного капіталу. При цьому справедливо ствер­джує, що відсутність закону створює мож­ливості тіньового ринку землі, масового проникнення іноземних компаній на „чор­ний ринок" земельних паїв, у чому заінтере­совані багаті країни Сходу та Азії, які опи­нилися перед загрозою продовольчої кризи. Розкриває недоліки ефекту „доміно" для аг­рарних господарських товариств на випадок фінансової піраміди і наступного неминучо­го банкрутства холдингу. Наведені окремі приклади діяльності агрохолдингів („Райз", „Лендком") засвідчують справедливі застереження автора щодо негативних наслідків для України із зволіканням з прийняттям Закону про ринок землі.

Розкриваючи основні позиції нормативно-правових актів щодо земельної реформи в Україні („Про земельну реформу", „Про форми власності на землю", „Земельний ко­декс України", Президентський указ з пи­тань земельної реформи), в яких були про­писані основні напрями й етапи земельної реформи, автор зауважує, що не всі етапи пройдені, а окремі з них - не так як було пе­редбачено. Проте категоричне заперечення ринку землі не дає можливості реалізувати земельну реформу.

Автор обґрунтовано відстежує наслідки заперечення ринку землі, попереджає від абсолютизації ринку землі, розкриває своє бачення ринку землі та системи його регу­лювання - первинного і вторинного, яка має бути прозорою і об'єктивною. Зауважує при цьому, що поки що земля концентрується у великих холдингах, хоча Земельний кодекс України не дозволяє мати у власності біль­ше 100 га. Відсутність ринку землі, моніторингу за її рухом, ціною не дає можливості державі контролювати даний процес та оде­ржувати в державну казну належні платежі. Наслідки мораторію на ринок землі не пе­редбачувані й фактично узаконений «базар», можливий перехід власності на землю від громадян України до іноземців, що, на дум­ку автора, потребує не тільки однозначних норм закону, а й суворої відповідальності за порушення та особливо жорсткого контро­лю держави.

Проводячи паралель між тим, як багаті країни та ТНК захоплюють землі у бідних країн, автор називає в їх числі й Україну, зауважуючи при цьому, що дану інформа­цію одержано з іноземної преси, бо в Украї­ні облік процесу трансформації землі не ве­деться. Досить аргументовано обґрунтову­ється необхідність створення земельного банку як „головного регулятора ринку зем­лі". Наведені загальні положення щодо фун­кцій такого банку правомірно розкривають його значення для. розвитку ринку землі.

Цікавим, на нашу думку, є аналіз різних поглядів політиків щодо ринку землі, цілей мораторію, що проголошували його ідеоло­ги, творці та реалізатори, й оцінка наслідків такого мораторію: втрата привабливості аграрного сектору, інвестицій, кредитних ре­сурсів, нових технологій. При тому, „коли продаж землі заборонено, але фактично здійснюється", що найгірше, правильно зважаючи, що „ринок землі передбачає дер­жавний (податковий, реєстраційний, земле­впорядний та інший) контроль".

Очевидно, що нині слушною є пропозиція Л.Кучми щодо „ тимчасової заміни морато­рію дозованим ринком" за квотою, визначе­ною для кожного розпорядника землі на рівні середньоєвропейської частки щорічного про­дажу землі, що забезпечило б контрольова­ний режим лібералізації ринку землі.

Аналізуючи й оцінюючи поетапно шляхи розвитку аграрного ринку в Україні (з продрозверстки на селі у 1917-1921 роках - без будь-яких елементарних ринкових відносин, до нової економічної політики 1922-1928 років - коли певні товарно-грошові відноси­ни дозволялися, та посилаючись на відомого українського публіциста Миколу Руденка і його оцінку НЕПу та теорії марксизму), ав­тор окреслив резерви забезпечення конку­рентоспроможності галузі, що полягають не тільки в умінні виробляти, а більше, щоб продавати, в організації вільного аграрного ринку, ринкової інфраструктури (бірж, тор­гових домів, заготівельних структур), що можливо за умови реальних реформ у сфері власності та господарювання.

Об'єктивно оцінюючи за етапами резуль­тати реформ в Україні, Л.Кучма робить на­голос на необхідності формування аграрно­го ринку, його інфраструктури, розвитку форвардної й ф'ючерсної торгівлі, наголо­шуючи при цьому, що має бути не лише вільне ціноутворення, а й дійове державне регулювання, антимонопольний контроль цін, ефективна державна підтримка ринко­вого середовища, стимулювання споживчо­го попиту.

Через призму оцінки ринку зерна, який звужується із різних причин, автор доходить висновку про необхідність організації циві­лізованого, особливо внутрішнього, ринку, що має підтримуватися державою, про не­обхідність збільшення поголів'я худоби і птиці, що підвищить віддачу одиниці зерна, попередить падіння цін на нього, які нині коливаються у 2-3 рази, окреслює заходи щодо поліпшення ринкових відносин. Роз­глядає з певними застереженнями можли­вість створення зернового пулу, в якому за­інтересовані Росія й Казахстан.

Дуже правильною, на нашу думку є по­становка питання про те, що сировина має перероблятись у місцях її добування. Украї­на як головний виробник зерна у світі має всі передумови стати експортером м'яса у найближчому майбутньому, розвиваючи кормову базу, тим більше, що комісія Євросоюзу у 2009 році дала дозвіл на експорт птахопродукції до ЄС. Як приклад наведено діяльність олійницьких компаній, що закрі­пилися на європейському та світовому олій­ному ринку.

Нову політику щодо аграрного ринку Л.Кучма пропонує формувати з огляду на нову структуру попиту, де акценти перено­сяться з продовольчого на енергетичний, де Україна має великий аграрний потенціал. Така позиція автора є дещо необачною. Аг­рарний сектор економіки має забезпечувати передусім продовольчу безпеку держави і лише надлишки продукції мають бути реалі­зовані за різними доступними товаровироб­никам каналами, у тому числі й як енергети­чна сировина.

Оцінюючи різні механізми щодо підтри­мки аграрного сектору, фінансово-еконо­мічні проблеми якого викликані диспаритетом цін на продукцію сільського господарс­тва і промисловості, наслідки диспаритету, що призвели й призводять до низького рівня прибутковості галузі, автор вважає необхід­ним перейти від прямої бюджетної підтримки сільськогосподарського виробництва до політики створення сприятливих економіч­них умов розвитку галузі. Але, на жаль, не розкриває як це зробити. При цьому заува­жує, і цілком слушно, що уряди розвинутих країн один перед одним підтримують фер­мерів, щоб вони не втратили своїх конкуре­нтних переваг. До того ж, ці ж уряди, маючи можливість дешево забезпечувати себе ввіз­ними сількогосподарськими продуктами, розвивають власне сільське господарство, життя без якого люди собі не уявляють.

Автор здійснив екскурс в общинне село шевченківських часів з його фільварківською системою і кріпосним правом, дав оцінку столипінській реформі, непу, колективізації та індустріалізації, розкрив наслідки для села Другої світової війни й післявоєнного пері­оду. На основі глибокого аналізу умов жит­тєдіяльності села за період з 1950 по 1990 рік розкрив усі позитиви і негативи спеціальних програм соціальною розвитку села, показав занепад побутового сектору соціальної сфери та наголосив при цьому, що в країнах Східної Європи в ринкових умовах забезпечення се­лян товарами широкого вжитку, побутових і особистих потреб на порядок вищий, ніж був при плановій економіці, але при цьому не пояснив, чому саме.

Відстежуючи зростання інвестицій у соці­альну сферу села в період ринкових транс­формацій, що привели до зміни його соціа­льної інфраструктури, автор наголошує на концентрації державної підтримки соціальної сфери, обґрунтовує і конкретизує спряму­вання вкладень на суттєве поліпшення соціа­льної інфраструктури (доріг, комунікацій), транспортного, медичного та освітнього об­слуговування населення, нагадує про необ­хідність розвитку зеленого туризму. Наголо­шуючи на необхідності відмежування держа­вної підтримки виробництва від розвитку сільської території, автор разом із тим гово­рить про соціальну відповідальність бізнесу, у тому числі й аграрного, при цьому наво­дить позитивні приклади підприємців і бізне­сменів, що вкладають кошти у будівництво соціальних об'єктів, тим самим підкреслюю­чи про необхідність пам'ятати, продовжувати, відроджувати й оновлювати все позитив­не, що було притаманне нашому суспільству.

Книга читається з цікавістю. Не тільки тому, що в ній висвітлені всі віхи розвитку сільського господарства та села, проблеми й успіхи, злети і спади, а й наводяться досить цінні конкретні пропозиції щодо напрямів державної підтримки розвитку соціальної сфери села, сільської місцевості, розвитку людського капіталу.

М.Ю. КОДЕНСЬКА,

доктор економічних наук, професор,

заслужений економіст України

Роздуми про книгу „Зламане десятиліття"

Для успішного розвитку суспільства, на­ції, держави важливим є усвідомлення уро­ків, причин провалів і злетів, здобутків та прорахунків у минулому для побудови свого теперішнього й майбутнього. Сьогодні Україна знаходиться на тому етапі історич­ного розвитку, коли перед четвертим Прези­дентом В.Ф. Януковичем, урядом і владою на всіх рівнях управління знову постало надскладне завдання подолання соціально- економічної кризи та прискорення темпів зростання національної економіки. І в цій ситуації доцільно звернутися до того цінно­го досвіду виходу з глибокої кризи 1990-х і досягнення стабільності й значного еконо­мічного зростання на початку 2000-х років, визначитись із першопричинами нинішніх проблем і необхідними діями. Безсумнівно, корисною та слушною тут буде книга друго­го Президента України Леоніда Даниловича Кучми „Зламане десятиліття", що дає змогу бачити трансформацію українського суспі­льства за останні 10 років, які були неодно­значними, суперечливими, складними. Зна­чною мірою книга присвячена економіці країни, що й визначило її назву - „Зламане десятиліття" - як ілюстрацію економічного розвитку України в перше десятиліття ни­нішнього століття.

Історично суспільно-економічні реалії описаного Леонідом Даниловичем періоду формувалися в той час, коли мені довелося працювати в уряді країни й бути причетним до вирішення питань, висвітлених у книзі. Природно, що моя робота більшою мірою стосувалася сфери агропромислового виро­бництва і, виходячи із загальної ситуації в державі, всі зусилля були спрямовані на розв'язання проблем цієї сфери діяльності. Тому книгу „Зламане десятиліття" прочитав із надзвичайним інтересом, знайшовши в ній глибоке розуміння сутності сучасних подій, ґрунтовний аналіз та оцінку минулого й сьогодення, небайдужість і чітке бачення май­бутнього нашої держави.

Хочу лише нагадати, що Леонід Данило­вич був обраний Президентом у той час, ко­ли в силу надзвичайної складності та нетривіальності обставин практично неможливо було відповісти на питання: як діяти, щоб забезпечити стабільність у суспільстві й ус­пішний розвиток економіки. Це змусило то­дішнього Президента інтенсивно шукати людей, які б могли дати відповідь на ці пи­тання, спрямувати зусилля суспільства на їх вирішення. Можливо, не випадково він про­тягом усього часу президентської каденції звертався до науки. І в Інституті аграрної економіки, який я очолював, Леонід Дани­лович був не раз і до обрання його Президе­нтом України, і будучи Президентом. Він чудово розумів, що краще за науку, науко­вців, дати відповіді на поставлені тоді пи­тання ніхто не міг. Мабуть через це я й по­трапив до оточення Леоніда Даниловича Кучми.

Нам часто доводилося дискутувати на рі­зні теми і вже тоді поставало питання, яке, до речі й сьогодні не знято з порядку денно­го: „яке майбуття ми бачимо в розвитку держави? Якої ідеології притримуватися - технократизму чи фізіократизму?" Сього­дення рельєфно відображає нашу правоту, що лише у тісному взаємозв'язку промисло­вості та сільського господарства, збалансу­ванні ідей технократизму та фізіократизму, цілісності й гармонійності у розвитку мож­ливо досягти визначних результатів. А саме життя за роки незалежності підтвердило, що ми тоді були на правильному шляху.

Книга „Зламане десятиліття" системно відображає економічні реформи та галузеві трансформації, які відбулися в країні за роки незалежності, процеси ствердження приват­ної власності, підприємництва, розвитку рин­кових відносин; дається глибокий політико-економічний аналіз питань економіки, ви­світлюються механізми й інструменти регулювання соціально-економічної системи, причини їх вибору та ефективність застосу­вання.

За моїми оцінками того часу, можу під­твердити велику правоту цієї людини, коли він бачив і охоплював усе коло питань, що потребували вирішення. Відомо, що Леонід Данилович формувався у сфері промисловості, найвищому її щаблі - аерокосмічній та космічній сферах, але він ніколи не відрива­вся від землі. Все впевненіше в нього укріп­лювалося розуміння проблем та пріоритет­ності сільського господарства, які завжди займали значне місце у політиці, яку він проводив. І впевнений, що правоту свою Леонід Данилович може відчувати в тому, що сьогодні такі підходи дедалі більше про­являються в нашій реальній дійсності не тільки в Україні, але й у світі. Першою з ос­новних десяти причин нинішньої кризи еко­номіки України, визначених у „Передмові" до книги, названо зміну економічного курсу і зупинення реформ.

На мою думку, реформи, започатковані в гой час, мають бути і будуть оцінені нащад­ками. Лише жалкую, що не було відведено мені більше часу - двох років - працювати на вершині розв'язання цієї проблематики (з об'єктивних причин, за станом здоров'я). Те, що було тоді вперше зроблено під нача­лом Леоніда Даниловича, і сьогодні є в ос­нові реформ, започаткованих новим керів­ництвом держави. Мені приємно, що Прези­дент України В.Ф. Янукович ініціює рефор­ми. На жаль, за роки незалежності більшість позицій із задуманого не було здійснено, і коли сьогодні нинішній Президент наполя­гає на проведенні реформ, сподіваюся, що напрацьоване в той час вдасться нам у ни­нішніх умовах втілити в життя.

У книзі простежується глибоке розуміння сутності та життєвої необхідності аграрної, земельної реформи, її значення для суспіль­ства, економіки в цілому й небайдужість до її результатів. „Чому ми взялися за аграрну реформу? Тому, що хотіли зупинити кризо­вий спад в аграрному секторі та забезпечити його розвиток, витягуючи на ринковий шлях" - такими словами починається розділ VII „Земля і село: суперечності реформи". І вже сьогодні ми маємо те, без чого неможливо уявити сучасну країну, аграрне вироб­ництво, село, про що говорить у книзі Лео­нід Данилович: „Земля - вже у приватній власності селян, підприємства теж приватні, продукція належить господарям. На селі за­галом створені певні засади ринкової еко­номіки".

Вважаю, однією з причин, що лежить на поверхні нинішньої соціально-економічної кризи, є ігнорування проблем агропромис­лового виробництва. Про це ми говорили в 1994-1995 роках, актуально це й сьогодні. Необхідно вирівняти становище аграрного сектору порівняно з іншими секторами економіки.

Так, у розділі 3 книги „Метаморфози промислової політики", наприклад, викла­дено трансформації промислової політики. Проте так і не розв'язаною залишилася про­блема забезпечення агропромислової сфери засобами виробництва. Порівняно з фондооснащеністю сільськогосподарських земель у країнах ЄС, в Україні цей показник вії ра­зів нижче. А це впливає на своєчасність та якість виконання робіт, глибину переробки, якість зберігання продукції тощо. Наша промисловість має орієнтуватися на вітчиз­няне агропромислове виробництво, щоб за­безпечити його належним чином. Ми повин­ні розуміти, що агропромислове виробницт­во забезпечує розвиток сільських територій, а отже, і перспективи розвитку всієї держа­ви. Адже в тому випадку, коли розвивають­ся лише окремі її центри, а промисловість, як відомо, концентрується локально, то й розвиток держави має слабкі перспективи.

Агропромислове виробництво, на відміну від галузей промисловості, завдяки проду­маним, вважаю, на той час механізмам та інструментам врегулювання, за рахунок за­безпечення економічного інтересу, різнома­ніття організаційно-правових форм, не втра­тило позицій у своєму розвитку навіть у кризові роки. Але ми розуміємо, що питання економічного інтересу власника, власника землі так і залишається відкритим. Леонід Данилович у своїй діяльності дотримувався цілком здорового економічного глузду, і в книзі він показує забезпечення економічно­го інтересу через приватизацію; в розділі з аграрної проблематики підкреслює, що ми продумали й стали на позицію підтримки формування та підтримки всіх організацій­но-правових форм.

Економічний інтерес - це також і заробіт­на плата, яка в сільському господарстві майже в два рази нижча, ніж у середньому по економіці, існує соціальна необлаштованість на селі. Сільське господарство нині одержує в рік близько 5-10 млрд грн прибу­тку, що становив 2,5-5% від потенційно можливого і впливає на матеріально-технічну базу, на рівень заробітної плати, економіч­ний інтерес, трудову міграцію, обезлюднен­ня сільських територій. Потребують пода­льшого вирішення питання соціальної від­повідальності бізнесу. На часі є твердження Леоніда Даниловича про те, що „латифундація має право на розвиток в Україні рівно настільки, наскільки вона відповідає інтере­сам не іноземних бізнесменів, а українських селян".

У країна нині офіційно визнана країною з ринковою системою господарювання. Проте маємо незавершеність земельної реформи, невключення ресурсу землі до активів, еко­номічного обороту, що не дає змоги створи­ти рівні стартові умови для всіх видів еко­номічної діяльності. А в агропромисловому виробництві визначальним у ринковій сис­темі господарювання є ціноутворення, й у системі ціни на продукцію, яка виробляєть­ся в сільському господарстві, обов'язково має бути врахований ресурс землі. Необхід­но завершити земельну реформу, організу­вавши цивілізований ринок землі з належ­ною інфраструктурою, організацією розподільних і регулювальних відносин у державі з участю землі.

Нагальною до розв'язання проблемою є створення умов для малих форм господарю­вання в сільському господарстві щодо нале­жних конкурентних позицій на ринку. Принципово важливим у даному питанні є розвиток ринкової інфраструктури та відпо­відної організації агропромислового вироб­ництва - від обслуговуючої кооперації (сьо­годні обслуговуючих кооперативів нарахо­вується менше 1000, тоді як сільських насе­лених пунктів, в яких доцільно їх організу­вати, в Україні 28,5 тис.), розвитку оптових, спеціалізованих ринків, агроторгових домів, організації територіально-виробничих та продуктових господарських і представниць­ких організацій агропромислового виробни­цтва за типом так званих „професійних" об'єднань. Необхідно звернути увагу на фі­нансове забезпечення розвитку агропромис­лового виробництва. В країнах із розвине­ною аграрною економікою створено аграрні селянські банки, кооперативні банки, кредит­ні спілки. На часі вирішення питань диспаритету цін, страхування, кредитування, бю­джетних відносин. Тоді можливо буде розв'язати проблеми соціальні й розбудови соціальної інфраструктури. Леонід Данило­вич не втратив почуття гостроти бачення цих питань, про що свідчить його книга.

На мою думку, Леонід Данилович прави­льно в своїй книзі сказав, що українська аг­рарна реформа, її ідея, і, приємно одержати таку оцінку, наукове забезпечення були найкращими в постсоціалістичний період. В основі задуманої аграрної реформи була людина й при входженні в ринкові умови необхідно було забезпечити рівновигідні умови для неї через основну цінність - зем­лю. До нас на навчання приїжджали пред­ставники постсоціалістичних країн: із Схід­ної Німеччини, Прибалтики, Польщі, Болгарії, Словенії, Сербії, Грузії, країн Середньої Азії та інших. Леонід Данилович у книзі за­значає про те, що ми не повністю втілили в життя задумане, і я впевнений, що він також із сумом про це згадує. Адже аграрне виро­бництво для України - це основа життя, що становить не тільки економічну базу розви­тку, але й визначає продовольчу безпеку. Це галузь, яка навіть у роки кризи зберегла свої позиції, залишаючись прибутковим видом виробництва. Для третини населення країни - сільського населення - вона є економіч­ною основою існування. Не слід також забу­вати, що сільське господарство має тісний зв'язок із природою, виконуючи важливу екологічну роль.

Вважаю, що наука, до якої я був причет­ний до, під час і після роботи в уряді, не ви­передила набагато час, вона йшла й сьогодні йде в ногу з ним. Тільки за липень - вере­сень Інститут, який я очолюю, подав понад 20 проектів нормативно-правових актів до Адміністрації Президента України, до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики України. Всі пропозиції спрямовані на ви­рішення тих питань, які не вдалося викона­ти, на які наголошено Леонідом Данилови­чем у книзі. Я хотів би наголосити, що наука готова на них відповідати. Разом із тим не­обхідним є створення інституціональної си­стеми, яка б підготувала умови для запрова­дження реформ, а також сприйняття їх сус­пільством.

Леонід Данилович у книзі згадує про на­ші задуми, показує, що було втілено, а що так і залишилося на рівні постановки питан­ня. Видно, що він мав на меті не тільки те, щоб ретроспективно показати досягнення України та її невдачі, а й щоб ми подивили­ся, проаналізували викладене, зробили від­повідні висновки та визначились із діями на перспективу щодо соціального й економіч­ного розвитку України.

Я б рекомендував книгу другого Прези­дента України Леоніда Даниловича Кучми „Зламане десятиліття" кожному члену сус­пільства, небайдужому до теперішнього і майбутнього нашої країни.

П. Т. САБЛУК, директор Національного наукового центру

„Інститут аграрної економіки",

доктор економічних наук, професор, академік НААН,

заслужений діяч науки і техніки України,

Герой України

ВАЖЛИВА ОЦІНКА АГРАРНОЇ РЕФОРМИ В ПЕРІОД «ЗЛАМАНОГО ДЕСЯТИЛІТТЯ»

Потреба будь-якої країни в аграрній реформі ви­никає, як правило, в період кардинальних суспільних трансформацій, наслідки яких для народу цієї країни мають доленосне історичне значення. Вона є серцеви­ною соціально-економічних перетворень і визначає їх успіх.

Оскільки аграрна реформа спрямовується на зміну характеру земельних і майнових відносин та усталених форм господарювання, її хід і наслідки оцінюються в суспільстві неоднозначно. Одні групи суб'єктів втрача­ють, інші — набувають право власності на землю. Час­тина людей буде задоволена наслідками реформи, інша — навпаки. Проте має бути позитивний суспільний ба­ланс вигод і втрат. Перевищення суспільних вигод над втратами характеризує загальну користь від проведених реформ. ІІри цьому важливо щоб чисті вигоди поширю­валися на максимальну кількість членів суспільства.

Зазначене безпосередньо стосується аграрних транс­формацій, що відбулися в Україні за останні; 20 років. Стосовно характеру та наслідків цієї реформи досі не вщухають дискусії, під час яких раз у раз виникають запитання: чи вірно обрано напрям реформи та її механіз­ми; чому сучасний стан С9шально-економічного розви­тку села не відповідає очікуванням; хто має відповідати за прорахунки. а також чи можна за такий історично короткий період однозначно і об'єктивно оцінити на­слідки аграрної реформи?

Пересічний громадянин, а нерідко й фахівець не за­вжди зможе дати узагальнюючу оцінку аграрній реформі. Навіть прямі учасники цієї реформи нерідко піддаються сумнівам та роздумам. У зв'язку з цим важливо почути найбільш кваліфіковані визначення, особливо з перших уст. Такі оцінки нещодавно з'явилися у сьомому розді­лі «Земля і село: суперечності реформи» (стор. 372-477) книги Президента України 1994-2004 рр. Леоніда Дани­ловича Кучми «Зламане десятиліття», який у цей період очолював державне керівництво аграрною реформою в Україні.

Автор видання є найбільш інформованою особою стосовно цілей, завдань, механізмів реалізації та наслідків аграрної реформи. Щоб повніше уяснити собі зміст цієї реформи, він побував на двох засіданнях Вченої ради Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Національної академії наук України, з інтересом слухав виступи провідних вчених Інституту і задавав запитання щодо змісту та механізмів запропонованих, так званих, «десяти кроків реформи».

Висвітлення матеріалу з аграрної реформи у книзі і Леоніда Даниловича спонукало очевидно не лише бажання осмислити процес реформи, а й відповісти на звинувачення та закиди щодо її негативних наслідків.

Матеріал розділу викладено на 104 стор. видання з виділенням вступу і 7 таких підрозділів: 7.1 — «Землю селянам! А що далі?»; 7.2 — «Від колгоспів до приватгоспів»; 7.З — «Замість парцеляції — латифундація»; 7.4 — «Замість ринку землі — базар»; 7.5 — «Аграрний ринок і бізнес»; 7.6 — «Держава і селяни»; 7.7 — «Село минулого і майбутнього».

На початку Л. Д. Кучма розкриває історичні аспек­ти аграрних реформ в Україні, а від них переходить до сучасності. Його основну думку характеризує відповідь на запитання — «Землю селянам! А що далі?». Автор впевнений, що паювання землі треба було здійснити на користь селян, включаючи працівників соціальної сфе­ри села, а подальша видача державних актів на право приватної власності на земельні ділянки було вірним «кроком аграрної реформи». Тому Леонід Данилович вважає, що українська аграрна реформа була найкра­ща серед країн СНД. Водночас він зазначає, що у ході аграрної реформи мали місце «перекручення, помилки і зловживання» (стор. 374). Досі не створено ефектив­ного механізму захисту приватної власності. Відсутній державний контроль земельних і майнових паїв під ви­глядом оренди та за вторинним ринком корпоративних прав на активи сільськогосподарських структур, зокре­ма на права оренди земельних і майнових паїв (стор. 399-400).

Автор проявляє стурбованість загрозами, що нині ви­никають стосовно землі, зокрема наявності величезного, за його оцінками на 800 млрд грн, тіньового ринку землі (стор. 410), масового проникнення іноземних компаній на «чорний ринок земельних паїв» (стор. 410) і гіган­томанії у сфері користування агрохолдингами землею (стор. 412). Влада за останні 5 років нічого не зробила, щоб зупинити цей процес або убезпечити його. З огляду на зовнішні загрози, що починають проявлятися на сві­товій арені, у праці прогнозується майбутній контроль над розподілом української землі багатих країн Сходу та Азії (стор. 410), боротьба за який вже розпочалася (стор. 422).

Л. Д. Кучма цілком слушно звертає увагу, що пра­во власності на землю не може бути абсолютним (стор. 414). Незавершеність реформи полягає в тому, що після запровадження приватної власності на землю не було введено режиму регулювання користуванням і розпо­ряджанням нею, що передбачалося ідеологією аграрних реформ (стор. 415). Головним регулятором має бути зе­мельний банк, який поки що не створено (стор. 423).

На думку автора, наявність мораторію на купівлю - продаж сільськогосподарських земель відповідає політико-ідеологічним інтересам комуністів і соціалістів, тіньовим оборуткам олігархічно-бізнесових структур і консервативному аграрному лобі (стор. 425). Тому мо­раторій необхідно замінити «дозованим» ринком землі (стор. 430). Хоча ринок сам складе ціну землі, на його старті необхідно задати вірні орієнтири (стор. 420).

У характеристиці аграрного ринку і бізнесу прово­диться наскрізна думка, що розвиток аграрного ринку має передбачати не лише вільне ціноутворення, а й дійо­ве державне регулювання, антимонопольний контроль цін та ефективну державну підтримки ринкового серед­овища (стор. 437). Проте в Україні практично відсутня біржова торгівля аграрною продукцією (стор. 439).

З огляду на роль України в експорті зерна Леонід Да­нилович висловлює цікаву думку про доцільність ство­рення світового зернового пула (стор. 440—442), у якому б Україна відігравала одну з ключових ролей.

Характеризуючи взаємовідносини держави і селян, Л. Д. Кучма звертає увагу на проблему цінового диспаритету, а також на те, що вона має загальносвітових ха­рактер (стор. 445). Це звучить як виправдання, бо заходами щодо послаблення цінового диспаритету системно жодний уряд чи Президент України результативно не займався. Стосовно вирішення цього питання в ННЦ «Інститут аграрної економіки» було підготовлено відпо­відні Укази Президента України, проект Закону Украї­ни, доповідні записки, аналітичні та інші матеріали.

Разом з тим, у роботі дається позитивна оцінка захо­дів щодо покращення фінансового стану сільськогоспо­дарських підприємств. А це дійсно були суттєві заходи щодо списання їх боргів перед державою, зниження по­даткового навантаження шляхом введення фіксовано­го податку та спрощення механізму оподаткування. Ці заходи здійснені за часів президентства Л. Д. Кучми в період перед реорганізацією КСП. З цією метою в ННЦ «Інститут аграрної економіки» під керівництвом авто­ра цього коментарю було підготовлено постанову «Про особливості проведення санації підприємств агропро­мислового комплексу», прийняту Кабінетом Міністрів України 16 червня 1998 р. за № 922. Реалізація цієї По­станови принесла помітні економічні результати й дала змогу подолати нижню точку рецесії.

Автор вірно звертає увагу на технічну кризу і висо­ку вартість кредитів. Для вирішення цих проблем було створено відповідні механізми, зокрема кредитної і бю­джетної підтримки, що зросла у 5 разів.

Тим, хто наголошує на негативному для села характе­рі аграрної реформи, Л. Д. Кучма відповідає, що пробле­ми села давні, вони були і загострювалися як до реформ, так і після них. Найбільших втрат зазнають капітало­місткі сектори з низькою нормою прибутку. У зв'язку з цим пропонується посилити інвестиційну підтримку соціально-економічного розвитку сільських територій. Висуваються цікаві думки щодо необхідності розроб­ки загальнодержавної програми «Дорога з твердим по­криттям — до кожного селянського двору» (стор. 473) а, також людського капіталу. Такі думки є наслідком еволюції бачення Леонідом Даниловичем проблем розвитку держави та її аграрного сектору, бо за часів, коли він займав посаду Президента України, відповідальні працівники його адміністрації на зустрічі Президента з аграрниками заявляли, що у Франції фермери самі бу­дували сільські дороги, а отже вимоги щодо збільшення фінансування розвитку шляхової мережі на селі необ­ґрунтовані. Нині він пропонує здійснити заходи, які мо­жуть стати основою оновлення держави. Важливо, щоб нинішні вищі посадові особи держави враховували цю та інші слушні думки колишнього Президента України.

Стосовно назв аграрного розділу книги Л. Д. Кучми «Земля і село: суперечності реформ» слід зазначити, що вони вірно відображають його глибинний зміст. Дійсно, пік реформ співпав з моментом, який можна назвати «на зламі десятиліть». У цей період здійснено заміну залишків колективної власності. Ця заміна відбулася швидко, бо ті, хто отримував вигоди, її чекали і були го­тові до сприйняття.

Повертаючись до думки про показник ефективність реформи, висловленої на початку цього коментарю, слід зазначити, що за результатами аграрної реформи земля і майно було розділено серед максимальної кількості громадян. Вони стали власниками капіталу. Проте че­рез відсутність механізмів, що м&чи б забезпечувати нормальний кругообіг і обіг капіталу в економічному процесі, його обсяг з часом не те що зріс, а, навпаки, скоротився. Так, земля масово втрачає родючість, а майно спільної часткової власності селян практично зникає, їх вигоди, що фактично знаходиться на рівні 2—3 % від грошової оцінки землі та 1 % вартості орендованого майна незначні та недостатні. Тому для селян аграрна реформа не досить ефективна. Ïх вигоди перетікають до орендарів, зернотрейдерів і експортерів. Загальний же ефект для суспільства від аграрної реформи є, але його рівень міг би бути значно більший, якби економічні від­носини щодо власності та розподілу кінцевого продукту було б врегульовано на належному рівні. Тому в назві розділу вірно зазначено про суперечність реформ.

Реорганізації КСП і передача земель у приватну власність громадян була ознакою, після якої світо­ва спільнота визнала Україну державою з ринковою економікою. В аграрну сферу почали активно здій­снювати інвестиції. їх середньорічні темпи приросту у 2001—2008 рр. були надзвичайно високі — 30 % по всіх інвестиціях і 60 % — по прямих іноземних інвестиціях у сільське господарство. Агропромислові формування на світових фондових ринках залучили понад 1,7 млрд дол. США. Підвищилася ефективність вкладень. Слід очікувати, що з подоланням наслідків фінансової кризи 2009—2010 рр. процеси інвестиційного розвитку аграр­ної сфери відновляться, а надалі будуть такими ж ак­тивними, як у докризовий період.

Проте оптимізм щодо перспектив економічного роз­витку є передчасним, якщо не буде розв'язано проблем розвитку виробничої та соціальної інфраструктури села, малого і середнього агробізнесу, а також подолано неза­довільний стан земельних відносин, що більшості селян загрожує втратою ними права власності на земельні ді­лянки, а отже й потенційного джерела доходів.

Сильне село апріорі потрібне суспільству. Тому всім суб'єктам державної влади й управління слід шукати шляхи для пом'якшення або усунення впливу негатив­них чинників у соціально-економічному розвитку села, надання поштовху цьому розвитку, а також упереджен­ня майбутніх загроз від небажаних форм володіння, ко­ристування і розпоряджання сільськогосподарськими землями. Стає очевидним, що досвід колишнього Прези­дента України Леоніда Даниловича Кучми, викладений у авторській книзі «Зламане десятиліття» буде для цього надзвичайно корисним.

М. І. Кісіль,

канд. екон. наук, ст. наук.сп.,

завідувач відділу інвестицій

ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААН України

Відгук

на книгу Леоніда Кучми

«Зламане десятиліття»

Високошановний Леонід Данилович, читаючи Вашу книгу, ми переймаємось турботою за долю України, так само, як і Ви, відчуваємо біль втрат, невикористаних можливостей потужного промислового потенціалу, що мала Україна на етапі утвердження своєї незалежності, і стає прикро, що сьогодні наша економіка знаходиться ще на старті свого розвитку в той час, коли інші країни, в тому числі і наші найближчі сусіди, досягай значно більших успіхів на шляху соціально-економічного розвитку.

У Вашій книзі досить глибоко і фахово проаналізовані соціально- політичні та економічні фактори, що стали передумовою глибокої трансформаційної кризи 90-х років. Виявлені та проаналізовані причини, що призвели економіку України до кризового стану, головними серед яких є суттєві політичні прорахунки керівництва країни того періоду, а також прорахунки у напрямах розвитку національної економіки, у стосунках з країнами близького зарубіжжя.

Послаблення за останні роки виробничого сектора економіки неминуче відбилось і на втраті певного рівня суверенітету та обороноздатності країни. Завдання, що стоять сьогодні перед політиками та науковцями, стосуються усунення процесів деградації науково-промислового комплексу, створення належних умов для розвитку науки, спрямованої на розробку та впровадження інноваційних технологій з метою створення високотехнологічних виробництв.

Книга розкриває економічну сутність приватизаційних процесів в Україні, формує нову ідеологію економічного зростання на основі приватної власності.

Книга має велике пізнавальне значення, розкриває еволюцію складних процесів становлення та розвитку бізнесу, формування економічної і промислової політики країни.

Ретельний аналіз динаміки розвитку базових галузей національної економіки, проведений Вами, показав, що конкурентоспроможність країни, якість життя широких верств населення пов'язані з одного боку з розробкою та впровадженням нової техніки та технологій, а з іншого залежать від ефективного менеджменту, здатного адаптувати підприємства до ринкових умов функціонування.

Із Вашої книги ми розуміємо, що майбутній розвиток нашої країни можливий тільки на засадах інноваційної економіки.

Для науково-педагогічного колективу нашого університету економіка знань стала вимогою часу і орієнтиром подальшого удосконалення навчального процесу, застосування інноваційних технологій у викладацькій діяльності, створення сприятливих умов для наукової творчості студентів, що сприяє формуванню висококваліфікованих спеціалістів, здатних реалізувати стратегію інноваційного розвитку національної економіки.

Велике значення для розвитку промисловості України має державницький підхід до визначення інноваційних пріоритетів та відповідна підтримка з боку держави стратегічних підприємств, які визначають економічну безпеку та обороноздатність країни.

Патріотизм, любов до своєї країни, піклування про її майбутнє пронизує дане видання, яке надихає молоде покоління на добрі справи, формує активну громадянську позицію, виховує справжніх патріотів України, політичну і економічну еліту нації.

Колектив університету з глибокою повагою ставиться до Вас, нашого видатного земляка, з іменем якого пов'язані вагомі успіхи і досягнення нашої країни на шляху незалежності, створення та розвитку української державності, підвищення її статусу у світовому співтоваристві.

Колектив університету щиро дякує Вам за таке гарне видання і бажає міцного здоров'я, натхнення і успіхів у всіх Ваших починаннях.

Хай Ваші знання і багатий досвід, любов до Батьківщини і патріотизм надихають Вас ще довгі роки на добрі справи заради розквіту України.

Зав. кафедри фінансів, В.П. Ільчук

д.е.н., професор

Повернутися назад до розділу