відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
15.12.2011

Випуск №174. Політика. Макроекономіка. Світові процеси.

Завантажити випуск

І. ПОЛІТИКА

Україна: чи є надія на перегляд газових угод?.

Росія: нова політична реальність?.

Придністров’я: вибори не за сценарієм Кремля?.

ІІ. МАКРОЕКОНОМІКА

Ціна на газ в 400 дол. – виклик енергоощадності України?.

Банки втрачають підтримку економіки?.

Фондовий ринок – сигнал кризи?.

ІІІ. СВІТОВІ ПРОЦЕСИ

Нова Європа і старе євро?.

Фінансова офшоризація світової економіки.

Ризики світової екологічної кризи зростають?.

І. ПОЛІТИКА

Україна: чи є надія на перегляд газових угод?

Останніми днями з’явився ряд інформаційних приводів, пов'язаних з перспективами перегляду російсько-українських угод у газовій сфері.

Для довідки:

1 грудня голова правління «Газпрому» О. Міллер заявив, що на російсько-українських переговорах щодо перегляду газових угод досягнуто істотного прогресу, і оформлення відповідних домовленостей можна очікувати до кінця нинішнього року.

5 грудня посол РФ в Україні М.Зурабов повідомив, що контури домовленостей між Україною і Росією у газовій сфері вже «окреслені на політичному рівні, і ведеться інтенсивна робота над технічними деталями». Він також зазначив, що відповідні домовленості будуть оформлені не лише як контракти між господарюючими суб'єктами, але і як міжурядові угоди.

6 грудня заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України В.Макуха заявив газеті «Комерсант-Україна», що ЄС не виконує свої обіцянки Україні стосовно підтримки її енергобезпеки, що негативно позначається на інтересах країни.

7 грудня Верховна Рада включила до порядку денного поточної сесії парламенту законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою забезпечення реформування нафтогазового комплексу», внесений Кабінетом Міністрів. Цим законопроектом, зокрема, дозволяється за рішенням уряду реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) державних підприємств, дочірніх підприємств НАК «Нафтогаз України», які здійснюють діяльність з транспортування газу та його зберігання в підземних газосховищах.

12 грудня Кабінет Міністрів створив делегацію для ведення переговорів щодо укладення договору між урядами України та РФ про розширення співробітництва в газовій галузі. Керівником делегації, до якої увійшли представники МЗС, Мінфіну, Мінекономрозвитку, Фонду держмайна та Мін'юсту, призначено міністра енергетики та вугільної промисловості Ю.Бойка. Найближчим часом має бути розроблений і затверджений урядом проект директив делегації для участі в переговорному процесі.

12 грудня О.Міллер заявив, що до кінця грудня нова газова угода між «Газпромом» і «Нафтогазом України» підписана не буде.

13 грудня прем’єр-міністр М.Азаров повідомив, що уряд внесе до парламенту проект держбюджету, сформований з урахуванням ціни на російський газ у розмірі 400 доларів за тисячу кубометрів. Він також заявив про готовність України платити таку ціну, якщо не вдасться домовитись про вигідніші умови.

Висновки і коментарі.

  • Зазначені події та заяви не лише не проясняють, а навпаки – утаємничують ситуацію довкола переговорів щодо перегляду російсько-українських газових контрактів. Ще місяць тому представники українського уряду, включаючи М.Азарова, впевнено заявляли про можливість перегляду контрактів у листопаді – максимум у першій половині грудня. При цьому навіть озвучувалися можливі нові ціни на російський газ – на рівні 220-230 доларів за тисячу кубометрів (замість нинішніх 400 доларів).
  • Як зазначалося вище, на початку цього місяця про можливість досягнення відповідних домовленостей до кінця грудня заявляли також і представники російської сторони О.Міллер та М.Зурабов. На такий час завершення переговорів вказували і деякі експерти, зазначаючи, що Росія традиційно підтягує газові переговори з Україною до кінця року, коли українська сторона відчуває себе найбільш дискомфортно в переговорному процесі.

Для довідки: Як відомо, Верховна Рада в очікуванні перегляду газових угод до останнього часу не приступала до розгляду проекту держбюджету на 2012 рік. З цих же причин замороженим залишається черговий транш кредиту Україні від МВФ.

  • Останню заяву О.Міллера про те, що до кінця грудня нову угоду між «Газпромом» і «Нафтогазом України» підписано не буде, а також намір українського уряду подати до парламенту проект держбюджету-2012, розробленого з урахуванням нинішньої ціни на газ, окремі політики та експерти розцінили як провал переговорного процесу.
  • Очевидно, це не зовсім так. Про те, що переговори тривають, свідчить створення Кабінетом Міністрів України офіційної делегації для їх ведення. А затягування російською стороною переговорів, скоріш за все, є політичною грою, спрямованою на отримання найбільш прийнятних для неї умов: адже у цейтноті перебуває українська сторона, тож вона змушена буде йти на відповідні поступки.
  • Водночас до цих пір залишаються невідомими напрями таких поступок, а також умови можливого перегляду газових контрактів. Сторонами не озвучуються ані коло питань, що обговорюються в ході переговорів, ані способи можливого зниження ціни на газ – шляхом перегляду формули ціноутворення чи використання механізму знижок.
  • Можна лише передбачати, що російська сторона якщо і піде на перегляд ціни на газ, то на досить широких умовах. Зокрема, вона явно буде наполягати на доступі до управління українською ГТС (скоріш за все, шляхом створення консорціуму чи спільного підприємства), а також претендувати на ряд інших українських активів, які можуть представляти інтерес для «Газпрому» (наприклад, енергетичних активів у вигляді регіональних енергокомпаній і газопостачальних компаній).

Для довідки: Це певним чином підтверджує інформація, розміщена у № 45 тижневика «Дзеркало тижня», де зазначено про існування проектів документів, які передбачають створення на основі української ГТС двох спільних українсько-російських підприємств (у пропорції 50х50). Одне з таких підприємств має включати транзитні газопроводи та підземні сховища газу, а інше – внутрішні газорозподільні мережі України.

  • Про широкий перелік умов можливого перегляду газових угод свідчать також наведені вище заяви М.Зурабова про те, що відповідні домовленості будуть оформлені не лише у вигляді контрактів «Газпрому» і «Нафтогазу України», але й у вигляді міжурядових угод.
  • Можливість підписання міжурядових угод не виключає того, що Росія спробує знизити ціну на свій газ шляхом надання Україні чергових знижок (за прикладом сумнозвісних «харківських домовленостей»). Для російської сторони, очевидно, було б вигідним залишити без змін закладену в газових контрактах формулу ціноутворення на газ. У той же час для української сторони принципово важливим питанням є зміна цієї формули.
  • Не виключено, що для цього Україна на переговорах може змінити свою позицію щодо формату газотранспортного консорціуму. Це побічно підтверджують наведені вище заяви заступника міністра енергетики та вугільної промисловості В.Макухи про невиконання країнами Євросоюзу обіцянок щодо підтримки енергобезпеки України. На думку експертів, невдоволення європейськими партнерами, які не демонструють реальних дій на підтримку української ГТС, може підштовхнути Україну до створення двостороннього консорціуму з Росією. На користь цього також може свідчити і включення до порядку денного поточної сесії Верховної Ради законопроекту, який відкриває шлях до реорганізації та перетворення державних підприємств, дочірніх підприємств НАК «Нафтогаз Україна», що здійснюють транспортування і зберігання газу.
  • Між тим українська сторона у разі створення консорціуму має дотримуватися умов підписаного Україною т.зв. «Другого енергопакету» (що вимагає чіткого поділу питань постачання і транспортування газу). Очевидно, ця проблема може бути вирішена, якщо засновником консорціуму з російської сторони виступить не сам «Газпром», а одна з його дочірніх структур.

Для довідки: Подібний принцип діє у випадках з відомими європейськими консорціумами MedGaz і TAP, які постачають газ в країни Євросоюзу і в яких беруть участь дочірні підприємства «Газпрому».

  • Наскільки реальними є подібні сценарії, покаже лише час. Разом з тим вже сьогодні все більш очевидним стає те, що питання перегляду ціни на російський газ невіддільне від питання створення консорціуму (чи СП) на базі української ГТС, без чого неможливо буде вирішити проблему її модернізації та отримати гарантії завантаження.

Росія: нова політична реальність?

9 грудня ЦВК Росії оприлюднила офіційні підсумки виборів до Державної думи РФ, що відбулися 4 грудня. До нової Держдуми пройшли чотири політичних сили: «Єдина Росія», яка отримала 49,3%, КПРФ - 19,2%, «Справедлива Росія» - 13,2% та ЛДПР - 11,7%. Решта партій, які брали участь у виборах, не подолали 7%-ий бар'єр.

Головним результатом виборів стало те, що партія влади серйозно втратила у порівнянні з минулими виборами до Держдуми, де вона мала конституційну більшість. Тепер «Єдина Росія» отримала лише 238 депутатських місць з 450, що дозволяє їй зберегти просту більшість у нижній палаті парламенту. КПРФ буде представлена 92 депутатами, «Справедлива Росія» – 64, ЛДПР – 56 депутатами.

Проте навіть такі офіційні підсумки виборів були поставлені під сумнів представниками опозиції. В Інтернеті з’явилося чимало повідомлень про порушення і фальсифікації в день голосування, спровокувавши протести, які з віртуального простору вийшли на вулиці. Вже 5 і 6 грудня в Москві та Петербурзі пройшли несанкціоновані акції протесту, під час яких було затримано сотні осіб. А 10 грудня у ряді міст відбулися санкціоновані мітинги. Найбільш масовим став мітинг на Болотній площі у Москві, у якому взяли участь кілька десятків тисяч осіб – переважно з числа середнього класу, інтелігенції та журналістів, а також представників опозиційних політичних сил. Учасники мітингу висловили протест проти монополізації влади та відсутності плюралізму у суспільстві. Крім того, прозвучали вимоги реєстрації опозиційних партій і прийняття демократичного законодавства про партії та вибори, а також проведення нових відкритих і чесних виборів.

Для довідки: На мітингу виступили представники різних політичних сил - ліберали Б.Нємцов, В.Рижков, А.Нечаєв, комуніст І.Кличков, «есери» І.Пономарьов, О.Дмитрієва та Г.Гудков, «яблучники» Г.Явлінський і С.Мітрохін, націоналіст К.Крилов. Також серед виступаючих були письменники Б.Акунін і Д.Биков. Журналіст О.Кашин оголосив звернення відомого блогера О.Навального, який на той час перебував в 15-добовому ув'язненні за участь у несанкціонованих мітингах 5 і 6 грудня.

Висновки і коментарі.

  • В цілому результати нинішніх виборів до Держдуми РФ були передбачуваними, у т.ч. і для нинішньої російської влади. Не випадково, висування В.Путіна кандидатом на пост Президента Росії було вирішено провести ще до думських виборів, оскільки прокремлівські політтехнологи прогнозували значне падіння підтримки «Єдиної Росії» у порівнянні з попередніми виборами.
  • Разом з тим влада, яка звикла до відсутності повноцінної конкуренції, виявилася не готовою до певної зміни якості політичної системи Росії після виборів. Через це її стратегія одразу після виборів виявилася дещо суперечливою. Головною стратегічною лінією Кремля стала захисна: захист результатів виборів, існуючої «владної вертикалі», консолідуючої ідеології, яка багато в чому побудована на антизахідній риториці.
  • Крім того, російська влада втратила контроль над інформаційним середовищем, нехай і у вузькому сегменті найбільш активних громадян, які користуються Інтернетом. У ході виборчої кампанії ініціатива частково перейшла від державних каналів до незалежних блогерів. Влада недооцінила інтернет-простір, вважаючи його середовищем маргінальним (не стали тут уроками інтернет-революції в арабських країнах). Тепер з'ясувалося, що Інтернет і в Росії може бути серйозним механізмом не лише поширення інформації, але й мобілізації людей.
  • При цьому слід звернути увагу на те, що колись маргінальне позасистемне опозиційне середовище починає легітимізуватися за рахунок авторитетних лідерів громадської думки. Протест проти монополізації влади, недостатнього плюралізму, який раніше висловлювався переважно представниками несистемної опозиції, вийшов у політичний простір. Підтвердженням цього став безпрецедентний дозвіл влади на проведення мітингів 10 грудня.
  • Крім того, протест проти підсумків виборів і фальсифікацій об'єднав всю несистемну опозицію з частиною системної. Так, 10 грудня у мітингу на Болотній площі у Москві взяли участь представники двох партій парламентської опозиції – КПРФ та «Справедливої Росії» (лояльна до влади ЛДПР утрималась від акцій протесту). У той же час партії парламентської опозиції стикаються з новими проблемами. Вони «не встигають» за міським середнім класом: так, учасники мітингу 10 грудня вимагали від представників КПРФ та «Справедливої Росії» відмовитися від мандатів, що для них політично неможливо.
  • За таких умов представники влади змушені були демонструвати готовність до нової стратегії – малих поступок. Так, кремлівський ідеолог В.Сурков заявив про можливість формування повноцінної ліберальної партії для «незадоволених міських верств». Президент Д.Медведєв висловився за доцільність включення у виборчі бюлетені графи «проти всіх», а також за можливість повернення до змішаної системи виборів до Держдуми. Прем’єр-міністр В.Путін визнав право опозиції на акції протесту, проте виступив за посилення відповідальності тих, хто «виконує завдання іноземних держав», які намагаються втручатися у внутрішню політику Росії.
  • З огляду на результати виборів до Держдуми та реакцію на них з боку частини російського суспільства окремі політики та політологи, у т.ч. й українські, поспішили піддати сумніву міцність російської влади та шанси В.Путіна на майбутніх президентських виборах. Однак подібні теми виглядають досить надуманими. На даний момент російський режим має досить високий запас міцності, а серйозної альтернативи В.Путіну на президентських виборах з різних причин просто немає.
  • Інша справа, що результати нинішніх парламентських виборів ставлять перед майбутнім президентом В.Путіним набір гострих завдань як у сфері політичного управління (у т.ч. і в питанні ступеню самостійності Д.Медведєва на посту прем'єр-міністра), так і в плані реорганізації провладної «Єдиної Росії». Що стосується стратегії президентської виборчої кампанії В.Путіна, то вона, скоріш за все, буде дистанційована від «партії влади», а сам він буде позиціонуватися як «загальнонародний кандидат».


Придністров’я: вибори не за сценарієм Кремля?

11 грудня у самопроголошеній Придністровській Молдавській Республіці пройшли президентські вибори. На головний пост цієї невизнаної республіки претендували шість кандидатів, однак основна боротьба розгорнулася між чинним президентом Ігорем Смирновим, головою парламенту Анатолієм Камінським та його попередником на цій посаді Євгеном Шевчуком.

Центрвиборчком Придністров'я декілька днів не оголошував результати голосування, мотивуючи це численними скаргами, що надійшли до комісії. Одна із скарг надійшла від І.Смирнова, який зажадав визнати підсумки виборів недійсними. Причина такого кроку стала зрозуміла після того, як ЦВК 14 грудня все ж оприлюднила попередні підсумки підрахунку голосів. Згідно з ними лідирує Є.Шевчук, який набрав 38,53%, другим іде А.Камінський з 26,48%, а І.Смирнов отримав лише 24,82%.

Таким чином, якщо результати виборів будуть найближчим часом оголошені офіційно, то в Придністров'ї 25 грудня має відбутися другий тур президентських виборів, однак уже без участі нинішнього президента І.Смирнова, який 20 років очолював самопроголошену республіку.

Висновки і коментарі.

  • Особливістю нинішніх президентських виборів у Придністров'ї стало те, що у їх хід відкрито втрутилася Росія, яка виступила проти чинного лідера самопроголошеної республіки І.Смирнова.

Для довідки: Адміністрація Президента РФ настійливо рекомендувала І.Смирнову не висувати свою кандидатуру і «звільнити дорогу для нових політичних сил». Після його відмови від таких рекомендацій цього з боку Кремля почалася кампанія проти самого І.Смирнова та його оточення. Зокрема, проти його сина, Олега Смирнова, в Росії порушено дві кримінальні справи. Перша - за фактом розкрадання Смирновим-молодшим через підконтрольну йому фірму 180 мільйонів рублів. Друга – за фактом розкрадання 160 мільйонів рублів, виділених російськими регіонами в якості гуманітарної допомоги Придністров'ю. Після першого ж допиту О.Смирнов виїхав з Росії і, за деякими даними, зараз переховується на Кіпрі.

  • Слід зазначити, що російська влада почала всерйоз переглядати свої відносини з керівництвом Придністров'я ще з 2008 року. Тоді керівництво Молдови на чолі з президентом В.Вороніним готове було йти на компроміси з Кремлем стосовно визначення спеціального статусу для Придністров’я, однак жорстка позиція І.Смирнова, що виступав за повну незалежність самопроголошеної республіки, виключила такі компроміси.
  • Згодом, коли в Молдові змінилася влада, яка стала більш прозахідною і водночас внутрішньо конфліктною (що значно ускладнило будь-які переговори щодо Придністров'я), на перший план вийшли двосторонні проблеми між Москвою і Тирасполем. Серед них не останнє місце посідають питання фінансового характеру, пов’язані з неплатежами республіки за російський газ (борг ПМР уже складає близько 2,8 мільярда доларів), а також розкраданням придністровським керівництвом значних коштів у вигляді російської гуманітарної допомоги.
  • Серйозним ударом по позиціях І.Смирнова стало отримання на останніх парламентських виборах у Придністров’ї конституційної більшості опозиційною партією «Оновлення», яку очолює голова парламенту А.Камінський. Саме на нього вирішила зробити ставку Москва на нинішніх президентських виборах.
  • Після цього партія «Оновлення» почала активно вибудовувати свої відносини з «Єдиною Росією». А сам А.Камінський побудував свою президентську кампанію на ідеї змін і оновлення, а також активної взаємодії Придністров’я з Росією.
  • За таких умов І.Смирнов та підконтрольні йому ЗМІ змушені були обирати тактику попередження про небезпеку «кольорової революції» і викриття «чорних піарників» з Росії. Під час президентської кампанії Смирнов заявляв, що лише він зможе гарантувати незалежність Придністров'я.
  • Однак результати виборів виявилися несподіваними як для Москви, так і для самого І.Смирнова. Останній не вийшов у другий тур, а промосковський кандидат А.Камінський не став лідером кампанії. У першому турі голосування виграв Є.Шевчук, який був до Камінського спікером парламенту та очолював партію «Оновлення».
  • Свого часу у якості спікера Шевчук був головним політичним опонентом Смирнова. У 2009 році Смирнов домігся його усунення з поста спікера. У 2010 році Шевчук втратив пост лідера партії «Оновлення» (який посів Камінський) і заснував власний рух «Відродження Придністров'я». Під час президентської виборчої кампанії Є.Шевчук чітко дистанціювався як від Смирнова, так і від партії «Оновлення», за якою стоїть найвпливовіша в Придністров'ї економічна група «Шериф». Досить молодий (1968 року народження) і динамічний політик, Шевчук позиціонує себе як прихильника правової соціальної держави, виступає проти корупції та на підтримку економічної конкуренції.
  • Таким чином, моральна втома населення Придністров’я від І.Смирнова і масована кампанія проти нього з боку російської влади призвели до його поразки. Разом з тим у суперечці між нинішнім президентом і підтримуваним Москвою А.Камінським виборці, схоже, схильні віддати перевагу «третій силі», яку ототожнюють з Є.Шевчуком.
  • Чи це насправді так, зможуть показати результати другого туру президентських виборів. У той же час сьогодні ще залишається питання – наскільки І.Смирнов буде готовий віддати владу, яка безроздільно належала йому два десятиліття. Не можна повністю виключати можливість загострення ситуації у невизнаній республіці за сценарієм Південної Осетії, враховуючи авторитарну складову смирновського режиму та дефіцит у Придністров’ї демократичних інститутів і процедур.
  • Подібний розвиток подій вкрай небажаний і для України, зважаючи як на сусідство з Придністров’ям, так і на те, що офіційний Київ є однією із сторін урегулювання придністровського конфлікту.

ІІ. МАКРОЕКОНОМІКА

Ціна на газ в 400 дол. – виклик енергоощадності України?

В середині грудня стало відомо, що Україні "не світить" ніяких скидок з ціни на газ. Мінфін отримав доручення корегувати проект бюджету на 2012 рік з урахуванням ціни на газ 400 дол. за 1 тис. куб. м. Це фактично середньоєвропейська ціна на газ, з якою економіка і домогосподарства України ще не працювали. Це буде важким випробуванням для економіки України і викликом для її енергоощадності в 2012 р.

Особливо важкі випробування чекають на промисловість, яка почала давати спад уже наприкінці 2011 р. Ще важче буде для сільського господарства, яке і без того має серйозні проблеми із осінньою посухою, найбільшою за останні 50 років. У житлово-комунальному секторі альтернативи підвищенню тарифів, очевидно, вже немає. Все це також серйозні виклики перед виборами 2012 р. Але вихід є, хоч і не з швидким (запізнілим) результатом. Енергоощадність - це найбільший резерв, який сьогодні в руках України, однак його треба задіяти.

  • Розрахунки, проведені на основі методології Міжнародного енергетичного агентства і статистичних даних України про витрати енергії на виробництво одиниці продукції, показали, що індикатор енергоефективності економіки України (ІЕ) становить 52%, і вдвічі нижчий, ніж у Євросоюзі (100%). Тобто енергоресурсів в Україні відносно обсягів виробленої продукції спалюється в два рази більше, ніж в ЄС.
  • Це водночас є резерви енергоощадності в Україні. Найбільша економія можлива за рахунок промисловості (62%) і житлового сектору (30%), ще 5% припадає на сільське господарство, а решта 3% - на сферу послуг.
  • За рівнем енергоефективності найменш ефективними є сільське господарство, де ІЕ складає 33%, тобто втричі нижче, ніж у ЄС, та промисловість, де ІЕ - 44%, вдвічі нижче, ніж у ЄС. Далі - житлове господарство (ІЕ - 62%), і найбільш близький до європейського рівня ІЕ сфери послуг - 72%.
  • По регіонах ситуація ще більш контрастна. Краще справи в аграрних областях – Вінницький та Чернівецькій, де частка промисловості в їх кінцевому енергоспоживанні становить лише 8%. При цьому ІЕ житлового сектора тут близький до європейського - 87% і 79%. І, навпаки, найменш ефективними є промислові регіони - Луганська, Полтавська і Дніпропетровська області. Найбільший потенціал для енергозбереження у промисловості мають Дніпропетровська, Донецька і Луганська області. У Києві ІЕ в сфері житлового сектора складає всього 48% від рівня ЄС.
  • По галузях енергоефективність найнижча у сільському господарстві. Головна причина - низька продуктивність галузі. Найбільш енергоефективною є сфера послуг, оскільки вона малоенергоємка, споживає всього 4% енергії країни. В Україні цей сектор найбільш розвинений у великих містах.
  • Промисловість – найбільш енерговитратна, а значить, тут може бути і найбільша економія - понад 7 млрд євро в цінах 2010 р. Найбільше резервів - у видобувних галузях, де лише кожна п'ята калорія використовується, а чотири вилітають в трубу. Трохи краща ситуація у металургів і хіміків, хоча й у них енергоефективність складає всього 40%.
  • Житловий сектор - тут енергоефективність становить 2/3 від рівня ЄС. Цікаво, що чим вище рівень доходу області і якість надаваних населенню послуг, тим нижче енергоефективність. Експерти пояснюють цей парадокс тим, що у великих містах вище витрати на виробництво гарячої води, а значить більше втрат в мережах, що знижує енергоефективність. Ще одне джерело втрат - електроприлади, яких в мегаполісах набагато більше. Ну і, звичайно, тепловтрати в зношених трубах.

Висновки.

Перше. Розрахунки показують, що підвищення ІЕ до європейського рівня дозволить Україні щорічно економити понад 30 млрд куб. м газу. Це приблизно стільки, скільки Україна закуповує в Росії. Зекономлені кошти могли б піти на будівництво доріг, енергоконверсію, підвищення зарплат бюджетникам і пенсій пенсіонерам.

Друге. Із зарубіжного досвіду відомо, що політика енергоощадності - за державою, а інвестиції в цю сферу - за приватним бізнесом. Енергозбереження – це вигідний бізнес, але інвестору потрібно бачити: скільки і в якій сфері країна споживає енергії; яка віддача від енергоощадності та енергоінвестування; які стимули та заохочення до енергоконверсії. Тому уряд має напрацювати дуже ефективну, стимулюючу енергоощадну політику. Поки що такої немає.

Рис. 1. Частка витрат енергії в галузі та рівень її
енергоефективності (ІЕ) в Україні, %

Рис. 2. Рейтинг енергоефективності регіонів України, %


Банки втрачають підтримку економіки?

Світова фінансова криза 2008 р., як відомо, почалась з кризи в банківській системі. Банки увійшли в кризу, образно кажучи, як "гіганти на глиняних ногах" (з великими, але дутими активами, неадекватними і віртуальними пасивами, з розігрітими кредитними апетитами і зовнішніми запозиченнями). На порозі нинішньої хвилі кризи банки вже нагадують "карликів на глиняних ніжках" (їх активи знецінились, ліквідність в дефіциті, кредитні портфелі – поганої якості), зовнішні запозичення обнулились, зросла взаємна недовіра з клієнтами як по депозитах, так і по кредитах).

  • У листопаді банки втратили 9,8 млрд грн депозитів. Це найбільше місячне вилучення після кризи у 2008 р. Причому, якщо у попередні роки і місяці депозити вилучали переважно фізичні особи, то зараз це роблять юридичні особи – підприємства економіки, які забрали 8,9 млрд грн., тобто 90% вилученої суми. Водночас, якщо у попередні місяці вилучення мало місце у гривні з метою наступного обміну на інвалюту, то у листопаді третина вилучених депозитів – в інвалюті.
  • Схожа ситуація і у сфері кредитування. У листопаді обсяг кредитів в економіку скоротився на 5,9 млрд грн. Це теж найбільше місячне скорочення після кризи 2008 р. Причому скорочення кредитів теж відбулось за рахунок юридичних осіб, тоді як в попередні місяці такі факти мали місце за рахунок фізичних осіб. Скорочення кредитування йшло за рахунок іноземної валюти.
  • Структура і якість кредитного портфеля залишаються незадовільними. Стабільно, уже два роки після кризи, 10% кредитів прострочені і фактично не повертаються. Якщо до кризи неповернення кредитів становило 2%, то в 2011 р. – 10%. Водночас різко зросли резерви банків під активні операції. Це фактично іммобілізовані активи і кредитні ресурси - їх частка зросла з 5% у 2009 р. до 20% у 2011 р.
  • Доходи банків формуються переважно за рахунок відсотків від кредитів у розмірі 80%, тоді як оптимальне таке співвідношення становить в межах 45-55%. Решта мають бути доходи від розрахункових послуг банків. В Україні, навпаки, комісійні доходи становлять всього 13%, а від торгових операцій – лише 3%.
  • Структура витрат банків теж деформована. Лише 40% витрат – це виплата відсотків по депозитах. Відрахування в резерви, навпаки, сягають аж 26%. Значною є доля адміністративних витрат.
  • Українські банки дуже вразливі до загострення ситуації на міжнародних ринках. Адже майже половина кредитних ресурсів пов'язана із зарубіжними. Майже половина іноземних банків готова продати свої фінансові установи в Україні, решта – не спішать надавати якісь ресурси.
  • Почалось скорочення збиткових напрямів кредитування. Все зводиться до кредитування лише надійних клієнтів на короткі терміни і в основному з метою фінансування їх оборотної діяльності. Банки відмовляються насамперед від роздрібного кредитування, завдяки якому до кризи вони розкрутились.
  • Зросла недовіра населення до гривні, що негативно позначається на банках. Чиста купівля українцями у банків іноземної валюти в 2011 р. склала 12,7 млрд дол., що в 1,6 раза більше, ніж було в 2010 р. (7,8 млрд дол.). Зростання негативного сальдо торгівлі населення з банками валютою вперше після кризи сягнуло таких розмірів.

Висновки.

Перше. Банки катастрофічно втрачають довіру своїх клієнтів - як юридичних, так і фізичних осіб. Так, прибутки підприємств за 2011 р. зросли в 1,5 раза, на 60 млрд грн, а їх депозити в банках лише на 20 млрд грн. Номінальні доходи населення зросли на 20%, або на 60 млрд грн., а його депозити в банках - лише на 30 млрд грн. До кризи все було навпаки.

Друге. Рефінансування банків з бокуНБУ практично припинилось, і за 2011 р. становить всього 17,8 млрд грн. Натомість мобілізація коштів банків НБУ перевищила 161 млрд грн., тобто зросла у 10 разів. Під час першої хвилі кризи у 2009 р. все було навпаки, хоч проблеми ліквідності, залучення депозитів та кредитні можливості були не менші, ніж у 2011 р.

Третє. На ситуацію у банківській системі негативно вплинула стерилізація монетарної бази та грошової маси, яка в листопаді скоротилась відповідно на 3,1% та 14%. Такі заходи НБУ зумовлені намаганням утримати стабільність гривні, обмежуючи її пропозицію. Однак, у значній мірі, це теж призвело до вилучення депозитів з банків підприємцями та населенням та скорочення їх кредитування банками.

Четверте. Якщо у 2009-2010 рр. економіка не мала підтримки банків, то складається враження, що в 2011 р. банки втратили підтримку економіки. Виходить, чергову хвилю кризи прийдеться виживати кожному наодинці - хто як зможе?

Рис. 1. Динаміка депозитів в 2011 р., млрд грн

Рис. 2. Динаміка кредитів в 2011 р., млрд грн

Рис. 3. Якість кредитного портфелю банків, млрд грн

Рис. 4. Структура доходів банків

Рис. 5. Структура витрат банків

Рис. 6. Динаміка монетарної бази та грошової маси в 2011 р., млрд грн

Фондовий ринок – сигнал кризи?

З усіх криз, які за останні 200 років зафіксовані в світі (а їх було понад 100), більшість пов'язана з фондовим ринком - була спровокована його обвалом, або була причиною його обвалу. Так сталось і в 2008 р. коли остання криза в черговий раз почалась з обвалу на фондовому ринку. Оскільки в 2011 р. у світі всерйоз заговорили про нову хвилю кризи, логічно постає питання: які сигнали на цей раз подає фондовий ринок, зокрема в Україні?

  • Дійсно, у 2008 р. більшість авторитетних індексів міжнародного фондового ринку впали на 30-40%: найменше DJI (США) – на 33,8%, найбільше - Hikkei (Японія) – на 42,1%. Серед країн, що розвиваються, падіння було значно більшим, зокрема в Китаї (SSE) – на 65,4%. Але ще більше в Росії (RTS) – на 72,4% та в Україні (ПФТС) – на 74,3%.
  • По більшості країн світу, крім Китаю, спад індексів фондових ринків, по суті, провіщував спад економіки внаслідок враження кризою. Зокрема, економіка України втратила 15% ВВП (2009 р.) – чи не найбільше серед тих країн, які мали найбільший спад фондового ринку.
  • В кожному контексті ситуація в економіці України складається дуже песимістично. За 2011 р. спад індексу фондового ринку (ПФТС) становить майже 41%, що у 2-3 рази більше, ніж в інших країнах, у т.ч. в Росії і Китаї. По суті, в Європі і на теренах СНД, крім Білорусі, ситуація на фондовому ринку України найгірша, що викликає серйозне занепокоєння щодо того, як це позначиться на економіці України в 2012 р.
  • Дійсно, у ІІ півріччі 2011 р. індекс ПФТС фондового ринку України опустився до рівня ІІ півріччя 2008 р. та рівня 2009 р. – епіцентру недавньої кризи. Причини такого падіння фондового ринку в Україні зовсім не кон'юнктурні, а економічно об'єктивні.
  • Насамперед істотно погіршився платіжний баланс. У 2011 р. його сальдо негативне – 1,5 млрд дол. Найбільше за рахунок зовнішньої торгівлі – дефіцит поточного рахунку сягнув 7 млдр дол.
  • Істотно зросли зовнішні забезпечення і борги. Сукупний борг держави вже перевищує 123 млрд дол., що в 1,5 раза більше, ніж було на початок 2008 р. Ще більше зріс державний борг і сягає 44,5 млрд дол., що втричі більше, ніж було на початок 2008 р., а його відношення до ВВП вже сягає 40%.
  • У ІІ півріччі 2011 р. майже на 6 млрд дол., або більше як на 15%, скоротились золотовалютні резерви НБУ, які тривалий час були стабільними і такого спаду не зазнали навіть у 2008-2009 рр.
  • Цілий рік були заморожені відносини з МВФ та іншими міжнародними кредиторами. Не надавались навіть раніше обіцяні кредити, а переговори кожен раз зупинялись на спірних позиціях.
  • Ситуація у банківській сфері у 2011 р. навіть гірша, ніж була напередодні першої хвилі кризи. Сьогодні банківська система нагадує "вижатий лимон". Це принципово важливо, оскільки на фондовому ринку в якості портфельних інвесторів, як правило, працюють банки.

Висновок. Наведені чинники далеко не всі, але основні і важливі, на які дуже реагують портфельні інвестори і фондовий ринок. Тому для України ситуація на фондовому ринку, по суті, є наслідком наростання кризових ризиків у сфері макроекономіки, але вона може стати детонатором кризи в реальному секторі.

Рис. 1. Динаміка міжнародних індексів фондового ринку,
% до попереднього року

Рис. 2. Динаміка квартальних індексів ПФТС, пункти

Рис. 3. Платіжний баланс за січень-жовтень, млрд дол.

Рис. 4. Динаміка валового зовнішнього боргу

Рис. 5. Динаміка державного боргу

ІІІ. СВІТОВІ ПРОЦЕСИ

Нова Європа і старе євро?

Останній саміт ЄС в черговий раз обговорив проблеми боргової кризи і шляхи виходу з неї. За різними оцінками, він нічим не відрізнявся від попередніх з цієї тематики. Конкретного документу так і не було прийнято. Знову встановлений черговий термін - березень 2012 р. Це як раз тоді, коли в Італії та Іспанії наступає критична межа залучення 300-500 млрд євро для рефінансування боргу.

  • Після виснажливих переговорів 17 країн єврозони, до яких приєдналися ще шість країн ЄС, підписали пакт, який має статус міжурядової угоди, а не договору Євросоюзу. Великобританія навідріз відмовилася підписати його, а ще три країни - Угорщина, Швеція, Чехія - взяли тайм-аут для обговорення у своїх парламентах та урядах.
  • Договір передбачає посилення контролю за витрачанням бюджетних коштів та обсягами держборгу, жорсткі норми бюджетної дисципліни і санкції за їх невиконання, наднаціональний нагляд за бюджетами країн. При цьому норми повинні бути не декларативними, а зобов'язуючими, а санкції не попереджувальними, а відшкодувальними, і застосовуватися автоматично.
  • Йдеться про право Єврокомісії накладати на країни санкції за перевищення дефіциту бюджету понад 0,5% до ВВП. За перевищення дефіциту бюджету на 3% ВВП країну можуть виключити з ЄС. Рішення про санкції може автоматично виноситися на саміт і прийматися більшістю у 2/3 голосів. Країни з державним боргом менше 60% від ВВП можуть дещо перевищувати допустимий дефіцит бюджету.
  • Однією із санкцій може бути утримання з держави-порушника депозиту, еквівалентного 0,1% ВВП країни. Ці гроші заморозять, поки бюджетний дефіцит не буде знижений до нормативу, після чого – повернуть назад.
  • Великобританія виступила проти поширення на неї загальних правил регулювання. Це, до речі, нічим не загрожує Великобританії, оскільки бюджетна, фіскальна і боргова політика там досить консервативна. Тому Великобританія легко вписалась би у нову угоду. Але підвищення фіскальної інтеграції могло б мати певні негативи для британської економіки.
  • Німеччина виступила проти наділення нового антикризового інституту Європейського стабілізаційного механізму банківською ліцензією, що дозволило б йому розраховувати на ресурси ЄЦБ. Фінляндія висловила застереження щодо санкцій, які можуть зніматися кваліфікованою більшістю голосів.
  • Лідери Євросоюзу домовилися про виділення країнами-учасницями ЄС додаткових 200 млрд євро в тимчасовий Європейський фонд фінансової стабільності (ЄФФС), який буде брати участь у фінансуванні антикризових програм. Механізм фінансової стабільності має накопичити 500 млрд євро. Лідери єврозони готові надати додаткові ресурси МВФ у вигляді двосторонніх кредитів, щоб бути впевненими в достатніх ресурсах для боротьби з кризою.
  • Суттєвих заходів має бути вжито для збільшення капіталізації європейських банків. Євросоюз запропонував встановити максимальне співвідношення всіх активів банку до ризикованих на рівні 9%.
  • Зазначені заходи стабілізації у банківській системі зазнали критики багатьох економістів, які вважають, що: а) знайти гроші на ринку за часів фінансової кризи не так просто; б) вимоги до збільшення капіталізації банків повинні висувати уряди окремих країн, а не ЄЦБ і, в) якщо вже й вимагати збільшення капіталізації, то на велику суму, тому що 270 млрд євро буде недостатньо.
    За підрахунками Європейської банківської асоціації, нестача в капіталізації європейських банків становить майже 115 млрд євро, у т.ч. в грецьких банках - 30 млрд євро, іспанських - 26 млрд євро, італійських - 15 млрд.

Висновки.

Перше. У ЄС не залишилося хороших методів для боротьби з борговою кризою. Тепер доводиться вибирати кращі з гірших. Головна проблема Європи: а) нездатність платити по боргах; б) неефективність заходів, коли кожен саміт ЄС закінчується збільшенням ліквідності, тобто на боротьбу з боргами залучаються нові борги.

Друге. Є великий сумнів, що країни єврозони можна змусити дотримуватися нові більш жорсткі правила бюджетної політики за допомогою одних лише санкцій. Адже бюджетний союз вимагає колективного, демократичного процесу прийняття рішень, які зможуть відповідати нагальним проблемам і регулювати сукупний попит.

Третє. Деякі європейські компанії та їх топ-менеджери вже готуються до можливого виходу своїх країн з єврозони. Вони виводять активи в найбільш надійні банки Німеччини, Австрії та Швеції, скорочують інвестиції, переводять штаб-квартири в Північну Європу і навіть виходять з бізнесу.

Четверте. Згідно з дослідженнями банку UBS, відмова якої-небудь держави від євро в перший рік після повернення до нацвалюти буде коштувати кожному її жителю 6-10 тис. євро , у наступні кілька років - 3-4 тис. євро.

П'яте. Ажіотаж навколо євро до певної міри може бути вигідний: а) ЄС, оскільки ослаблення курсу євро підвищує конкурентоспроможність економіки і валюти; б) Великобританії, чия валюта в цій ситуації підтверджує свій статус і стабільність; в) регіональним валютам, які прагнуть до вільної конвертації (рубль, юань і єдина латиноамериканська валюта); г) США, оскільки долар зможе повернути собі титул єдиної по-справжньому світової валюти.

Шосте. Основна суть проблеми в тому, що фінансова політика єврозони побудована лише на валютному союзові (без єдиної фіскальної, бюджетної, фондової, боргової політики) і нагадує віз на одному колесі. Якийсь час такий "віз" по інерції, з підтримкою котився, але під час кризи завалився. При єдиній валютній політиці різні інші складові фінансової політики призвели до того, що більшість країн ЄС і зони євро грубо порушили Маастрихтські вимоги – основи основ економічної політики Євросоюзу за договором 1992 р. (рис. 1). І жодного разу за 20 років ні один керівний орган Євросоюзу і єврозони не розглянув стан дотримання Маастрихтських вимог ні окремими країнами, ні інтеграційним формуванням загалом.

Рис. 1. Порівняння показників ЄС та Єврозони
з Маастрихтськими вимогами

* - методика розрахунку згідно вимог – середній показник по трьох країнах з найнижчою інфляцією + 1,5%
((Латвія (-1,1) + Ірландія (-0,4) + Іспанія (-0,1))/3 = -0,5+1,5 = 1%

Фінансова офшоризація світової економіки

  Останнім часом в уряді України всерйоз заговорили про боротьбу з відмиванням коштів та приховуванням доходів від оподаткування через офшори. Порушується питання про введення спеціального податку на офшорні обороти капіталу. Звичайно, будь хто, напевне, скаже: хай спочатку держава візьме податки з багатих, з їх мільйонних і мільярдних офшорних капіталів, а вже потім з простих людей за хати площею більш 300 кв. м, побудовані за радянських часів, яких в багатьох областях, особливо західних, більше чверті.  

В офшорах капітали дійсно шалені і ховаються вони напівкримінальними способами. І раз уже держава взяла курс на гуманізацію кримінальної відповідальності за економічні злочини, то, напевне, треба посилювати економічну відповідальність. Бо остання світова фінансова криза показала, що однією з основних її причин була саме тотальна офшоризація фінансового капіталу. 

  • За оцінками МВФ, через податкові гавані проходить більше половини світової торгівлі і третина прямих іноземних інвестицій, які транснаціональні корпорації (ТНК) роблять за кордоном.  
  • Тільки в дрібних острівних фінансових центрах (острів Мен, Кайманові острови, Науру та ін.) осіло близько 18 трлн дол., що дорівнює третині світового ВВП.  
  • За даними агентства TJN, 99 з 100 найбільших компаній Європи прокачують кошти через офшорні компанії. Загальна сума капіталу, який заможні люди тримають в офшорах, дорівнює ВВП США (14 трлн дол.). Через офшорні компанії, зареєстровані в Нідерландах (найбільша податкова гавань Європи), за рік проходять суми, які в 20 разів перевищують ВВП цієї країни. 
  • Кайманові острови - п'ятий за величиною фінансовий центр світу. Там зареєстровано 80 тис. компаній, понад три чверті хедж-фондів світу, а на депозитах зберігаються 1,9 трлн дол. - у чотири рази більше, ніж у банках Нью-Йорку.  
  • До кризи 2008 р. Citigroup володів 400 філіями в податкових гаванях в Люксембурзі і на Кайманових островах, а медіаімперія News Corporation, має 152 філії - на Британських Віргінських і Кайманових островах  та в Гонконзі. 
  • Кіпр, через який проходить більша частина російських і українських офшорних грошей, неодноразово піддавався критиці європейських політиків. В рейтингу "привабливості" режимів корпоративного оподаткування Кіпр визнано "найкращою" з європейських юрисдикцій. 
  • Лідером за обсягами незаконно вивезених коштів є Китай, з якого за останні десять років втекло більше 2 трлн дол. Однак частка Китаю падає: якщо у 2000 р. він займав 46%, то в 2010 р. - 29%, поступившись нафтовидобувним країнам. 
  • Після Китаю місця в першій десятці рейтингу витоку капіталу зайняли експортери вуглеводнів: Росія - 427 млрд дол., Мексика - 416 млрд дол., Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Венесуела, Болівія, Катар і Нігерія (рис. 1). Такі значні обсяги втечі капіталу з нафтовидобувних країн свідчать, що вони погано контролюють використання великих доходів від експорту сировини для власного розвитку. 
  • В окремих країнах обсяги втечі капіталу перевищують або є близькими до обсягів ВВП. Йдеться, зокрема, про Кувейт, Малайзію, Катар, ОАЕ, Казахстан. У багатьох країнах - Філіппіни, Саудівська Аравія, Нігерія, Китай, Венесуела - втрачені капітали перевищують, або сягають половини ВВП. В Україні таке співвідношення вже теж сягає 45,5%      (рис. 2). 
  • Інколи вивезення капіталу намагаються виправдати наступним його поверненням у вигляді прямих іноземних інвестицій. Однак це далеко не так. У багатьох країнах обсяги нелегально вивезеного капіталу в декілька разів перевищують обсяги залучених інвестицій. Наприклад, у Венесуелі - у 20 разів, в Китаї - в 12 разів, в Аргентині - в 10 разів. Такі факти мають місце і в Росії - в 2,4 раза і в Україні - в 1,9 раза.  
  • Особливо вражає показник співвідношення вивезених капіталів до суми зовнішнього боргу. В окремих країнах обсяги втечі капіталу в кілька разів перевищують суму зовнішнього боргу країн, в т.ч. в Китаї - в 6 разів. У Росії та Україні ці суми практично рівні (рис. 3). 
  • Україна посіла 17-е місце в рейтингу тіньового виведення коштів серед 125 країн, що розвиваються. Причому в 2000 р. експерти GFI зафіксували чистий приплив грошей в Україну - 86 млн дол., а вже в 2004 р. (рік Помаранчевої революції) з країни було виведено 12,5 млрд дол. За 2006-2010 рр. з України втекло близько 20 млрд дол. 

 Висновки.  

Перше.Втеча капіталів - це загальносвітова проблема, насамперед країн, що розвиваються. Обсяги нелегально вивезених капіталів з країн, що розвиваються, значно перевищують обсяги залучених прямих іноземних інвестицій в ці країни. Значною мірою це зумовлено існуванням офшорних зон, яких нараховується у світі близько 50, а також "податкових гаваней" і банків, які не розкривають інформацію.  

Друге. Офшоризація капіталу - це проблема деструктивності світової фінансової політики і системи регулювання руху капіталів. Така тотальна фінансова офшоризація у значній мірі й привела до фінансової кризи 2008 р., оскільки "завдяки офшорам" фінансові потоки перебувають в тіні, непрозорі, слабо контрольовані, і їх сплески невідомі. Фінансові офшори можна порівняти з вулканами: ніколи не відомо де, коли і в яких масштабах станеться викид. 

Третє. Локальна боротьба з офшоризацією капіталу мало що дасть. Ïї пороки ті ж, що й тінізації економіки, з якими важко боротись. Боротьба з офшоризацією може бути ефективною, якщо вона буде загальносвітова, коли кожна країна візьме на себе зобов'язання скасувати офшори і протидіяти їх діяльності. А на міжнародному рівні має бути ефективний наднаціональний контроль. 

Рис. 1. Кошти, нелегально вивезені за останні 10 років, млрд дол. 

 

 Рис. 2. Кошти, нелегально вивезені за останні 10 років,  
% до ВВП за 2008 р. 

 Рис. 3. Співвідношення нелегально вивезених коштів  
до зовнішнього боргу, рази

Ризики світової екологічної кризи зростають?

Нещодавно на черговому саміті ООН з проблем глобального потепління в м. Дурбані (ЮАР) представники майже 200 країн намагалися домовитися про майбутнє Кіотського протоколу, термін якого закінчується в 2012 р. Однак домовленостей не вийшло. До речі, два роки тому на Копенгагенському саміті ООН (07.12.2009р.) з цих питань теж не було досягнуто консенсусу і не було підписано нового протоколу, який мав прийти на зміну Кіотському.

  • Кіотська угода, підписана в 1997 р., наклала на ряд країн певні зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів. Наприклад, Японія і Канада зобов'язалися скоротити їх в 2008-2012 рр. на 6%, а Росія - не перевищувати рівень 1990 р. Сьогодні ці країни відмовляються надалі дотримуватися цих зобов'язань. Криза підкосила економіки розвинених країн, і їм зараз не до цього.
  • Водночас почастішали нарікання багатьох країн, що Кіотський протокол неефективний. Адже сьогодні на країни, які він охоплює, припадає лише третина світових викидів парникових газів. 14 років тому сьогоднішні індустріальні гіганти - Китай, Індія, Бразилія - були звільнені від зобов'язань зі скорочення викидів. На той час така уступка була їм зроблена для стимулювання економічного розвитку. Сьогодні країни БРІКС стали великими "забруднювачами" і водночас мають більш здорову економіку, ніж розвинені країни. Однак ні Китай, ні Індія, ні Бразилія не бажають розлучатись зі своїм статусом в майбутньому. Тим часом США, ЄС і Японія вважають, що Китай, Індія і Бразилія мають нарешті нести відповідальність за викиди на рівні з розвиненими країнами.
  • Мотивація Китаю, Індії та Бразилії, що вони мало роблять викидів в розрахунку на жителя – не прийнятна. Адже викиди і, особливо, їх наслідки мають загальносвітовий, а не національно-територіальний характер. Глобальні наслідки викидів цілком залежать від їх загальних обсягів, де Китай з Індією перебувають у першій п'ятірці найбільших забруднювачів.
  • Китай та Індія не тільки відмовляються від взяття економічної відповідальності за викиди, але й мало що роблять для їх скорочення. Так, за останні 15 років Китай зробив викидів на рівні 70% тих, що їх зробили США. Однак кількість державних заходів з обмеження та скорочення викидів в Китаї у 4 рази менше, ніж в США.
  • Під час кризи 2008-2009 рр. у світі різко знизився індекс альтернативної енергетики у світі. Цей показник продовжував знижуватись і в 2010-2011 рр. опустився на 2/3 проти рівня 2007 р. (130 п.). Цей факт викликає особливу тривогу і став предметом серйозних дискусій на Дурбанському саміті.

Висновки.

Перше. Остаточного рішення щодо майбутнього Кіотського протоколу на конференції виробити так і не вдалося. Строки його появи також поки неясні. Австралія та Норвегія виступили з пропозицією домовитися про розробку «посткіотської» угоди до 2015 р. Однак, на думку США і Японії, нова угода може бути вироблена тільки після 2018 р., або навіть 2020 р.

Друге. Якщо на зміну Кіотському протоколу не прийде нова угода, це негативно відчують на собі великі українські компанії. Завдяки Кіотському протоколу і реалізації "проектів спільного впровадження" чимало українських компаній за останні роки змогли залучити 650 млн євро інвестицій в модернізацію своїх виробництв. Правова порожнеча в регулюванні кліматичних змін позбавить їх такої можливості.

Третє. Криза загальмувала реалізацію заходів у рамках Кіотського протоколу, який і без того вважався далеко недостатнім для стабілізації ситуації. Тому подальше зволікання з прийняттям більш жорстких заходів, передбачених проектом Копенгагенського протоколу – істотно посилює кліматичні ризики для планети. По суті, на економічну кризу накладається екологічна.

Рис. 1. Кількість викидів парникових газів, млрд т

Рис. 2. Галузі – основні забруднювачі атмосфери, %

Рис. 3. Динаміка глобального індексу компаній зеленої енергетики
(NEX Index), пункти

Рис. 4. Кількість державних заходів з обмеження та скорочення викидів

Повернутися назад до розділу