відеоархів

Останні відео

Видання ICO


Публікації Л.Д. Кучми

Версія для друку
15.12.2010

Книга, що не залишає байдужим

ВТРАЧЕНІ ІЛЮЗІЇ!?

«…нам як повітря потрібне утвердження

духу української державності»

Президент України Леонід Кучма

Злам ІІ-го і ІІІ-го тисячоліть знаменує тектонічні зміни у розвитку людства, осмислення яких опинилося в центрі уваги як учених, так і практиків. Особливості пізнавального процесу полягають в тому, що ємна і надзвичайно диференційована сфера наукових досліджень була поглинута через низку об'єктивних причин могутньою ліберально-апологетичною хвилею, котра поєднувала відносно точне описання структурних змін суспільного поступу з еклектичним свавіллям та суб'єктивізмом.

У цей період значна частина економістів-науковців, практиків політики і бізнесу схильні були виділяти переважно визначальні явища міжнародного життя, серед яких: розпад біполярної системи світо-облаштування, перетворення тенденції глобалізації на магістральний напрям її проникнення у всі сфери життєдіяльності людини, формування нового світового і зокрема, нового європейського порядку, що включає не тільки економіку, а й широке коло інших проблем - від глобалізації (нівелювання) національних культур до екології та питань безпеки.

У числі головних ознак глобалізації (економічної інтеграції) виокремлюється зростання міжнародної торгівлі, збільшення іноземних капіталовкладень, вільний рух фінансових потоків, а в ролі її головних агентів визначаються транснаціональні корпорації (ТНК), міжнародні фінансові інститути та блоки держав. Як глобалізаційна ідеологія був визнаний неолібералізм.

У кінці ХХ ст. сформувалися три світових полюси економічного і технологічного впливу: північноамериканський (НАФТА), Західноєвропейський (Європейський Союз) і Азіатсько-тихоокеанський. Абсолютною економічною потужністю володіють США, значно випереджаючи Японію, яка займає друге місце у світі за макроекономічними показниками.

Кожен з трьох полюсів економічного і технологічного розвитку має різну ідеологію формування. Північноамериканський полюс (США) є зразком вільного підприємництва, Західноєвропейський (ЄС) прикладом економічної інтеграції у межах єдиної цивілізації, Азіатсько-тихоокеанський – демонструє вміле використання західних технологій у поєднанні з місцевими соціокультурними традиціями. Між геоекономічними полюсами йде постійний цивілізаційний діалог, заснований на порубіжній енергетиці багатовимірного простору. Матеріальними ретрансляторами виступають транспортні комунікації і вільні економічні зони.

Геоекономічні полюси не завжди співпадають з геополітичними полюсами. У військово-політичному відношенні Західна Європа не є світовим полюсом (90 відсотків потужностей НАТО припадає на США), і в той же час Росія зберігає позиції другої світової ядерної держави.

На геостратегічному рівні відносини України і Росії вплетені в контекст відносин великої трійки. На рівні геоекономіки і Україна, і Росія щільно інтегровані у світосистему і чутливо реагують на всі її зміни. У цьому плані визначальну роль відіграє світова економічна криза, яка має фундаментальний характер і, очевидно, справлятиме величезний вплив на майбутнє як України, так і Росії. Тому потрібно розуміти її суть. Вона полягає в переході від моделі фінансово-спекулятивного капіталізму до консервативної моделі реальних грошей. У сфері міжнародних відносин суперкриза остаточно добиває систему Ялтинсько-Потсдамських угод, що свого часу поклали початок формуванню нового світового порядку.

На глобальному рівні можливості України є вкрай обмеженими, враховуючи значне зниження її економічного і військового потенціалу, та те, що вона позбавилася ядерної зброї. Внаслідок глобального геостратегічного програшу Україна на цьому рівні є об'єктом тиску з боку глобальних силових центрів - США та міжнародних фінансових структур, РФ, яка зберігає статус глобальної військово-стратегічної потуги, Європейської спільноти та інших.

У ситуації геостратегічної ізоляції, що склалася нині, Україна може зберігати свій геоекономічний статус суб'єкта, якщо балансуватиме на глобальному рівні між інтересами світових потуг, в очікуванні сприятливішої для себе ситуації. Україна неодмінно програватиме як суб'єкт, коли глобальні потуги порозуміються поміж собою в українському питанні. Жорстока дійсність полягає в тому, що коли країна падає в прірву, це часто не зачіпає інтереси інших, але коли вона прагне зробити хоч малий крок щодо підвищення власного статусу суб'єкта, неодмінно посилюється зовнішній тиск.

Упродовж усіх років незалежності України вітчизняний істеблішмент намагається знайти власну дорогу, використовуючи для цього гнучку ідеологію багатовекторного співробітництва, в запрограмованих «трьох соснах»: лібералізації, стабілізації та приватизації, що відповідало б вимогам Вашингтонського консенсусу.

Зазначені проблеми стали своєрідною квінтесенцією книги Президента України Леоніда Кучми «Зламане десятиліття»[1], в якій автор вдався до пошуку шляхів і механізмів виходу із затяжної кризи української економіки. Кожен із запропонованих розділів («Передмова», «Лабіринти приватизації», «Бізнес: між конкуренцією та бюрократією», «Метаморфози промислової ролітики», «Парадокси металургії», «Машинобудування: інноваційна стагнація», «Енергетика: глобальна конверсія», «Земля і село: суперечності реформи», «Житло: розбудова і розруха», «Транспорт – на роздоріжжі» та «Післямова» має свою логіку і філософію, свій «генетичний» код розвитку. Автор, вдаючись до ретроспективних оцінок, виводить читача на розуміння сучасного стану економіки в цілому і прогнозує подальший її розвиток, не зважаючи на категоричні запевнення брати на себе роль «впевненого в собі експерта й безапеляційного прогнозиста» (с.368). Як засвідчила опублікована праця, не слід автору відмовляти собі виступати в таких ролях, як експерта, а я б ще додав і в ролі Арбітра, бо для цього все є, і насамперед незамінний досвід Керівника держави і його авторитет, що пізнається «маленькими українцями» з плином часу.

Книга, на мій погляд, як непересічне явище, може бути водночас представлена як «Хроніка економічних спроб і помилок», як «Економічне дзеркало політичних змін», як «Економічна енциклопедія десятирічки».

Система порівнянь і оцінок, як у часових зрізах, так і просторових по відношенню до різних країн (США, Японія, Китай, Бразилія, Індія, Росія, країни-члени ЄС, Корея, Туреччина тощо) – наглядно демонструють у книзі сильні, а ще більше слабкі сторони української економіки.

Книга насичена новітнім статистично-інформаційним, графічно-табличним матеріалом, який логічно прологує висновкам і пропозиціям Президента щодо поліпшення ситуації у тій чи іншій критичній сфері економічної практики.

Кожен з читачів зможе знайти для себе цікавого, повчального матеріалу: чи це стосується реформування економіки в цілому, чи її окремих галузей, чи політики й ідеології державного управління процесами, що супроводжують розвиток (зростання/падіння) економіки і достатку.

Скажімо, мені в книзі імпонують ідеї економічного націоналізму (с.78), де автор відверто стає на бік українських виробників, банків, засуджуючи пожадливий прагматизм зарубіжних інвесторів. У своїх викладах Президент близько підходить до ідеї збереження жорсткого державного контролю, коли говорить: «маємо навчитися запобігати переходу стратегічних об’єктів до несумлінних і некваліфікованих покупців» (с.76).

Такий висновок підтверджується досвідом економічно зрілих держав. На наш погляд, держава Україна відбудеться тоді, коли вона, генеруючи різноманітні дозволи, ліцензії, спроможна буде в разі порушення умов договору протилежною стороною, відбирати їх незалежно від статусу попереднього власника.

Прикладами із зарубіжного досвіду (с.60-63) розвинутих країн (США, Японія, Німеччина та ін.) щодо державного контролю і регулювання іноземного капіталу Л.Кучма постає як державець, людина, що post-factum бере відповідальність за національну (економічну, енергетичну) безпеку України і її майбутнє. Це ще один з основних уроків українського державотворення щодо ейфорійного захоплення інвестиційним «шламом» і неконтрольованого залучення зарубіжного капіталу в Україну.

У цьому розрізі шляхом критично-негативної оцінки купівлі російськими компаніями 50%+2 акції контрольного пакету ІСД (Індустріального союзу Донбасу) зримо постає стурбованість автора прийдешньою загрозою національній безпеці України, де загалом проглядає згубна роль неконтрольованого з українського боку російського фінансового, банківського капіталу. Така ж державницька позиція автора й до незавершенного Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗОР) (с.178-179), який в недалекому майбутньому може стати українським клондайком.

Книга захоплює авторським, по-доброму, агресивним баченням розвитку окремих підприємств окремих галузей на зовнішніх ринках. Прагматично визначається їх стратегія: «Наша мета – споживачі та інноваційні ринки. Україна має великі можливості для розширення впливу через свої ТНК на світові продовольчі ринки, ринки авіаційної та космічної продукції і послуг. Віддавати такі можливості іноземним ТНК недоцільно і нераціонально» (с.104).

У всіх питаннях, чи це стосується розвитку аграрної, космічної, металургійної, чи машинобудівної сфери автор стоїть на принципових національно-державницьких позиціях. Сердечником його праці (як і попередньо опублікованих інших книг) є збереження державного суверенітету (територіального, економічного, політичного, інформаційного), який суттєво захитався в останню п’ятирічку і особливо останнім часом, що спонукало Президента, як громадянина України, вдатися до публічних виступів. Парадоксальним фактом на 20-му році самостійності України постає декларована політична незалежність у контексті загострення проблем збереження економічної, технологічної, енергетичної безпеки.

Для захисту державного суверенітету автор у кожному з розділів пропонує свої варіанти, свої тактичні механізми розв’язання виниклих проблем, залишаючи стратегічними – національні інтереси!

У багатьох частинах книга, окрім новаторських підходів, містить навчальний матеріал, що доречно вписується в канву книги. Скажімо, коли автор веде мову про мотиваційні механізми в українському бізнесі, стверджуючи, що «інновації взагалі не є метою бізнесу. Метою бізнесу є прибуток, а інновацації – лише один із способів його отримання. Прибуток бізнес може одержати двома шляхами: перший – технологічний (інноваційний), другий – рентний (економічний). Симпатії – на стороні технологічного сектора (с.156.), що, як на мій погляд, мало б призвести до структурних зрушень в економіці України. Нинішня структура економіки – найслабкіша ланка з теоретичного, методологічного і практичного поглядів, оскільки невирішення цієї проблеми, породжує цілий цикл нових ланцюгових проблем.

Ця книга може претендувати на статус «настільної» книги не лише для економістів, а й для політиків, що здатні мислити іншими категоріями і оперувати іншими масштабами. Особливо, коли мова заходить про зовнішні чинники виникнення «газових війн», «продуктових війн», «технологічних війн» тощо.

Книга дає можливість конкретно ознайомитися з різнокольоровою палітрою поглядів на розвиток економіки України, представлених різними партійно-політичними силами (комуністи, соціалісти, «помаранчеві» тощо), які, здебільшого, використовуючи «ліву» риторику, експлуатують привабливість ідей лібералізму та реформаторства, не пропонують реальних механізмів їх реалізації, окрім явної чи прихованої (у кожному з випадків) здачі національних інтересів.

І наостанок. Державного службовця (І-ІІІ рангу) я не допускав би до виконання посадових обов’язків, якщо він не ознайомився з основними положеннями цієї книги. Більше того ввів би її в перелік основної літератури, рекомендованої в навчальних програмах Національної академії державного управління при Президентові України, яка й була створена указом Президента України Леоніда Кучми 30 травня 1995 р.

За підсумками від прочитанного доходиш висновку, схоже, що Президент Леонід Кучма далекий від свого біологічного віку, який зазначено в кінці книги, і здатен не лише підказувати та навчати як керувати державою, а й самому взятися за державницьке кермо. І цьому є вагомі підстави, які викладені в даній книзі і не лише.

Пригадується Майдан-2004. 100-тисячне «Кучму геть!» і тихе, майже нечутне: «Ви ще згадаєте Кучму». Здається настав час згадати і позбутися ілюзій, оскільки «…нам як повітря потрібне утвердження духу української державності».

Рецензент:

Іван Розпутенко, завідувач кафедри економічної політики

Національної академії державного управління при Президентові України,

доктор наук з державного управління, професор



[1] Кучма Л.Д. Зламане десятиліття. – К.: «Інформаційні системи», 2010. – 559 с., іл.

Автор книги вболіває за Україну

За умов нинішньої глобальної кризи поява серйозного дослідження
розглядається як важлива подія. Тим паче, що його автором є другий
президент України, людина, на долю якої випало чимало випробувань і якій
під час свого президентства доводилося серйозно займатися саме
економічними проблемами. Книга не випадково називається «Зламане
десятиліття». Йдеться про перші десять років XXI ст. Якщо перша п'ятирічка
(2000 - 2004 рр.) дала приріст ВВП 49,5%, то друга (2005 - 2009 рр.) - лише
3,2%. Таким чином економіка практично скотилася до позицій 2004 р.
Словом, економічна динаміка 2000 - 2009 рр. нагадує зламане навпіл
десятиліття.

Автор поставив перед собою мету - дати аналіз різних періодів
розвитку України за роки незалежності і показати: досвід, успіхи і
прорахунки у подоланні глибокої трансформаційної кризи 90-х років XX ст.;
досягнення і упущення в ході здійснення економічних реформ та
економічного зростання у 2000 - 2004 рр.; економічні втрати у 2005 - 2009
рр., їх причини і наслідки; виокремити шляхи подолання кризи.

Нині Україна перебуває у глибокій загальносуспільній кризі. Очевидно,
що поштовхом до цієї кризи послужила світова. Але були причини і домашні,
що значно поглибило нашу кризу на тлі інших країн. Автор бере на себе
сміливість назвати причини, що призвели до критичного ослаблення нашої
економіки. Серед головних - зміна «помаранчевою» владою з початку 2005
р. економічного курсу та посилення політичного тиску на економіку, що
призвело до істотного зниження активності підприємств, передусім у базових
галузях на сході та півдні країни. Серйозним чинником ослаблення
вітчизняної економіки стала руйнація колишнім керівництвом держави
газових домовленостей із Росією та розпалювання газових конфліктів,
зазначається в книжці. А недолуга регуляторна політика призвела до того, що
наша країна потрапила не лише в експортну, а й імпортну залежність.
Загрозливу ситуацію в Україні Л.Кучма пов'язує зі зниженням якості
політичного та економічного управління державою, очевидною недовірою до
влади з боку підприємців та пересічних громадян. Запізнення з
антикризовими заходами спричинили великі втрати для економіки, держави
та всіх громадян України.

Проте слід відзначити, що автор аж ніяк не ставив за мету вихваляти
досягнення України за час свого президентства, а тим більше - радіти з
прорахунків і провалів, що сталися в наступний період. Відчувається: автор
вболіває за те, щоб були зроблені належні висновки з багатьох політичних,
економічних і соціальних негараздів, що дало б новий поштовх до
оздоровлення і розвитку як українського суспільства так і економіки.

О.О.Колєватов,

іс.і.н., доцент кафедри філософії та соціально
гуманітарних дисциплін Чернігівського
державного технологічного університету

Повернутися назад до розділу