відеоархів

Останні відео

Видання ICO


<p style=

" />

Організаційно-дослідна робота

Версія для друку
27.11.2015

Доповідь ГАЙДУЦЬКОГО П.І. на тему: "АГРАРНА РЕФОРМА Л.Д.КУЧМИ В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ТА СУЧАСНА РЕАЛЬНІСТЬ" в Полтавській державній аграрній академії

Доповідь ГАЙДУЦЬКОГО П.І.
на конференції на тему: «20 років аграрної реформи
в Україні: досягнення і проблеми».

(м. Полтава, 26.11.2015 р.)

Шановні колеги!

В кінці минулого року виповнилось 20 років з початку аграрної реформи в Україні.

З цієї нагоди було організовано всеукраїнський конкурс серед студентів на тему: «Що ви знаєте про аграрну реформу»?

Підсумки конкурсу ми вже обговорили в семи аграрних університетах України, з яких найбільше студентів взяли участь у ньому.

Цій річниці також присвячена книга «Аграрна реформа Л.Кучми в Україні», яка сьогодні вам презентується.

  • Чому така назва книги?

Тому, що старт аграрній реформі в Україні дав указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи …» від 10 листопада 1994 року.

Тому, що за 1994-2004 рр. Президент підписав більше 60 указів з питань реформування і розвитку аграрного сектору.

На виконання цих указів були прийняті сотні законів України та постанов уряду.

Загалом майже 90% нормативно-правового забезпечення аграрної реформи було створено за 1994-2004 роки.

За короткий період було здійснено величезний обсяг організаційно-впроваджувальних робіт без спеціальних витрат бюджетних коштів.

Тобто вся ініціатива, організація і відповідальність була за президентом Л.Д.Кучмою.

  • Чому була потрібна аграрна реформа?

На початку 90-х років в Україні половина сільгосппродукції вироблялась у дрібних присадибних господарствах, а друга половина – у колгоспах і радгоспах.

За європейськими мірками обидві ці форми організації були вкрай неефективні.

Перша - тому що була патріархальною – технічно і технологічно відсталою.

Друга – тому, що була соціалізованою комуною – антиподом для ринкової економіки.

Тобто потрібна була заміна соціалістичної системи господарювання на ринкову.

В результаті реформи були створені основи для організації сільського господарства на цивілізованих ринкових засадах (слайд 1).

  • Була здійснена приватизація землі і засобів виробництва.
  • Колгоспи і радгоспи були перетворені у приватні господарські структури ринкового типу.
  • Була створена інфраструктура аграрного ринку, система і механізми його функціонування.
  • Була здійснена фінансова реформа в АПК і створена фіскальна система державної мотивації інноваційного та агропромислового розвитку.
  • Були створені приватно-ринкові засади для сприяння соціальному розвитку села.
  • Центральне місце в аграрній реформі відводилось земельній реформі.

Цього року у серпні виповнилось 20 років як був підписаний указ Президента України «Про порядок паювання земель …» від 8 серпня 1995 р.

  • Чому потрібне було паювання сільгоспземель?

Тому, що історично всі земельні реформи проводились з метою поліпшення забезпечення селян землею та збільшення числа селян - власників землі.

В пострадянських країнах основою земельної реформи могло бути лише паювання землі, як зворотній процес колективізації.

Основна мета паювання земель полягала саме в тому, щоб селяни стали власниками і господарями землі.

Під час паювання противники реформи нас дуже лякали парцеляризацією землі.

А вийшло так, що замість парцеляризації з’явилась латифундація. І це сталось після 2004 року.

Латифундація проявилась у вигляді холдингізації та скупки на чорному ринку корпоративних і орендних прав.

Але в заходах аграрної реформи цього не передбачалось і ніяких рішень чи намірів не було.

Процес холдингізації, на жаль, досі не отримав належної правової оцінки і правового режиму, що створює ризики для аграрного і соціального розвитку.

  • Гостро дискусійним залишається питання ринку землі.

Насамперед щодо продажу землі іноземцям. Така ідея ніколи не підтримувалась.

З цього приводу не було жодного указу чи рішення Президента України.

Бо тоді (як і тепер) купівельна спроможність наших громадян була в десятки разів нижча, ніж іноземців.

Що стосується продажу землі між громадянами України, тут ситуація зовсім інша.

Право продажу - це невіддільна складова права власності. Власність без ринку мертва. Цього не можна заперечувати.

Але в країнах Європи, де є нормальний ринок землі, діє багато регуляторних механізмів.

І вітчизняний досвід теж підтверджує, що краще мати навіть жорсткий регульований ринок, ніж чорний «базар» землі.

  • Важливим і відповідальним кроком була господарська реформа.

Старшому поколінню добре відомо, що навіть при соціалізмі колгоспно-радгоспна система ледь виживала.

СРСР, маючи найбільші у світі площі чорноземів, купував найбільше зерна за кордоном. І так тривало десятки років. Колгоспи і радгоспи не могли нагодувати населення СРСР.

Це був парадокс і ганебний факт.

В ринкових умовах колгоспи і радгоспи взагалі були приречені.

Щоб не допустити їх суцільного банкрутства і руйнації, треба було їх перетворити у приватні структури ринкового типу.

Старт цій реформі теж дав Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».

В результаті реформи переважна більшість підприємств зберегли свої земельні і майнові комплекси, кадри керівників і спеціалістів.

  • Велику роль відіграла фінансова реформа в АПК (слайд 2).

Зокрема було запроваджено:

  • фіксований податок і режим повернення ПДВ на модернізацію;
  • пільгові кредити з бюджетною компенсацією відсотків;
  • субсидії на придбання та лізинг вітчизняної техніки;
  • дотації на інноваційні галузеві програми.

Комплекс цих механізмів представляв ринкову систему державної мотивації до інтенсивного, інноваційного та інтегрованого агропромислового розвитку. Все це було дуже позитивно сприйнято аграріями.

Не було випадків, щоб селяни нарікали на фіксований податок, який об’єднав 10 податків і платежів.

Але згодом добре відпрацьована система бюджетної підтримки аграрного сектору почала руйнуватись і компрометуватись хабарництвом.

У законах і постановах уряду все писалось ніби правильно для всіх селян і всієї галузі.

А фактично на цьому «паслись» переважно агрохолдинги, вхожі до кабінетів розпорядників бюджетними коштами.

Доходило до того, що 90% державної підтримки отримували ті, що виробляли всього 10-20% продукції.

По багатьох з названих вище фінансових проблем аграрний сектор сьогодні відкинутий назад.

Сьогодні, як і в 90-х роках, знову дискутується питання:

Чи потрібен фіксований податок?

Чи потрібне повернення ПДВ?

Чи потрібні компенсації по кредитах?

Чи потрібні субсидії по лізингу і придбанню техніки та інші?

Можливо дійсно Україні потрібна якась нова європейська система державної підтримки аграріїв. Але ж на це немає грошей.

Тоді, напевне, треба залишити те що було, і що добре працювало 15 років. Поки не придумали кращого нового, не варто відкидати перевірене старе.

До того ж потрібна послідовність в державній аграрній політиці.

Цього особливо вимагає специфіка аграрної галузі.

* * *

  • Сьогодні очевидно, що потрібні були роки, щоб по-справжньому оцінити аграрну реформу, здійснену у 1995-2004 рр.

І пройшло вже більше 10 років.

Після реформи істотно зросли показники галузі.

Обсяги виробництва в галузі зросли на 87%, а в сільгосппідприємствах, які були головним об’єктом реформування - у 2,2 раза (слайд 3).

Продуктивність праці зросла у 8 разів, обсяги кредитів – у 20 разів, інвестиції – у 30 разів.

Суттєво поліпшився фінансовий стан сільського господарства. Галузь із збиткової стала прибутковою. Частка прибуткових підприємств зросла в 5 разів, сплачені податки – у 17 разів, інвестиції – у 18 разів.

Аграрний сектор вперше після реформи став розвиватись краще, ніж інші галузі економіки (слайд 4).

Темпи пореформеного зростання в аграрному секторі України теж значно вищі, ніж у сусідніх країнах (слайд 5).

За роки реформи були створені приватно-ринкові засади соціального розвитку села.

Площа земель у приватній власності селян зросла у 7 разів, а понад 2 га – у 25 разів (слайд 6).

Площа фермерських земель зросла у 5 разів.

Понад 11 тис. колгоспів і радгоспів були перетворені у приватні структури ринкового типу.

Завдяки цьому поліпшились житлово-побутові умови життя на селі. Зокрема рівень газифікації сіл зріс у 3,5 раза (слайд 7).

На селі з’явилось майже 5 млн орендодавців землі, орендна плата яких зросла майже у 100 разів і становить 11 млрд грн.

Усе це безперечно результат реформи і появи господаря на селі.

І нарешті, ще два статистичних аргументи про те, що принесла аграрна реформа – руїну, як казали комуністи і соціалісти, чи піднесення аграрного секатору.

Погляньте на слайд 8.

У 1991-1994 рр. сільгоспвиробництво впало більше як удвічі.

Але тоді ще ніяких реформ не було.

Це був результат того, що колгоспи і радгоспи вже не могли існувати без старої командно-адміністративної соціалістичної системи, яка була скасована у 1990 р.

І навпаки - після 1999 р., коли було проведено весь комплекс аграрної реформи, виробництво постійно зростало. І досить високими темпами, і найбільше у сільгосппідприємствах, які були основним об’єктом реформи. Виняток 2003 р., коли був сильний неурожай через кліматичні причини (45 днів льодяна корка на посівах).

Далі погляньте на слайд 9.

До 1999 р. харчова промисловість щорічно падала на 10-15%. Після реформи з 2000 р. галузь постійно зростала і досить високими темпами – 15-20% щорічно.

Це виключно результат реформи, особливо запровадження фіксованого податку та режиму повернення ПДВ, які стимулювали детінізацію збуту продукції та її легальний збут переробним підприємствам.

* * *

  • У нас часто люблять вихваляти чужі реформи: сінгапурські, польські, грузинські, ще якісь.

І дуже люблять критикувати вітчизняні реформи. Це стосується і аграрної реформи.

В цьому плані заслуговує на увагу порівняння української аграрної реформи в Україні зі Столипінською - в Росії.

Аналіз показує, що аграрна реформа в 1994-2004 рр. в Україні стала набагато масштабнішою, ніж Столипінська реформа (слайд 10).

Так, під час Столипінської реформи із общини вийшла лише третина селянських дворів, землеволодіння селян зросли лише у 1,5 рази, заснували хутори лише 14% селян, виробництво зросло – у 1,5 рази.

В результаті аграрної реформи за 1994-2004 рр. площа приватної власності на землю селян зросла у 7 разів, а виробництво – майже у 2 рази.

  • Логічно постає питання: в чому ж феномен успіху аграрної реформи в Україні?

Тут є два аспекти: політичний і професійний.

Політичний феномен, його складові (слайд 11).

  • Це віра керівництва держави в реформи і політична воля до їх здійснення.
  • Це компетентна і наполеглива команда урядовців, науковців та фахівців.
  • Це пріоритет державницької позиції та висока відповідальність керівництва держави і команди.

  • Професійний феномен, його складові: (слайд 12).                       

  • Було ґрунтовно вивчено зарубіжний досвід, насамперед постсоціалістичних країн Європи.

  • Було зроблено ставку на науку, наукові розробки і наукові кадри із залученням практиків.

  • Реформованим господарствам одразу була надана ефективна державна підтримка, яка передбачала автоматичний режим дії.

  • З самого початку було обрано соціальну спрямованість реформи: земельні і майнові паї, податкові пільги селянам.

Таким чином, аграрна реформа являла собою цілий комплекс взаємодоповнюючих заходів. Саме тому вона дала позитивні результати.

  • Деякі висновки і пропозиції для нинішньої влади.

У.Черчилль колись казав: «Державники відрізняються від політиків тим, що політик думає про наступні вибори, а державник – про наступне покоління».

Аграрна реформа, як і багато інших реформ, мала успіх в Україні, тому що президент України Л.Д.Кучма думав не про свою третю президентську каденцію, а думав про українську державу.

На жаль, останнім часом в Україні політичні інтереси часто беруть гору над державними.

Один з відомих українських політиків зізнався, що коли він забуває про вибори, йому нагадують колеги по партії.

Тому реформи приходиться робити за принципом: «як би щось поміняти так, щоб нічого не міняти, і при цьому мати імідж реформатора».

Така поведінка – це імітація реформ.

Розплата за такі реформи неминуча і не тільки для політиків, а більше – для народу, для держави.

Для глави держави чи уряду тут є момент істини, про який колись сказав засновник Сінгапуру Лі Куан Ю:

«Якщо не будеш робити реформ, можеш виграти вибори, але програє держава; якщо будеш робити реформи, можеш програти вибори, але виграє держава».

На моє переконання, саме цим мають керуватись керівники держави. Якщо вони хочуть процвітання країні.

Дякую за увагу.

Завантажити презентацію доповіді (слайди). 

Повернутися назад до розділу