відеоархів

Останні відео

Видання ICO


<p style=

" />

Інтерв’ю та статті Л.Д.Кучми

Версія для друку
25.10.2012

Леонід Кучма: "Аграріям, які стали на шлях екологізації господарств, потрібна системна підтримка держави". Тижневик "2000". 26.10.12

Минулого року Інститут стратегічних оцінок Президентського фонду Леоніда Кучми «Україна» оголосив конкурс на тему: «Природне землеробство України — шлях до здоров'я і добробуту нації». Наскільки я знаю, це перший захід такого формату в Україні.

Ми поставили перед собою дуже амбітне завдання: привернути увагу суспільства до проблеми здоров'я людей через призму виробництва і споживання екологічно чистих продуктів.

Наша мета — сприяти формуванню нової екологічної культури у виробників сільськогосподарської продукції. Ця проблема сьогодні дуже актуальна у світі. Назву лише кілька основних причин, які змушують суспільство взятися за виробництво здорової їжі.

Перше. Боротьба за великий урожай і високі прибутки через хімізацію обернулася боротьбою проти землі, проти якості продукції та проти здоров'я людей.

Друге. Наприкінці ХХ ст. у процес аграрного виробництва включилася генна модифікація, яка стала загрожувати не лише землі, самобутності рослинного світу, а й світу тваринному та людству загалом.

Третє. За процесами хімізації та генної модифікації стоять потужні бізнесові, економічні інтереси і — відповідно — організаційні структури. Тут усе зрозуміло: хімізація та генна модифікація забезпечують високу рентабельність виробництва і великі прибутки. І з такими економічними чинниками дуже важко боротися.

Четверте. Бізнесові економічні інтереси мають дуже гуманне соціальне прикриття — боротьба з голодом та бідністю. Тим часом, за офіційними даними, у світі недоїдає (голодує) до 1 млрд. чол.

Усі ці проблеми дуже актуальні і для України. Нам досі здається, що сільськогосподарське виробництво у нас традиційно природне, органічне. Однак це аж ніяк не так.

Сьогодні у світі органічним землеробством займається вже 141 країна. Чимало з них далеко обійшло нас в екологізації сільськогосподарського виробництва. Так, в Австралії і Аргентині частка посівів, зайнятих під органічним землеробством, в десятки разів перевищує цей показник в Україні

Це свідчить, що Україна має величезні незадіяні можливості для розвитку природного землеробства. До того ж поряд із нами — Євросоюз, на який припадає 54% світового споживання екологічно чистої продукції. Водночас частка цієї продукції на ринку ЄС не перевищує 2%, причому половина її імпортується. Тобто, повторимо, можливості України тут величезні. І саме завдяки органічній продукції наша країна має найбільше шансів прорватися на європейський ринок.

Що ж до внутрішнього споживання, то тут показники набагато скромніші — частка екологічно чистої продукції становить усього 0,1% вітчизняного ринку.

Аби поліпшити ситуацію, потрібно буде чимало часу і зусиль. Очевидно, найбільше доведеться попрацювати над тим, щоб змінити світогляд політиків і господарників, сформувати нову культуру і нову політику не тільки державну, а й загальносуспільну — насамперед у сфері підготовки кадрів. Саме на це був спрямований наш конкурс.

Для обговорення його підсумків ми зібралися на Полтавщині. І це не випадково. Органічному землеробству тут завжди приділяли багато уваги. У цьому велика заслуга Федора Трохимовича Моргуна, якого я особисто добре знав і дуже поважав і який багато років боровся за екологічно безпечну культуру землеробства.

На жаль, далеко не всі розуміли та сприймали його політику. Але були люди, які серцем і душею повірили в цю святу справу. Герой Соціалістичної Праці і Герой України Семен Свиридович Антонець іще в радянські часи створив агрофірму «Обрій» (нині ПП «Агроекологія»). І саме за високу культуру органічного землеробства він здобув обидва геройські звання.

Головна засада такого виробництва — об'єднання в одній господарській формі рослинництва і тваринництва. А тепер погляньте, що діється в нас. Більше третини сільгосппідприємств, які обробляють понад 3тис. га землі, не мають тваринницьких комплексів. Що це означає? А те, що їхні поля роками не бачать органіки. Але ж органіка — це їжа і ліки землі. То куди ж ми котимося?

Гонитва за обсягами продукції (а отже, за прибутками) призвела до того, що органіку цілковито заміщає хімізація, яка, до речі, свого часу прийшла до нас із Заходу. Можливо, не всі знають — та Хрущов навіть називав хімізацію сільського господарства запорукою побудови комунізму.

Добре, що є такі люди, як Семен Антонець, котрі зрозуміли, що хімізація — це не так благо, як велика загроза для здоров'я суспільства.

Слід сказати, що нас у цьому плані дещо «виручила» криза 90-х. За ті 10 років застосування хімічних добрив і засобів захисту рослин скоротилося більш як удесятеро. І не думаю, що треба за цим дуже шкодувати: земля трохи відпочила, відновилися луки, ожили річки, ставки, болота...

Авжеж, у 90-ті урожай упав удвічі. Але проблема тут не в «хімії» — цього, напевне, не сталося б, якби не скоротили у кілька разів внесення органіки. Адже досвід Семена Антонця підтверджує: можна вирощувати гарний урожай і без хімікатів.

Однак далі у нас все пішло за законами бізнесу — прибуток понад усе. Торік по Україні посіви соняшнику займали 19% площі ріллі — при допустимій нормі 12%. А в окремих областях (Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька) під цю культуру відведено до третини посівів. Ось де треба застосувати владу, встановити контроль і відповідальність!

Не можу обійти і таку серйозну проблему, як генна модифікація рослинного і тваринного матеріалу. Я зовсім не проти генетики. Але практичні аспекти використання її досягнень ще далеко не вивчені — скоріше, навпаки. Ті, хто сьогодні тотально використовує хімізацію і генну модифікацію, часто прикриваються лозунгами боротьби з голодом і бідністю. Але насправді вони роблять людству ведмежу послугу — сприяють його деградації. А мотив один — прибутки.

Аграріям, котрі стали на шлях екологізації своїх господарств, потрібна системна підтримка, яка б діяла постійно, а не у вигляді разових бюджетних подачок. Справді, 80% опитаних нами конкурсантів та науковців вважають, що найбільше розвиток органічного виробництва в Україні стримує відсутність державної підтримки, 57% — спеціального закону та 43% — незацікавленість сільгоспвиробників.

Звідси очевидний висновок — найбільшою мірою сприяння розвиткові органічного виробництва здатна надати саме держава. До речі, в Європі та США державні програми розвитку органічного землеробства були введені в дію у середині 90-х років.

Наприклад, у Польщі «органічні» господарства отримували субсидії в розрахунку на гектар: ріллі — 108 дол. США, пасовищ — 38 дол., багаторічних насаджень — 150 дол. Держава також частково компенсує вартість проведення сертифікації господарств.

В Ірландії господарства площею менше 3 га в період переходу до органічного виробництва отримують дотацію в розмірі 242 євро на га, а далі — 121 євро на га. Для господарств, що мають земельні площі від 3 га до 40 га, ця підтримка відповідно становить 181 і 91 євро/га.

У наших умовах, на мій погляд, заслуговує на увагу поширення на екологічні господарства законодавства про технопарки та системи їх підтримки. Як перший крок я б запропонував створення на базі підприємства С.Антонця «Агроекологія» національного науково-технологічного парку з усіма передбаченими для технопарків механізмами державної підтримки.

Хочу також торкнутися проблем агрохолдингів. Вони сконцентрували у своїх руках до третини площі орендованої землі, а окремі з них мають по 300—400 тисяч гектарів.

Але проблема не лише в надмірній концентрації. Всі основні структурні перекоси в аграрній сфері породжено насамперед агрохолдингами. Саме вони в гонитві за валом, за прибутками махнули рукою на якість продукції та на здоров'я людей. Саме в агрохолдингах найвищий рівень хімізації та генної модифікації виробництва.

Нам не можна далі спокійно дивитися на це.

В Україні досі не прийнято закону про захист родючості ґрунтів. Досі немає механізмів, які б регулювали і забезпечували оптимізацію структури посівів, внесення добрив тощо.

Як наслідок в Україні вже склалися катастрофічні структурні диспропорції. Фактично частка посівів кормових культур у 5 разів нижча від оптимальної. Майже половина великих господарств не мають худоби. На усунення цих диспропорцій підуть десятки років.

Настав час запровадити нормативне регулювання застосування хімії та органіки в сільському господарстві, і насамперед в агрохолдингах. У багатьох країнах так робиться в енергетичній сфері. Скажімо, у Бразилії вже більше 20 років діє обов'язкова норма додавати в нафтопродукти 20% біоетанолу. Тут є своя логіка: хочеш отримувати більший урожай — внось більше органіки.

Водночас доцільно розглянути питання створення спеціального фонду підтримки розвитку органічного землеробства. Кошти для нього можна б отримувати від продажу квот на забруднення землі хімікатами. Хочеш більше вносити хімії — купляй квоту, а гроші підуть у фонд підтримки органічного землеробства. У світі є аналог такого механізму — Кіотський протокол, відповідно до якого квоти на забруднення навколишнього середовища купляють країни-забруднювачі, а продають «чистіші» країни.

Політика держави щодо життя і здоров'я людей має бути твердою: хочеш господарювати на землі — постійно поліпшуй її якість. Варто пам'ятати мудрі слова американського еколога Лестера Брауна: «Ми не успадковуємо Землю від наших батьків. Ми позичаємо її в наших дітей».

Данная статья вышла в выпуске №43 (627) 26 октября – 1 ноября 2012

Повернутися назад до розділу