відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
06.11.2012

Випуск №179. Політика. Макроекономіка.

Завантажити випуск

З М І С Т

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України

Парламентські вибори в Україні: прогнозована непрогнозованість?.

Візит В.Януковича до Москви: чи буде прогрес?.

ІІ. Світова політика.

Китай напередодні зміни керівництва. 

Лівія: повернення до феодального хаосу.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

Корозія «сталевих опор» економіки. 

Борги явні і приховані, а розплата – подвійна. 

ІV. Світова економіка

Чи можлива трансформація ЄС у євроамериканський союз?. 

Греція: крах державно-анархічного капіталізму?. 

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України

Парламентські вибори в Україні: прогнозована непрогнозованість?

В Україні триває підведення підсумків парламентських виборів, що відбулися 28 жовтня. Згідно з уже порахованими 95,5% бюлетенів, по пропорційній частині виборів (за партійними списками) у наступній Верховній Раді будуть представлені п'ять політичних сил – Партія регіонів (30% голосів), ВО «Батьківщина» (25,53%), партія «УДАР» (13,96%), КПУ (13,18%) та ВО «Свобода» (10,44%).

По мажоритарних округах диспозиція така: представники Партії регіонів перемогли у 115 округах; представники «Батьківщини» – в 40 округах; представники «Свободи» – в 13 округах; представники «УДАРу» – в 6 округах. Крім того, у парламенті будуть представлені три депутати-мажоритарники від партії «Єдиний Центр», двоє представників Народної Партії та по одному представнику від Радикальної партії Олега Ляшка та партії «Союз». В решті 44 мажоритарних округів перемогли самовисуванці.

Висновки і коментарі.

  • Кількість політичних сил, які пройшли в наступний парламент, в цілому була прогнозованою з огляду на дані останніх перед виборами соціологічних досліджень. Водночас реальні результати голосування принесли і чимало непрогнозованих несподіванок.
  • Зокрема, несподіваним став відносно високий результат комуністів, підтримка яких в останні роки падала (на парламентських виборах в 2007 році вона склала лише 5,39%). Після підняття прохідного бар'єру до 5% деякі експерти взагалі припускали сходження КПУ з політичної арени. Однак партія на нинішніх виборах забезпечила більше ніж у два рази зростання своєї підтримки у порівнянні з попередніми парламентськими виборами. Головним чином це пояснюється тим, що значна частина виборців, насамперед на Сході та Півдні країни, розчарувалася в «регіоналах», однак виявилася не схильною підтримувати опозиційні сили правового спрямування.
  • Однак навіть досягнення КПУ виглядають не так переконливо, як потужний ривок «Свободи». Ця радикальна націоналістична сила раніше на парламентських виборах жодного разу не набирала навіть 1% голосів. Нині ж «свободівці» з подвійним запасом подолали виборчий бар'єр, отримавши понад 10% голосів виборців. Тут позначилися кілька факторів. По-перше, частина виборців під час соцопитувань, скоріш за все, приховувала свої симпатії до «Свободи», що не давало можливості реально оцінювати її рейтинг. По-друге, за неї в останній момент проголосувала значна частина т.зв. «невизначенців» – виборців, які довго не могли визначитись і в останній момент вирішили підтримати силу, що знаходиться на межі подолання виборчого бар'єру. І, по-третє, підтримка «Свободи» стала для багатьох виборців своєрідним протестним голосуванням, що замінило графу «проти всіх» (яка на нинішніх виборах буда вилучена з бюлетенів).
  • Слід також відзначити досить суттєвий розрив (майже 4,5%) між результатами лідера виборчої кампанії Партії регіонів і ВО «Батьківщина», яка посіла друге місце. «Регіоналам» вдалося взяти 30-відсотковий рубіж, що стало певним психологічним моментом в оцінці результатів виборів на користь влади.
  • Ще одним психологічним моментом, на цей раз уже на користь «Батьківщини», став її значний відрив від партії «УДАР» – більше ніж на 11%. Як відомо, напередодні голосування деякі соціологи пророкували партії В.Кличка друге місце на виборах. Це призвело до загострення відносин між двома опозиційними силами, що негативно позначилося на їх спробах узгодити зусилля на фініші парламентської кампанії (див. матеріал: «Українська опозиція: об’єднання задля протистояння?» у 178 випуску «Стратегічних оцінок»).
  • Однак результати виборів показали, що електоральна перевага «УДАРу» була ситуативною. Електорат В.Кличка (в основному – молодь) виявився недостатньо мобілізованим і не відзначився активною участю в голосуванні. Крім того, частина електорату «УДАРу» виявилася нестійкою і в останній момент змінила свою позицію. Очевидно, тут позначилася розгорнута на фініші виборів критика Кличка з боку «Батьківщини» та «Свободи» за відмову від підписання угоди про створення коаліції демократичних сил.
  • При тому, що парламентська кампанія в цілому стала вдалою для «УДАРу» (отримати з першого разу майже 14% – теж непоганий результат), є всі підстави говорити про відсутність сформованого ядра прихильників партії Кличка. Це означає, що отримана нею підтримка при невиразній подальшій поведінці партії може «згоріти». Очевидно, усвідомлюючи це, «УДАР» вже 29 жовтня оприлюднив свій проект плану спільних дій у майбутній Верховній Раді під гучною назвою «Європейське майбутнє України» і запропонував підписати його двом іншим опозиційним силам. Однак представники «Батьківщини» та «Свободи» критично поставилися до такої ініціативи і закликали В.Кличка приєднатися до вже підписаної ними угоди про створення коаліції демократичних сил у Верховній Раді.
  • Усе це свідчить, що в опозиційному таборі, з огляду на відновлення електоральної переваги «Батьківщини» над «УДАРом» та значний успіх «Свободи», фактично виникли три центри. Така ситуація може лише посилити конкуренцію між ними, що негативно позначатиметься на об'єднавчих процесах у середовищі парламентської опозиції.
  • Це, у свою чергу, посилює позиції влади та її шанси на створення у майбутній Верховній Раді більшості на основі Партії регіонів. Враховуючи результат «регіоналів» по ​​пропорційній частині виборів, а також те, що представники партії перемогли більше ніж у половині мажоритарних округів, Партія регіонів має навіть певні шанси за рахунок залучення значної частини мажоритарників-самовисуванців сформувати власну фракцію, що налічуватиме більше половини парламенту. Так чи інакше, «регіонали», скоріш за все, будуть створювати парламентську більшість, до якої може увійти фракція комуністів, а також частина позафракційних мажоритарників або створена ними депутатська група (чи кілька груп).
  • Що стосується мажоритарної складової виборів, то нинішні парламентські вибори продемонстрували ще один не прогнозований феномен – повну підміну підходів виборців до обрання депутатів-мажоритарників, що мають представляти відповідні території. У ряді мажоритарних округів (насамперед це стосується Києва та Київської області) голосування відбулося не за оцінками якостей конкретних кандидатів, а виключно за їх партійною приналежністю. В результаті до парламенту від таких округів пройшли невідомі досі особи, які позиціонували себе лише приналежністю до опозиційних сил. Це, очевидно, також слід оцінювати як результат суто протестного голосування.
  • Ще однією особливістю нинішніх виборів є те, що владу цілком влаштовують їх результати виборів по пропорційній частині, де сумарний результат трьох опозиційних сил виявився дещо вищим, ніж сума показників Партії регіонів і КПУ. Це посилює шанси на визнання результатів виборів світовою спільнотою. Адже невелика сумарна перевага опозиційних сил певним чином захищає «регіоналів» від звинувачень у тотальній «зачистці» опозиції (незважаючи на відповідні заяви представників опозиційних сил та їх загрози «обнулити» списки і відмовитися від мандатів).
  • Схоже, провладна партія, щоб уникнути таких звинувачень, свідомо пішла на те, щоб не «пережимати ситуацію» в деяких округах, віддавши їх на відкуп опозиційним силам (йдеться, насамперед, про Київ та Галичину). У такій ситуації, Захід, як і прогнозувалося, скоріш за все, змушений буде в цілому визнати парламентські вибори в Україні, однак відзначить їх неповноцінність у зв'язку з неучастю у виборах лідерів опозиції Ю.Тимошенко та Ю.Луценка (див. матеріал: «Чи визнає Європа парламентські вибори в Україні?» у 178 випуску «Стратегічних оцінок»).

Візит В.Януковича до Москви: чи буде прогрес?

22 жовтня Президент України В.Янукович відвідав з робочим візитом Москву, де провів зустріч з російським президентом В.Путіним.

Для довідки: Судячи із заяв, зроблених за результатами зустрічі, глави держав торкнулися питань:

важливості двосторонніх контактів. Президенти наголосили на важливості регулярних контактів на вищому рівні;

співпраці у рамках Митного союзу. В.Янукович заявив, що позиція України тут не змінилася: поглиблення співпраці з Митним союзом буде корисним для української економіки. В.Путін наголосив на вигідності співпраці в рамках Митного союзу, враховуючи рівень кооперації різних галузей економіки України і Росії;

перегляду ціни на газ. В.Янукович висловив сподівання домовитися з російськими партнерами про економічно обґрунтовану і справедливу ​​формулу ціни на газ;

економічного співробітництва. Президенти відзначили важливість для двох країн подальшого розвитку співробітництва в тих сферах, де вже є добрі результати - в атомній енергетиці, авіабудуванні, ракетно-космічній сфері, енергетиці та інших високотехнологічних і наукомістких галузях.

парламентських виборів в Україні. В.Путін висловив зацікавленість у тому, щоб за підсумками виборів курс на тісну взаємодію двох країн отримав додатковий імпульс.

У ході візиту були підписані два документи – міжурядову угоду про реадмісію і міжурядовий протокол про поставки товарів за виробничою кооперацією в 2012 році.

Висновки і коментарі.

  • Робочий візит В.Януковича до Москви 22 жовтня викликав чимало запитань щодо його доцільності та результативності. Як відомо, він готувався в терміновому порядку, хоча підписані в його ході два міжурядові документи аж ніяк не вимагали екстреної зустрічі двох президентів.
  • Додаткову інтригу тут привнесла і подія 19 жовтня, пов'язана із затриманням у Києві та переміщенням до Москви активіста російського «Лівого фронту» Л.Развожаєва. Одразу ж пішли гуляти припущення окремих політиків і політологів, що інцидент з Развожаєвим міг бути безпосередньо пов'язаний з візитом В.Януковича до Москви.
  • Усе це дало привід для появи різних версій щодо предметів зустрічі В.Януковича і В.Путіна і, головне, стосовно можливих домовленостей. Зокрема, передбачалося, що в Москві може бути оголошено про прогрес у досягненні домовленостей з газових проблем та питань Азово-Керченського врегулювання, а також підписано угоду про умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України.
  • Проте всього цього не сталося. Причому, якщо газова тема і прозвучала в контексті обговорюваних В.Януковичем і В.Путіним питань, то проблеми делімітації морських кордонів в Азовському морі та Керченській протоці, а також умови перебування ЧФ РФ в Криму навіть не зачіпалися, принаймні – публічно.
  • Це означає, що відповідних домовленостей не досягнуто. Скоріш за все, ці та інші проблеми залишаються прив'язаними до певної «пакетної» угоди, яка може включати і газові домовленості. Принаймні, українська сторона не приховує прагнення розіграти «чорноморську карту» у боротьбі за зниження ціни російського газу.
  • У цілому ж, судячи із заяв В.Януковича після його зустрічі з В.Путіним, позиція української сторони стосовно головних проблем російсько-українських двосторонніх відносин не змінилася. Насамперед це стосується перегляду ціни на газ та форм співпраці з Митним союзом.
  • Те ж саме можна сказати і щодо російської сторони. В.Путін продовжує демонструвати жорстку прагматичну позицію, яка полягає у посиленні політичної та економічної інтеграції України з Росією, що є головною умовою зниження вартості російського газу для Києва.
  • У цьому зв'язку постає запитання: для чого потрібна була термінова зустріч двох президентів 22 жовтня? Очевидно, не для того, щоб в чергове підтвердити незмінність своїх позицій стосовно пріоритетів двосторонніх відносин. Тут, скорі за все, явно позначилася тема парламентських виборів в Україні.
  • Для В.Януковича така зустріч важлива була як мінімум з двох мотивів. По-перше, його поїздка в Москву напередодні парламентських виборів була додатковим стимулом для тієї частини українських виборців, які підтримують поглиблення відносин з Росією. По-друге, факт такого візиту міг бути використаний і як черговий попереджувальний сигнал Брюсселю: якщо ЄС не буде готовий підписати з Україною Угоду про асоціацію, то Києву доведеться активніше вести діалог з Москвою на предмет зближення з Митним, а потім, можливо, і Євразійським союзом .
  • Що ж стосується мотивів В.Путіна, то, скоріш за все, його зустріч з В.Януковичем за кілька днів до парламентських виборів в Україні була обумовлена ​​тим, що на цих виборах практично відсутня була тема українсько-російських відносин. Натомість значне місце у парламентській кампанії посідали питання євроінтеграції України, перспектив її відносин з Євросоюзом після виборів. Зустріч двох президентів у Москві, очевидно, була покликана дещо усунути такий перекіс.
  • У той же час результати цієї зустрічі (точніше, їх відсутність) свідчать: поки що немає жодних підстав говорити про якісь нові тенденції в розвитку українсько-російських відносин. Напевно, такі тенденції не будуть чітко позначені і під час повномасштабного офіційного візиту В.Януковича до Москви, який запланований на листопад нинішнього року. Адже в разі забезпечення бажаного для себе результату парламентських виборів і визнання їх результатів з боку Євросоюзу українська влада, скоріш за все, продовжить маневрування між Брюсселем і Москвою, намагаючись дистанціюватися від інтеграційних планів російського керівництва.

ІІ. Світова політика

Китай напередодні зміни керівництва

Нинішнього місяця одному з лідерів світової економіки та впливовому глобальному гравцю – Китаю належить поміняти правлячий тандем: замість генсека Компартії, голови КНР Ху Цзіньтао і прем'єр-міністра Держради Веня Цзябао до керма партійної та урядової влади прийдуть 59-річний Сі Цзіньпін (нині – заступник голови КНР) і 57-річний Лі Кецян (нині – віце-прем’єр Держради КНР). Перший за традицією має очолити Компартію Китаю та зайняти пост голови КНР, зосередивши в своїх руках стратегічну, партійну і військову владу, а другий – стати прем’єр-міністром Держради та взяти на себе управління економічними реформами і розвитком діалогу із Заходом.

Висновки і коментарі.

  • Деякі аналітики вважають, що зміна китайської «верхівки» може поступово перерости в економічну і політичну «перебудову» країни з усіма можливими наслідками.
  • Певні підстави для подібних прогнозів є. Так, днями у китайських ЗМІ, у т.ч. й партійних, пройшла кампанія за звільнення «стихійного» дисидента, 25-річного Жень Цзяньюя, засудженого на кілька років виправних робіт за критику на адресу КПК і закликів до демократії. Кілька впливових видань, включаючи газету Global Times, що належить партії, та пекінську міську газету, написали, що Цзяньюя не варто направляти до табору, а люди повинні мати більше можливостей для критики влади. Деякі спостерігачі розцінили подібні публікації як свідчення того, що Пекін хоче знизити соціальну напругу, дозволивши більш відкриті публічні дебати.
  • Разом з тим не варто, очевидно, розраховувати на істотні зміни в Китаї у напрямах розширення свободи слова чи демократизації політичного устрою. Скоріш за все, китайська влада вирішила трохи «випустити пару» всередині країни, а також надіслати певні сигнали Заходу, який активно критикує китайське керівництво за його недемократичність.
  • Насправді ж члени Постійного комітету Політбюро КПК, неофіційного вищого органу влади в країні, не бажають допущення варіанту широкої лібералізації суспільного життя, оскільки небезпідставно бояться повторення радянського сценарію. Адже переростання політичних реформ (зняття цензури в ЗМІ та лібералізація партійного життя) в децентралізацію влади загрожує втратою контролю над ситуацією в країні, що неминуче призвело б дестабілізації курсу юаня, економічної кризи та відцентрових настроїв у деяких китайських регіонах.
  • Нових керівників Китаю цілком можна охарактеризувати «постперебудовними» або «посттяньаньменьскими», які несуть на собі відбиток страху перед неконтрольованими народними хвилюваннями, що можуть призвести до втрати політичної монополії КПК. Події на пекінській площі Тяньаньмень в 1989 році, де відбулися жорстокі зіткнення між протестуючими проти влади комуністів студентами та регулярними військами, наклали відбиток на формування нинішнього і нового покоління представників китайської влади. Вони є прихильниками збереження старих методів керівництва при посиленні економічної інтеграції із Заходом (насамперед, з США і Євросоюзом).
  • Україна за такої ситуації може розраховувати на поступове підвищення інтересу Китаю до її ресурсів, насамперед земельних, що призведе до зростання інвестиційних пропозицій, які, правда, будуть обмежуватись споживчим попитом і обсягом китайського ринку.
  • Економісти прогнозують, що китайська економіка буде рости значно повільніше, ніж у докризові часи, через поступове вичерпання внутрішніх ресурсів розвитку (в першу чергу, через досягнення граничних обсягів споживання при даному рівні доходів основної маси населення). Це, очевидно, і спонукає частину партійного керівництва Китаю імітувати лібералізацію, щоб випустити зайву пару прогнозованого невдоволення населення.
  • Крім того, на якийсь час увагу китайських мас буде переорієнтовано до національних тем – зокрема, до захисту інтересів країни в територіальних суперечках з Японією та, ймовірно, Південною Кореєю. При цьому не можна виключати навіть появи нових претензій до Росії.
  • З США відносини, скоріш за все, Пекін продовжить розвивати, намагаючись при цьому поступово трансформувати їх з формату взаємодії старшого (США) та молодшого (Китай) партнерів у стосунки двох рівновеликих сил. Це обумовлено фінансовою кризою американської економіки і сильною тенденцією спаду її промислового виробництва, яке все більше витісняється китайським. Крім того, китайська фінансова модель жорсткого регулювання курсу юаня, незалежного від долара, стає все більш привабливою і для самих американців, яким рано чи пізно доведеться вирішувати проблему гранично роздутого державного боргу.
  • Посилена фінансова взаємозалежність двох країни може бути доповнена брязканням зброєю як з одного, так і з іншого боку. Боячись появи нової наддержави у світовому масштабі, можна прогнозувати, що США намагатимуться продовжувати сковувати політичну гру Пекіна регіональними проблемами, зокрема непростими стосунками Китаю з Японією та Південною Кореєю.
  • У разі перемоги на американських президентських виборах жорсткого зовнішньополітичного курсу (який уособлює Мітт Ромні), першими кроками регіонального стримування Пекіна з боку США можуть стати збільшення числа військових баз, зміцнення «ядерної парасольки» над Японією, актуалізація тайванської проблеми.
  • До цих та інших проблем Китай підійде вже зі своїм новим керівництвом, однак, скоріш за все, з попереднім політичним курсом.

Лівія: повернення до феодального хаосу

20 жовтня виповнилася річниця від дня смерті колишнього лідера Лівії Муаммара Каддафі. Цього ж дня відбулися криваві сутички між проурядовими загонами та місцевими ополченцями у місті Бані-Валід, який вважається оплотом прихильників убитого полковника. А вже 21 жовтня у столиці країни Тріполі близько 500 чоловік, переважно тих, хто має родичів в Бані-Валіді, здійснили спробу штурму парламенту, вимагаючи покласти край міжплемінним війнам у країні.

24 жовтня загони озброєних жителів міста Місурата та деяких інших лівійських міст взяли штурмом Бані-Валід. При цьому загинули десятки людей, сотні поранено, десятки тисяч жителів міста змушені були тікати.

Неспокійно і в інших лівійських містах. У річницю смерті Каддафі в Бенгазі протестувальниками був розгромлений офіс телеканалу «Лівія аль-Ахрар». Перед тим, які відомо, у тому ж Бенгазі під час штурму посольства США було вбито американського посла.

Висновки і коментарі.

  • Усі ці події свідчать про те, що нинішня лівійська влада, яка складається з учорашніх повстанців, до цього часу неспроможна встановити контроль над територією країни. Тут фактично відсутні дієздатна армія та сили правопорядку, не відновлено діяльності більшості державних закладів.
  • Лівія, на відміну від Тунісу і Єгипту, якими теж пройшлася т.зв. «арабська весна», досі не має повноважного уряду. Обраний у липні ц.р. парламент відправив у відставку прем'єр-міністра, двічі відхиливши запропонований ним склад тимчасового кабінету міністрів. Лише 15 жовтня був обраний новий прем'єр-міністр Алі Зейдан Мухаммед – затятий ворог Каддафі. Однак його становище досить хитке: з 200 членів Конгресу за нього проголосували лише 93 особи, водночас кандидатуру його опонента, міністра місцевого самоврядування Мохаммада аль-Харарі, підтримали 85 парламентаріїв.
  • Настрої в парламенті Лівії відображають ситуацію в країні. Лівійці сьогодні вже не відчувають себе єдиною нацією. Як відомо, Лівія свого часу була італійською колонією, згодом самостійним королівством і, нарешті, Джамагирією, що існувала як союз племен (комун). Такий державний устрій запровадив і підтримував Каддафі на основі написаного ним зводу правил – т.зв. «Зеленої книги». Згідно з нею заборонялися партії – як «інструмент диктату з боку політичних сил», та вибори – як «обман громадян». Законними визнавалися лише «самоврядування, іслам і традиції».
  • Після усунення та вбивства Каддафі країна фактично розвалилася на створені ним комуни, і поки не відомо, хто або що зможе їх знову об'єднати. Парламентаріям уже рік не вдається підготувати проект Конституції країни, бо за відсутності єдності в практичних справах не виходить і законотворча робота.
  • Тим часом відсутність легальних державних структур компенсують загони бойовиків, які контролюють обмежені території і постійно борються за розширення своїх володінь. Зокрема, дуже сильні сепаратистські настрої демонструє багата нафтою провінція Кіренаїка. Її племена хочуть також взяти під контроль район з центральним містом Бані-Валід, що є територією племен – прихильників Каддафі.
  • Таким чином, Лівія все більше скочується до феодальної міжусобиці, коли йде жорстока боротьба за переділ впливу, одні племена воюють з іншими, створюються окремі незалежні або напівнезалежні території. А ще у країні діють безконтрольні бандгрупи, загони бойовиків і прийшлі найманці, які свого часу приїхали до Лівії воювати проти режиму Каддафі і там залишилися.
  • В результаті у країні спостерігається повний хаос, коли навіть великі міста майже не контролюються нинішньою владою. Незважаючи на атрибути унітарної держави (такі як парламент та прем’єр-міністр), Лівія все більше розпадається на окремі території, де племінні угруповання, маскуючись політичними гаслами, ведуть боротьбу за збереження впливу.
  • На думку багатьох експертів, так може тривати безкінечно довго – аж до встановлення нової диктатури, яка цілком може постати з часом при номінальному збереженні демократичної атрибутики.
  • Неспроможність нинішньої влади Лівії впливати на ситуацію у країні все більше розчаровує і дратує Захід, який фактично і забезпечив усунення Каддафі. Переслідуючи свої політичні, а ще більше – економічні інтереси у вигляді дешевої лівійської нафти, західні країни не змогли чи не захотіли прогнозувати наслідки свого плану повалення колишнього лівійського режиму. Тепер вони не можуть зрозуміти – кому допомогли усунути Каддафі? Чи не створить нова лівійська влада проблеми значно більші, ніж їх міг зробити вбитий полковник? Та й взагалі, яким боком може вилізти у перспективі нова розстановка сил в арабському світі?
  • А поки що нова ера, яку обіцяли Лівії на Заході, перетворилася на еру хаосу і свавілля. І навряд чи «лівійською скринькою Пандори» Захід зможе управляти, допомагаючи новому режиму багатомільярдними інвестиціями: гроші лівійці будуть брати, але, схоже, робитимуть – по-своєму. Найбільша проблема полягає в тому, що в Лівії сьогодні немає ключової, авторитетної фігури, яка змогла б об’єднати чи згуртувати населення країни.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

Корозія «сталевих опор» економіки

За повідомленням уряду у ІІІ кв. 2012 р. проти аналогічного періоду 2011 р. ВВП впав на 1,3%. На ІV кв. прогноз ще більше невтішний – спад до 2%. Отже підтверджується песимістичний прогноз по динаміці економіки, висловлений в «Стратегічних оцінках» № 177 за 1-9 жовтня 2012 р., що за підсумками року реальний ВВП буде в межах 0-(-1). До речі, агентство Fitch Ratings уже знизило прогноз зростання ВВП України на 2012 р. з 1,6% до 0,5%.

  • Причин такого стану і динаміки вітчизняної економіки багато: спад у промисловості, у будівництві, у сільському господарстві та інших галузях. Але найбільшого удару економіці України завдало різке погіршення ситуації в металургії. Сталь - один з основних експортних товарів України. За 2011 р. експорт чорних металів зріс на 26,4%, що становило 27% загального експорту. За 8 міс. 2012 р. проти аналогічного періоду 2011 р. експорт сталі скоротився на 13,3%. При цьому за різними оцінками частка металургії у ВВП України оцінюється від 27 до 33%. Оскільки ситуація у галузі пішла на погіршення, ризики металургів стають ризиками всієї економіки.
  • За 9 місяців 2012 р. виробництво металопродукції в Україні в порівнянні з аналогічним періодом 2011 р. упало на 4,5%. Це третє з початку кризи падіння після зростання у 2010 та 2011 рр. Основна причина – істотне падіння попиту на зовнішніх ринках, насамперед на ринках збуту української металопродукції і найбільше в Європі та Азії.
  • Боргова криза Європи негативно вплинула на попит металу. У 2012р. попит на сталь в країнах ЄС впав на 5,6%, а в Італії та Іспанії - на рекордні 12,6% і 11,9%. Навіть в Німеччині – на 4,7%. Європа переходить на більш економний режим споживання металу, значно нижчий середнього рівня 2000-2008 років.
  • В поточному році металургія офіційно працює зі збитками (мінусова рентабельність складає 7,7%). Експерти звинувачують в цьому офшорні схеми. Безперечно, це є. Але є й те, що після нетривалої стабілізації, ціни на сталь на світових ринках знизились. Внаслідок цього різко обвалилися ціни і на залізорудну сировину.
  • Але проблема не тільки в спаді зовнішнього попиту на український метал. На початку кризи падали всі види сировинних активів. Зараз падає лише метал, а нафта росте, нарівні із золотом і американським доларом. Тому країни з енерговитратною металургією опинились у скрутній ситуації. Отже Україна потрапляє в подвійну пастку. З одного боку, падає попит і ціни на її основну експортну продукцію, з іншого - виробляти її стає все дорожче. Ціни на основний український імпорт (російський газ і нафту) зростають, а на основний експорт (метал) падають.
  • Серед колишніх радянських республік Україна найбільше залежить від цін на нафту. Якщо перерахувати ВВП на одиницю споживаної енергії в барелях, то виходить близько 0,25 тис. дол. У Росії та Китаї цей показник удвічі вищий, а у Греції – у 6 разів. Отже для переважної більшості країн високі ціни на нафту і газ є настільки вразливими, як для України.
  • Скорочення зовнішнього попиту найбільше відобразилось на спаді українського експорту – на 13,3%. Це другий спад з початку кризи після істотного зростання у 2010-2011 рр. Зниження експорту металопродукції зумовило погіршення зовнішньоторгового та платіжного балансу країни, наповнення бюджету, погашення боргів, курсу гривні тощо. Змінити ситуацію може тільки оздоровлення світової економіки.
  • Однак на зовнішньому металургійному ринку ситуація змінюється не на користь України. Так, Туреччина, яка ще недавно була великим імпортером українського прокату, істотно розширила свої потужності з виробництва металопродукції. За десять років Туреччина вдвічі наростила виробництво сталі і звела до мінімуму імпортну залежність. А за останні два роки Туреччина істотно збільшила потужності по плоскому прокату, який вони традиційно купували в Росії та Україні. У найближчі чотири-п’ять років турки планують запустити нові виробництва ще на 15 млн т. І Україна отримає потужного конкурента на всіх своїх ключових ринках збуту металопродукції в Європі і Близькому Сході.
  • Ще одним серйозним гравцем на світовому металоринку та конкурентом України замість імпортера може стати Іран. У найближчі чотири-п’ять років Іран планує збільшити виплавку металу до 48 млн т проти сьогоднішніх 14 млн т, тобто у три рази. Зараз близько 70% імпорту металу Іран забезпечує з країн СНД (Росія, Україна, Казахстан). Тому, очевидно, що амбіції Тегерана здатні серйозно вплинути на обсяги українського експорту.
  • Тим часом Україна залишається критично залежною від експорту сталі. На внутрішній ринок традиційно йде приблизно 20-25% від загального виробництва. У розвинених країнах левова частка металоспоживання припадає на виробництво автомобілів і побутову техніку. Але українські виробники машин та холодильників використовують переважно імпортний лист, оскільки вітчизняний не годиться.

Висновки.

Перше. Проблеми у металургії були і в попередні роки. Найбільше у 1998-1999 рр. під час фінансової кризи у Південно-Східній Азії. Але тоді українська влада успішно справилась з кризою і надала серйозну підтримку галузі, яка після того показала досить високий ріст.

Друге. Нинішня ситуація в галузі істотно відрізняється від 10-15 річної давності. Ситуація у світовій металургії теж зазнала великих змін. Суть цих відмінностей в комплексі полягає в тому, що українська металургія за останні 8 років продовжувала деградувати, а металургія багатьох інших країн успішно розвивалась по інноваційному шляху.

Рис. 1. Динаміка споживання сталі, % до попереднього року

Рис. 2. Виробництво сталі за вересень 2012 р.

Рис. 3. Динаміка металургійного виробництва та експорту чорного металу з України,
% до попереднього року

Рис. 4. Динаміка цін на метал, дол./т

Рис. 5. Динаміка виробництва сталі в Туреччині,
% до попереднього року

Рис. 6. Динаміка інвестицій в модернізацію металургії

Борги явні і приховані, а розплата – подвійна

Останнім часом в експертному середовищі знову заговорили про те, що в Україні склалась переддефолтна ситуація. Натомість уряд заспокоює громадськість, що ситуація з боргами навіть покращується. Однак ґрунтовний аналіз свідчить, що ситуація з боргами в Україні має два виміри – явний і прихований. І якщо явні борги зафіксовані в статистиці, то приховані поки ще в статистику не потрапили, але вони накопичуються і їх негативний прояв неминучий.

  • За 9 місяців 2012 р. сума державного (прямого і гарантованого) боргу зросла на 3 млрд дол., або на 24 млрд грн, і сягає 62 млрд дол., або 495 млрд грн. Основна частина державного боргу (49,3 млрд дол.) припадає на прямий борг, решта – на гарантований. За напрямами запозичень прямий державний борг майже порівно розподіляється на зовнішній і внутрішній. Співвідношення прямого і гарантованого державного боргу до ВВП проти минулого року дійсно знизилось на 3 в.п. і становить 32,4%. На перший погляд, відносні значення сум боргів до ВВП не є критичними. Однак, велику стурбованість викликає характер, динаміка, вартість запозичень та наявність, а, вірніше, відсутність потенціалу їх погашення.
  • Так, наприкінці жовтня Міністерство фінансів розмістило п’яти- і семирічні облігації внутрішньої держпозики (ОВДП) на 1 млрд грн під 14,3% річних. Весь обсяг емісії п’ятирічних ОВДП (501,3 млн грн) був викуплений, а обсяг емісії семирічних (1,7 млрд грн) втричі перевищив попит (505,3 млн). Ця операція викликала підозру, що Нацбанк надрукував 1 млрд грн (емісія) та надав їх у якості рефінансування кільком великим банкам, які тут же за них викупили ОВДП у Мінфіну. Підтвердженням цього слугує зростання показників монетарної бази, грошової маси та рефінансування банків. Експерти стверджують, що «це надруковані гроші, які ніхто не позичав».
  • Тим часом обсяги запозичень постійно зростають. За 10 міс. 2012 р. запозичено 87 млрд грн, що на 5 млрд грн більше плану на цей період. За цей час на погашення і обслуговування боргу витрачено 71,5 млрд грн. Отже, в сухому залишку – 16 млрд грн., тобто менше 20%. Це досить мізерний показник для таких дорогих запозичень.
  • Прибутковість урядових зобов’язань (більше 14%) дійсно прирівнюється до переддефолтного стану. Урядом залучено майже 50 млрд грн з внутрішніх ринків при середньозваженій доходності в національній валюті 13,5%, в доларах - 9%. Такі процентні ставки є переддефолтними, - відзначають експерти. Особливо, при нульовій інфляції та стримуваному курсі гривні.
  • Політика штучного стримування курсу гривні здійснюється за рахунок стискання національної економіки. Приріст гривні в економіці і банках загальмований. Пригнічення економіки, курсової та інфляційної динаміки може обернутись подвійною платою – спадом економіки, сплеском інфляції і обвалом гривні. За розрахунками Асоціації українських банків (АУБ), девальвація гривні може досягти 30%, тобто 10,5 грн за долар. Ці розрахунки підтверджують експерти Goldman Sachs, які вважають, що покриття дефіциту платіжного балансу можливе шляхом девальвації гривні на 30%.
  • Водночас, за оцінками Державної податкової служби, в офшорних схемах Україна щорічно втрачає близько 100 млрд грн. За оцінками народного депутата Бевза В.М., за останні два роки з України вивезено значно більше – 420 млрд грн банківського капіталу. За дослідженнями Інституту стратегічних досліджень (ІСД), за останні 8 років з України виведено 87 млрд дол. А за оцінками академіка В.М.Гейця, всього за роки незалежності з України виведено 167 млрд дол.

Висновки.

Перше. Крім зафіксованих статистикою явних боргів в Україні накопичуються потенційні борги, які ще не мають статистичного виразу. Йдеться про дефіцит бюджету і платіжного балансу, штучно занижену інфляцію, штучно стримуваний курс гривні, дефіцит ліквідності банків, фінансових ресурсів підприємств та інвестицій, відтік капіталів. Матеріалізація цих потенційних боргів – справа часу. Найбільший ризик у тому, що це може збігтись у часі з рецесією в економіці і відсутністю можливості зовнішніх та внутрішніх запозичень, що сталось у Греції у 2008-2009 рр.

Друге. Річні суми виведених в офшори коштів українських компаній у рази перевищують річні суми кредитів в економіку, бюджетних дотацій Пенсійному фонду, дефіцит бюджету, прямі іноземні інвестиції, фінансовий результат (чисті прибутки) підприємств, приріст загального і державного боргу, дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, платежі «Нафтогазу», «Газпрому» за російський газ.

Рис. 1. Динаміка боргу (державний + гарантований)

 

Рис. 2. Динаміка державного боргу

Рис. 3. Динаміка гарантованого державою боргу

Рис. 4. Динаміка структури прямого державного боргу, млрд. дол.

Рис. 5. Порівняння коштів в офшорах з іншими макроекономічними та
фінансовими показниками в 2012 р., млрд грн

ІV. Світова економіка

Чи можлива трансформація ЄС у євроамериканський союз?

Світова фінансова криза, яка розпочалась у 2008 р. в США, дуже швидко перекинулась на єврозону. Це відомо, і це прогнозувалось. Але мало хто вірив, що від нинішньої кризи, на відміну від Великої депресії, Європа постраждає більше, ніж США. Мало хто вірив, що єврозона, яка 10 років розширювалась і зміцнювалась (курс євро майже подвоївся), опиниться у таких складних умовах, коли світ заговорить про другу хвилю кризи – кризи єврозони. Тим більше мало хто вірив, що Європа може заговорити з Америкою про євроамериканський економічний союз (військовий союз НАТО діє з 1949 р.).

  • За повідомленнями Євростату, борг 17 країн єврозони вже перевищує 8, 5 трлн євро, що дорівнює 90% ВВП. Це рекордний показник з часу введення євро в 1999 р. Рівень безробіття зріс до історичного максимуму: в ЄС – до 10,6%, в єврозоні – до 11,6%. У стані рецесії (падіння економіки протягом двох кварталів поспіль і більше) перебувають п’ять країн: Греція, Іспанія, Італія, Португалія і Кіпр. Багато експертів прогнозують, що до кінця 2012 р. рецесія поглине всю єврозону. Про це свідчить падіння ділової активності, яка знизилась уже нижче критичної межі - 50 пунктів (45 п.). Експерти припускають, що в ІV кв. 2012 р. почне падати навіть найбільша економіка єврозони - Німеччини.
  • Останній саміт ЄС (жовтень 2012 р). по проблемі єврозони не дав практично ніяких результатів. Його головним завданням був пошук механізмів банківського регулювання – створення єдиного регуляторного банківського органу (таким може бути ЄЦБ), фонду для закриття проблемних банків та запуск єдиної системи страхування вкладів у регіоні. Проте навіть по цьому, не надто складному питанні, рішення не прийнято. Що вже тоді говорити про регулювання Брюсселем національних бюджетів?
  • Не випадково навіть А.Меркель скептично висловилась щодо прийнятих на саміті рішень. А рейтингове агентство Fitch відзначило відсутність прогресу в питаннях про створення банківського союзу, надання допомоги Іспанії та чергового траншу Греції, а тим більше в питаннях запровадження єдиних євробондів та спільного контролю за національними бюджетами.
  • Поліпшенню ситуації в ЄС і єврозоні не сприяє зростання настроїв Великобританії щодо проведення референдуму з питань відносин з ЄС. Лідери Великобританії заявляють, що метою референдуму є визначення нової конфігурації взаємовідносин з ЄС і повернення частини суверенітету, раніше переданого Брюсселю.
  • Однак найбільш руйнівним для ЄС і єврозони є наростання конфлікту між Німеччиною та Францією. Ці країни колись були двигуном європейської інтеграції, а тепер стають її гальмом. Позиції Берліну і Парижу сьогодні, як ніколи, полярні. Канцлер Німеччини А.Меркель наполягає, щоб Брюссель міг контролювати національні бюджети. Президент Франції Ф.Олланд, навпаки, виступає проти цієї ідеї і вважає, що референдум у Франції її не підтримає, як це трапилося в 2005 р. щодо європейської конституції. Аслунд хотів би, щоб в Європі все залишалось незмінним, щоб глави держав мали останнє слово в рішеннях. Водночас Аслунд виступає за «комунізацію європейського боргу», проти чого категорично виступає Меркель, яка вважає, що поки «є окремі національні бюджети», та немає панєвропейського контролю над ними – цього робити не можна.
  • На фоні наростаючої (уже не тільки економічної, але й політичної) внутрішньо-європейської дезінтеграційної кризи на поверхню знову спливли старі ініціативи А.Меркель (2006 р.) щодо створення трансатлантичної зони вільної торгівлі (ТЗВТ) ЄС зі США.
  • Група експертів з ЄС і США вже готує відповідні пропозиції. Переговори можуть початися вже навесні 2013 р., а набуття угодою сили очікується до середини 2014 року. Тепер такі ініціативи, як відзначають експерти, заради стимулювання економічного зростання можуть перейти в конструктивну площину.
  • Очікується, що у ЄС будуть наполягати на максимально широкому варіанті угоди. Хоча в торгових взаєминах ЄС і США є чимало гострих проблем. Насамперед це стосується сільського господарства. У США вже 15 років діє заборона на ввезення європейської яловичини, формально – через підозру в сказі. Натомість ЄС не допускає до ввезення американської курятини, що очищається хлором. У сфері послуг є розбіжності щодо застосування інтелектуальних прав і конфіденційності електронних даних. Серйозні відмінності є в регулюванні і стандартах, а також нормах захисту споживачів.
  • Між тим ТЗВТ може принести й вигоди обом сторонам. Так, за оцінками Торгової палати США, скасування тарифів дозволить за п’ять років наростити оборот взаємної торгівлі на 120 млрд дол. У Єврокомісії підрахували, що зняття хоча б половини діючих нетарифних обмежень виразиться в 0,7% приросту ВВП в ЄС і 0,3% - у США. Експерти також відзначають, що створення ТЗВТ змусить уряди країн ЄС застосовувати більш гнучке регулювання ринків капіталу і праці, інакше європейські компанії виявляться менш ефективними, ніж їхні американські конкуренти. Тобто, вигоди є для обох сторін.

Висновки.

Перше.Ідея трансформації європейського союзу у євроамериканський економічний союз може бути одним з реалістичних варіантів пошуку шляхів глобального виходу з кризи, насамперед для єврозони.

Друге. Реалізація такої ідеї ймовірно сприяла б зміцненню донорського потенціалу для європейської економіки, що також було б вигідно ЄС.

Третє. Це було б вигідно і США, насамперед для зміцнення долара і можливого посилення його гегемонії, оскільки США і раніше виношували плани стосовно встановлення контролю за євро.

Рис. 1. Динаміка курсу євро до долара

Рис. 2. Державний борг країн ЄС у ІІ кв. 2012 р., % до ВВП

Греція: крах державно-анархічного капіталізму?

Події в Греції набирають драматичного характеру. Якщо до 12 листопада Афіни не отримають черговий транш допомоги в розмірі 31,5 млрд євро та формальне банкрутство країни може стати неминучим. Грецький уряд представив пакет фіскальних заходів і реформ обсягом 13,5 млрд євро, узгоджений з «трійкою» кредиторів (ЄС, ЄЦБ і МВФ). Однак, цей пакет ще не затверджений грецьким парламентом. Навіть якщо цей пакет і буде схвалений парламентом, він не вирішує фінансових проблем Греції. Відстрочка у здійсненні реформ вимагатиме додаткових коштів у розмірі від 18 до 30 млрд євро. МВФ запропонував списати Греції частину боргів, хоча навесні приватними кредиторами уже списано більш як на 100 млрд євро. Тепер йдеться про державні гроші, тобто кошти європейських платників податків. Тому Німеччина виступила різко проти такої ідеї.

За період з травня 2010 р. «трійка» донорів (ЄС, ЄЦБ і МВФ) вже вклала в Грецію понад 240 млрд євро. При цьому ситуація в економіці країни, що стагнує вже 5 років поспіль, не поліпшується. Не вщухає соціальна напруга: демонстрації вже стали невід’ємною частиною життя грецького народу.

  • До 12 листопада 2012 р. парламентом Греції має бути схвалений черговий пакет заходів економії та реструктуризації на 13,5 млрд євро. Якщо заходи будуть підтримані грецьким парламентом, «трійка» донорів надасть черговий транш допомоги в 31,5 млрд євро. Кошти необхідні Греції для підтримки економіки, де безробіття вже сягає 25%. Близько 85% цих коштів має піти на рекапіталізацію грецької банківської системи, щоб вона могла розпочати кредитування економіки. Однак докапіталізація банків може не зарадити кризі ліквідності, яка вже призвела до банкрутства тисячі підприємств.
  • Ситуація в Греції надскладна. З одного боку, країні вкрай необхідні 31,5 млрд євро допомоги, а з іншого – вона змушена затвердити угоду про чергове скорочення видатків на 13,5 млрд і прискорення структурних реформ. Але греки вже три роки затягують паски, а економіка падає вже п’ятий рік. Уряд побоюється, що подальші заходи жорсткої економії переповнять чашу народного терпіння і це призведе до соціального вибуху – рівень безробіття в липні злетів до рекордних 25,1%. Тим часом МВФ зробив невтішний прогноз щодо подальшого погіршення фінансової та економічної ситуації в країні і зростання боргу в 2013 р. до 182% ВВП.
  • Однак те, що робиться владою у Греції, виглядає дуже мізерним в порівнянні з тими масштабними проблемами, які десятки років накопичувалися в країні.
  • У Греції найбільш роздутий в Європі держапарат – понад 750 тис. чиновників на 11 млн населення (7%), що у 3,5 раза більше, ніж у Німеччині, де налічується 1,7 млн чиновників на 82 млн чол. населення (2%). Тому «трійка» кредиторів вимагає від Афін до 2015 р. скоротити 150 тис. чиновників. Грецький уряд обіцяє виконати лише десяту частину. Ще недавно у Греції був непропорційно великий військовий бюджет – 2,9% до ВВП, що в два рази перевищує німецький (1,4% ВВП).
  • У Греції склались дуже серйозні перекоси і диспропорції у фінансах, які навіть не були враховані. Об’єктивність фінансових та бюджетних рахунків дуже сумнівна. Так, у 2009 р. грецький уряд оцінював дефіцит бюджету в 3,7% до ВВП, а експерти МВФ - у 14%. У грецькому парламенті не було бюджетного управління, а в уряді не було незалежної служби статистики. У 2009 р. податкова служба розпалася, тому що це був рік виборів. Як наслідок – у Греції податки платять лише ті, хто не зумів цього уникнути. Приблизно 30-40% грецьких підприємств взагалі офіційно не зареєстровані як платники податків.
  • З боку держави і влади не було належного контролю за макроекономічними пропорціями. За останні 12 років реальний (без інфляції) фонд заробітної плати державного сектора подвоївся. Середня зарплата в держсекторі майже в три рази перевищувала середню зарплату в приватному секторі. Різниця між середньою тривалістю життя і віком виходу на пенсію у Греції ще недавно становила 22 р. у чоловіків і 32 р. – у жінок. Це рекорд у Європі. Понад 600 професій віднесені до категорії тяжких, у т.ч. перукарі, диктори на радіо, офіціанти, музиканти і т. д. і т.п. Державні витрати на медицину в Греції на 1 жителя були втричі більші, ніж в середньому по Європі. Грецька система державних шкіл є однією з найгірших у Європі. В державних школах Греції на одного учня вчителів припадає вчетверо більше, ніж у Фінляндії. При цьому якість навчання протилежна.
  • Греція - єдина з європейських країн, де немає єдиного державного земельного кадастру, що створює сприятливі умови для процвітання чорного ринку, спекуляцій та ухилення від податків шляхом заниження цін на нерухомість.

Висновки.

Перше.Економічна система Греції підпадає під таку характеристику як «державно-анархічний капіталізм». З одного боку, тут завжди було надто високе одержавлення економіки, що більш характерним є для соціалістичних країн. З іншого боку, в країні повна анархія в державному управлінні економікою, що аж ніяк не характерно для соціалістичного устрою. Такий парадокс триває у Греції уже десятки років.

Друге. У цьому зв’язку постає питання: як могли країну з такою державно-анархічною економікою прийняти в ЄС. І хоч у 1980 р., коли Грецію прийняли в ЄС, ще не було Маастрихтських макроекономічних нормативів (1992 р.), але і після того відповідність країни цим нормативам в ЄС ніхто не перевіряв. Це теж парадокс.

Третє. Ситуацію в Греції деякі експерти вже порівнюють в економічному плані – з Великою депресією, а в політичному – з Веймарською республікою. За останні п’ять років ВВП країни вже скоротився на 23%. Протягом цих років тривають деградаційні процеси: тікають капітали, емігрують люди, виводяться за кордон активи, тривають демонстрації, падає ділова і трудова активність. Порівняння Греції з Веймарською республікою дуже тривожне: ВВП Німеччини з 1929 по 1933 рр. теж скоротився на 34%. Коли до влади прийшов Гітлер, зростання економіки відновилося в 1934 р., і вона вже в 1937 р. вийшла на докризовий рівень. Але Греція – не Німеччина, як в позитивному, так і в негативному розумінні, і це свого часу показав період правління чорних полковників.

Рис. 1. Динаміка ВВП Греції, % до попереднього року

Рис. 2. Динаміка державного боргу Греції, % до ВВП

Рис. 3. Динаміка дефіциту бюджету Греції, % до ВВП

Повернутися назад до розділу