відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
30.03.2012

Випуск №176. Політика. Макроекономіка. Світові процеси.

Завантажити випуск

І. ПОЛІТИКА

Україна: Партія регіонів поглинає союзників.

Україна: претендентів на «третю силу» додається?.

Україна: переформатування уряду завершено?.

Євразійський союз: перешкоди на шляху утворення.

ІІ. МАКРОЕКОНОМІКА

Промисловість: рецесія посилюється.

Борги не зменшуються, дефолт не відступає.

Податкова реформа: крок вперед, крок назад.

ІІІ. СВІТОВІ ПРОЦЕСИ

Світова економіка в рецесії 

Загроза світової ресурсної кризи?.

Греція: борги списані, але дефолт не скасовано?.

І. ПОЛІТИКА

Україна: Партія регіонів поглинає союзників

 17 березня в Києві відбувся XIII з'їзд Партії регіонів, на якому було оголошено про злиття Партії регіонів з партією «Сильна Україна».

17 березня в Києві відбувся XIII з'їзд , на якому було оголошено про злиття з партією «».

Для довідки: Раніше, цього ж дня, відбувся також з'їзд «Сильної України», який прийняв рішення припинити діяльність партії і рекомендувати її вже колишнім членам вступити до лав Партії регіонів.

На з'їзді Партії регіонів колишній лідер «Сильної України» С.Тігіпко був обраний заступником голови Партії регіонів і членом президії політради партії. Політраді Партії регіонів і місцевим партійним організаціям доручено вирішити всі організаційні питання, пов'язані із забезпеченням процесу злиття двох політичних сил.

Всупереч очікуванням, на з'їзді Партії регіонів не були порушені жодні питання, пов'язані з підготовкою партії до майбутніх парламентських виборів.

Висновки і коментарі.

  • Злиття Партії регіонів з партією «Сильна Україна» було прогнозованим. Як відомо, ініціатива про об'єднання двох партій була озвучена М.Азаровим та С.Тігіпком ще в серпні минулого року, а в жовтні 2011 року відбувся з'їзд «Сильної України», який прийняв резолюцію про підтримку ініціативи свого лідера С.Тігіпка щодо «об'єднання зусиль з Партією регіонів на основі спільно виробленої платформи».
  • Після такого рішення партія «Сильна України» перестала існувати фактично, формально зберігаючи лише свій юридичний статус. Це пояснюється тим, що вона створювалася як проект під конкретну людину – С.Тігіпка і, відповідно, орієнтувалася виключно на його позицію.
  • На початку своєї діяльності «Сильна Україна» позиціонувала себе у якості «третьої сили», альтернативної владі та опозиції. На президентських виборах у 2010 році С.Тігіпко посів третє місце, отримавши понад 13% голосів виборців. Тоді експерти високо оцінювали шанси «Сильної Україна» на майбутніх парламентських виборах. Однак С.Тігіпко увійшов до складу нинішнього уряду і на посту віце-прем'єр-міністра з соціальних питань змушений був взяти на себе відповідальність за багато непопулярних урядових рішень. Внаслідок цього вже на місцевих виборах 2010 року «Сильна Україна» показала досить низький результат.
  • За таких умов об'єднання з Партією регіонів стало для С.Тігіпка єдиним способом утриматися при владі. Він вирішив віддати свій «проект» Партії регіонів в обмін на кілька прохідних місць у її виборчому списку на майбутніх парламентських виборах і, головне, на можливість свого входження в керівництво Партії регіонів.
  • Результати з'їзду Партії регіонів 17 березня підтвердили, що відповідні домовленості були досягнуті. Зокрема, С.Тігіпко був обраний заступником голови Партії регіонів. Крім того, за наявною інформацією, представники вже колишньої «Сильної Україна» отримають посади заступників голів 15 обласних державних адміністрацій.
  • Слід зазначити, що в контексті майбутніх парламентських виборів злиття з «Сильною Україною» самій Партії регіонів великих дивідендів не принесе. «Регіонали» у кращому випадку можуть розраховувати на збільшення своєї підтримки на 2-3%, оскільки значна частина прихильників уже колишньої «Сильної України» розглядала її як «третю» силу і не готова автоматично підтримувати Партію регіонів.
  • У той же час деякі експерти вважають, що входження С.Тігіпка у керівництво Партії регіонів може призвести до посилення суперництва між групами впливу в оточенні президента В.Януковича. За деякою інформацією, С.Тігіпка на роль нового обличчя «регіоналів» (з перспективою можливого призначення прем'єр-міністром) активно лобіював глава Адміністрації Президента С.Льовочкін. Умовна група впливу, яку він представляє, сьогодні усвідомлює, що після провалу газових переговорів з Росією представник цієї групи, міністр енергетики та вугільної промисловості Ю.Бойко втратив шанси претендувати на роль прем'єр-міністра. У зв'язку з цим групою розглядаються запасні варіанти, у т.ч. можливість просування на прем'єрську посаду С.Тігіпка.
  • Звичайно, подібні версії слід поки що розглядати виключно в теоретичній площині. Разом з тим не можна виключати, що в перспективі вони можуть стати реальними. В принципі, для В.Януковича, який сьогодні сам визначає кадрову політику в уряді і керує ним у ручному режимі, особистість прем'єр-міністра не має вирішального значення. Президенту може бути навіть вигідно призначити того ж С.Тігіпка наступним прем'єр-міністром, оскільки той не боїться реалізовувати непопулярні рішення, на які змушена буде йти українська влада. Водночас групи впливу в оточенні президента, очевидно, в будь-якому разі будуть намагатися просувати своїх людей на прем'єрський пост після відставки М.Азарова, що неминуче посилить конкуренцію таких груп.
  • Що стосується долі нинішнього прем'єр-міністра, то хід і характер з'їзду Партії регіонів ще раз засвідчили, що М.Азаров, скоріш за все, залишиться на своєму посту до парламентських виборів. На користь цього свідчить той факт, що з'їзді в жодній формі навіть не порушувалися питання оновлення керівництва партії та зміни її лідера.
  • Проте найбільше питань у багатьох «регіоналів» викликало те, що на з'їзді не розглядалися організаційні питання, пов'язані з майбутніми парламентськими виборами. Йдеться, насамперед, про створення виборчого штабу і затвердження його керівника. Це питання особливо актуалізувалося після переведення на посаду секретаря РНБО А.Клюєва, який уже фактично займався питаннями організації виборів і розглядався основним кандидатом на керівника виборчого штабу Партії регіонів. Тепер Клюєв заявляє, що він у своєму нинішньому статусі не буде займатися виборчою кампанією «ні в якій формі», і назвав можливими кандидатами на цю роль О.Єфремова і С.Тігіпка.
  • Подібна ситуація тримає в напрузі багатьох потенційних кандидатів у народні депутати від Партії регіонів. Особливо, тих, чиї кандидатури вже були попередньо узгоджені з А.Клюєвим при розподілі мажоритарних округів. Крім того, все частіше з'являється інформація, що свідоме стримування початку активної фази виборчої кампанії викликано тим, що влада спробує внести деякі зміни в закон про вибори народних депутатів. Йдеться, зокрема, про вилучення норми, яка сьогодні надає можливість балотуватися одночасно по мажоритарному округу і по партійному списку. Скасування такої норми може істотно поламати плани і опозиційним силам, які сьогодні намагаються узгодити свої партійні і списки, а також єдиний список опозиційних кандидатів по мажоритарних округах. Ситуацію ускладнює і те, що ЦВК поки що не приступила до «нарізки» та остаточного затвердження мажоритарних округів. Очевидно, цей процес також свідомо стримується владою, якій вигідно до останнього приховувати остаточні правила гри на майбутніх виборах.

Україна: претендентів на «третю силу» додається?

21 березня Українська соціал-демократична партія (УСДП) була перейменована в Партію Наталії Королевської «Україна – Вперед!». Відповідне рішення одноголосно підтримали делегати IX з'їзду УСДП. Перед цим, того ж 21 березня, відбувся організований Н.Королевською громадянський форум «Нові лідери - нова країна». Саме його учасники висловили пропозицію перейменувати УСДП в партію «Україна – Вперед!».

Для довідки: У форумі взяли участь представники Чорнобильського руху України, громадської організації «Діти війни», Асоціації фермерів України, організації «Підприємці Поділля», Спілки водіїв України, Спілки перевізників України, Всеукраїнського комітету «Наступ».

Н.Королевська у своєму виступі на з'їзді УСДП заявила, що, незважаючи на перейменування партії, її ідеологія і політична позиція залишаться незмінними. Крім того, вона підкреслила, що партія залишиться в опозиції до нинішньої влади, до «режиму Януковича» і буде боротися за звільнення Ю.Тимошенко. Н.Королевська також повідомила, що нова партія «Україна - Вперед!» братиме участь у парламентських виборах, і має намір посилити свою команду. При цьому вона звинуватила нинішнього фактичного керівника партії «Батьківщина» О.Турчинова та керівника парламентської фракції БЮТ-«Батьківщина» А.Кожем'якіна в розвалі Блоку Юлії Тимошенко.

Для довідки: Як відомо, 14 березня ц.р. Н.Королевська була виключена з фракції БЮТ-«Батьківщина» з формулюванням «за порушення фракційної дисципліни та за співпрацю з адміністрацією президента». У відповідь Королевська, яка з грудня минулого року очолювала УСДП, що входить в Блок Юлії Тимошенко, звинуватила керівництво фракції в узурпації влади і оголосила про своє рішення йти на парламентські вибори з самостійним політичним проектом.

Висновки і коментарі.

  • Вихід Н.Королевської у самостійне політичне плавання не стало наслідком її виключення з фракції БЮТ-«Батьківщина». Скоріше навпаки – саме надмірна політична активність, яку Королевська проявляла останнім часом, викликала негативну реакцію з боку керівництва партії «Батьківщина» та фракції БЮТ-«Батьківщина», що і призвело в кінцевому рахунку до її виключення з фракції.
  • Відкрито свою самостійну позицію Н.Королевська почала проявляти восени минулого року під час т.зв. «Податкового Майдану». А вже 23 грудня минулого року на з'їзді УСДП вона несподівано для багатьох своїх уже колишніх соратників по фракції була обрана на посаду голови цієї партії. Сама Королевська спочатку заявляла, що отримала на це «добро» від О.Турчинова. Коли ж той публічно спростував таку заяву, Королевська змушена була «змінити свідчення»: вона сказала, що лише «поінформувала» керівництво партії «Батьківщина» про своє рішення очолити УСДП.

Для довідки: Як відомо, УСДП, що входила до Блоку Юлії Тимошенко, раніше очолювали екс-голова Верховного суду України В.Онопенко, а потім його зять Є.Корнійчук. У грудні 2010 року Корнійчук був заарештований у справі про корупційні діяння на посаді першого заступника міністра юстиції в уряді Тимошенко. Однак уже в лютому 2011 року він був випущений на підписку про невиїзд, а потім і взагалі амністований. Таку м'якість влади чимало аналітиків пояснили тим, що В.Онопенко і Є.Корнійчук уклали з Банковою свого роду угоду про відмову від активної опозиційної діяльності в обмін на припинення кримінального переслідування. Тож факт переходу УСДП під контроль Н.Королевської змусив підозрювати і її саму в лояльності до нинішньої влади.

  • У такій ситуації О.Турчинов і А.Кожем'якін (який очолив фракцію БЮТ-«Батьківщина» після відставки І.Кириленка) шукали можливість позбутися Н.Королевської, яка вже відверто грала у свою гру. В результаті 14 березня на засіданні фракції БЮТ-«Батьківщина» був знайдений привід для її виключення: виявилося, що напередодні Королевська не проголосувала за включення до порядку денного Верховної Ради проекту постанови про заходи щодо реалізації рекомендацій та вимог ПАРЄ. Цього виявилося достатньо, щоб звинуватити її в «порушенні фракційної дисципліни» і в «співпраці з адміністрацією президента».
  • Виключення з фракції Н.Королевської свідчить про непросту ситуацію в БЮТ і партії «Батьківщина» з підготовкою до виборів, зокрема з формуванням виборчого списку і узгодженням кандидатур на мажоритарні округи. Нинішні реальні керівники «Батьківщини» побачили електоральні загрози з боку Королевської, яка почала активно працювати з протестним виборцем, у т.ч. традиційним «бютівським» електоратом. Щоб послати своєму виборцю чіткий сигнал, керівництво «Батьківщини» вдалося до жорсткого рішення – виключення Королевської і звинувачення її у змові з владою. Проте наслідки такого кроку можуть бути неоднозначними для «Батьківщини».
  • На думку багатьох експертів, розрив з командою Ю.Тимошенко розширює можливості Н.Королевської для розвитку власної політичної кар'єри. Її дії стають більш активними і радикальними. Так, того ж 14 березня, коли її виключили з фракції, Королевська провела екстрене засідання політради УСДП, на якому було прийнято рішення про вихід партії з т.зв. «Комітету опору диктатурі» – організації, яка, незважаючи на всю суперечливість її діяльності, все ще залишається головним майданчиком опозиційного табору. А вже через тиждень, 21 березня, були проведені згадані вище громадянський форум «Нові лідери - нова країна» і з'їзд УСДП, на якому партія отримала назву – Партія Наталії Королевської «Україна – Вперед!».
  • Нова партія вже заявила про свою участь у майбутніх парламентських виборах і має намір позиціонувати себе у якості «третьої» сили, на яку є запит українського виборця. Не випадково її створення було «освячене» громадянським форумом. Учасники цього форуму, а затим і з'їзду вже перейменованої СДПУ критикували не стільки чинну владу, скільки опозицію, яка «не змогла захистити Ю.Тимошенко», і яка своїми деструктивними діями «підіграє режиму Януковича».
  • Н.Королевська явно розраховує отримати на виборах голоси не тільки тих виборців, що не визначилися, але й частини електорату «Батьківщини». Про це свідчить те, що вона у своїй риториці активно використовує ім'я Ю.Тимошенко. Подібна ситуація може істотно дезорієнтувати опозиційного виборця, що на руку нинішній владі.
  • Не випадково з боку влади спостерігається сприяння масованій рекламній кампанії Н.Королевської: останнім часом Київ і всі великі міста України заполонили її біг-борди. Серйозні фінансові можливості Королевської, у поєднанні з «режимом сприяння» з боку влади, можуть забезпечити їй і надалі широку присутність в інформаційному просторі. Це, відповідно, тягне за собою неприємні наслідки для «Батьківщини», якій окрім війни з «режимом Януковича» доведеться втягуватися ще й у боротьбу зі своєю колишньою активісткою. До того ж ряди нової політичної сили Королевської невдовзі можуть поповнитися ще й іншими «бютівцями», зокрема тими, які не потраплять до виборчих списків «Батьківщини».
  • У партії «Україні - Вперед!» практично немає шансів подолати 5-відсотковий бар'єр, щоб потрапити до наступного парламенту. По-перше, тому, що залишається дуже мало часу для її розкрутки. По-друге, нова політична сила є черговим «кишеньковим» проектом під одного лідера – Н.Королевську, яка сьогодні поки що не може претендувати на роль лідера громадської думки.
  • Н.Королевська, а також кілька її соратників цілком можуть пройти до Верховної Ради по мажоритарним округам. У такому разі не можна виключати, що Н.Королевська при своїх фінансових можливостях зможе підтягнути деяких інших «мажоритарників» і створити у наступному парламенті свою депутатську групу. Реалізація подібного, поки що теоретичного, варіанту багато в чому залежатиме від позиції влади.

Україна: переформатування уряду завершено?

23 березня Президент України В.Янукович своїм указом призначив П.Порошенка міністром економічного розвитку і торгівлі. Цим самим завершено укомплектування Кабінету Міністрів, який нинішнього року зазнав відчутного переформатування.

Для довідки: Як відомо, процес переформатування уряду розпочався з відставки міністра фінансів Ф.Ярошенка і призначення на його місце В.Хорошковського. Затим був звільнений міністр оборони М.Єжель, місце якого посів Д.Саламатін. Згодом перший віце-прем'єр-міністр – міністр економічного розвитку і торгівлі А.Клюєв був переведений на посаду секретаря РНБОУ замість Р.Богатирьової, яка призначена міністром охорони здоров'я - віце-прем'єром з гуманітарних питань. В.Хорошковський, пробувши на посаді міністра фінансів лише один місяць, був призначений першим віце-прем'єр-міністром - без поєднання з міністерською посадою. Тож посада міністра економічного розвитку і торгівлі до останнього часу залишалася вакантною.

Висновки і коментарі.

  • Останні кадрові призначення в уряді дають підстави стверджувати, що Президент України В.Янукович продовжує посилювати власні позиції, дистанціюючись від груп впливу в його оточенні і Партії регіонів у цілому.
  • Разом з тим призначення В.Порошенка явно вибивається з ряду останніх кадрових рішень глави держави: якщо про більшість останніх призначень ставало відомо, як правило, вже після оприлюднення відповідних указів, то призначення П.Порошенка перетворилося на інформаційно-пропагандистську епопею.

Для довідки: Про те, що В.Янукович запропонував П.Порошенку очолити міністерство економічного розвитку і торгівлі, стало відомо ще 22 лютого, коли прес-служба глави держави повідомила про їхню зустріч. Після цього, за наявною інформацією, Янукович і Порошенко зустрічалися ще двічі, а остаточні переговори між ними відбулися в телефонному режимі 21 березня. Наступного дня, напередодні свого призначення, П.Порошенко оприлюднив для громадськості своє бачення діяльності міністерства, яка більше нагадує передвиборчу програму. Він, зокрема, зазначив, що європейські цінності та стандарти повинні стати головними якостями економічної політики України. Порошенко також наголосив на необхідності забезпечення прозорості економічної політики, встановлення спрощеної та зрозумілої системи державних закупівель, відкритості статистичних показників економічного розвитку, свободи підприємницької діяльності та захисту бізнесу від силового тиску. Порошенко не забув нагадати, що він очолював МЗС, і його діяльність на цій посаді була плідною.

  • Тривала пауза з призначенням П.Порошенко викликала чутки, що він відмовився від призначення і планує брати участь у майбутніх парламентських виборах. Однак виявилося, що президенту відмовляти не можуть навіть такі люди як Порошенко, зате при цьому можна спробувати набити собі ціну. Судячи з усього, П.Порошенко все ж домовився про те, що йому після призначення міністром буде дозволено брати участь у парламентських виборах (по мажоритарному округу у Вінницькій області). Цим самим він, очевидно, хоче не лише підстрахуватися депутатським мандатом на випадок неминучої відставки уряду після парламентських виборів, а й підняти свої акції під час формування нового складу Кабміну (особливо, якщо йому вдасться сформувати свою групу в наступному парламенті).
  • У призначенні П.Порошенка в нинішній уряд були зацікавлені як мінімум три особи – прем'єр-міністр М.Азаров, сам Порошенко і президент В.Янукович.
  • Що стосується М.Азарова, то він вніс пропозицію про призначення П.Порошенка, намагаючись таким чином «зберегти обличчя» в умовах, коли останні перестановки в уряді проводилися особисто президентом. При цьому слід враховувати і те, що Азарова і Порошенка пов'язують давні тісні стосунки, закладені ще під час створення Партії регіонів.
  • П.Порошенко у своєму призначенні, очевидно, побачив насамперед реальний шлях повернення у велику політику. Будучи амбітною людиною, він свого часу (після перемоги на президентських виборах В.Ющенка) претендував на посаду прем'єр-міністра, був секретарем РНБОУ і очолював МЗС України, а останнім часом змушений був задовольнятися досить декоративною посадою голови ради Нацбанку. Прийнявши пропозицію стати міністром, Порошенко вийшов на інший рівень своєї політичної кар'єри. При цьому, як зазначалося вище, йому вдалося домовитися про можливість свого проходження в наступний парламент. У разі реалізації таких планів він зможе підняти свої політичні дивіденди.
  • У В.Януковича є декілька своїх мотивів щодо призначення П.Порошенка. По-перше, глава держави має можливість продемонструвати, що призначає в уряд не лише донецьких олігархів і друзів «сім'ї», а й інших олігархів, які мають великий політичний досвід і свого часу навіть були наближеними до «помаранчевої» влади. По-друге, поява в нинішньому уряді представника колишньої влади напередодні парламентських виборів і його прогнозована перемога на мажоритарному окрузі можуть стати ілюстрацією готовності Банкової йти реформаторським курсом і забезпечити проведення чесних виборів. По-третє, П.Порошенко, який свого часу був міністром закордонних справ, має хороші зв'язки і позитивний імідж на Заході. Це може бути використано владою для відновлення своєї репутації в Європі. По-четверте, Порошенко має потужний медіа-ресурс у вигляді телеканалу «5 канал», журналів «Кореспондент», «Фокус» і «Forbes». Навіть якщо вони і не стануть активно працювати на нинішню владу, то, як мінімум, будуть більш лояльними до неї, що також важливо напередодні парламентських виборів.
  • Загалом є всі підстави прогнозувати, що кадрові призначення у владі дедалі більше будуть мотивуватись не інтересами тих чи інших груп впливу, а стратегічними планами глави держави. Головним з таких планів, очевидно, є перемога на наступних президентських виборах. Для її забезпечення президентові необхідне зміцнення власних позицій та позицій влади в цілому, що визначальним чином залежатиме від результатів цьогорічних парламентських виборів. Тож подальші кадрові рішення будуть прийматися насамперед з огляду та такі моменти. Це, у свою чергу, означає, що процес переформатування уряду і влади в цілому може стати неперервним.

Євразійський союз: перешкоди на шляху утворення

Важливою політичною темою останніх днів став саміт Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), який відбувся 19 березня у Москві. На ньому очікувалося прийняття рішення про перетворення співтовариства в Євразійський союз – інтеграційне об’єднання більш високого рівня. Однак цього не сталося. Прийняття остаточного рішення перенесено на травень нинішнього року, коли планується провести чергову зустріч глав держав ЄврАзЕС. Разом з тим експерти досить обережні у своїх прогнозах щодо результатів наступного саміту ЄврАзЕС, оскільки результати нинішнього саміту засвідчили наявність багатьох перешкод на шляху створення Євразійського союзу.

Висновки і коментарі.

  • Як відомо, ЄврАзЕС було створено у 2000 році з метою формування спільних зовнішніх митних кордонів держав, які входять до співтовариства, а також для вироблення єдиної зовнішньоекономічної політики, тарифів, цін та інших складових спільного ринку.

Для довідки: На сьогодні в ЄврАзЕС входять 5 країн: Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизія і Таджикистан. Узбекистан у 2008 році призупинив своє членство в співтоваристві. Вірменія, Молдова та Україна мають статус спостерігачів при ЄврАзЕС.

  • Нині в рамках співтовариства функціонує Митний союз і Єдиний економічний простір (ЄЕП) за участю Росії, Казахстану і Білорусі. Однак Кремль активно просуває ідею більш глибоко інтегрованого (причому не лише в економічній, але і в політичній та військовій сферах) союзу, який закріпив би геополітичне партнерство Росії з найближчими сусідами і зміцнив би більш потужний полюс у світовій глобальній політиці.

Для довідки: Концептуальну ідею створення Євразійського союзу у жовтні минулого року виклав В.Путін у своїй статті в газеті «Известия». На його думку, нове об’єднання має стати свого роду конфедерацією, з єдиним політичним, економічним, військовим, митним, гуманітарним, культурним простором на базі вже існуючих структур – ЄврАзЕС, ЄЕП, Митного союзу, ОДКБ.

  • Разом з тим практична реалізація такого інтеграційного проекту впирається в цілу низку проблем. Одна з головних полягає в тому, що сама ідея Євразійського союзу сприймається як геополітичний проект Москви, покликаний закріпити, інституціоналізувати її домінування на пострадянському просторі. Росія відкрито визнає СНД зоною свого традиційного впливу, критикуючи США за спроби порушити сформовану розстановку сил і через механізми «кольорових революцій» посилити прозахідний вектор країн Співдружності. Це накладає свій відбиток на ставлення потенційних учасників Євразійського союзу до партнерства з Москвою: таке партнерство розцінюється як нерівне, але цілком припустиме для торгів (особливо з урахуванням диверсифікованої політики багатьох пострадянських країни між Заходом і Росією).
  • Головним союзником Росії по створенню Євразійського союзу є Казахстан. Його президент Н.Назарбаєв називає себе автором ідеї Митного союзу та ЄЕП і виступає зі значущими ініціативами щодо розширення інтеграції на основі цих структур.
  • Білорусь не так однозначно сприймає ідею подальшої інтеграції. Саме через позицію її президента О.Лукашенка не відбулося підписання документа про створення нового інтеграційного об'єднання на саміті ЄврАзЕС 19 березня. Зокрема, Мінськ не погодився із запропонованою Москвою назвою нового об’єднання – Євразійський економічний союз (ЄАЕС). Натомість Лукашенко запропонував свою назву – Євразійський єдиний економічний простір (ЄАЄЕП). Різниця виявляється принциповою, якщо взяти до уваги, що створення союзу накладає більше зобов'язань на наднаціональні органи і сприймається Мінськом як загроза суверенітету Білорусі. Це означає, що навіть вимушений, в умовах різкого погіршення відносин Білорусі і Заходу, розворот Мінська до Москви поки що не дав Кремлю переваг у просуванні бажаного для нього формату договору про Євразійський союз.
  • Не менш проблематичним виглядає потенційне членство в Євразійському союзі і Киргизії. По-перше, країна вже є членом СОТ, і та ж Білорусь заперечує проти участі Киргизії в Євразійському союзі через можливе обнулення імпортних ставок. По-друге, серйозні проблеми накопичилися у відносинах Росії та Киргизії.

Для довідки: У Москви, зокрема, викликали сильне роздратування недавні заяви президента Киргизії А.Атамбаєва про можливість закриття російської бази в Канті, хоча угоду про перебування цієї бази у 2009 році було пролонговано на 49 років. При цьому Москва не впевнена, що Киргизія виконає свою обіцянку закрити військову базу США «Манас» до 2014 року.

  • Свої проблеми Росія має і з Таджикистаном. Хоча це далеко не головний економічний партнер для Росії в рамках ЄЕП, Москві важливо домогтися динаміки в інтеграції з Таджикистаном, що могло б стати важливим знаком щодо просування її інтеграційних проектів в азійському напрямі. Однак відносини Росії з цією країною були істотно зіпсовані після відомої епопеї із засудженням російського льотчика В.Садовничого. Душанбе піддався потужному тиску з боку Москви за це, а в Росії прокотилась хвиля масових депортацій таджиків. Крім того, Таджикистан вимагає багатомільйонної плати за розміщення на його території 201-ї російської військової бази, з чим не погоджується Росія.
  • Схоже, сьогодні Кремль, реалізуючи свої інтеграційні проекти, намагається не потрапити в колишню пастку, коли великі ресурси йшли на невиконувані політичні обіцянки пострадянських партнерів. Тепер Москва хоче гарантій збереження свого впливу – насамперед за рахунок контролю над стратегічними інфраструктурними об'єктами країн–партнерів та передачі ними частини функцій в економічній і митній політиці наднаціональним органам, де домінування буде за Росією.
  • Однак саме така заполітизованість проекту Євразійського союзу і викликає більшість проблем, з якими Москві вже доводиться стикатися при реалізації цього проекту. Їх розв’язання, очевидно, стане одним з головних завдань російської політики під час нового президентського терміну В.Путіна.
  • З урахуванням цього слід очікувати посилення тиску Москви на Київ, щоб підштовхнути Україну до включення в російські інтеграційні проекти. Досить красномовною в цьому контексті виглядала заява Президента РФ Д.Медведєва на саміті ЄврАзЕС 19 березня, адресована явно Президенту України В.Януковичу, який брав участь у роботі саміту в якості спостерігача. Президент РФ дослівно сказав таке: ​​«Якщо ти береш участь у якому-небудь міжнародному об’єднанні, ти отримуєш певний набір привілеїв. Якщо ти в цьому правосуб'єктному об'єднанні не береш участі, відповідно у тебе можуть бути труднощі».
  • Позиція української влади щодо інтеграційних планів України залишається незмінною. Зокрема, Київ продовжує заявляти про неможливість входження України до Митного союзу, прикриваючись формулою співпраці «3+1». Причому, Україна не готова до інтеграції в Митний союз та ЄЕП (не кажучи вже про Євразійський союз) навіть за умови вирішення газової проблеми, яка, очевидно, в іншому випадку була б уже давно знята. Дистанціюючись від інтеграційних проектів Москви, Київ намагається зберегти можливості для вибудовування зв'язків із Заходом. Так, 30 березня ц.р. має відбутися парафування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Євросоюз, у свою чергу, не форсує зближення з Україною через «справи Тимошенко» (сьогодні не називається навіть приблизна дата можливого підписання Угоди про асоціацію), однак і не хоче йти з нею на жорсткий конфлікт, бо цим могла б скористатися Москва для посилення свого впливу на Київ.

 ІІ. МАКРОЕКОНОМІКА

Промисловість: рецесія посилюється

У лютому 2012 р. промислове виробництво в Україні порівняно з лютим 2011 р. зросло на 1,6%, тоді як у січні нинішнього року до січня минулого - на 2%. Загалом у січні-лютому 2012 р. порівняно з аналогічним періодом 2011 р. промвиробництво зросло на 2%. Зростання в добувній промисловості становило 3,5%, в розподілі електроенергії, газу та води - 12,3%, у нафтохімічній промисловості – 11,8%

  • У переробній промисловості у лютому 2012 р. до лютого 2011 р. отримано спад на 1,5%. Спад також є у більшості галузей – виробництві мінеральної продукції (будматеріалів) - на 13,6%, коксу та продуктів нафтопереробки - на 12,4%, обробці деревини - на 10,2%, у легкій промисловості - на 9,5%, у металургії - на 3,8%.
  • Динаміка промислового виробництва погіршується з серпня 2011 р., коли зростання сягнуло локального піку - на рівні 9,6%. У вересні динаміка виробництва в галузі уповільнилася до 6,4%, у жовтні - до 4,7%, у листопаді - до 3,8%, а в грудні уже був спад – 0,5%. Для порівняння: зростання промислового виробництва уповільнилося з 11,2% у 2010 р. до 7,3% у 2011 р.
  • Востаннє падіння в промисловості мало місце в жовтні 2009 р. - 6,2%, яке почалось у серпні 2008 р. - 0,5%. Загалом у 2008-2009 рр. промислове виробництво в Україні впало відповідно на 3,1% та 21,9% після зростання на 6,2% у 2006 р. та на 10,2% у 2007 р.

Висновки:

Перше. За міжнародною практикою рецесією вважається ситуація, за якої протягом двох кварталів триває зниження темпів виробництва. В Україні така негативна динаміка в галузі триває з серпня 2011 р. Таким чином, промисловість України перебуває в етапі рецесії. Це очевидний факт.

Друге. Спад у промисловості у лютому до лютого попереднього року зафіксовано вперше з 2000 р. за винятком 2009 р. У січні-лютому 2012 р. на фоні 2011 р. ситуація у різних галузях промисловості є дуже контрастною.

Третє. В промисловості України істотно посилились внутрішньогалузеві диспропорції, причому фундаментального характеру:

темпи приросту у переробній промисловості удвічі нижчі, ніж у добувній, що свідчить про зростання сировинної складової в промисловості та зниження складової з доданою вартістю;

скорочується виробництво у харчовій промисловості при зростанні виробництва сільськогосподарської продукції, що свідчить про вивезення сільськогосподарської сировини і ввезення готової продукції харчової промисловості;

виробництво та розподілення електроенергії, газу та води зростає при зниженні виробництва у більшості переробних галузей – основних споживачів цих ресурсів, що свідчить про зростання енерговитратності промисловості.

Рис. 1. Динаміка промисловості, %

Рис. 2. Індекси промисловості за основними видами діяльності
за січень-лютий, % до відповідного періоду попереднього року

Борги не зменшуються, дефолт не відступає

Нещодавно міжнародне рейтингове агентство "Standard&Poor's" змінило прогноз по суверенному рейтингу України зі "стабільного" на "негативний". Основна причина – сумніви у здатності України гасити борги. З цієї ж причини, а також за відсутність структурних реформ інше міжнародне рейтингове агентство - Moody's теж заявило про можливість зниження рейтингу України. Тим часом уряд заявляє, що будь-які закиди щодо загрози дефолту в Україні – блеф. Яка ж ситуація насправді?

  • Починаючи з 2004 р., загальний зовнішній борг України зріс більше ніж у 4 рази і сягає 126 млрд дол. Майже 40% з цього боргу - 59 млрд дол., або 416 млрд грн – це державний борг. Чверть його (95 млрд грн) підлягає погашенню вже у 2012 р. Отже, боргове навантаження, особливо нинішнього року, досить велике. Загалом держборг складає приблизно 27,4% до ВВП країни.
  • У порівнянні з аналогічними показниками в країнах єврозони (80-160% ВВП) це ще небагато. Однак боргові проблеми європейських країн вирішуються спільно і це показав досвід Греції. Україна ж у цій ситуації наодинці, для неї міжнародні ринки капіталу практично закриті. Іноземні інвестори зазнають значних втрат від європейських дефолтів. МВФ – теж відвернувся. Анонсоване на початку березня 2012 р. розміщення єврооблігацій України на 1,5 млрд дол. не відбулось нібито «з технічних причин». Чи вдасться це зробити в наступні місяці - теж неясно.
  • Навіть без закордонних запозичень держборг продовжує зростати. У січні 2012 р. борг зріс за рахунок перевищення внутрішніх запозичень над борговими виплатами, термін яких минув, а також за рахунок переоцінки доларової вартості зовнішнього боргу, деномінованих в інших валютах (через подорожчання євро до долара). Тому уряд змушений підвищувати ставки за держоблігаціями на внутрішньому ринку.
  • На 2012 р. уряд планує запозичити 12,3 млрд дол., з яких 8,2 млрд дол. піде на погашення старих боргів. З урахуванням цього держборг може зрости до 34% ВВП. Однак цього року залучати нові позики буде значно складніше. Ситуація на ринках капіталу залишається непростою, внутрішній ринок виснажений. Якщо ситуація в другому півріччі 2012 р. не покращиться, то не виключено, що до кінця року держборг до ВВП може виявитися навіть вище зазначеного прогнозу.
  • Між тим, без залучення нового боргу не можливо обслуговувати старий. Україні вкрай необхідно заявлені раніше 1,5 млрд дол. від випуску євробондів. В цій ситуації дуже важлива стабільність валютного курсу, оскільки половина запозичень залучені до держбюджету у валюті.
  • Зарубіжні експерти продовжують стверджувати, що Україні загрожує дефолт, тобто неможливість розрахуватися вчасно за боргами. Міжнародне рейтингове агентство Moody's теж не виключає зниження рейтингу України через повільне здійснення структурних реформ.
  • У Мінфіні стверджують, що ніякого дефолту не буде. Затверджено програму управління держборгом на 2012 р, за якою уряд розраховує віддати старі борги за рахунок накопичення нових. А це майже 100 млрд грн., в т.ч. 62% позичать на внутрішньому ринку і 38% - на зовнішньому. Ставка по запозиченнях може сягнути 13,5-15%, що вдвічі вища, ніж було раніше (7-8%). Однак у Кабміну немає іншого виходу, адже переговори з МВФ про дешевий кредит у глухому куті.

Висновки:

Перше. Уряд Тимошенко під час кризи брав кредити в розрахунку на те, що після кризи економіка зробить ривок. Однак цього не сталося. Тож нинішній уряд змушений залазити в нові борги, щоб віддати старі, теж сподіваючись на ріст економіки. Однак і в це важко повірити з огляду на динаміку в економіці за останні півроку. Очевидно, не обійтися без непопулярних заходів: підвищення тарифів на газ, девальвації гривні, зниження темпів зростання зарплат бюджетників і пенсій.

Друге. "Запозичення заради погашення запозичень", особливо коли на погашення старих боргів спрямовується більше половини нових – це не що інше, як "грецька" схема. Очевидно, мають рацію експерти, які вказують, що Україна йде грецьким борговим шляхом. Головне – не зайти надто далеко.

Рис. 1. Динаміка валового зовнішнього боргу України,
кумулятивно, млрд дол.

Рис. 2. Структура погашення держборгу з держбюджету
у 2012 р.,
млрд грн

Рис. 3. Основні кредитори держави України, млрд грн

Рис. 4. Основні кредитори держави Центробанками країн, млн грн

Податкова реформа: крок вперед, крок назад

Прийняття податкового кодексу у 2010 р. влада подає як один з найбільших успіхів у контексті реформ і як велике досягнення у податковій сфері. За рік дії нового податкового кодексу в Україні бізнес добре пізнав як позитивні, так і негативні його сторони. Більшість бізнесменів вважають, що негативів значно більше, ніж позитивів. Зрозуміло, що важко чекати від платників податків ейфорії від податкового законодавства. Тим не менше, у переважній більшості країн, де здійсненні реальні податкові реформи, бізнес з великим полегшенням зітхнув, особливо в Грузії, Словаччині, Туреччині, Польщі, країнах Балтії.

  • В Україні вже чимало написано про сприйняття підприємцями податкового кодексу. Однак одна тема - про податкові пільги залишилась ще мало розкритою. Саме в цьому напрямі податкової реформи в Україні практично нічого не зроблено.
  • Між тим, коли здійснювалась податкова реформа у 2003-2004 рр., тоді обсяги податкових пільг скоротились утричі, а у співвідношенні до ВВП в 4 рази (рис. 1). У 2010 р. в цьому плані все вийшло навпаки: обсяги податкових пільг проти 2009 р. подвоїлись, а у співвідношенні до ВВП зросли на четверть.
  • Найбільша частка податкових преференцій припадає на ПДВ – 67% на податок на прибуток - 29%, на акцизний збір на товари внутрішнього виробництва - 3%. Навіть без урахування віднесених до бюджетних втрат сум недоплачених податків прямі втрати від податкових пільг сягають 23,2 млрд грн.
  • Економічний ефект від дії цих пільг незначний. Наприклад, підприємства авіабудування, крім пільг, отримали ще й близько 1,14 млрд грн дотацій. Однак авіазаводи за рік побудували всього чотири літаки і відремонтували 20 машин, хоча чинні контракти передбачають випуск 25-30 літаків на рік. Пільги для легкої промисловості хоч і знизили витрати підприємств, однак цього виявилось далеко недостатньо для підтримки конкурентної позиції галузі у протистоянні з китайською продукцією. Виробництво і реалізація продукції галузі продовжує скорочуватись і, як наслідок, пільги не спрацьовують.
  • Єдина галузь, яка показала позитив від отримання пільг, - це альтернативна енергетика. Ввезення відповідного обладнання та виробництво біопалива не обкладаються митом і податком на прибуток. В результаті за 2011 р. виробництво твердого біопалива в Україні склало близько 800 тис. т, або на 25% більше, ніж у 2010 р. При цьому 650 тис. т твердого біопалива буде експортовано.
  • За рахунок "фіскальних стимулів" уряд має намір залучити в економіку додаткові інвестиційні ресурси. Всі кошти, які бізнес не сплатить до бюджету або заощадить, уряд вважає спрямованими на модернізацію і оновлення основних фондів. Таким чином уряд зараховує в потенціал інвестиційних ресурсів звільнення від сплати ПДВ на 21,9 млрд грн., створення страхових резервів банками на 11 млрд грн., зниження ставки податку на прибуток (з 23 до 21%) на 4,3 млрд грн., а також звільнення від сплати ввізного мита в рамках міжурядових угод, запровадження нульової ставки рентних платежів з родовищ нафти і газу та ін. - близько 9,4 млрд грн.

Висновок. Податкову реформу, яка не торкнулася податкових пільг, а навпаки - збільшила пільгову складову, навряд чи можна назвати реформою взагалі. Реформа має бути спрямована якраз на найбільш проблемні сектори, а не обходити їх. Сьогодні такими секторами в податковій системі якраз є різка конфігураціярельєфності податкової бази.

Рис. 1. Динаміка податкових пільг

Розроблено за даними ДПС

Рис. 2. Податкові надходження та пільги, млрд грн

Розроблено за даними ДПС

Рис. 3. Структура податкових пільг, %

Розроблено за даними ДПС

ІІІ. СВІТОВІ ПРОЦЕСИ

Світова економіка в рецесії

  • Міжнародний валютний фонд (МВФ) знизив прогноз зростання світової економіки в 2012 р. до 3,3% (попередня оцінка припускала зростання на 4%). У 2011 р., за оцінками МВФ, світова економіка зросла на 3,8% (прогнозувалось - 4%). У 2013 р. зростання світової економіки прогнозується на рівні 3,9%.
  • МВФ припускає, що в 2012 р. Європа увійде у фазу повторної рецесії. В Італії та Іспанії рецесія триватиме два роки. При цьому італійська економіка у 2012 р. скоротиться на 2,2%, а в 2013 р. - на 0,6%. В Іспанії ВВП зменшиться у 2012 р. на 1,7% і на 0,3% - у 2013 р. Глобальному економічному відновленню заважають проблеми в Єврозоні, а через них у країнах, що розвиваються.
  • Уповільнення темпів економічного зростання вже проявляється в ослабленні світової торгівлі і зниженні цін на сировинні товари. У 2011 р. обсяг світового експорту товарів і послуг зріс всього на 6,6% проти 12,4% у 2010 р., а в 2012 р. таке зростання прогнозується лише на 4,7%.
  • Китай, який десятки років був «локомотивом» світової економіки, теж не уникне негативних наслідків кризи: за оцінками МВФ, зростання економіки Китаю сповільниться з 9,2% у 2011 р. до 8,2% у 2012 р. Раніше МВФ прогнозував зростання ВВП Китаю у 2012 р. на 9%.
  • МВФ також знизив прогноз зростання у 2012 р. економіки Росії - з 4,1 до 3,3%. У 2013 р. зростання ВВП Росії складе 3,5%, що буде нижче темпів у 2010-2011 рр. У 2011 р. російська економіка зросла на 4,1%.
  • Ще песимістичніші прогнози щодо зростання світової економіки дає Світовий банк (СБ), який теж знизив прогноз по темпах зростання економіки розвинутих країн і країн, що розвиваються, у 2012 р. на 1,5-2,0 в.п. СБ прогнозує, що світова економіка у 2012 р. зросте лише на 2,5%, а у 2013 р. - на 3,1%. З прогнозом Світового банку співпадає прогноз ООН, згідно з якими у 2012 р. світовий ВВП зросте на 2,6%, а в 2013 р. - на 3,2%.

Висновок:

У 2012 р. хвиля кризи пошириться на розвинені країни, яких криза обійшла у 2008-2009 рр., а також на країни, що розвиваються, в т.ч. Китай, Індію, Бразилію. Урядам і центробанкам, насамперед в Єврозоні, дуже важливо "відновити довіру на ринках шляхом підтримки економічного зростання, зниження бюджетних дефіцитів, розширення кредитування економіки та монетарних стимулів. Спад світового ВВП може істотно сповільнитися, якщо будуть вжиті необхідні заходи зі створення робочих місць і запобігання росту суверенного боргу країн.

Рис. 1. Прогноз ВВП світу, %

Рис. 2. Прогнозний приріст (спад) ВВП країн, %

Загроза світової ресурсної кризи?

Дискусії про можливу ресурсну кризу точаться давно. Однак лише фінансова криза 2008 р. всерйоз привернула увагу до проблем світового ресурсозбереження. На це вплинули як об'єктивні економічні, так і кон'юнктурні ринкові чинники.

  • За останні 200 років населення планети збільшилося майже в сім разів. Причому прискорення зростання досягло тривожних масштабів. Якщо чисельність в один мільярд людство досягло на початку XIX ст., то для подвоєння цього показника знадобилося 123 роки. Для появи третього мільярда знадобилося 32 роки (1959 р.), четвертого - всього 15 років (1974 р.), п'ятого - 13 років (1987 р.), шостого - 11 років (1998 р.), сьомого - 13 років (2010 р.). За останні 100 років населення планети зросло в 4 рази, а ВВП - в 20. Усе це збільшило попит на природні ресурси у 6-20 разів.
  • Однак за цей період з цінами на біржові товари, отримані з природних ресурсів, сталися феноменальні зміни. За перші 90 років номінальні ціни (з урахуванням інфляції зросли у 6 разів, а реальні (без урахування інфляції) скоротились вдвічі. Однак за останні 10 років ситуація різко погіршилась: значно зросли не лише номінальні, а й реальні ціни, причому настільки, що повністю компенсували її повільне зростання за попередні 90 років. Отже, епоха низьких цін, залишилася у минулому.
  • З початку XXI ст. зростання цін значною мірою було зумовлено ростом споживчого попиту середнього класу. За прогнозом MGI, у 2030 р. чисельність середнього класу світу (люди, які можуть витрачати 10-100 дол. на день за паритетом купівельної спроможності) зросте з 1,8 млрд до 3 млрд чол.
  • Спроба задовольнити зростаючий попит пропорційним зростанням виробництва зажадає додаткових інвестицій до 3 трлн дол. на рік. Споживання питної води до 2030 р. зросте на 30%. Половина нових родовищ міді знаходиться у країнах з високими політичними ризиками, а понад 80% невикористовуваних родючих земель знаходиться у країнах з нерозвиненою інфраструктурою або нестабільною політичною ситуацією. Потреба у великих інвестиціях впирається в їх гострий дефіцит.
  • Проблему дефіциту можна частково вирішити підвищенням ефективності їх використання. Але лише частково. Наприклад, в енергетиці це дозволить вирішити проблему лише на 5% додаткової потреби енергоресурсів через виснаження запасів нафти, газу і вугілля. Підвищення ефективності теж вимагає додаткових капіталовкладень, які, за оцінками МсKinsey, сягають 900 млрд дол. на рік.
  • Ставка на відновлювані джерела енергії потребує 260-370 млрд дол. інвестицій на рік. Доступ до ресурсів - базових матеріалів, енергії, води, продуктів харчування - стає найважливішим джерелом конкурентних переваг компаній і країн.
  • За оцінками ООН, сьогодні майже весь демографічний ріст - 97 з кожних 100 народжень - припадає на менш розвинені країни, деякі з яких вже насилу справляються із задоволенням потреб своїх громадян. Левова частка зростання населення припадає на африканські регіони. Причому майже всі вони мають низькі умови для життя.

Висновок. Зростання за останні 100 років населення світу і, особливо, зростання світової економіки, темпи якої у 5 разів вище за демографічні темпи, свідчать, що споживча модель виснажила потенціал капіталістичної системи. Настав час для пошуку нової моделі капіталістичної формації і стадії ринкової економіки, за якої акцент має отримати не споживча, а виробнича, відтворювальна модель.

Рис. 1. Динаміка світового ВВП та розвіданих запасів
нафти і природного газу, рази

Рис. 2. Прогноз зростання населення та основних ресурсів
життєдіяльності людей до 2020 р., %

Греція: борги списані, але дефолт не скасовано?

  • З початку 2012 р. Греція успішно реструктурувала борг перед приватними інвесторами на 177 млрд євро, списавши його за номіналом на 53,5%, а з урахуванням більш тривалого терміну погашення і зниженого відсотка за новими облігаціями - до 75%. До кінця березня очікується другий етап реструктуризації облігацій на 30 млрд євро.
  • Греція отримала перший транш кредитів загальним обсягом 130 млрд євро. Якби вона не почала отримувати кошти в рамках нової міжнародної програми фінансової допомоги, то 20 березня 2012 р. міг би статися дефолт за зобов'язаннями держави. Саме цього дня закінчувався термін обігу серії облігацій номінальною вартістю 14,4 млрд євро.
  • Більшість експертів вважає, що навіть після отримання 130 млрд євро на підтримку платоспроможності та списання 75% боргу Греція не зможе обійтися без повторної реструктуризації боргу і додаткових фінансових вливань в економіку. Нового списання боргів вдасться уникнути лише в разі, якщо держборг опуститься з нинішніх 160% ВВП до 120% у 2020 р.
  • За прогнозами Цетробанку Греції, у 2012 р. в країні очікується падіння ВВП на 4,5% та зростання безробіття до 19%. У 2011 р. ВВП Греції скоротився на 6,9%, а за 2008-2010 рр. - на 13,2%. Відновлення економіки країни очікується у 2013 р., але всього на 0,5%.
  • Прогноз Єврокомісії ще більш песимістичний: економічне зростання в Греції відновиться не раніше 2014 р. Більшість незалежних експертів очікують, що відновлення грецької економіки почнеться лише у 2015 р.. При цьому Греції може знадобитися додаткова міжнародна підтримка.
  • Європейський інвестиційний банк та уряд Греції підписали угоду про створення гарантійного фонду з розвитку малого та середнього бізнесу в країні. База фонду - 500 млн євро з числа не використаних Грецією структурних фондів ЄС, а загальні асигнування банку можуть сягнути 1 млрд євро.
  • Фінансування малого та середнього бізнесу - це ключ до перезапуску економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності грецької економіки. За даними грецьких бізнес-об'єднань, число малих і середніх підприємств в Греції, які закрилися у 2011 р., сягає 120 тис. Економіка країни вже п'ятий рік перебуває в стані рецесії.
  • Греція планує у 2012 р. виставити на продаж акції букмекерської монополії OPAP і нафтопереробника Hellenic Petroleum, щоб підтримати відкладений план приватизації і скоротити заборгованість. Ринкова вартість OPAP становить 2,3 млрд євро (Греції належить 34%).

Висновки:

Перше. За оцінками Єврокомісії, ЄЦБ та МВФ, Грецію чекає довгий і важкий шлях до врегулювання економічних проблем, враховуючи, що країна вже п'ять років перебуває в стані рецесії.

Друге. МВФ виявляє стурбованість, що Греція може виявитися нездатною скоротити борговий тягар через затримку реформ та глибшу, ніж очікувалося, рецесію. Міжнародні кредитори побоюються, що їм доведеться списати грецький борг - так само, як це вже зробила більшість приватних кредиторів.

Третє. Міжнародне рейтингове агентство Fitch підтвердило раніше визначені рейтинги дефолту емітента (РДЕ) грецьких банків National Bank of Greece (NBG), Alpha Bank (Alpha), EFG Eurobank Ergasias (Eurobank) і Piraeus Bank на позначці "B-".

Рис. 1. Динаміка ВВП Греції, %

Рис. 2. Претензії банків інших країн до Греції, млрд дол.

Повернутися назад до розділу