відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
22.10.2012

Випуск №178. Політика. Макроекономіка.

Завантажити випуск

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України

Українська опозиція: об’єднання задля протистояння?.

Чи визнає Європа парламентські вибори в Україні?.

ІІ. Світова політика.

«Газова» політика – це глобальна політика. 

Росія – Туреччина: пауза у стосунках. 

Литва: ліві повертаються?.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

Нереалізовані амбіції українського прориву. 

Парадокси на грошово-кредитному ринку. 

Старі бюджетні проблеми і нові податки.

ІV. Світова економіка

Світова криза і зростання соціальної нерівності 

Єврозона: хто на вихід – Греція чи Німеччина?. 

Франція: податкове дежавю?.

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України

Українська опозиція: об’єднання задля протистояння?

Днями розгорнулась чергова «об’єднавча епопея» між ВО «Батьківщина» і партією «УДАР», яка більше схожа на загострення протистояння на фінішній прямій парламентських виборів.

14 жовтня партія «УДАР» на з'їзді ухвалила рішення про зняття з реєстрації своїх 26 кандидатів у мажоритарних округах (головним чином у Київській, Житомирській, Сумській та Харківській областях, а також у двох округах м. Києва) на користь кандидатів від «Батьківщини». Натомість «ударівці» запропонували «Батьківщині» зняти 22 кандидати на користь їх висуванців на конкретних мажоритарних округах, у т.ч. в 7 округах м. Києва.

15 жовтня відбувся з'їзд ВО «Батьківщина», який прийняв рішення про зняття 26 кандидатів по мажоритарних округах на користь «УДАРу» (в основному в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській областях). При цьому з 22 округів, які просили звільнити «ударівці», кандидати від «Батьківщини» були зняті лише у восьми, а в Києві звільнений лише один округ замість семи. Водночас на з'їзді «Батьківщини» було ухвалено рішення запропонувати партії «УДАР» до підписання політичну угоду про створення коаліції демократичних сил у Верховній Раді.

18 жовтня лідер «УДАРу» В.Кличко заявив, що парламентську коаліцію доцільно створювати після виборів. «Батьківщина» того ж дня поширила свою заяву, де зазначила, що вбачає у відмові Кличка підписати угоду про створення коаліції демократичних сил гру на користь Партії регіонів.

Висновки і коментарі.

  • Тривалий процес узгодження кандидатів по мажоритарних округах від партії «УДАР» і ВО «Батьківщина» завершився такими рішеннями двох політичних сил, що не лише провалили саму узгоджувальну ідею, а й спровокували чергове протистояння в опозиційному середовищі.
  • Втім, можливо, на такий результат сторони й розраховували. Принаймні виглядає так, що представники «Батьківщини» та «УДАРу» переговори щодо узгодження кандидатур «мажоритарників» перетворили у своєрідні передвиборні технології на фінішному етапі виборів для боротьби між собою.
  • Очевидно, значною мірою це викликано тим, що останні соціологічні дослідження демонструють стійке зростання рейтингу «УДАРу», що загострює його конкуренцію з «Батьківщиною», з якою політична сила В.Кличка працює на одному електоральному полі.
  • За таких умов лідери «Батьківщини» вчергове публічно ініціювали процес узгодження кандидатів на мажоритарних округах та підписання угоди про створення коаліції демократичних сил, щоб тим самим продемонструвати виборцям свою ключову роль в об’єднанні опозиційного середовища. У разі відмови «УДАРу» від участі у цьому процесі можна було поставити під сумнів опозиційний статус цієї політичної сили.
  • Однак «УДАР» вирішив перехопити ініціативу і першим визначив кандидатів, які знімаються з виборів на користь об'єднаної опозиції, та вказав «Батьківщині» на конкретні округи, де чекає підтримки своїх висуванців.
  • «Батьківщина», у свою чергу, відповіла тим, що з 22 округів, на які від позиції претендували кандидати від «УДАРу», зняла своїх висуванців лише у восьми, а всі інші вивільнювані округи визначила на власний розсуд.
  • Тим самим обидві політичні сили зробили хорошу міну при поганій грі і просто скинули баласт у вигляді явно непрохідних своїх кандидатів в деяких округах, видаючи це за «жест доброї волі» по відношенню до партнерів. Однак і цей жест не вдався, бо сторони одразу ж після прийняття рішень про зняття деяких своїх кандидатів звинуватили одна одну у не виконанні попередніх домовленостей.
  • Крім того, «Батьківщина» майже ультимативно запропонувала «УДАРу» невідкладно підписати угоду про створення у майбутній Верховній Раді коаліції демократичних сил, а пропозицію В.Кличка зробити це після виборів вже категорично розцінила як гру на користь нинішній владі.
  • Схоже, на питаннях, що стосуються будь-яких об'єднавчих зусиль «УДАРу» і «Батьківщини», окрім конкуренції на нинішніх парламентських виборах, все більше позначається тема майбутніх президентських виборів та визначення ймовірного кандидата на них від опозиції. В.Кличко хоча й уникає поки що заяв про свої президентські амбіції, тим не менше його особистий рейтинг вже більший, ніж у А.Яценюка, який вже явно претендує на роль кандидата в президенти (для чого, власне, і погодився очолити список об’єднаної «Батьківщини»).
  • Очевидно, саме президентські амбіції Кличка і Яценюка, які стримували процеси узгодження дій «УДАРу» і «Батьківщини» під час нинішньої виборчої кампанії, стануть серйозною перешкодою для об'єднання зусиль цих двох політичних сил і в новій Верховній Раді після парламентських виборів.

 Чи визнає Європа парламентські вибори в Україні?

16 жовтня в Києві відбулася прес-конференція новопризначеного посла Євросоюзу в Україні Я.Томбінського. Він, зокрема, заявив, що проведення чергового саміту Україна-ЄС залежатиме від оцінки парламентських виборів в Україні, вирішення ситуації з політично мотивованим правосуддям і просування країни у реформуванні судової системи.

Однак того ж дня офіційний представник Єврокомісії П.Стано уточнив, що в ЄС планують провести саміт без прив'язки до вирішення проблеми з ув’язненням колишніх членів українського уряду. «Ми чекаємо проведення виборів 28 жовтня і формування нового уряду, щоб почати підготовку до чергового саміту Україна–ЄС. Тож, скоріш за все, саміт відбудеться на початку 2013 року. Це – єдина позиція Європейської ради та Єврокомісії», – наголосив офіційний представник Єврокомісії.

Висновки і коментарі.

  • Уточнена позиція ЄС щодо умов і часу проведення саміту Україна–ЄС дає підстави припускати, що в Євросоюзі явно не налаштовуються на невизнання результатів парламентських виборів в Україні.
  • З цією метою, як і прогнозувалося раніше (див. матеріал: «Курс на євроінтеграцію незмінний?» у 177 випуску «Стратегічних оцінок»), в Брюсселі вирішили розвести проблеми проведення в Україні демократичних виборів та звільнення Ю.Тимошенко і Ю.Луценка. Такий підхід розширює можливості для маневру Євросоюзу в його подальших відносинах з Україною, що, у свою чергу, свідчить про неготовність Брюсселя розривати або різко заморожувати відносини з Києвом.
  • Тепер умови і характер таких відносин, в основі яких лежить подальша доля Угоди про асоціацію, ставляться головним чином у залежність від результатів майбутніх парламентських виборів в Україні.
  • Відтак представники Євросоюзу зосереджуються на закликах до української влади забезпечити демократичність і прозорість цих виборів. Так, 12 жовтня верховний представник Євросоюзу із зовнішньої політики і безпеки К.Ештон та комісар ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Ш.Фюле оприлюднили спільну заяву, де зазначили, що парламентські вибори стануть «лакмусовим папірцем демократичної повноважності України». При цьому вони привітали зобов'язання української влади співпрацювати з місією спостерігачів під егідою ОБСЄ та забезпечити проведення виборів відповідно до міжнародних стандартів.
  • У цьому контексті показовими є також заяви посла Німеччини в Україні К.Вайля, посла Франції А.Ремі та посла Польщі Г.Літвіна під час дискусії у форматі «Веймарського трикутника» на тему «Головні виклики євроінтеграції України напередодні парламентських виборів», що відбулася 15 жовтня в Інституті світової політики (м. Київ). Усі троє послів наголосили, що реакція ЄС на парламентські вибори в Україні буде залежати не від їх результатів, а від оцінки ходу виборів з боку ОБСЄ.
  • При цьому французький посол виключив можливість застосування Євросоюзом санкцій стосовно України навіть у разі негативних оцінок виборів з боку міжнародних спостерігачів. За його словами, ЄС докладатиме зусиль для виправлення ситуації в Україні, а не для її покарання.
  • Посол Німеччини зазначив, що в ЄС немає плану дій по відношенню до України, якщо вибори будуть визнані недемократичними. За його словами, єдиним «покаранням» може стати те, що Угода про асоціацію залишиться не підписаною.
  • А польський посол вважає, що якщо оцінка виборів з боку ОБСЄ буде загалом позитивною, то це дасть шанс для підписання Угоди про асоціацію. Водночас посли підкреслили, що чесні і справедливі вибори в Україні є важливою, проте не єдиною умовою підписання Угоди про асоціацію. За їх словами, залишається ще низка умов для підписання цього документа.
  • Подібні заяви підтверджують заінтересованість Брюсселя у збереженні можливостей для продовження відносин з Києвом. З урахуванням цього можна прогнозувати, що в Євросоюзі таки визнають результати парламентських виборів в Україні, хоча й відзначать, що вони були неповноцінними без участі в них представників опозиції Тимошенко та Луценка. Це відкриє шлях для проведення січні або лютому 2013 року саміту Україна–ЄС та продовження консультацій сторін щодо розв’язання в Україні проблем виборчого правосуддя.

ІІ. Світова політика

«Газова» політика – це глобальна політика

Частина перша: погляд із-за океану. Інститут стратегічних досліджень військового коледжу Армії США оприлюднив фундаментальну наукову доповідь «Природний газ як інструмент державної могутності Росії». У ньому відзначається, що ситуація у світовій енергетиці на початку XXI століття почала принципово змінюватися. Стало зрозуміло, що запасів нафти вже не так багато, як прогнозували вчені у середині минулого віку.

У зв’язку із цим на перше місце виходить не ядерна енергетика чи видобування вугілля, а природний газ. Запаси цього палива на Землі значно перевищують запаси нафти та дозволяють, як вважають американські дослідники, забезпечувати потреби цивілізації протягом щонайменш 250 років. На думку військових аналітиків США, це неминуче потягне за собою й перерозподіл усієї системи глобального світового устрою.

Найбільш сильними виявляються позиції саме газовидобувних країн, насамперед – Російської Федерації. Газові ринки та афельовані з ними промислово-фінансові ланцюги дуже важко контролювати з Уолл-Стріт, на відміну від нафтових ринків, де США вже протягом століть є законодавцями.

Специфіка та відмінності ринків газу і нафти свідчать, що військово-політичний та геостратегічний потенціал, накопичений для забезпечення панування у «світі нафти» не можна використати для досягнення першості у «світі газу». Американські експерти констатують те, що міститься у багатьох нещодавніх дослідженнях на тему «Газ та геополітика», які з`явилися протягом 2011-2012 рр. у Євросоюзі, арабських країнах та Росії. Неможливість повторити схему «нафтового панування» у «світі газу» усі експерти обґрунтовують наступним:

  • Газ розподілений по світу більш рівномірно, аніж нафта, що вимагає значно більших сил та коштів для досягнення контролю над його родовищами.
  • Газ постачається на ринок переважно трубопроводами. Його роль в економіці країн-імпортерів надзвичайно велика, що сильно прив’язує їх до країн-експортерів і вимагає узгодженості дій не лише в енергетичній, але й геополітичній сфері.
  • Формування світової інфраструктури та правил гри у «світі газу» останніми десятиріччями відбувалось без активної участі США, які здебільшого концентрувалися на розвитку ринку скрапленого природного газу (СПГ) та сланцевого газу (СГ). Однак, американські експерти слідом за фахівцями «Газпрому» роблять однозначний висновок, що в найближчій стратегічній перспективі ні СПГ, ні СГ не можуть бути гідним суперником класичній технології видобування природного газу.

Геополітичний висновок американських дослідників. Запуск другої черги «Північного потоку» створює в Європі нову систему двосторонніх газових контрактів з Росією, що фактично руйнує політичну єдність НАТО. Відмова частини європейських країн від використання ядерної енергії лише збільшуватиме їх залежність від Росії. Неспроможність диверсифікувати поставки газу ставить під сумнів можливість досягнення консенсусу у питаннях військової стратегії та використання НАТО. Росія, не маючи на сьогодні потужного військового потенціалу, лише економічними засобами може руйнувати НАТО як єдиний механізм, що реалізує спільну геостратегію. (Далі буде).

Росія – Туреччина: пауза у стосунках

На 14-15 жовтня планувався офіційний візит Президента Росії В.Путіна до Туреччини. Однак в останній момент він був перенесений – попередньо на грудень ц.р. За офіційною версією, це викликано надто щільним робочим графіком російського президента.

Цікаво, що з появою інформації про перенесення візиту співпав інцидент з літаком, який прямував з Москви в Дамаск і був примусово посаджений в Анкарі. Під час обшуку літака з нього була вилучена частина вантажу, що може мати військове або ж подвійне призначення.

Висновки і коментарі.

  • Деякі аналітики поспішили заявити, що саме цей інцидент з літаком і став головною причиною відмови В.Путіна від візиту до Анкари. Мовляв, це своєрідний демарш Москви на дії Анкари, що підозрює російську сторону в поставках Дамаску зброї та технічних засобів військового призначення.
  • Між тим, очевидно, причини відміни візиту російського президента значно ширші. Вони пов'язані не стільки із зазначеним інцидентом з літаком, скільки з тим, що Туреччина останнім часом усе більше демонструє надмірне втягування у сирійський конфлікт і вже не приховує своєї безпосередньої участі в його розкручуванні, підтримуючи збройну опозицію. Крім того, як відомо, нещодавно після артилерійського обстрілу деяких прикордонних територій з боку Сирії парламент Туреччини дав дозвіл турецькій армії на локальні військові операції на сирійській території.
  • Такі дії Анкари, звичайно, не можуть подобатися Москві, оскільки вони суперечать інтересам Росії та її позиції щодо сирійського конфлікту. З огляду на це перенесення візиту В.Путіна виглядає досить логічним. Адже його перебування на території однієї з конфліктуючих сторін могло бути неоднозначно витлумачене як у Сирії, так і в самій Туреччині.
  • З урахуванням цього постають питання – чи можливе загострення протистояння Туреччини і Росії через Сирію і чи може воно перейти у відкритий політичний конфлікт?
  • З точки зору Туреччини, яка фактично вступила хоч і в локальний, але прямий військовий конфлікт з сирійською армією, завдаючи періодичних артилерійських ударів по території Сирії, поставка будь-якої військової продукції режиму Б.Асада – жест недружній. Москва ж, у свою чергу, має всі підстави бути категорично незадоволеною надто активною роллю Туреччини в сирійській кризі.
  • Фактично йдеться саме про зіткнення двох амбітних політиків – В.Путіна і турецького лідера Р.Ердогана, який претендує на провідну роль на Близькому і Середньому Сході, а також у Причорномор'ї.
  • Між тим свого часу саме їх амбіції сприяли зближенню двох країни. Саме при Путіні та Ердогані стали активно розвиватися відносини Росії і Туреччини, до якої раніше у Москві ставилися з пересторогою як до однієї з країн НАТО і традиційного суперника в чорноморському регіоні.
  • Будучи приблизно рівновеликими гравцями в регіоні, Москва і Анкара до останнього часу успішно домовлялися з багатьох чутливих проблем, зокрема таких, як конфлікт у Нагірному Карабаху, ситуація в Грузії, ставлення до можливого військового конфлікту Заходу з Іраном. Посварити Путіна з Ердоганом не змогли навіть трубопровідні проекти в чорноморському регіоні.
  • Проте стосовно ситуації в Сирії інтереси Росії і Туреччини, схоже, зайшли в явне протиріччя, яке жодним перенесенням офіційного візиту «з технічних причин» вже складно приховати.
  • Турецька сторона вважає, що Сирія безумовно перебуває в зоні життєвих інтересів Анкари, а нелояльний їй режим Б.Асада має бути усунутий. Росія, у свою чергу, як спадкоємиця СРСР теж має право на повагу до своїх інтересів в Сирії та збереження стратегічних своїх союзників в регіоні, одним з яких є Б.Асад.
  • Разом з тим, очевидно, не варто очікувати надто різкого загострення стосунків Москви та Анкари. Скоріш за все, йдеться про певну паузу у таких стосунках. Перенесення візиту В.Путіна до Анкари ще не є свідченням обмеження контактів Росії з Туреччиною, а тим більше, їх згортання. Все-таки поки що йдеться не про відмову В.Путіна від візиту до Анкари, а про його перенесення на більш пізній термін.
  • Слід зазначити, що Анкара не зацікавлена ​​сьогодні сваритися з Москвою, бо їх окрім спільних політичних підходів до ключових питань регіонального розвитку поєднують серйозні економічні інтереси, зокрема ціла низка спільних проектів в галузі енергетики, атомної енергії і торгівлі.
  • Москва з тих же причин не бажає викликати таку зовнішню реакцію, яка поставила б під загрозу російсько-турецькі відносини, що досягли рівня багатопланового партнерства. Тож вона, скоріш за все, буде уникати наростання напруженості у відносинах з Анкарою.
  • Разом з тим Україні в будь-якому разі варто було б урахувати певні зміни у російсько-турецьких відносинах для прогнозування розвитку ситуації у Причорноморському регіоні, а також певного коригування своїх стосунків з Росією і Туреччиною.

Литва: ліві повертаються?

В контексті парламентської кампанії в Україні інтерес викликають вибори до Сейму Литви, які відбулися 14 жовтня ц.р.

За попередніми результатами, на цих виборах за партійними списками лідирують опозиційні сили Литви – Партія праці, очолювана опальним олігархом російського походження В.Успасскіх (близько 20% голосів), і Соціал-демократична партія Литви, яку очолює А.Буткявічюс (понад 18%).

Провідна партія нинішньої урядової коаліції «Союз Вітчизни» – Християнські демократи (лідер – прем'єр-міністр А.Кубілюс) показала лише третій результат, набравши близько 15% голосів. Ще один член коаліції – Рух лібералів – отримав трохи більше 8% голосів.

Крім них до литовського парламенту за партійними списками проходять ще три політичні сили: партія «Шлях сміливості» (близько 8%), партія «Порядок і справедливість» (понад 7%) і партія «Виборча акція поляків Литви» (понад 5)%.

Для довідки: Парламент Литви складається із 141 депутата і формується за змішаною системою: 71 депутат обирається за партійними списками, решта - в одномандатних округах. Виборчий бар'єр для партій складає 5%. Якщо в одномандатному окрузі жоден з кандидатів не набрав більше 50 відсотків голосів, там проводиться другий тур виборів.

Висновки і коментарі.

  • Чергові парламентські вибори в Литві проходили в умовах значного розчарування виборців соціально-економічним становищем країни. Це закономірно позначилося на результатах правлячої коаліції, яка за підсумками виборів втрачає парламентську більшість. Така ситуація вже очевидна, хоча 28 жовтня має відбутися другий тур голосування у більшості одномандатних округів.
  • Лідерами виборів однозначно залишаться дві опозиційні партії – Партія праці та Соціал-демократична партія Литви, які, скоріш за все, створять правлячу коаліцію, залучивши до неї ще й партію «Порядок і справедливість» (її очолює колишній відсторонений від посади через імпічмент президент Литви Р.Паксас).
  • Нинішні провладні партії «Союз Вітчизни» – Християнські демократи та Рух лібералів змушені будуть піти в опозицію.
  • Роль двох «новачків» у майбутньому литовському парламенті – партій «Сміливий шлях» (її очолює колишня суддя Н.Венцкене, проти якої порушено кримінальну справу) та «Польська виборча акція Литви» (лідер – В.Томашевський) поки що залишається під питанням. Не виключено, що хтось з них теж може бути запрошений до коаліції для отримання абсолютної більшості голосів у Сеймі.
  • Утім, самі лідери перегонів – головні учасники майбутньої коаліції – поки що не поспішають ділити портфелі, очікуючи результатів другого туру по одномандатних округах. Справа в тому, що на багатьох з цих округів досить сильні позиції мають кандидати від Соціал-демократичної партії Литви. Тож у кінцевому підсумку саме ця партія може стати лідером, помінявшись місцями з Партією праці. У такому разі президент доручить формувати уряд соціал-демократам, очолюваним А.Буткявічюсом. А поки що теоретично у якості можливого прем’єр-міністра може розглядатися і кандидатура лідера Партії праці В.Успасскіх.
  • Ситуація стане більш зрозумілою 28 жовтня після другого туру голосування по одномандатних округах, де союзники по майбутній коаліції поки що залишаються конкурентами. До речі, певну інтригу в процес формування наступного уряду Литви може внести і позиція Президента Литви Д.Грібаускайте. Адже в новітній литовській історії вже відомий прецедент, коли Партія праці перемагала на виборах в Сейм, але через позицію тодішнього президента В.Адамкуса її не допустили до формування уряду. Так чи інакше, однак на сьогодні вірогідність формування лівоцентристської правлячої коаліції в Литві є дуже високою.
  • Можна прогнозувати, що перехід влади до такої коаліції, скоріш за все, призведе до певної корекції зовнішньополітичного вектора Литви. У крайньому разі, під час передвиборних дебатів представники Соціал-демократичної партії Литви та Партії праці відкрито виступали на користь відмови від конфронтаційності у відносинах з Росією та переходу до більш прагматичних, взаємовигідних відносин з Москвою. Це, до речі, може дати сприятливий результат для російського «Газпрому», який зіткнувся з тиском влади Литви у зв'язку з реалізацією «третього енергетичного пакету» ЄС. Можливо, ослабнуть вимоги литовської сторони до Росії щодо виплат компенсацій за т.зв. «радянську окупацію». Не виключено, що Вільнюс також перейде до менш конфронтаційної політики стосовно Білорусі. На відносинах з Україною, судячи з усього, зміна влади в Литві суттєво не позначиться.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

Нереалізовані амбіції українського прориву

Після Майдану, у 2005 р., уряд Ю.Тимошенко кинув гасло «українського прориву». Однак програму, яка б забезпечила економіці України такий «прорив», уряд так і не спромігся розробити. Все зійшлось до рутинних, писаних-переписаних фразах. А раз не було конструктивної програми, то нічого було й реалізовувати. І результат відповідний: падіння ВВП з 12,1% у 2004 р. до 2,7% у 2005 р.

Тим не менше, амбітне гасло викликало певний резонанс, який досі привертає до себе увагу. Тільки не як економічний феномен, а як політичний блеф. І оскільки нинішня виборча компанія теж не позбавлена соціального популізму, постає питання більш ґрунтовного аналізу: чому так сталось, і до чого це призвело? Щоб розібратись в цьому, досить розглянути розвиток економіки в Україні в динаміці і на фоні інших країн СНД. І тут все стає зрозумілим.

  • Після 2005 р. Україна виявилась відкинутою далеко назад в динаміці розвитку серед постсоціалістичних країн (рис. 1).

У 2000-2004 рр. за середньорічними темпами приросту ВВП (8,4%) Україна була на 5 місці серед 28 постсоціалістичних країн, а у 2004 р. (12,1%) – на першому місці.

У 2005-2009 рр. Україна опустилась на передостаннє 27 місце і мала середньорічний приріст ВВП лише 1,1%.

У 2010-2012 рр. ситуація дещо покращилась. Україна отримала середньорічний приріст ВВП 3% і піднялась на 15 місце серед 28 постсоціалістичних країн.

У підсумку за 2005-2012 роки Україна отримала середньорічний приріст ВВП на рівні нижче 2% і опинилась на 25 місці серед 28 постсоціалістичних країн, тобто в останній підгрупі з чотирьох країн (рис. 2).

Висновки.

Перше. За 8 років (2005-2012 рр.) популізму і кризи Україна в рейтингу 28 постсоціалістичних країн втратила 20 позицій. Але ж у ці роки криза і вибори були у всіх постсоціалістичних країнах. Однак 18 країн (не рахуючи Азербайджан і Туркменістан, які мають нафту і газ) займають кращі позиції, ніж Україна. Низка країн – Узбекистан, Грузія, Казахстан, Білорусь і Таджикистан отримали середньорічні темпи приросту ВВП у 3-4 рази вищі, ніж Україна. І це за 8 років.

Друге. Таке суттєве погіршення після Майдану динаміки розвитку економіки України зумовлено тим, що була зруйнована конструктивна економічна політика, яка сформувалась у 2000-2004 рр. і вивела Україну на 5 місце серед 28 постсоціалістичних країн і на перше місце у 2004 р.

Третє. Віртуальна ідея «українського прориву» була політично мотивованою і не мала економічного обґрунтування. Вона була потрібна її ініціаторам для того, щоб прийти і закріпитись у владі, а не для того, щоб зміцнити державу та поліпшити добробут людей.

Четверте. Українським державникам, політикам і всім українцям, зрештою, слід зробити висновок, що економічне зростання, добробут людей і соціальний популізм – це несумісні і взаємно виключні речі.

Рис. 1. Рейтингові місця України серед 28 постсоціалістичних
країн за середнім темпом приросту ВВП

Рис. 2. Середньорічний темп приросту ВВП за 8 років (2005-2012 рр.)
у 28 постсоціалістичних країнах, %

Парадокси на грошово-кредитному ринку
Вже чотири роки на грошово-кредитному ринку України триває криза. Більше того, на цьому ринку сформувались дивні перекоси, які вже схожі на парадокси.
  • Динаміка кредитування практично зупинилась: середньорічний темп приросту кредитів за останні 4 роки становить всього 2,4%. Це у 30 разів нижче, ніж було у попередні (докризові) чотири роки (70%) та у попередні 10 років (60%).
  • Середні інтегральні (по всіх валютах) ставки по кредитах були найвищі за період з 2000 р. У 2012 р. ці ставки у 10 разів перевищують інфляцію, а ставки кредитування у гривнях перевищують інфляцію у 20-30 разів. Це парадокс, якого в Україні ще не було. Звідси й зрозуміло, чому не йде кредитування: такі дорогі кредити нікому не потрібні, вони не окупні.
  • Схожа ситуація і по депозитах. Середньорічний темп приросту депозитів за 4 останні роки становить всього 11%, що у 4 рази нижче, ніж за 2000-2008 рр. (46%).
  • Середні інтегральні ставки по депозитах були найвищі за період з 2000 р. У 2012 р. інтегральні ставки по депозитах у 15 разів вищі за інфляцію. Тим не менше, як видно з динаміки депозитів, населення і підприємці не спішать довіряти свої гроші банкам. І це теж парадокс.
  • Уже чотири роки проблемні кредити сягають 10% кредитного портфелю, що у 5 разів більше, ніж у 2007 р. І це тільки офіційно. Неофіційні (поки що приховані) проблемні кредити, за оцінками експертів, сягають 30% кредитного портфелю, що у 10 разів більше, ніж у 2007 р., коли розходження між офіційними і неофіційними проблемними кредитами були незначні.
  • Аналогічна ситуація по резервуванню коштів під кредитні операції. У 2012 р. ці резерви у 10 разів перевищують рівень 2007 р., а у співвідношенні до кредитного портфелю – зростання у 3 рази.
  • У 2012 р. Нацбанк дещо скоригував свою грошово-кредитну політику: скорочена мобілізація коштів банків, збільшено рефінансування банків. Однак цих заходів недостатньо для того, щоб грошово-кредитний ринок нормально запрацював і дав поштовх для зростання економіки.

Висновки.

Перше. Затяжна криза у кредитній сфері (відсутність позитивної динаміки, диспропорції і перекоси у кредитних ставках та інфляції) свідчить про неефективність системи державного регулювання на цьому ринку з боку НБУ та уряду.

Друге. Застій на депозитному ринку, особливо низькі темпи залучення депозитів при надвисоких відсоткових ставках по депозитах, у десятки разів вищих за інфляцію, свідчить про кризу довіри населення до банківської системи та фінансової політики в країні.

Третє. Висока частка у співвідношенні до кредитного портфелю проблемних кредитів та резервів під кредитні операції заморожує великі обсяги кредитних ресурсів (до 20%) та здорожчує їх для нових позичальників.

Четверте. Низька, адміністративно стримувана, інфляція та штучно-стримуваний монетарними чинниками курс гривні унеможливлюють нормальний безготівковий обіг грошей через банки та його найбільш ефективний механізм: доходи → депозити → кредити → економіка → доходи. Саме це і є основним парадоксом на грошово-кредитному ринку країни.

Рис. 1. Динаміка інфляції, %

Рис. 2. Динаміка депозитів та кредитів, %

Рис. 3. Динаміка інтегральних ставок по депозитах та кредитах, % річних

Рис. 4. Динаміка проблемних кредитів та резервів, млрд грн
Старі бюджетні проблеми і нові податки
З початку року Мінфін заявляв про успіхи виконання бюджету 2012 р. Однак, останнім часом уряд стурбований тим, як виконати бюджет до кінця року. Щоб витягнути заплановані доходи (319 млрд грн.), середньомісячні надходження в жовтні-грудні в порівнянні з попередніми кварталами повинні збільшитися майже на 60% і становити 37 млрд грн.

В кінці року податкові надходження традиційно збільшуються, але не настільки, щоб вийти на заплановані показники. За підрахунками експертів, планові податкові надходження можуть бути не виконані на 40-70 млрд грн. Основна причина – спад економіки. Приріст ВВП знизився з 4,5%, запланованих у бюджеті, до 0-1% очікуваного за рік. Отже, економіка не в змозі забезпечити виконання завищених бюджетних планів. Кожен відсоток недоотримання ВВП знижує надходження до бюджету щонайменше на 20-30 млрд грн. Очевидно, через це уряд вдався до крайнього заходу – підвищення податків та розширення їх числа.

  • Насамперед, пропонується індексація ставок податків і зборів на рівень інфляції. Це, по крайній мірі, викликає здивування, оскільки за даними Держкомстату, інфляції в 2012 р. немає. Індексації підлягають ставки: збору за користування надрами; за спеціальне використання води і лісових ресурсів; акцизу, який встановлюються у фіксованих сумах; плати за землю, по якій немає нормативної оцінки; плати за користування радіочастотним ресурсом; акцизу на спирт і алкоголь. Така індексація, як вважають в уряді, дозволить залучити в казну додатково 3 млрд грн.
  • Передбачається, що тютюнники повинні будуть викуповувати акцизні марки не за фактом виробництва продукції, а наперед. Це змусить компанії заморожувати значні суми коштів – не менше 4 млрд грн., які вони зможуть повернути лише через три-чотири місяці. Це називається безпроцентне і беззаставне кредитування уряду підприємцями.
  • Вводиться новий податок на тютюнову сировину на рівні 217 грн./кг. Формально це робиться для протидії тінізації ринку. Але тут виникає проблема: як бути з різницею в обсягах ввезеної сировини та виробленої з неї продукції. Адже технологічні втрати при переробці тютюну складають 3-5%. В країну щорічно імпортується 80 тис. т тютюну, тому загальні втрати сягнуть 3 тис. т, а переплати податків - 600 млн грн.
  • Пропонується також запровадження акцизного збору на ввезення в країну ряду компонентів нафтопродуктів. Це газойлі для специфічних процесів переробки і хімічних перетворень, а також мазут для аналогічних цілей, які прирівнюються до важких дистилятів. На першу групу товарів пропонується акциз 98 євро/т, а другу - 46 євро/т.
  • Пропонується також ввести акциз «на операції з цінними паперами і деривативами». При цьому ставка прив'язується не до виду цінного паперу або деривативу, а до місця звернення: а) без біржової реєстрації і поза біржових торгів - 3% від суми угоди; б) з біржовою реєстрацією, але з торгами поза біржею – 0,1%, і з торгами на біржі – 0%. Прогнозується, що надходження від цього податку за рік можуть сягнути 60 млрд грн. Але експерти фондового ринку по-різному оцінили ці податкові новації. З одного боку, це сприятиме детінізації ринку, а з іншого - збільшить податковий тягар.

Висновки.

Перше. Зазначені зміни до податкового законодавства свідчать, що розхвалений Податковий кодекс, прийнятий два роки назад був, не стільки реформою, як бутафорією на неї. Виявилось, що закріплена ним податкова система не влаштовує не тільки бізнес, а й уряд. Це дає якийсь шанс провести нарешті справжню податкову реформу. Але що вийде на цей раз: реформа чи відкат назад – це ще питання?

Друге. Найбільший недолік нинішньої податкової системи - її конфіскаційний характер, коли оподаткування йде «від бажаного» - звісно, не платником, а державою. Характерна ознака конфіскаційності - встановлення планів з мобілізації податків і митних платежів. Така система була загальноприйнятою в середні віки, а її скасування стало однією з основних вимог буржуазних революцій і однією з головних умов революції промислової.

Третє. Без рівності в оподаткуванні неможлива чесна конкуренція, а без передбачуваності майбутніх платежів втрачають сенс інвестиції. Який смисл накопичувати гроші і шукати їм найкраще застосування, якщо прибуток вищий за середній усе одно забере держава? Тож головною метою справжньої податкової реформи має стати цілковита відмова від конфіскаційного принципу, усунення будь-якого свавілля у нарахуванні податків.

Рис. 1. Податки, які проіндексують на інфляцію в 2013 р., %

Рис. 2. Заплановані зміни акцизів на тютюнову продукцію

ІV. Світова економіка

Світова криза і зростання соціальної нерівності

Міжнародний форум «Діалог цивілізацій», який відбувся на початку жовтня у Родосі, порушив дуже актуальні проблеми, у т.ч. соціальних ризиків для суспільства. На жаль, як показують дослідження авторитетних консалтингових компаній, світова криза не лише не зупинила, а ще більше прискорила процес зростання соціальної нерівності. За вирішення цієї проблеми політичні кола і уряди країн поки що не взялись. А тим часом у низці країн, насамперед арабського світу, соціальні ризики вже переросли у соціальні революції.

  • З 2000 р. добробут населення світу подвоївся – з 113 трлн дол. до 223 трлн дол. За останні 12 років доходи населення постійно зростали, крім спаду у 2007 р. – на 14,6% та в 2012 р. – на 5,2%. Втім накопичення багатства відбувалось дуже нерівномірно і по країнах, і по категоріях населення.
  • На сьогодні всього 0,6% жителів світу володіють активами більше 1 млн дол. кожен, а разом вони контролюють майже 40% світового багатства. Тим часом близько 70% населення світу мають статки менше 10 тис. дол. Сукупно ці 5 млрд найбідніших жителів контролюють лише 3,3% багатств світу.
  • Найбільшу нерівність у розподілі доходів серед великих країн зафіксовано в Росії. Якщо в середньому в світі мільярдери контролюють менше 2% світового багатства, то в Росії на них припадає 30% активів.
  • В Індії статки дорослих громадян зросли з 2 тис. дол. у 2000 р. до 5300 дол. у 2012 р. Це відбулося завдяки пожвавленню ринків і зростанню прошарку середнього класу. Однак далеко не кожен індієць відчув цей ріст у своїй сім’ї. В країні все ще величезне число бідних. Статки 95% жителів Індії становлять менше 10 тис дол. в рік.
  • За дослідженням швейцарського банку Credit Suisse, рецесія відняла у домогосподарств світу 12 трлн дол., у т.ч. майже 11 трлн дол. - у Європі. Найбільше збідніли французи - на 2,2 трлн дол., італійці - на 2,1 трлн дол., німці - на 1,9 трлн дол., іспанці - на 870 млрд дол. Жителі азіатсько-тихоокеанського регіону (крім Китаю та Індії) збідніли на 1,4 трлн дол., Індії - на 0,7 трлн дол. У Китаї статки населення зросли на 560 млрд дол. Але це дуже скромний показник для країни, яка є локомотивом світової економіки. З 2000 р. добробут громадян цієї країни щороку зростав у середньому на 13%.
  • Водночас, за даними консалтингової компанії Wealth-X, сьогодні у світі налічується 187 тис. багатіїв з особистим статком понад 30 млн дол. Сукупний обсяг належного їм капіталу і майна становить 25,8 трлн дол. і дорівнює річному ВВП США, Китаю і Росії, разом узятих. У 2011 р. цей показник скоротився на 1,8% при тому, що кількість багатіїв виросла на 965 чоловік, або на 0,6%.
  • Число мільярдерів у світі за 2011 р. збільшилось на 9,4% - до 2160 чоловік, а їх загальні статки зросли на 14% - до 6,2 трлн дол. До речі, світова економіка за цей рік зросла лише на 2,4%. Найбільше багатства на жителя припадає у Швейцарії, Австралії і Норвегії. Найбільше жителів зі статками понад 50 млн дол. налічується у США – 38 тис., у Китаї - 4,7 тис., у Німеччині - 4 тис., в Японії - 3,4 тис., у Великобританії - 3,2 тис.
  • Не дивлячись на кризу, яка почалась у Північній Америці, там скорочення числа багатіїв та їх статків не відбулось. Натомість криза в єврозоні дала відчутні наслідки в Європі, де скоротились і кількість надбагатих громадян, і їх статки. Значно більші втрати зафіксовано в Азії.
  • Найбагатші люди, як і раніше, живуть у США. Тут налічується 480 мільярдерів, які контролюють 2 трлн дол. активів. Середні статки американської сім’ї становлять 77 тис дол. на рік. Це означає, що 480 мільярдерів контролюють стільки ж багатств, скільки 27 млн звичайних американських сімей.
  • Багато мільярдерів проживає і в Китаї – 147 чол. Однак їх статки сильно постраждали від уповільнення економіки і за рік впали на 30%.
  • В Росії число власників статків в 30 млн дол. зменшилося на 11,6% - до 1145 чоловік.
  • В Україні подібні оцінки проводити складніше через тінізацію доходів. Журнал «Фокус» нарахував в Україні 19 доларових мільярдерів, що на дві особи менше, ніж у 2011 році.

Рис. 1. Збільшення (зменшення) багатства населення, трлн дол.

Рис. 2. Кількість найбагатших громадян з активами
понад 50 млн дол., тис. чол.

Рис. 3. Кількість багатіїв та обсяги їх капіталу
Єврозона: хто на вихід – Греція чи Німеччина?

Загроза розвалу єврозони зазвичай асоціюється з виходом із неї Греції, а за нею й інших південних країн (Іспанії, Португалії, Італії). Але експерти не виключають інший сценарій, коли єврозону покинуть не боржники, а донори і найсильніший з них – Німеччина, яка просто не захоче за всіх платити. Який сценарій більш реальний?

  • Міністр фінансів Швеції Андрес Борг на конференції МВФ в Токіо нещодавно заявив, що Греція може покинути єврозону протягом найближчого півроку. З цим погоджується багато інших політиків ЄС та експертів. І проблема уже не стільки в режимі економії, скільки в низькій конкурентоспроможності грецької промисловості. Важко уявити, що реально можуть зробити Афіни, щоб вирішити свої фінансові проблеми і провести реформи в реальному секторі. Тому А.Борг навіть запропонував європейським банкам готуватися до подібного розвитку подій. Разом з тим Борг вважає, що вихід Греції з єврозони не матиме особливого впливу на фінансову систему ЄС.
  • Аналітик Citigroup Юрген Мічелс оцінив імовірність виходу Афін з єврозони протягом найближчих півтора року в 60%. Раніше до надання Греції 300 млрд євро допомоги він прогнозував, що такий розвиток подій можливий з вірогідністю в 90%. При цьому Мічелс змалював похмуру картину для Греції: брак політичної і суспільної волі для подолання кризи, зростання безробіття, зростання ризиків соціального і громадського розпаду та впливу неофашистської партії, падіння демократії та можливого хаосу в Греції.
  • Поки що Греції нічого не допомагає, якщо не рахувати ефекти короткочасних фінансових ін’єкцій. У 2012 р. знову (шостий рік поспіль) падає економіка. Прогноз скорочення держборгу вкрай невтішний. Раніше його планувалось знизити в 2020 р. до 120% ВВП, тепер – до 140%. Додаткові параметри бюджетної економії на 2013 р. ще не затверджені парламентом.
  • Продовжуються вимоги щодо запровадження спільних (європейських) боргових зобов’язань. Однак, якщо країнам з великим борговим навантаженням (Греція, Іспанія, Португалія, Італія) дати волю, вони стануть емітувати єврооблігації трильйонами, прикриваючись «політикою зростання». Але платити по боргах доведеться німцям. Тому Німеччина - головний противник випуску євробондів.
  • Але Німеччині стає все складніше опиратися цьому тиску. Якщо раніше німці фактично контролювали рішення ради керуючих ЄЦБ, то тепер разом з союзниками у них всього шість голосів з двадцяти трьох. І якщо економічна ситуація в Європі буде погіршуватися і рішення більшості буде за євробондами, Німеччина може стати на межі вирішального вибору – виходу з єврозони.
  • Громадськість Німеччини все більше схиляється до такого варіанту. За даними агентства Bloomberg, близько 40% німців підтримують ідею відмови від євро, що значно вище, ніж в Італії (28%), у Франції (26%) та в Іспанії (24%). Виходить, євро найменше потрібен жителям тієї країни, на якій він, власне, і тримається?
  • На думку американського фінансиста Дж. Сороса, вихід Німеччини з єврозони зміг би «вирішити всі проблеми ЄС одним махом». Адже тоді, як зазначає німецьке видання, євро знеціниться і знизить боргове навантаження проблемних економік. Німеччина стоїть перед вирішальним вибором: чи потрібно їй і далі нести тягар донора єврозони, чи самій покинути єврозону.
  • На думку Дж. Сороса, нинішній курс на збереження євро за будь-яку ціну призведе до ще більших політичних та соціальних конфліктів, і в кінцевому рахунку Європу очікує не тільки крах єдиної європейської валюти, але і всього Європейського Союзу.

Висновки.

  • Можливі наслідки виходу Німеччини з євро:

Для Німеччини: її банки тримають близько 2 трлн євро вкладень в інших країнах Європи. Ці активи знеціняться по відношенню до нової німецької валюти (наприклад, марки) і принесуть збитки для економіки і банківської системи (рис. 1). Зростання курсу марки призведе до глибокої рецесії в Німеччині, оскільки німецькі товари виявляться неконкурентоспроможними. Однак Бундесбанк буде здатний збити попит інтервенціями і емісією марок.

Для південних країн (Греція, Іспанія, Португалія, Італія) це істотно здешевить обслуговування зовнішніх боргів, оскільки без підтримки Німеччини євро девальвується. Але втрати цих країн як абсолютно, так і відносно до ВВП будуть різними.

Для західних і скандинавських країн (Франція, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Фінляндія) це теж може обернутись незаслуженими втратами від послаблення євро на користь групи південних країн.

Рис. 1. Динаміка ВВП Греції, % до попереднього року

Рис. 2. Показники фінансових активів Німеччини, млрд євро
Франція: податкове дежавю?

З початком кризи багато країн ЄС взялись за рятування економіки зниженням податкового навантаження. Сьогодні важко сказати, наскільки це допомогло стабілізації ситуації, адже криза не завершилась і, насамперед, в єврозоні. Тим не менше, не досягнувши належного чи очікуваного антикризового ефекту, багато країн і, насамперед Франція, різко розвернули податкову політику у зворотній напрям – у бік підвищення податків. Наскільки реально чекати ефекту від такої політики?

  • Державний борг Франції досяг 91% ВВП при граничній межі в ЄС 60%. За останні п’ять років держборг збільшився на 30% від ВВП. А головне - зростання заборгованості не супроводжується піднесенням економіки.
  • Економіка Франції дуже слабка, обтяжена «непосильним» держборгом у 1,8 трлн євро та з дефіцитом бюджету 6% від ВВП. Для оздоровлення економіки владі необхідно 30 млрд євро, з яких 20 млрд євро вона планує залучити за рахунок додаткових податків, а 10 млрд євро - заощадити.
  • Найбільш резонансним є запровадження безпрецедентного 75% податку на багатих людей. Його будуть сплачувати ті, хто заробляє більше 1 млн євро на рік. Це приблизно 3,6 тис. французьких сімей. Податки на доходи громадян понад 150 тис. становитимуть 45%. Податки на доходи громадян понад 71 тис. євро – 44%. Таке підвищення податків з базових 41% буде тимчасовим, на два роки, протягом яких економіка має оздоровитись.
  • Пропонується істотно збільшити податок на приріст капіталу після продажу нерухомості - з 19% до 34,5% зі знижкою в залежності від тривалості володіння житлом: від 6 до 17 років - на 2%, від 18 до 24 років - на 4%, від 25 до 30 років – на 8%. Податок на доходи від здачі нерухомості в оренду зросте з 20% до 35,5%.
  • У Франції не так багато людей з надвисокими доходами – близько 30 тис. на 65 млн чол. Половина населення заробляє менше 19 тис. євро на рік. Близько 10% сімей мають дохід понад 60 тис. євро. Для цих категорій підвищення податків не передбачено. Для бідних громадян (з доходів до 20 тис. євро) податки залишаться без змін – на рівні 14%, для багатих (з доходом понад 20 тис. євро) теж без змін – 30%.
  • Таким чином, якщо сім’я із 2 батьків та 2 дітей має річний дохід 2,2 млн євро, то після вирахування податків у неї сьогодні залишається половина заробленої суми – 1,1 млн євро. Після підвищення податків сім’ї залишиться лише 780 тис. євро.
  • Передбачається чимале підвищення податку на фізичних осіб, які володіють майном вартістю понад 1,3 млн євро. Зокрема, з майна вартістю від 1,3 до 3 млн євро податок буде в розмірі 0,25%, а з майна дорожче 3 млн євро – у розмірі 0,5%.
  • Соціальні збори CSG і CRDS, що стягуються з прибутку резидентів, мають бути поширені також і на нерезидентів. Ставка цих податків становить 15,5%.
  • Водночас уряд планує скасувати ряд податків для компаній та збільшити податки на банківський сектор і паливно-енергетичний комплекс. Податок на корпорації у Франції - 33%, один з найвищих в Європі. Для порівняння: аналогічний збір в Ірландії становить 12,5%.

Висновок. Головна мета всіх цих новацій - скоротити дефіцит федерального бюджету. Однак, це ще не означає, що суспільство, бізнес і, особливо, великий капітал, сприймуть усе так однозначно. Уже з’явились серйозні застереження щодо виведення з країни бізнесу, вивезення капіталів, зміни місця їх дислокації та проживання і громадянства багатих людей.

Рис. 1. Динаміка дефіциту бюджету та держборгу Франції, % до ВВП

Рис. 2. Збільшені та нововведені ставки податків Франції, %

Повернутися назад до розділу