відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
09.10.2012

Випуск №177. Політика. Макроекономіка.

Завантажити випуск

ПОЛІТИКА 

І. Внутрішня політика України 

Курс на євроінтеграцію незмінний? 

У пошуках лояльності США 

Хто погасить борги Тимошенко? 

ІІ. Світова політика

Вибори у США і їх наслідки для України. 

Союз, федерація чи Сполучені Штати Європи? 

Грузія: зміна політичного ландшафту. 

Сирія: виходу з конфлікту вже немає? 

МАКРОЕКОНОМІКА 

ІІІ. Економіка України

Феномен: ріст ВВП і спад економіки? 

Глибокий песимізм оптимістичного прогнозування. 

Платіжний дисбаланс. 

ІV. Світова економіка

Доларова експансія наростає. 

Китай: скупляє світ і ... Україну?

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України

Курс на євроінтеграцію незмінний?

3 жовтня Президент України В.Янукович на зустрічі з керівниками закордонних дипломатичних установ України зазначив, що європейська інтеграція залишається стратегічним пріоритетом держави, а першочерговим завданням є забезпечення підписання Угоди про асоціацію України з ЄС.

Напередодні, 2 жовтня, прем'єр-міністр України М.Азаров під час зустрічі з послом ФРН Крістофом Вайлем заявив, що Україна після парламентських виборів активізує роботу з підписання Угоди про асоціацію.

Позиція європейських політиків щодо перспектив євроінтеграції України публічно була заявлена нещодавно на щорічній зустрічі Ялтинської Європейської Стратегії. Єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле, глава комітету Європарламенту з питань закордонних справ Елмар Брок та міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, які взяли участь у цьому форумі, заявили, що доля євроінтеграційних зусиль України залежатиме від ходу нинішніх парламентських виборів, а також від розв'язання проблеми вибіркового правосуддя, яке не дозволило двом лідерам опозиції Ю.Тимошенко і Ю.Луценку взяти участь у виборах. Разом з тим вони наголосили, що у відносинах України та ЄС не повинно бути «місця для паузи».

Президент Польщі Броніслав Коморовський, який 20 та 21 вересня перебував з офіційним візитом у Києві, заявив, що Польща буде лобіювати в Брюсселі підписання Угоди про асоціацію, але попередив, що збереження нинішньої ситуації в Україні може заблокувати ці зусилля. За словами Коморовського, шлях до підписання Угоди про асоціацію відкриє дотримання демократичних стандартів під час парламентських виборів в Україні.

Висновки і коментарі.

  • Аналіз наведених вище заяв представників української влади та західних політиків свідчить про відсутність суттєвих змін у відносинах Євросоюзу та України.
  • У Брюсселі продовжують вимагати від Києва проведення вільних і чесних парламентських виборів, а також вирішення проблеми вибіркового правосуддя, внаслідок чого виявилися засудженими лідери опозиції Ю.Тимошенко і Ю.Луценко. Від вирішення цих проблем ставиться у пряму залежність підписання парафованої у грудні минулого року Угоди про асоціацію.
  • Разом з тим питання звільнення Тимошенко і Луценка поступово зміщується на другий план і вже не звучить так категорично, як раніше. Особливо це було помітно під час візиту до Києва польського президента Б.Коморовського, який своїми заявами дав зрозуміти, що Польща має намір лобіювати в ЄС підписання Угоди про асоціацію після парламентських виборів незалежно від вирішення проблеми Ю.Тимошенко.
  • Все це дає підстави говорити про те, що в Євросоюзі явно не готові остаточно розривати відносини з Україною. Позиція ЄС сьогодні полягає в пошуку якоїсь середньої лінії між санкціями стосовно українських властей та психологічним тиском на керівництво України.
  • Українська влада, як і раніше, заявляє про незмінність свого євроінтеграційного вибору та про можливість підписання Угоди про асоціацію після парламентських виборів. При цьому Київ дає зрозуміти Брюсселю, що найближчим часом не варто розраховувати на звільнення Ю.Тимошенко.
  • Тим самим Київ продовжує займати вичікувальну позицію, очевидно, сподіваючись на пом’якшення позиції Брюсселя під впливом багатопланового інтересу, який Євросоюз має до Україні (йдеться насамперед про побоювання повного залучення України в інтеграційні плани Росії). При цьому Україна розраховує на те, що на позиції Євросоюзу позначаться результати парламентських виборів, де владна команда планує отримати переконливу перемогу, не вдаючись до відвертих фальсифікацій.
  • Таким чином, перспективи підписання Угоди про асоціацію можуть прояснитися лише після парламентських виборів та структуризації новообраної Верховної Ради. Вирішальним моментом тут стане те, як оцінять результати виборів в Євросоюзі. Якщо в Брюсселі вибори будуть визнані демократичними, то можна очікувати проведення вже на початку наступного року чергового саміту Україна-ЄС, на якому не виключається підписання Угоди про асоціацію.
  • Якщо ж припустити, що результати парламентських виборів в Україні не будуть визнані з боку ЄС, то тема підписання Угоди про асоціацію буде знята і, швидше за все, остаточно. Однак більшість експертів вважає, що Брюссель не піде на розвиток такого сценарію. Бо в такому разі можна буде очікувати переключення уваги офіційного Києва на євразійські інтеграційні проекти. Скоріш за все, в Євросоюзі все ж таки визнають результати парламентських виборів в Україні, однак при цьому зазначать, що вони були неповноцінними без участі у них лідера опозиції Ю.Тимошенко. Це дасть можливість Брюсселю провести саміт Україна-ЄС та продовжувати працювати з Києвом вже окремо над проблемою Тимошенко.

У пошуках лояльності США

Президент України В.Янукович 25-26 вересня здійснив робочий візит до Нью-Йорка для участі в роботі 67-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

У рамках візиту він також взяв участь в офіційному прийомі від імені Президента США Барака Обами і мав з ним «коротке спілкування» на тему вивезення з України збагаченого урану.

Крім того, український президент провів зустріч з Президентом Фінляндії Саулі Нійністе, Президентом Австрії Хайнцом Фішером та Генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном.

В окремому форматі відбулися зустрічі В.Януковича з керівництвом компанії «Шеврон», яка в травні ц.р. стала переможцем конкурсу на видобуток вуглеводнів на території Олеської газоносної площі у Львівській та Івано-Франківській областях, та керівництвом компанії «ЕксонМобіл Експлорейшн», між якою і «Нафтогазом України» підписано меморандум про співробітництво у сфері розвідки запасів нетрадиційних вуглеводнів в Україні.

Під час перебування у Нью-Йорку В.Янукович прокоментував прийняту напередодні резолюцію Сенату США щодо України. Він, зокрема, сказав, що до цієї резолюції слід ставитися серйозно, та зазначив, що оцінки ситуації в Україні з боку Державного департаменту США та Білого дому відрізняються від змісту резолюції Сенату.

Для довідки: 22 вересня 2012 року Сенат США прийняв резолюцію по Україні, в якій засуджується політично мотивований вирок Юлії Тимошенко. Сенат США закликав уряд України звільнити Тимошенко і провести парламентські вибори в чесній і прозорій обстановці, а також звернувся до Держдепартаменту США із закликом ввести заборону на видачу віз тим особам, які відповідальні за переслідування Тимошенко та інших політичних лідерів, пов'язаних з Помаранчевою революцією 2004 року.

Президент України заявив про намір української влади забезпечити проведення чесних і демократичних виборів до Верховної Ради, які дадуть новий імпульс розвитку відносин України з США і країнами Європейського Союзу.

Висновки і коментарі.

  • Візиту Президента України до США для участі в сесії Генеральної асамблеї ООН чимало аналітиків заздалегідь пророкували провал. При цьому вони посилалися на прийняту напередодні візиту резолюцію Сенату США про ситуацію в Україні.
  • Однак такі прогнози не підтвердилися і візит українського президента провальним вважати не можна. В.Януковичу вдалося не лише виступити на сесії Генасамблеї ООН, озвучивши позицію України з ряду глобальних проблем, але й перетнутися з Бараком Обамою, а також провести зустрічі з президентами Фінляндії та Австрії і генсеком НАТО. Тим самим Янукович продемонстрував, що він не перебуває в політичній ізоляції, як це намагаються подавати представники української опозиції.
  • Під час свого візиту до Нью-Йорка український президент наголосив, що, незважаючи на проблеми з Тимошенко, Київ готовий продовжувати співпрацю із Заходом. Янукович запевнив західних політиків, що українська влада має намір забезпечити проведення чесних і демократичних парламентських виборів, які дадуть новий імпульс розвитку відносин України з США і країнами Євросоюзу.
  • Що стосується американської сторони, то вона сьогодні проводить подвійну політику щодо України. З одного боку, має місце жорстка критика виборчого правосуддя і ситуації, що склалася навколо Тимошенко, а з іншого – простежується прагматична лінія на розвиток співпраці у сфері безпеки та енергетичній сфері.
  • Між тим для української влади важливо забезпечити як мінімум нейтральне ставлення до себе з боку Вашингтона в умовах досить напружених відносин Києва з Москвою і Брюсселем. З цією метою українська сторона продовжує активно експлуатувати тему вивозу з України збагаченого урану, яку американцям важливо довести до кінця, а також актуалізує питання співпраці з американськими енергетичними компаніями, багато з яких пов'язані з великою політикою. У цьому контексті показовими були зустрічі в Нью-Йорку В.Януковича з керівниками американських компаній «Шеврон» і «ЕксонМобіл», з якими Київ найближчим часом планує укласти угоди про співробітництво у сфері розвідки і видобутку традиційного і сланцевого газу.
  • Перед візитом В.Януковича до Нью-Йорка США відвідала українська делегація на чолі з головою Національного банку України С.Арбузовим. Члени делегації зустрічалися з представниками МВФ, Світового банку, Держдепартаменту США, Міністерства фінансів США, Комітету енергетики Конгресу США для обговорення питань торгово-економічного співробітництва між Україною та США, а також розгляду інвестиційних проектів. Це свідчить про намагання змінити характер українсько-американських відносин через відкриття в Україні нових можливостей для американського бізнесу.
  • Схоже, Київ розраховує на те, що США свої відносини з Україною будуватимуть, виходячи з геополітичних міркувань, які не передбачають зближення України з Росією та включення Києва в процес євразійської інтеграції. Сьогодні складно говорити, наскільки обґрунтованими є такі розрахунки. Тим не менш, поки що в США вважають, що переговорний процес з українською владою буде більш продуктивним, ніж її політична ізоляція. Очевидно, що у Вашингтоні для вироблення остаточної позиції будуть чекати результатів парламентських виборів в Україні.

Хто погасить борги Тимошенко?

4 жовтня Київський апеляційний господарський суд приступив до розгляду апеляції Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду м. Києва про стягнення з державного бюджету України на користь Міністерства оборони РФ заборгованості у розмірі 3 мільярди 113 мільйонів гривень (близько 390 мільйонів доларів).

Таке рішення було ухвалено Господарським судом м. Києва 19 вересня ц.р. на підставі позову Міністерства оборони РФ до Кабінету Міністрів України за боргами корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ), яку свого часу очолювала Ю.Тимошенко.

Для довідки: Зазначений борг є боргом перед «Газпромом» корпорації ЄЕСУ, яка свого часу за сприяння колишнього прем'єр-міністра України П.Лазаренка була включена в схеми постачань російського газу в Україну. У 1996 і 1997 роках на підставі письмових звернень Лазаренка до голови Уряду РФ В.Чорномирдіна цей борг шляхом взаємозаліків був переформатований у борг ЄЕСУ перед російською державою в особі Міністерства оборони РФ. Для його погашення ЄЕСУ мала поставити для потреб Міноборони РФ продукцію виробничо-технічного призначення, однак свої зобов'язання не виконала. З урахуванням цього російська сторона намагається перевести приватний борг компанії Ю.Тимошенко в категорію державного боргу України.

Під час розгляду цього позову представник Кабінету Міністрів України стверджував, що листи колишнього прем'єр-міністра Лазаренка до уряду Росії не є державною гарантією. Представник ЄЕСУ, що теж брав участь у судовому засіданні, заявив, що позов не підлягає задоволенню, оскільки для державних гарантій недостатньо чиїхось листів, а потрібні постанова чи розпорядження Кабінету Міністрів.

Однак суд прийняв рішення на користь Міноборони Росії, визнавши його позов законним і встановивши на підставі листів П.Лазаренка, що український уряд таки надавав гарантії за зобов'язаннями корпорації ЄЕСУ.

Кабінет Міністрів України подав апеляцію на це рішення у Київський апеляційний господарський суд, який приступив до її розгляду 4 жовтня.

Висновки і коментарі.

  • Нинішній позов Міністерства оборони Росії до українського уряду опосередковано пов'язаний з «газовою справою», за якою вже засуджена Ю.Тимошенко, а також має пряме відношення ще до однієї кримінальної справи, яку порушено проти екс-прем’єра. Ця справа передана на розгляд до Київського районного суду м. Харкова (за місцем відбування покарання Тимошенко) і очікує розгляду після закінчення лікування екс-прем’єра.

Для довідки: СБУ у жовтні 2011 року висунула проти Тимошенко звинувачення в спробі перевести на державу борги корпорації ЄЕСУ перед Міністерством оборони РФ. Кримінальну справу було порушено за ст. 15 КК («замах на злочин») і ст. 191 КК («привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим»).

  • Порушенню другої кримінальної справи проти Тимошенко передувала робота створеної у Верховній Раді тимчасової слідчої комісії з питань розслідування обставин підписання газових угод між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром». У звіті комісії та прийнятій на його основі постанові Верховної Ради зафіксовано, що на підписання українсько-російських газових контрактів у січні 2009 року вплинуло існування боргу компаній Ю.Тимошенко перед Міністерством оборони РФ у сумі 405 311 181 доларів США. Для встановлення цих фактів комісія направила відповідний запит в Міноборони РФ і отримала відповідь міністра оборони А.Сердюкова, який повідомив про наявність боргів компаній, що належали Ю.Тимошенко та членам її сім'ї.
  • У той же час Міністерство фінансів України на запит комісії відповіло, що йому нічого не відомо про наявність зазначеного боргу. Міністр юстиції О.Лавринович також заявляв про відсутність інформації щодо заборгованості корпорації ЄЕСУ перед Міністерством оборони РФ.
  • Тим не менше, СБУ порушила кримінальну справу проти Ю.Тимошенко за «замах на розтрату коштів державного бюджету в особливо великих розмірах шляхом покладання на Кабінет Міністрів зобов'язань приватної корпорації ЄЕСУ перед Міноборони Росії».

Для довідки: Коли про це стало відомо в Росії, прес-служба тоді ще прем'єр-міністра В.Путіна поширила таку заяву: «Ми ніколи не підтримували Київ у переслідуванні Тимошенко, і особливо в прив'язці цих кримінальних справ до контрактів між «Газпромом» і «Нафтогазом». Ми не раз давали це зрозуміти українській владі, причому по всіх каналах. Ніхто і не міг припустити, що лист Міноборони Росії буде використано саме так».

  • А вже у вересні нинішнього року Міністерство оборони РФ звернулося з судовим позовом до Кабінету Міністрів України за боргами корпорації ЄЕСУ, який і був задоволений судом першої інстанції. Це викликало неоднозначну оцінку в середовищі експертів. Одні з них вважають, що позов був узгоджений російською і українською сторонами: мовляв, він необхідний Києву для того, щоб продемонструвати міжнародному співтовариству обґрунтованість звинувачень проти Тимошенко. Інші ж, навпаки, вважають, що позов Міноборони РФ був несподіваним для Києва і спрямованим на ускладнення і так непростої фінансової ситуації в Україні.
  • Більш вірогідною виглядає версія, що в даному випадку російська сторона вирішила скористатися ситуацією, спровокованою самою ж українською владою, щоб вибити багаторічний борг. При цьому є певні підстави стверджувати, що Москва тим самим списує Ю.Тимошенко з політичних рахунків (можливо, ще й тому, щоб не підігравати Заходу).
  • У будь-якому випадку позов російської сторони поставив українську владу в непросту ситуацію. Якби суд відмовив у задоволенні позову, то тим самим зняв би предмет злочину Ю.Тимошенко, який їй інкримінується по другій кримінальній справі. Якщо ж позов буде остаточно задоволений, то українському уряду доведеться сплатити борг.

ІІ. Світова політика

Вибори у США і їх наслідки для України

Обрання нового президента США, як правило, не дуже змінює їх зовнішню політику. Скоріше вони лише вносять корективи в геополітичні та стратегічні акценти. Це уже майже традиція. Вироблені численними науковими та аналітичними структурами напрями реалізуються протягом десятиріч, попри зміни діючих персон в адміністраціях та Білому домі. Нинішні американські вибори та програми кандидатів у цьому аспекті не є виключенням. Різними є лише методи, темпи та час втілення наміченого. Якщо проаналізувати основоположні пріоритети зовнішньої політики Барака Обами та Мітта Ромні, вони практично не відрізняються, але є різниця в тактиках.

На відміну від жорстокого курсу адміністрації Буша-молодшого, Обамі вдалося сформувати доволі гнучкі взаємини зі світовим співтовариством. Зокрема, вилаштувати нову, менш конфліктну модель стосунків з Росією, проводити обережнішу лінію поведінки стосовно Ірану, колишніх радянських республік Центральної Азії, відмовитися від відвертої підтримки та спонсорування «кольорових революцій», швидкісного втягування до Альянсу України та Грузії тощо.

У той же час передвиборні заяви Мітта Ромні стосовно Росії як «головного геополітичного противника США», щодо необхідності негайного превентивного удару по Ірану, активної підтримки повстанського руху у Сирії, реанімації ідеї розміщення протиракет у Польщі, Чехії, Туреччині, продовження процесу розширення НАТО на Схід є абсолютною реінкарнацією неконсервативної зовнішньої політики Буша-молодшого.

Висновки і коментарі.

  • Для України, як і для більшості інших пострадянських республік більш комфортною видається співпраця з демократичною адміністрацією, аніж з республіканською. Саме за часів республіканця Дж.Буша було розпочато безпрецедентний політичний тиск на Україну – то наче за продаж військової техніки до «гарячих» точок, то за порушення прав людини тощо.
  • Але однозначно стверджувати, що з американськими демократами Україні краще, теж не можна. Досить нагадати, що «помаранчевий проект» народжувався та підтримувався адміністрацією демократа Біла Клінтона. Як, до речі, проекти інших «кольорових» революцій на теренах колишнього СРСР. Пізніше ці проекти продовжувались за часів республіканця Дж.Буша-молодшого.
  • Перемога на нинішніх президентських виборах Барака Обами для України може означати продовження м’якого курсу у поєднанні з певним нарощуванням політичного тиску на керівництво держави. Від Януковича, як і досі, вимагатимуть звільнення Ю.Тимошенко, Ю.Луценка та інших, надання рівних прав опозиції у можливості висловлювання своїх думок, запровадження свободи слова та ЗМІ. В економічній сфері слід очікувати вимог щодо забезпечення безперебійного транзиту енергоносіїв до Європи, запровадження режиму сприяння американському бізнесу та транснаціональним корпораціям, виконання вимог СОТ. Водночас продовжиться геополітичний діалог стосовно України з Кремлем, який ніколи не припинявся. Адміністрація Обами, очевидно, не робитиме жорстких кроків на українському напрямку, які б дратовували керівництво Росії. Тобто, йтиметься про певний геополітичний обмін. Росія відвойовуватиме свій геополітичний та економічний вплив на просторах колишнього СРСР, натомість допомагаючи США на афганському напрямі та заплющуватиме очі на американські дії у Магрибі, на Близькому Сході та наближеному до них регіону.
  • Мітт Ромні у разі своєї перемоги на президентських виборах може змінити акценти поведінки стосовно України. По-перше, американці можуть почати шукати нового перспективного, з їхньої точки зору, лідера для України. Саме на нього буде зроблено ставку під час виборів президента України у 2015 році. Ймовірність підтримки на них В.Януковича з боку республіканської адміністрації Ромні дуже невелика. Може суттєво активізуватись питання запровадження режиму політичних та економічних санкцій, які задекларовані в резолюції Сенату США № 466 від 22 вересня п.р.

Союз, федерація чи Сполучені Штати Європи?

У 60-х роках ХХ ст. президент Франції Шарль де Голль сказав: «мрія про єдину Європу - це утопія: неможливо приготувати омлет з яєць, зварених круто». Однак часи змінюються. Нещодавно президент Європейської Комісії Баррозу, виступаючи в Європейському парламенті, закликав до створення «демократичної федерації національних держав». Наскільки реальним є процес такої радикальної інтеграції сьогодні?

  • В ЄС дійсно назріла необхідність масштабної політичної реформи. Криза єврозони наочно показала, як безвідповідальність однієї держави може легко поставити під загрозу весь Євросоюз, а також те, що в ЄС немає ефективних важелів контролю над фінансовою діяльністю своїх членів, а тому потрібні більш жорсткі механізми нагляду та санкціонування.
  • Крім того, в ЄС очевидна криза довіри її країн-членів до союзної політики. Політика в ЄС нагадує «зачаровану спіраль»: на самітах глав держав та інститутів ЄС приймаються важливі рішення, які потім ставляться під сумнів тими ж, хто їх приймав і має виконувати.
  • Проект «федерації національних держав» - це етап на шляху руху Євросоюзу до вищого ступеню інтеграції, політичного союзу. Однак, як відомо, проект політичного союзу одного разу уже зазнав краху, коли Конституція ЄС так і не вступила в силу через негативні результати голосування у Франції та Нідерландах. Тепер в ЄС вирішили повернутися до ідеї федеративної Європи.
  • Для перетворення ЄС у федерацію потрібен «новий договір», який має прийти на зміну Договору про Європейський Союз і Договору про функціонування Європейського Союзу. Перед наступними виборами до Європейського парламенту, які відбудуться в 2014 р., Європейська Комісія має представити концепцію структури майбутнього Європейського Союзу та пропозиції щодо змін в установчі договори ЄС.
  • Водночас лідери ЄС відчувають, що будь-які заходи, які вимагають зміни договірної бази, не будуть розглядатися до 2014 р. Тому поки що передбачається діяти в рамках існуючого правового поля - «дрібними кроками», встановлюючи режим федеративної держави в окремих сферах або питаннях. По суті, це вже відбувається у сфері макроекономічної політики і держфінансів.
  • Тим часом, на думку Баррозу, ЄС повинен активно рухатися до більш тісного економіко-монетарного союзу – до нового банківського, фіскального союзу, створення повноцінного ринку праці ЄС тощо.
  • В рамках створення банківського союзу Єврокомісія уже виступила з пропозицією надати ЄЦБ контроль над банками в країнах єврозони. ЄЦБ має надавати і вилучати банківські ліцензії, схвалювати великі придбання і злиття, проводити розслідування справ у проблемних банках і штрафувати їх. Фактично ЄЦБ хочуть передати функції національних банків.
  • Однак навіть пропозиції щодо банківського союзу неоднозначно сприймаються в донорі єврозони - Німеччині, де знаходиться третина банків єврозони. Міністр фінансів ФРН В.Шойбле висловився за те, щоб ця норма поширювалася тільки на системно важливі банки, а канцлер ФРН А.Меркель взагалі вважає, що з цим питанням не треба поспішати.
  • Ставиться питання і щодо розширення спільного політичного простору з наближенням до політичного союзу. Зокрема, міністри закордонних справ країн ЄС запропонували запровадити пост президента ЄС, з обранням його прямим голосуванням, надати право політичним партіям рівня всього ЄС висувати кандидатури на посади президента Європейської Комісії та Європейського парламенту, передбачити пряме обрання президента Єврокомісії, пряме призначення членів «Європейського уряду», створення другої палати в Європарламенті, спільної армії, «прикордонної поліції», створити загальний МЗС, ввести єдину європейську в’їзну візу.


Грузія: зміна політичного ландшафту

1 жовтня у Грузії відбулися парламентські вибори, у яких взяли участь 14 політичних партій та два виборчих блоки.

Згідно з попередніми результатами виборів, перемогу по пропорційній частині здобув опозиційний блок «Грузинська мрія» міліардера Б.Іванішвілі, що набрав близько 55 % голосів виборців. Провладна партія «Єдиний національний рух», лідером якої є президент М.Саакашвілі, посіла друге місце, отримавши понад 40 % голосів. Усі інші політичні сили не змогли подолати виборчий бар’єр. Представники «Грузинської мрії» здобули більшість і в мажоритарних округах. Таким чином, за результатами виборів опозиційний блок матиме у парламенті 83 мандати, а провладна партія – 67.

М.Саакашвілі вже 2 жовтня у зверненні до народу визнав перемогу блоку «Грузинська мрія» і висловив готовність співпрацювати з ним. Крім того, він заявив про перехід «Єдиного національного руху» в опозицію.

Висновки і коментарі.

  • Нинішні парламентські вибори можна назвати однією з найважливіших політичних подій у новітній історії Грузії. По-перше, вони відкрили новий виборчий цикл, який має бути завершеним у наступному році обранням глави держави та передачею влади від однієї вищої посадової особи іншій мирним конституційним шляхом.
  • По-друге, нинішня парламентська кампанія кардинально вплине на визначення усієї владної системи країни, оскільки вона безпосередньо пов’язана з конституційною реформою у Грузії. Наступного року набудуть чинності ініційовані М.Саакашвілі зміни до Конституції Грузії, які перетворюють країну у парламентсько-президентську республіку, де основні повноваження належатимуть парламенту та сформованому ним уряду. Обраний у жовтні 2013 року президент матиме суто представницькі функції. Реальна влада перейде до прем’єр-міністра, на посаду якого у майбутньому і розраховував М.Саакашвілі, «підганяючи» конституційну реформу під свої плани збереження влади.
  • Зазначені обставини викликали таку гостру конкуренцію на нинішніх парламентських виборах. Правлячій партії «Єдиний національний рух» на цей раз протистояли вже не розрізнені колони опозиції, очолювані колишніми соратниками нинішнього президента по «революції троянд», а потужний блок «Грузинська мрія» грузинського олігарха Б.Іванішвілі, можливості якого переважили адміністративний ресурс влади. В результаті план М.Саакашвілі зберегти за собою владу за допомогою конституційної реформи дав збій.
  • Представники влади намагаються пояснити свою поразку піар-акціями опозиції, зокрема оприлюдненням відеоплівок з катуваннями у Глданській в’язниці. Очевидно, це не головний чинник впливу на результати виборів. Схоже, тут більше позначилось традиційне несприйняття грузинським суспільством авторитарного стилю управління. Авторитаризм нинішнього режиму викликав психологічне відторгнення не лише у тих, хто програв від його реформ, але й у більш широких верств населення – від студентської молоді до інтелігенції та діячів церкви (не випадково провладна партія найбільшої поразки зазнала у столиці).
  • Крім того, Б.Іванішвілі зі своїм блоком зміг розкрутити ресурс патерналізму, який нікуди не подівся при всіх широко розрекламованих «ліберально-демократичних інноваціях» нинішнього грузинського режиму. Захопившись реалізацією стратегічного партнерства із Заходом, грузинська влада залишила без уваги простих громадянин, більшість яких має невеликі зарплати та пенсії, або ж сидить без роботи.
  • Значну роль на результатах виборів зіграла поява реальної альтернативи режиму – коаліції «Грузинська мрія», яка змогла об'єднати основні опозиційні сили країни. Тож голосування на нинішніх парламентських виборах не носило суто протестного характеру.
  • Разом з тим М.Саакашвілі поки що втратив лише першу лінію оборони. Він залишиться главою держави до закінчення його другого президентського терміну в жовтні 2013 року і може ще суттєво впливати на розвиток політичної ситуації.
  • Свої можливості Саакашвілі може продемонструвати вже найближчим часом при призначенні прем’єр-міністра Грузії. Конституційна реформа вступить в силу через рік, а поки що кандидатуру глави уряду до парламенту вносить президент. Якщо депутати двічі не підтримають його пропозицію, то він отримає право через півроку оголосити позачергові парламентські вибори (за Конституцією Грузії, новообраний парламент може бути розпущений не раніше, ніж через 6 місяців його роботи). Втім, скоріш за все, Саакашвілі в нинішніх умовах піде на домовленості з «Грузинською мрією» щодо нового прем'єр-міністра.
  • В будь-якому випадку з підбиттям підсумків голосування виборча історія не закінчується. Як вона буде розвиватися, покаже вже найближчий час – 20 жовтня має відбутися перше засідання новообраного парламенту Грузії.
  • Що стосується якихось кардинальних змін у зовнішній політиці Грузії, то навряд чи їх слід очікувати. Як відомо, Б.Іванішвілі вже пообіцяв підтримувати курс на євроінтеграцію та вступ Грузії до НАТО. Разом з тим він заявив про наміри нормалізувати відносини з Росією (хоч і не пояснив, як усе це поєднати). На відносинах Грузії з Україною результати нинішніх парламентських виборів також суттєво не позначаться.


Сирія: виходу з конфлікту вже немає?

На 67-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка нещодавно завершилась у Нью-Йорку, одним з ключових питань було обговорення ситуації в Сирії.

Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун зустрівся з керівником МЗС Сирії Валідом Муаллемом, наголосивши на необхідності якнайшвидшого діалогу між конфліктуючими сторонами.

Крім того, Пан Гі Мун провів спільну зустріч з главою Ліги арабських держав (ЛАД) Набілем Аль-Арабі і спецпредставником по Сирії Лахдаром Брахою. Учасники зустрічі висловили занепокоєння з приводу порушень прав людини як з боку уряду Сирії, так і опозиції, та попередили про ризик перетворення країни на арену регіональних бойових дій.

Держсекретар США Хіларі Клінтон, у свою чергу, провела у Нью-Йорку зустріч з представниками країн, що позиціонують себе як «друзі Сирії» (країни-члени ЛАД, а також Франція, США та Великобританія). Клінтон повідомила, що Вашингтон виділить сирійській опозиції 45 мільйонів доларів на гуманітарні потреби, навчання активістів та поставку їм засобів зв'язку. За словами Держсекретаря США, Вашингтон іде на такі кроки, оскільки резолюції в Раді безпеки ООН щодо Сирії блокуються.

Для довідки: Як відомо, на останньому засіданні Ради Безпеки ООН у липні ц.р. Росія і Китай заблокували ухвалення проекту резолюції по Сирії, де передбачалися жорсткі санкції до цієї країни.

Під час дискусії в рамках 67-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН глава МЗС Сирії Валід Муаллем наголосив, що мирне врегулювання конфлікту в Сирії залежить не лише від її уряду, а й низки інших країн, яким слід відмовитися від підтримки сирійської опозиції. У числі таких країн він назвав Туреччину, Саудівську Аравію і Катар, які постачають зброю бойовикам, а також США і Францію, які допомагають повстанцям грошима.

Емір Катару шейх Хамад бен Халіфа Аль Тані закликав арабські країни самостійно втрутитися в ситуацію в Сирії на підставі своїх військових зобов'язань.

Представник Франції запропонував створити «безпечні зони» у районах Сирії, контрольованих опозицією.

Глава МЗС Росії Сергій Лавров розкритикував пропозиції Катару та Франції і заявив, що є ще всі можливості для політичного врегулювання ситуації в Сирії.

За підсумками дискусії в рамках 67-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН стосовно ситуації в Сирії жодного рішення прийнято не було. Лише Рада з прав людини ООН 28 вересня спромоглася ухвалити резолюцію, що засуджує дії сирійської влади під час подій в Хулі, а також продовжує мандат міжнародної комісії з розслідування цих подій до березня 2013 року.

Висновки і коментарі.

  • Результати обговорення ситуації у Сирії на 67-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН засвідчили, що ні ООН, ні жодна велика держава не мають на сьогодні реальних проектів розв’язання сирійської кризи. При цьому можна констатувати провал дипломатичних зусиль на цьому шляху.
  • Між тим збройний конфлікт між урядом Сирії та опозицією дедалі загострюється. За даними ООН, у країні вже загинули близько 20 тисяч осіб. Понад 250 тисяч сирійців рятуються від насильства на території сусідніх держав – Іраку, Йорданії, Лівану і Туреччини. За деякими оцінками, якщо ситуація не зміниться, то до кінця нинішнього року кількість сирійських біженців може досягти 700 тисяч.
  • Ситуація в Сирії все більше розвивається по лівійському сценарію, але в значно погіршеному вигляді. Це пояснюється тим, що тут править відносно невелика (10-12% населення) меншість – алавіти. Тож у країні неможливий тунісько-єгипетський варіант, коли військові для збереження системи пожертвували першими особами. Якби у Сирії військові здали Башара Асада, то це, навпаки, означало б кінець очолюваної алавітами системи, створеної Хафезом Асадом 40 років тому. А самим алфавітам позбавлення влади загрожує їх повним винищенням підтримуваними ззовні сунітами, які сьогодні все тісніше опираються на підтримку фанатиків з «Аль-Каїди».
  • Захід, для якого головна мета повалення Башара Асада – позбавити Іран єдиного союзника в регіоні, у своєму ставленні до сірійського режиму вже пройшов точку неповернення. Тим більше, що західну політику щодо Сирії підтримують лідери Ліги арабських держав – Саудівська Аравія і Катар.
  • Росія сьогодні не має реальної можливості протистояти такій політиці. Вона лише здатна блокувати у Раді безпеки ООН рішення, яке б відкрило шлях для зовнішнього силового втручання в сирійський конфлікт. Однак така позиція блокування проблему не вирішує.
  • Між тим проти сирійського режиму все більш активно виступає Туреччина. Розчарувавшись в Європі, вона все більше переорієнтовується на Азію та Близький Схід, прагнучи зайняти місце свого давнього суперника – Ірану. Той, у свою чергу, намагається зберегти при владі свого союзника Башара Асада. Тож вимальовується регіональна конфронтація з непередбачуваними наслідками, насамперед для самої Сирії.
  • Для неї, схоже, нормального виходу з конфлікту вже немає. Якщо Асаду і вдасться якимось чином утриматися при владі, то навряд чи ослаблений та дискредитований режим зможе нормально керувати зруйнованою країною. Якщо ж переможуть повстанці, то в Сирії можлива «суміш» іракської та лівійської ситуації. І не факт, що західні держави разом з турками чи саудівцями зможуть взяти цю ситуацію під контроль.

* * *

Днями стало відомо, що Парламентська асамблея Ради Європи прийняла рішення обговорити ситуацію в Сирії на нинішній осінній сесії ПАРЄ. Однак у більшості аналітиків дуже скептичні погляди на результативність такого обговорення.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

Феномен: ріст ВВП і спад економіки?

Ще з початку року уряд заявляє про зростання економіки України. Основний аргумент – показник росту ВВП. Дійсно, за даними Держкомстату України, у І кв. 2012 р. проти І кв. 2011 р. ВВП зріс на 2%, а у ІІ кв. 2012 р. проти ІІ кв. 2011 р. – на 3%. Отже, статистика ВВП свідчить про покращення ситуації. А як виглядає статистика галузей економіки?

  • Промисловість. З початку року динаміка постійно знижується. Ще у січні (до січня 2011 р.) був приріст 2%, а в серпні (до серпня 2011 р.) – уже спад -4,7%. У деяких галузях промисловості спад сягає 10% і більше. Йдеться про переробну промисловість (-8,3%), машинобудування (-13,7%), металургію (-12,5%), виробництво металевої продукції (-10,5%), виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (-35,2%).
  • Сільське господарство на початку року (у січні) давало приріст 0,5%, однак в цілому за січень-серпень спостерігався спад -4,5%. Найбільший спад із галузей стався у рослинництві, а із форм господарювання – у сільськогосподарських підприємствах.
  • У будівництві на початку року (у січні) спад був -2,5%, а за січень-серпень цей показник досяг вже -8%.
  • На транспорті вантажооборот у січні дав спад -0,6%, а за січень-серпень – 3,4%.
  • Лише у торгівлі за січень-серпень товарооборот зростає, зокрема у оптовій – на 6,2%, у роздрібній – на 16%. Це ж стосується і зовнішньої торгівлі, де товарооборот за січень-серпень теж зростає, однак по імпорту (7,1%) майже вдвічі швидше, ніж по експорту (3,3%), через що сальдо торгівлі негативне.

Висновки.

Перше. Динаміка в галузях економіки, на відміну від ВВП, аж ніяк не відображає зростання, що викликає непорозуміння у статистиці процесів.

Друге. Навіть якщо припустити, що зростання ВВП досягнуто за рахунок секторів економіки нематеріального виробництва, то це теж негативна ситуація. Адже в США тривале зростання ВВП за рахунок фінансового сектора призвело до фінансової кризи.

Третє. За таких умов за підсумками року реальним результатом може бути зупинка ВВП на нульовій позначці. І це – у кращому випадку. При цьому внесок галузей матеріального у ВВП буде негативний.

Рис. 1. Динаміка макроекономічних показників України в 2012 р.,
% до відповідного періоду попереднього року

Рис. 2. Динаміка зовнішнього боргу, % до ВВП

Рис. 3. Динаміка платіжного балансу, млрд дол.


Глибокий песимізм оптимістичного прогнозування

Стали відомі окремі параметри проекту державного бюджету, затвердженого урядом на 2013 рік. В основу його розробки покладено прогнозні показники: зростання ВВП – 4,5%, інфляції – 5,9%, курс гривні – 8 грн/дол. Виходячи з поточної ситуації, навіть не економісту очевидна нереальність такого прогнозу.

  • Насамперед, це стосується ВВП. На 2012 р. уряд уже закладав у бюджет зростання ВВП на рівні 6,5% (оптимістичний прогноз) та 5% (песимістичний прогноз). Що з цього вийшло відомо: фактичне зростання ВВП нинішнього року уряд очікує на рівні 1,5%, а експерти – на рівні 0 (як це показано у попередньому матеріалі «Феномен: ріст ВВП і спад економіки»). До речі, ще у вересні 2011 р. Інститут стратегічних оцінок (ІСО) вказував на необґрунтованість прогнозу (див.: «Стратегічні оцінки» № 168 за 05.09.2011 р.). В умовах погіршення ситуації в світовій економіці і, насамперед, у країнах Європи складно чекати, що економіка України буде зростати.
  • До того ж, в контексті порівняння України з іншими країнами СНД ситуація виглядає дуже невтішною. За І півріччя 2012 р. Україна має один з найнижчих показників приросту ВВП, у т.ч. нижче середнього по СНД.
  • Що стосується інфляції, то минулого року уряд України теж грубо прорахувався з прогнозом інфляції. На 2012 р. інфляція прогнозувалась на рівні 7,9%, а за 8 місяців вийшла дефляція - 0,4%. Хоча реально база інфляції в 2011 р. була слабкою, чого не можна сказати про 2012 р. В перехідній економіці низька інфляція (дефляція) в попередньому році – це основна передумова для високої інфляції у наступному. Найбільше це стосується продовольчої частини: у 2012 р. саме в цій частині була найбільша дефляція, тому у 2013 р. може бути реальна інфляція, причому набагато вища, ніж прогнозується (5,9%).
  • До речі, став відомий феномен дефляції. Держкомстат впровадив новий порядок обчислення інфляції 2012 р., який має суто статистичний (інформаційно-обчислювальний) характер і неадекватно відображає реальну інфляційну ситуацію. В новому порядку товари, які найбільше дорожчають і найчастіше купуються найбіднішими українцями, скоротились, а предмети розкоші, котрі мають стабільну ціну, або в умовах кризи дешевшають - збільшились. Між тим, за даними Українського Центру Економічних і Політичних Досліджень (УЦЕіПД), реальне зростання цін підтверджують щонайменше 90% українців.
  • Нарешті оптимістичні прогнози виглядають дуже песимістично на фоні заяв керівництва держави та уряду, що «Україну криза не обійде», що «криза продовжується», що «по Україні дуже серйозно проходить друга хвиля кризи» тощо. І це після тривалих заяв про «досягнуту стабільність», про «зростання ВВП» тощо. Це дуже нагадує ситуацію 2008 р., коли влада замість підготовки до кризи тривалий час заявляла про стабільність ситуації, а тим часом криза сильно вдарила по економіці країни. Якщо влада реально бачить поглиблення кризи, то що означає надто оптимістичне прогнозування макроекономічних показників та бюджету?
  • Очевидно, не випадково, за даними Київського Міжнародного Інституту Соціології (КМІС), 79 відсотків українців вважають, що економічна ситуація в державі розвивається в неправильному напрямку. А з тим, що реформи реально здійснюються, погоджуються лише 3,5 відсотка українців. За даними УЦЕіПД, витрати на продукти, що в передкризовий період забирали до 20 відсотків середньостатистичного заробітку, тепер становлять 50 відсотків доходів українця.

Висновки.

Перше. Складається враження не лише щодо необґрунтованості прогнозів макроекономічних показників, але й викривлення всієї системи та методології макроекономічного прогнозування, що зводить нанівець корисність цього важливого інструменту державного управління.

Друге. Ще більші сумніви виникають стосовно об’єктивності статистики економічних процесів. А це ще більше ризикована справа, яка може дати викривлене враження про економіку, їх рух. Зрозуміло, це не лише не сприяє виходу економіки з кризи, а навпаки – заводить її в тупик.

Рис. 1. Динаміка макроекономічних показників, % до попереднього року

Рис. 2. Динаміка ВВП країн СНД за 8 міс. 2012 р.,
% до відповідного періоду попереднього року


Платіжний дисбаланс

Уже другий рік платіжний баланс України зазнає дефіциту. У 2011 р. сальдо зведеного балансу було негативним (-2,5 млрд дол.) при дефіциті поточного рахунку (-9 млрд дол.) та профіциті фінансового рахунку (7,6 млрд дол.). За І півріччя 2012 р. дефіцит зведеного балансу становив -1,1 млрд дол., у т.ч. поточного рахунку -3,6 млрд дол. при профіциті фінансового рахунку 2,5 млрд дол.

  • Однак за січень-серпень 2012 р. сальдо зведеного платіжного балансу стало позитивним і досягло 0,3 млрд дол. Однак досягнуто це за рахунок збільшення залучення коштів шляхом розміщення облігацій зовнішніх державних позик (ОЗДП), тобто за рахунок збільшення зовнішніх боргів.
  • Тим часом з України зростає втеча вітчизняного капіталу:

Україна ввійшла в десятку країн, звідки капітали йдуть в офшори.

Сума виведених з України коштів перевищує обсяг ВВП за 2011 р. - 165,2 млрд дол.

За даними Інституту стратегічних досліджень, лише за останніх вісім років з країни виведено 82 млрд доларів.

За даними народного депутата Бевза В.М., за два останніх роки з України виведено 420 млрд грн. банківського капіталу.

За даними «Економічної правди», за 2010 та 2011 роки українські банки перерахували на офшорні та кіпрські рахунки астрономічні суми – 53 млрд доларів.

  • Всього за 2010-2012 рр., за оцінками експертів, з України пішло в офшори та на Кіпр більше 70 млрд доларів. Формально Кіпр не є офшором, однак там діє дуже вигідна схема оподаткування: ставка податку на прибуток - 10%, а на деякі види доходів - 0%. Україна ж має з Кіпром угоду про уникнення подвійного оподаткування, укладену ще за часів СРСР.
  • Найбільше коштів у «податковий рай» йде з «Приватбанку». На другому місці – ПУМБ, на третьому – банк «Надра». Виведені мільярди частково повертаються в Україну у вигляді інвестицій. Однак з цих грошей не платяться податки в Україні. Недоотримання бюджетом податку на прибуток сягає 80 млрд гривень.
  • За офіційними даними, в липні 2012 р. в Кіпр та офшорні зони з України пішло 2,3 млрд дол., у т.ч. на Кіпр – 1,6 млрд дол., на Британські Віргінські острови – 0,6 млрд доларів. Враховуючи липневу статистику, за сім місяців 2012 р. на рахунки офшорних компаній було виведено 23,7 млрд дол. У 2010 р. ця цифра становила 28,6 млрд дол., а за 2011 р. – 24,7 млрд дол. Тобто, за сім місяців 2012 р. майже досягнутий показник усього 2011 року. Якщо така динаміка збережеться, то річний показник може сягнути 40 млрд доларів.

Висновки.

Перше. За рахунок зупинення втечі капіталу з України, проблеми її платіжного балансу можна вирішити десятки разів.

Друге. Очевидно, не можна всю вину за втечу капіталу звалювати лише на великий бізнес чи на олігархів. Це переважно загальнодержавна біда. Основні причини такої тотальної втечі капіталу з України мають суспільно-політичний характер:

Низький інвестиційний рейтинг країни, високі ризики.

Очікуваний обвал гривні.

Монетарна політика Нацбанку України, яка спрямована на штучне утримання гривні і уповільнює економічне зростання.

Падіння цін на нафту, яке змусило російські компанії переглядати інвестиційні ризики.

Пробуксовка земельної реформи, через що інвестори вкладають кошти в країни третього світу (Бразилія, Венесуела, Індонезія і т.д.).

Рис. 1. Динаміка платіжного балансу, млрд дол.

ІV. Світова економіка

Доларова експансія наростає

У вересні Федеральна резервна система (ФРС) США прийняла рішення про викуп у банків і фінансових інститутів боргових зобов’язань, які були випущені для реструктуризації проблемних іпотечних кредитів у 2008-2009 рр. Для цього ФРС має намір здійснити додаткову емісію доларів з розрахунку 40 млрд дол. в місяць.

  • Це вже третій транш додаткової емісії (QE3). Перший транш QE1 був здійснений у жовтні 2008 р. на суму 700 млрд дол. («план Полсона»), другий (QE2) у листопаді 2010 р. – на 600 млрд дол. Третій транш (QE3) відрізняється від попередніх тим, що в ньому не визначені терміни і сума. Якщо перші два транші були спрямовані на підтримку банків і фінансових ринків, то третій - на активізацію ринку нерухомості
  • На повідомлення про третій транш уже зреагував фондовий ринок. Фондовий індекс S & P за вересень зріс до 1458 пунктів. Останній раз такий рівень індексу був у 2008 р. Американські інвестори завжди спішать купляти акції тоді, коли відчувають, що долар знецінюється.
  • Ціна на золото за вересень теж зросла до позначки в 1780 дол. за тройську унцію, або на 7,8% більше. Ціна на золото завжди росте, як тільки збільшується емісія доларів. Цю закономірність вже давно знають золоті трейдери і тому поспішають скуповувати золото.
  • Статистично США залишаються найбільшою економікою світу, на яку припадає 20% світового ВВП і 45% світового кінцевого попиту, 65% світової резервної валюти і близько 60% міжнародних ТНК і транснаціональних банків.
  • Однак реально в США зростають структурні дисбаланси в економіці і фінансовій системі, тривають хронічні дефіцити федерального бюджету і торговельного балансу, надмірне боргове навантаження держави на економіку, величезні непокриті зобов'язання уряду по медичному та соціальному забезпеченню населення, надмірне споживання домашніх господарств на тлі непідйомних боргів та вкрай низька норма заощаджень.
  • Лише завдяки колосальній емісії ФРС, доларовій масі (лише за останні 3 роки вона зросла на 2,5-3 трлн дол., що становить 17% ВВП), і нічим не гарантованої монетизації боргів вдалося уникнути повторення руйнівної «Великої рецесії» 1930-х років. Крім того, ФРС виділила найбільшим американським банкам – акціонерам ФРС фантастичну суму (13,5 трлн дол., що становить 90% ВВП) в рамках так званої позабалансової, неврахованої емісії.
  • Формуванням попиту на боргові папери Казначейства США теж займається ФРС через найбільші банки, які, по суті її контролюють. Ці банки виконують функції прайм-дилерів і агентів ФРС щодо викупу додаткових розміщень державних боргових паперів з їх подальшим закладанням на аукціонах з рефінансування банків. Це дозволяє фінансовій олігархії вибудовувати піраміду доларових боргових зобов'язань, роздмухувати бюджетні витрати і надувати бульбашки на фінансових ринках.
  • Спрямування коштів третього траншу доларової експансії (QE3) на підтримку ринку нерухомості є дуже сумнівним, оскільки цей ринок перенасичений пропозицією і не має попиту. В будівельному секторі та на ринку нерухомості, на які традиційно припадало більше 45% приросту ВВП (за 2002-2007 рр.) і близько 14% сукупної доданої вартості продовжується криза. Обсяги продажів на первинному ринку нерухомості в 5 разів нижчі докризового рівня, а на вторинному ринку в 2 рази. Кількість розпочатих будівництв впала 3,5 раза, а витрати домашніх господарств на будівництво стиснулися на третину. В цьому секторі найбільший спад і найменші шанси на зростання.
  • Зростають диференціація населення і ризики соціальної нестабільності. В США сьогодні понад 45 млн осіб отримують талони на харчування. У світі загалом 3 млрд людей живуть менш ніж на 2 дол. на добу, що втричі більше, ніж до кризи.

Висновки.

Перше. Гарантувати, що вживані ФРС нові стимулюючі заходи (QE3) прискорять економічне зростання в США і світовій економіці не можна. Якщо перше кількісне пом'якшення (QE1) дійсно дало поштовх зростанню ВВП у США та у світі, то вже друге кількісне пом'якшення (QE2) виявилося невтішним: економічного зростання не сталось. Експерти вважають, що різко прискорити економічне зростання за допомогою третього кількісного пом’якшення теж неможливо. Ефективними ці заходи можуть бути тільки у випадку глибокої рецесії.

Друге. Зусилля фінансової олігархії США, що створили видимість подолання спаду і стабілізації економіки, лише заганяють структурні дисбаланси вглиб економічного організму і провокують зростання загальносистемних ризиків. Необмежене і неконтрольоване «заливання» фінансових ринків дешевою ліквідністю разом з безперервною монетизацією боргів провокує надування все більших бульбашок на фінансових ринках, стимулює втечу капіталу на товарно-сировинні ринки, роздуває ціни на сировинні товари і продовольство.

Третє. Для України доларова експансія може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Адже економіка України одна із найбільш доларизованих економік світу.

Близько 72% всіх зовнішніх боргів України – в доларах. Їх емісія зменшить реальний зовнішній борг, хоч номінально залишиться таким же, зменшиться і вартість його обслуговування.

Емісія доларів означає зниження ставок за борговими зобов’язаннями в США, але в кінцевому підсумку це призведе до загального зниження ставок запозичення в доларах.

Зростання цін в доларах США на світових ринках призведе до зростання вартості імпортних товарів і, насамперед, на енергоносії, що невигідно для України.

Курс євро виріс, виросла і ціна золота. На українському ринку може збільшитися комісія за конвертацію валют, оскільки в розмір комісійних будуть закладати валютні ризики. Цей процес може призвести до зменшення ставок за валютними депозитами.

Рис. 1. Структурні дисбаланси в економіці та фінансовій системі США, % до ВВП

Рис. 2. Динаміка державного боргу США

Рис. 3. Динаміка грошово-кредитної емісії , % до ВВП

Рис. 4. Кількість розпочатих нових будівництв в США, млн. будинків

Рис. 5. Численність громадян США, які отримують талони на харчування, млн чол.

Китай: скупляє світ і ... Україну? 

  •  Інтерес Китаю до сфери злиттів і поглинань постійно зростає. Основний напрям цих «поглинальних» інтересів Пекіна – західний світ. Це вже не раз відзначали «Стратегічні оцінки» за останні 8 років. Частка угод у цій сфері в китайських ПІІ зросла з 18% у 2003 р. до 50% у 2012-му. Водночас і частка західних інвестицій у Китаї зросла з 3% у 2008 р. до 15% у 2012 р. За останні 5 років китайські фірми уклали близько 1500 угод зі злиття на суму понад 235 млрд доларів.
  • Зростання інвестицій Китаю на Захід та із Заходу в Китай є цілком природним після трьох десятиліть швидкого зростання китайської економіки та нарощування капіталу. Спочатку таке зростання було засноване на робочій силі і ресурсомістких галузях промисловості. Однак інтенсивні можливості вичерпані. Для того, щоб китайська економіка і далі продовжувала розвиватися, потрібна інноваційна стратегія. Китаю потрібен доступ до сучасних технологій. Тому йому потрібна тісна співпраця і, насамперед, обмін капіталом із Заходом.
  • У Китаї є великий інтерес до придбання західних компаній, які мають передові технології, новітні розробки для промисловості та доступ до західних ринків. З цих міркувань, наприклад, китайська національна офшорна газова корпорація (CNOOC) домовилася про придбання канадської компанії «Nexen Inc.» вартістю 15 млрд доларів. Китайська нафтова компанія Sinopec домовилася про купівлю половини акцій в британському активі Північного моря, що належить Talisman Energy (канадське підприємство) за 1,5 млрд доларів. Купівля «Nexen» надасть китайській компанії доступ до складних технологій виробництва нафти і газу, в тому числі до нафтових пісків, сланцевого газу, а також глибоководних ділянок у Північній Америці. Також китайській компанії дістануться значні активи в Мексиканській затоці.
  • За прогнозом експертів, з 2011 по 2016 рік Китай додатково спрямує на придбання західних компаній 800 млрд дол., якщо нинішні темпи зростання і державна політика залишаться незмінними.
  • Китай проявляє великий «інвестиційний» інтерес і до України. На сьогодні відомо про кілька великих (зверх мільярда) кредитних проектів Китаю.

Перший – в ПЕК. Китай профінансує переведення українських ТЕЦ на вугілля на суму 3,6 млрд дол. через компанію НАК «Нафтогаз України» у вигляді кредитів Держбанку розвитку Китаю. Кошти будуть інвестовані в чотири з восьми ТЕЦ, які належать державі (Зуївська, Миколаївська, Криворізька і Сімферопольська).

Другий – в АПК. Йдеться про технічний кредит під гарантію уряду на придбання різних засобів виробництва для галузі приватними агрохолдингами.

Рис. 1. Динаміка прямих іноземних інвестицій в Китай та з нього,
кумулятивно, млрд дол.

Повернутися назад до розділу