відеоархів

Останні відео

Видання ICO


Організаційно-дослідна робота

Версія для друку
21.03.2016

Україна—ЄС: курс вірний, хід повільний!

Перші місяці початку дії зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом справили суперечливе враження.

Низка українських виробників незадоволені обсягами наданих квот, а європейці зауважують, що українці не вибрали навіть визначених обсягів. З'явилися публікації про сумнівну, оманливу і навіть "шкідливу" євроінтеграцію. З огляду на це логічним є запитання: звідки ця нова хвиля євроскептицизму? Що це, девальвація необґрунтованих максималістських очікувань чи справді неспроможність обох сторін (України та ЄС) реалізувати розрекламований потенціал поглибленої та всеосяжної ЗВТ? Знову засумнівалися в доречності зони вільної торгівлі України з ЄС, посилився "плач" за втратою обсягів торгівлі з Росією. А це вже ставить під питання не лише економічний, а й політичний аспект усіх подій, що мали місце за останні три роки.

Почати напевне варто з основного — із сумнівів у доречності ЗВТ з Євросоюзом. І хоча про це багато вже сказано і написано у 2010–2015 рр., але постійно виникають нові обставини, включаючи перші фактичні дані статистики про торгівлю України з ЄС. Насамперед доречно нагадати, що після 1998 р. Європейський Союз уклав угоди про зону вільної торгівлі з 20 країнами, зокрема з Тунісом, Марокко, Ізраїлем, Йорданією, Єгиптом, Алжиром, Македонією, Албанією, Чорногорією, Молдовою, Грузією. В усіх перелічених країнах за 2010–2015 рр. обсяги торгівлі з ЄС зросли. Більш того, динаміка зростання торгівлі цих країн з ЄС у рамках ЗВТ виявилася значно вищою, ніж у Казахстану і Білорусі з Росією в рамках Митного союзу. Отже, Україна не перша держава, що зробила кроки до інтеграції в європейський ринок. При цьому досі жодна з країн, які уклали угоду про вільну торгівлю з ЄС, не пошкодувала про своє рішення.

ку_2

Тож доречно зупинитися на причинах і наслідках втрат торгівлі України з Росією в контексті останніх політичних, економічних та інших обставин. З наведених даних видно, що Митний союз не дав його партнерам очікуваних темпів зростання обсягів торгівлі. Це ще раз підтверджує, що Митний союз — це політичний проект Росії, а не економічно взаємовигідне інтеграційне формування. Це саме очікувало й Україну у разі її вступу до МС. Більш того, погіршення торгівлі вже відбулося, причому задовго до російсько-українського конфлікту. Ще в 2013 р. в публікації "Україна і Митний союз: проблеми інтеграції" (див. DT.UA №11 від 22 березня 2013 р.) автор переконливо показав динаміку погіршення показників торгівлі України з Росією саме через відвертання Росії від України у сфері реальної економічної інтеграції за всіма напрямами (торгівля, виробнича кооперація, інвестиційні проекти тощо). Саме через це частка експорту з України до Росії в українському експорті з 2000-го по 2015 р. знизилася з 24 до 17%, а у російському імпорті — з 7,8 до 4%. Аналогічна ситуація і по імпорту з Росії в Україну, структурні співвідношення якого також скоротилися у 2–3 рази. Натомість зворотна ситуація у торгівлі України з ЄС. Частка експорту з України до ЄС у загальному українському експорті зросла за цей період з 31 до 33%, а частка експорту з України до ЄС у загальному імпорті ЄС — з 0,2 до 0,3%. Ще більш вражаюча картина щодо імпорту з ЄС в Україну, зокрема, частка імпорту з ЄС до України в загальному українському імпорті збільшилася з 29 до 42%.

ку_4

Згортання торгівлі України з Росією та розширення з ЄС — об'єктивна закономірність. Це зумовлено насамперед різним потенціалом торговельної місткості й привабливості Росії та ЄС як торгово-інвестиційних партнерів для України. В ЄС цей потенціал, безперечно, набагато вищий, ніж у Росії. І мова не про якісь банальні, добре відомі факти: що споживчий ринок ЄС є найбільшим у світі і в 15 разів більшим за ринок Росії; що європейський ринок є високо стандартизованим і має великий потенціал на світовому ринку; що імплементація європейських норм і стандартів в Україні відкриває для неї додаткові можливості. Йдеться про те, що українські товари, хоч як це дивно,стали більш затребуваними не на російському, а на європейському ринку. Так, у 2015 р. із топ-10 товарів, на які припадає 77% усього українського експорту, частка їх продажу до ЄС учетверо перевищує частку продажу до Росії.

Ще більш вражаюча ситуація з продукцією АПК. Обсяги її експорту з України до ЄС у 28 разів більші, ніж до Росії. І проблема зовсім не у війні з Росією, а в природно зумовленій конкуренції українського і російського продовольчих ринків: за обсягами, номенклатурою, асортиментом, якістю продукції. Торгово-продовольчі війни, які, до речі, розпочалися ще у 2006 р., були лише наслідком давно відомої конкуренції ринків.

ку_6

Нарешті ще один аспект. Багато хто з експертів пов'язує проблеми торгівлі України з Росією з Євромайданом, зміною влади в Україні, окупацією Криму та агресією в Донбасі. Однак варто поглянути на динаміку статистики та пригадати деякі факти. За президентства Л.Кучми, якого нерідко називали проросійським, дійсно докладалося багато зусиль для розширення різносторонньої економічної співпраці з Росією. А що Україна отримала у відповідь з боку Росії? Згортання зовнішньої торгівлі, виробничої кооперації, провал низки важливих і задекларованих на найвищому рівні (на рівні президентів та урядів) проектів типу АН-70 та інших. А на додаток восени 2003 р. Україна зіштовхнулася з першою спробою російського походу на Крим через острів Тузлу. Це ж повторилося і за президентства В.Януковича, у проросійськості якого ніколи і ні в кого не виникало сумнівів, але при правлінні якого були, хоч як це дивно, ті самі негативні наслідки — згортання економічної співпраці у зовнішній торгівлі і ще більшою мірою в реалізації обіцяних російською стороною спільних проектів.

ку_8

Українські бізнесмени і підприємці добре знають, що перспективи російського ринку для українських виробників продукції АПК давно пішли на спад. За багатьма видами продукції тваринництва ще 5–7 років тому стало зрозуміло, що російський ринок — не для українських виробників. Адже Росія тривалий час субсидувала своїх виробників, здійснюючи великі капітальні вкладення в галузь, у тому числі з державного бюджету, інвестувала практично все виробництво курятини за державний кошт. Сьогодні в РФ на ринку курятини перевиробництво, і за таких умов не те що конкурувати, а втиснутися на російський ринок неможливо. Спочатку це стало очевидно щодо курятини, а потім й інших видів м'яса, згодом — сирів та інших молокопродуктів. Першими постраждали якраз "молочники" і "сирники". Експорт сирів падав починаючи з 2012 р. Причому в рази за рік. Фактично відтоді експорт узагалі перестав бути ринковим та ефективним. Росія кожен день вигадувала нові "вимоги та умови".

А що тоді говорити про експорт до Росії української продукції рослинництва. Наприклад, частка експорту цієї продукції сягає чверті загального українського експорту. При цьому на експорт до ЄС припадає 25% експорту зерна, 60 — олії, 30% — іншої продукції АПК. До Росії експорту зерна, олії практично не було, а іншої продукції АПК — менш як 5%. Тому ще до запровадження санкцій та ембарго частка Росії в українському експорті продовольства знизилася до 2,5%. Отже, український продовольчий експорт до Росії почав втрачати позиції не вчора, не після Майдану і навіть не після того, як було вперше оголошено про наміри української влади щодо асоціації та ЗВТ з ЄС, а набагато раніше.

Нині з боку Росії є ціла низка обмежень і заборон на харчову та промислову продукцію. Сусідня країна запровадила ембарго на м'ясо, молоко, фрукти, овочі, рибу, скасувала режим вільної торгівлі та підняла мита. Значну частину товарів, які підпадають під ембарго, вже заборонено для імпорту до Росії. Що це означає для України? Експерти й уряд рахують втрати українських виробників загалом в обсязі від 600 млн до 1,1 млрд дол. доходу. А тим часом асоціації українських виробників, які добре знають песимістичні прогнози для себе на російському ринку, демонструють оптимістичні настрої. Наприклад, в асоціаціях виробників молочної продукції та продукції птахівництва заявляють, що їхні виробники уже переорієнтувалися на ринки інших країн. Таких країн близько 80, і основні з них — Китай, США, Єгипет, Казахстан, Туреччина, Сінгапур, Кувейт, Іран, країни Африки, Близького Сходу та інші. Якщо врахувати, що в 2005 р. український експорт сирів у Росію становив 80 тис. т, а в 2015 р. — лише 2 тис., то можна з упевненістю сказати, що "сирні війни" з Росією позаду. Аналогічна ситуація з українським експортом до Росії курятини, який скоротився з 55 тис. т у 2011 р. до нуля — в січні 2016-го. Отже, найтяжчий період диверсифікації експорту української продукції АПК пройдено. Ініційовані Росією сирно-молочні торговельні війни не лише закрили для України російський ринок, а й відкрили українським виробникам бачення світового ринку. Можливо, колись економісти оцінять, що вигоди від цього значно більші, ніж втрати, і сталося це набагато легше, ніж лякали проросійські політики й експерти.

На тлі такої агресивної політики Росії щодо України (і політичної, і економічної, і торгової)актуальним є питання не сумнівів у правильності курсу на зближення України з ЄС, а необхідності більш реалістично оцінити запропоновану ЄС Україні поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі. Насамперед ідеться про на 20 місяців раніше запровадження одностороннього (асиметричного) сприятливого режиму торгівлі (ЄС відкрив ринок для України з 1 травня 2014 р., а Україна для ЄС — з 1 січня 2016 р.). Україна і ЄС повинні скасувати імпортні мита відповідно на 97 і 96,3% тарифних ліній. По промислових товарах скасування ввізних мит для України охопить 82,6%, а для ЄС — 91,8% товарних позицій.

Для сільськогосподарської продукції мита буде скасовано на 35,2% тарифних ліній Україною і 83,1% — Євросоюзом. Що стосується інших товарів, то на 52% тарифних ліній Україна вводить перехідні періоди тривалістю від одного до семи років, на 9,8 — часткову лібералізацію і на 3,0% — безмитні тарифні квоти. У свою чергу, Євросоюз встановлює перехідні періоди на 2% тарифних ліній (тривалістю три і сім років), а за найбільш чутливими товарами (14,9%) запропонований доступ у рамках безмитних тарифних квот. Вони надані Україні по зернових, м'ясу свинини, яловичини та птиці, а також по деяких інших продуктах. Далеко не всі країни, які підписали угоди про ЗВТ з ЄС, отримали такі умови.

За результатами 2014 р. українські постачальники агропродовольчої продукції зекономили від дії ЗВТ з Євросоюзом 220 млн євро. Тобто українські агровиробники поставили в рамках квот продукції, при продажу якої в разі звичайного експорту необхідно було б сплатити 220 млн євро мита. У 2015 р. обсяги поставок збільшилися, і український АПК отримав "знижку" на 280 млн євро. У разі реалізації агропродовольчої продукції за всіма квотами торговельні преференції, надані Україні Європейським Союзом, сягнуть 560 млн євро. Уже отримана Україною сума преференцій у десятки разів перевищує обсяги бюджетної підтримки кредитування українських агровиробників (компенсації відсоткових ставок за залученими кредитами). Водночас ця сума дорівнює половині обсягів преференцій за спецрежимом по ПДВ, які отримали аграрні виробники. Ця сума також значно більша за обсяги надходження іноземних інвестицій в аграрний сектор.

Одна повний комплекс угоди — це не лише тарифні преференції та поступки, а й наближення законодавства у сфері регулювання технічних, санітарних і фітосанітарних вимог щодо якості й безпеки продуктів, щодо державних закупівель. Тобто за умови виконання певних умов Україна отримає додатковий доступ до європейського ринку. Введення угоди про ЗВТ у дію насамперед торкнеться експортерів української продукції. Проте масштабна гармонізація законодавства, технічних регламентів, санітарних і фітосанітарних норм стосуватиметься і тих, хто продає продукцію навіть на внутрішньому ринку.

Статус сільськогосподарських товарів, що експортуються до ЄС у рамках тарифних квот, не зміниться. Проте, зважаючи на складну економічну ситуацію в Україні, розмір деяких квот може бути збільшений. Зокрема, тарифні квоти на таку продукцію, як пшениця, м'ясо птиці та консервовані томати, можуть бути розширені. При цьому варто зазначити, що, наприклад, український мед, яблучний і виноградний соки навіть у рамках наявної квоти залишаються конкурентоспроможними на ринку ЄС.

Перехідний період для України сягає від трьох до десяти років, а для автомобільного сектора — 15 років. Водночас ЄС повинен досягти повної лібералізації тарифів протягом семи років. Із продуктами харчування ситуація складніша в тому, що тут не тільки виробник повинен забезпечити відповідність товару певним вимогам щодо якості та безпечності, а на рівні держави мають бути запроваджені відповідні стандарти. Так, для імпорту до ЄС продукції тваринництва держава, а паралельно і відповідні підприємства-експортери повинні мати дозвіл на експорт такої продукції. На нинішньому етапі Україна отримала дозвіл на експорт більшості з основних позицій продукції тваринного походження, серед яких м'ясо птиці, риба, м'ясопродукти, яйця та мед. На завершальному етапі процедура отримання дозволу на експорт молока та молочних продуктів.

Тим не менш реалізація потенціалу ЗВТ України з ЄС усе ж гальмується через низку об'єктивних причин. Так, половину обсягів скорочення українського експорту зумовлено інтервенцією в Донбасі, цю продукцію недодали Донецька та Луганська області. Крім того, за багатьма товарними позиціями експорт упав у вартісному вираженні. Зокрема, зменшились обсяги експорту кукурудзи, руди і металопрокату, бо в ЄС склалася несприятлива цінова кон'юнктура. Водночас на внутрішній ринок ЄС почала тиснути внутрішня пропозиція через санкції та ембарго Росії. На внутрішньому ринку ЄС особливо великою є пропозиція продукції АПК. І це теж впливає на поставки з України.

Ще одним бар'єром, з яким часто стикаються українські виробники при експорті продукції до ЄС, є адміністрування квот. Особливо актуально це для тих товарів, для яких необхідна імпортна ліцензія, що її повинен отримувати не український експортер, а європейський імпортер. На сьогодні вже повністю вибрано квоти на 2016 р. по м'ясу птиці, виноградному і яблучному соках, оброблених томатах, меду, кукурудзі і кукурудзяному борошну, пшениці і пшеничному борошну, ячменю та ячмінному борошну і крупам з вівсу, солоду, пшеничній клейковині та цукру.

Через це окремі українські виробники незадоволені розміром наданих квот, а європейці вказують, що українці не заповнили навіть цих незначних обсягів. Одні бачать в асоціації та ЗВТ з ЄС унікальну можливість пробити "вікно у світ" для української аграрної продукції, інші — ризики напливу європейського продовольства в Україну, що може призвести до закриття цілих підгалузей АПК. Однак цього уже не сталося і, очевидно, не станеться. Досить нагадати, що вісім років тому, коли Україна готувалася стати членом СОТ, їй теж пророкували розвал сільського господарства і засилля імпортних продуктів. Минуло вісім років, але "аграрний апокаліпсис" не відбувся. Більш того, останніми роками в Україні спостерігаються стабільно високі темпи зростання виробництва і особливо експорту продукції АПК. Багато в чому це стало результатом аграрної реформи, а також у тому числі і членства України у СОТ.

Також слід сказати і про настрої окремих українських виробників, які нарікають на мізерні квоти продовольства, щодо його експорту в ЄС. Так, Україна виробляє 1,2 млн т курятини, а її квота на експорт до ЄС становить 36 тис. т. У ЄС споживається майже 12 млн т курятини, тобто українська квота дорівнює близько 0,3%. Так, це дуже мало, але далеко не всі країни — члени ЄС мають навіть таку квоту. В ЄС є гостра внутрішня конкуренція між країнами за квоти по багатьох продуктах АПК. Наприклад, квота Греції не тільки на експорт, а й на виробництво оливок дуже мала, і ЄС платить грецьким фермерам по 700–800 євро на гектар за скорочення оливкових насаджень.

Безумовно, угода не є і не могла бути ідеальною. Хоча б тому, що узгодження норм ЗВТ відбувалося кілька років тому, коли структура української економіки була зовсім іншою. Зараз ключовою статтею українського експорту стала агропродукція, експорт якої особливо потребує коригування угоди і, зокрема, обсягів квот. Старт економічної частини Угоди про асоціацію дає можливість розпочати такі переговори. Загалом, щоб позитивний ефект від ЗВТ був помітний якнайшвидше, потрібен серйозний прорив в імплементації європейських стандартів в українську нормативно-правову систему.

Павло Гайдуцький

Газета "Дзеркало тижня" №10 від 18 березня 2016 р. 

Повернутися назад до розділу