відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
02.12.2011

Випуск №173. Політика. Макроекономіка. Світові процеси.

Завантажити випуск

І. ПОЛІТИКА

Україна: євроінтеграційний курс коригується?.

Україна: чергова спроба об’єднання опозиції

Росія – США: кінець «перезавантаженню»?

Сирія: країну штовхають до лівійського сценарію?.

ІІ. МАКРОЕКОНОМІКА

Промисловість втрачає темпи і позиції 

Ціна на газ: Україна – не Білорусь?.

Реформи: крок вперед, крок назад?.

Вступ Росії в СОТ: вигоди для України?.

ІІІ. СВІТОВІ ПРОЦЕСИ

Росія: ризики кризи?.

Криза в єврозоні: Франція – не Італія?.

Після боргової – продовольча криза?.

І. ПОЛІТИКА

Україна: євроінтеграційний курс коригується?

 Останніми днями відбулися події, які змушують переглядати вже усталені позиції щодо можливих результатів наміченого на 19 грудня саміту Україна-ЄС. Йдеться насамперед про перспективи підписання Угоди про асоціацію.

 Останніми днями відбулися події, які змушують переглядати вже усталені позиції щодо можливих результатів наміченого на 19 грудня саміту Україна-ЄС. Йдеться насамперед про перспективи підписання .
  • 22 листопада Київ відвідала президент Литви Далі Грібаускайте, яка під час зустрічі з Президентом України заявила, що перешкодою для підписання Угоди про асоціацію з ЄС залишається справа Ю.Тимошенко, від вирішення якої залежить успіх грудневого саміту Україна-ЄС. В.Янукович, у свою чергу, визнав наявність проблем, через які переговори між Україною та ЄС можуть затягнутися. Водночас він наголосив, що у разі можливої ​​паузи в переговорах процес євроінтеграції України не припиниться.
  • 23 листопада в Брюсселі заступник міністра закордонних справ України П.Клімкін заявив, що Україна не має принципового наміру парафувати Угоду про асоціацію саме 19 грудня на саміті Україна-ЄС. За його словами, головна ідея майбутнього саміту - оголосити про завершення переговорів щодо угоди.
  • Цього ж дня декілька інформагентств повідомили, що В.Янукович візьме участь у засіданні Міждержавної ради ЄврАзЕС, яке відбудеться в Москві 19 грудня (в день саміту Україна-ЄС). Показово, що сам Янукович не підтвердив і не спростував таку інформацію, заявивши, що 19 грудня він буде там, де йому «необхідно бути».
  • 24 листопада у Верховній Раді під час засідання комітету парламентського співробітництва України та ЄС глава представництва Єврокомісії в Україні Жозе Мануель Пінту Тейшейра повідомив, що на даний час текст Угоди про асоціацію не готовий і, за його словами, «вже неможливо зробити так, щоб парафування збіглося з (грудневим) самітом».
  • 28 листопада у Києві побував Президент Польщі Б.Коморовський, який під час зустрічі з В.Януковичем висловився за необхідність знайти реальне вирішення справи Ю.Тимошенко, щоб вона менше впливала на хід переговорів України з ЄС з підготовки Угоди про асоціацію.
  • 1 грудня Європейський парламент схвалив рекомендації, якими закликав Раду ЄС, Єврокомісію та Європейську службу зовнішніх дій прагнути до парафування Угоди про асоціацію з Україною до кінця нинішнього року, а її підписання у першій половині 2012 року та підготовки до кінця наступного року документів, необхідних для ратифікації угоди.

Висновки і коментарі.

  • Зазначені події і заяви викликали дискусію щодо можливих результатів наміченого на 19 грудня саміту Україна-ЄС. Думки експертів тут розходяться: одні припускають можливість скасування саміту; інші вважають, що саміт відбудеться, однак без прийняття будь-яких рішень; треті не виключають досягнення домовленостей щодо справи Ю.Тимошенко, що дасть можливість на грудневому саміті парафувати Угоду про асоціацію. У будь-якому випадку всі ці позиції значно контрастують з озвученими раніше представниками України та ЄС заявами про намір на майбутньому саміті парафувати або навіть підписати Угоду про асоціацію.
  • Судячи з останніх заяв представників Євросоюзу та українського МЗС, саміт Україна-ЄС 19 грудня відбудеться. Однак підписання на ньому Угоди про асоціацію практичновиключається.
  • Схоже, остаточний порядок денний саміту продовжує формуватися. Тож активізувався переговорний процес, де однією з головних перепон залишається справа Тимошенко. ЄС все ще намагається підштовхнути Україну до вирішення цієї проблеми, пов'язуючи її з підписанням Угоди про асоціацію (на це були спрямовані останні візити до Києва литовського та польського президентів). Українська сторона, як і раніше, не має наміру піддаватися тиску Євросоюзу.
  • З таких умов на грудневому саміті, схоже, Угода про асоціацію не буде і парафована. Адже країни-члени ЄС мають прийняти консенсусне рішення про таке парафування, що нині виглядає малоймовірним. Не випадково українські та європейські дипломати вже намагаються знайти для цього пояснення: вони заявляють, що до 19 грудня неможливо пройти технічні процедури узгодження тексту угоди.
  • Українська сторона розраховує на те, що на саміті буде офіційно оголошено про завершення переговорів про підготовку Угоди про асоціацію. А парафування документу може відбутися пізніше на «технічному» рівні – на рівні переговорних делегацій.
  • Однак для офіційного оголошення про завершення підготовки Угоди про асоціацію в саміті необхідна участь перших осіб з обох сторін. Тим часом за нинішніх умов (коли домовленість щодо вирішення проблеми Тимошенко навряд чи буде досягнута) не можна виключати, що рівень представництва на саміті з боку ЄС може бути занижений.
  • Очевидно, для попередження подібної ситуації було використане інформаційне «вкидання» про те, що В.Янукович 19 грудня візьме участь у засіданні Міждержавної ради ЄврАзЕС. Це також можна розглядати як додатковий елемент тиску на Євросоюз, якому українська влада намагається нагадати, що в неї залишається альтернативний варіант інтеграції.
  • У цілому ж складається ситуація, що сторони, впритул наблизившись до підписання Угоди про асоціацію, вирішили зайняти вичікувальну позицію. Брюссель знайшов привід для відмови Україні в подальшому зближенні з Євросоюзом у вигляді «справи Тимошенко». А офіційний Київ не лише підіграє в цьому (відмовляючись звільняти Тимошенко), а ще й ускладнює проблему своєю наполегливою вимогою зафіксувати в Угоді про асоціацію положення про членство України в ЄС.
  • Однією з причин такої ситуації є те, що в Євросоюзі досі немає чіткого бачення свого розширення на Схід. Так, країни старої Європи (насамперед, Німеччина і Франція) заперечують надання перспективи членства Україні в ЄС. У той же час Швеція та деякі нові члени ЄС на чолі з Польщею до виступають за невідкладне підписання з Україною Угоди про асоціацію.
  • У той же час, схоже, така невизначеність позицій країн-членів ЄС влаштовує і нинішнє керівництво України. Як зазначалося, В.Янукович сам заявляє про можливість паузи в переговорному процесі. Можливо, офіційний Київ на нинішньому етапі хотів би обмежитися лише економічним співробітництвом з ЄС. То ж не виключено, що під час подальших переговорів з ЄС українська сторона запропонує спочатку ввести в дію лише ту частину Угоди про асоціацію, яка стосується створення ЗВТ з ЄС.

Україна: чергова спроба об’єднання опозиції

28 листопада відбулося засідання т.зв. «Комітету опору диктатурі» (КОД), на якому обговорювались питання узгодження дій опозиційних сил під час наступних парламентських виборів.

Для довідки: КОД було створено у серпні ц.р. у вигляді політичного об'єднання, до складу якого увійшли партії «Батьківщина», «Фронт змін», «Наша Україна», «За Україну!», НРУ, УНП, ПРП, ВО «Свобода», «Громадянська позиція», Європейська партія України, «Народна самооборона», «Пора», Партія захисників вітчизни, Українська партія та декілька опозиційних громадських організацій.

За результатами засідання КОДу лідер «Фронту змін» А.Яценюк заявив на прес-конференції, що прийнято рішення про створення робочої групи щодо формування єдиного списку кандидатів на мажоритарні округи від опозиції на парламентських виборах 2012 року. За його словами, вибори на мажоритарних округах будуть проходити у форматі «кандидат від влади і кандидат від опозиції». При цьому Яценюк наголосив: будь-який кандидат, що не входитиме у систему координат робочої групи КОДу, вважатиметься таким, що «працює з партією влади і з адміністрацією президента Януковича». Тож він закликав усі опозиційні сили, які не входять до КОДу, приєднатися до формування єдиного списку кандидатів на мажоритарні округи від опозиції.

Разом з тим заяви представників низки опозиційних сил не є такими категоричними.

  • Один з координаторів КОДу, лідер ПРП С.Соболєв заявив, що про конкретні списки кандидатів говорити ще зарано. На його думку, ключовим зараз для опозиційних сил є узгодження єдиної позиції і платформи.
  • Політрада ВО «Свобода» оприлюднила заяву, у якій закликала КОД переосмислити принципи співпраці та реорганізувати засади роботи опозиційних сил, без чого подальше існування КОДу буде безперспективним. (Як відомо, раніше лідер «Свободи» О.Тягнибок заявляв про намір вийти зі складу КОДу через те, що опозиційні сили у Верховній Раді підтримали новий закон про вибори народних депутатів).
  • Лідер партії УДАР В.Кличко розкритикував ініціативу КОДу щодо формування єдиного списку опозиційних кандидатів по мажоритарних округах, назвавши її передчасною. Його також обурили ультимативні заяви А.Яценюка, з яких випливає, що той, хто не потрапить до єдиного опозиційного списку, оголошується мало «не ворогом народу».
  • Більш різко цього приводу висловився лідер партії «Громадянська опозиція» А.Гриценко (який публічно розірвав свої стосунки з КОДом після прийняття закону про вибори народних депутатів). Він, зокрема, назвав заяви А.Яценюка щодо умов формування єдиного опозиційного списку «політтехнологічною істерією».

Висновки і коментарі.

  • Сьогодні досить складно прогнозувати, чим закінчаться нинішні спроби координації зусиль опозиційних сил на майбутніх парламентських виборах у форматі КОДу. Одна з головних проблем на цьому шляху полягає в тому, що у більшості членів цього політичного об’єднання, а також опозиційних партій, які не входять до КОДу, поки що немає чіткої стратегії дій під час майбутніх парламентських виборів.
  • Ситуація була додатково ускладнена з прийняттям нового закону про вибори народних депутатів. Тоді виник конфлікт між опозиційними парламентськими силами, чиїми голосами був прийнятий цей закон (фракція БЮТ-«Батьківщина», більша частина фракції «НУ-НС») і меншою частиною «нунсівців» та позапарламентськими опозиційними силами (ВО «Свобода», партія УДАР). Суть конфлікту полягає насамперед у тому, що новим законом піднято до 5 % виборчий бар’єр, що ставить під сумнів проходження до наступного парламенту низки опозиційних партій, включаючи «Свободу» та УДАР. Не випадково лідери цих сил так гостро зреагували на прийняття виборчого закону, засудивши його підтримку з боку опозиційних фракцій.
  • Додаткові проблеми виникли ще й тому, що новим виборчим законом передбачена можливість одночасного висування кандидатом по партійному списку і в мажоритарному окрузі. Якщо ця норма збережеться, то прогнозовано різко зросте кількість кандидатів на мажоритарних округах. Насамперед це стосуватиметься представників не надто потужних опозиційних партій, які будуть прагнути за рахунок агітації на округах піднімати рейтинги своїх політичних сил (на шкоду іншим опозиційним силам). За таких умов складно буде розраховувати на узгодження опозицією єдиного виборчого списку на мажоритарних округах.
  • Ще одна серйозна проблема на шляху об’єднання чи координації дій опозиційних сил криється у тому, що переважна їх більшість мають якщо не тотожні, то близькі електоральні поля, які найбільше зосереджені у західних та центральних регіонах. То ж досить складно, наприклад, буде розраховувати на те, що ВО «Свобода», яка сьогодні контролює місцеві ради у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, захоче віддавати тутешні мажоритарні округи іншим, нехай і опозиційним, силам. Так само важко уявити, що такі потужні партії як «Батьківщина» та «Фронт змін» відмовляться конкурувати за місця у парламенті у зазначених округах.
  • З урахуванням цих та інших моментів можна стверджувати, що консолідація опозиційних політичних сил на майбутніх парламентських виборах є маловірогідною як у рамках нинішнього КОДу, так і в інших можливих форматах.
  • Якщо їм і вдасться заформалізувати якусь угоду, то вона, скоріш за все, буде лише умовною домовленістю, яка не має під собою жодних юридичних підстав. Між тим вітчизняна політична практика неодноразово засвідчувала, що подібні домовленості, як правило, нівелюються перед самими виборами, коли починає діяти принцип «кожен сам по собі».

Росія – США: кінець «перезавантаженню»?

23 листопада Президент Росії Д.Медведєв виступив із зверненням до співвітчизників з приводу ситуації, що склалася довкола системи ПРО країн-членів НАТО в Європі.

Для довідки: Російський президент у своєму зверненні:

звинуватив США і НАТО у намірі підірвати безпеку Росії, дорікнувши їм у небажанні давати РФ юридичні гарантії ненаправленості ПРО;

заявив, що Росія вийде з Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО) і відмовиться від кроків у галузі роззброєння, якщо США продовжать будівництво ЄвроПРО;

поінформував, що ним доручено розробити заходи для руйнування інформаційних та управлінських засобів системи ПРО, введення в дію РЛС системи попередження про ракетний напад під Калінінградом, а також оснащення стратегічних балістичних ракет перспективними комплексами подолання ПРО.

Крім того, Д.Медведєв попередив, що якщо зазначених заходів виявиться недостатньо, то Росія розмістить на заході та півдні країни сучасні ударні системи озброєнь, здатні вражати європейські компоненти ПРО. Одним з кроків у цьому напрямі може стати розгортання в Калінінградській області ракетних комплексів «Іскандер».

На заяви Д.Медведєва одразу ж надійшла реакція адміністрації Президента США. У Вашингтоні заявили, що США не мають наміру відмовлятися від планів будівництва ПРО в Європі.

Для довідки: Офіційний представник Ради національної безпеки при Білому домі Томмі В’єтор заявив, що система ПРО в Європі не загрожує російським силам ядерного стримування. Він також зазначив, що реалізація планів ЄвроПРО відбувається нормально, і немає жодних підстав для погроз про вихід з нового Договору по СНО. «Ми продовжуємо працювати з Росією з тим, щоб визначити параметри можливого співробітництва», – сказав представник адміністрації США.

Висновки і коментарі.

  • Звернення Д.Медведєва було озвучене після провалу його переговорів з Бараком Обамою на листопадовому саміті Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) на Гавайях. Після зустрічі двох президентів 14 листопада Медведєв заявив, що жодних домовленостей між Росією та США щодо ПРО не досягнуто. Тоді ж він пообіцяв дати розгорнутий виклад того, яким чином Росія буде реагувати на розвиток подій довкола європейської ПРО.
  • Між тим, за оцінками експертів, якихось нових заходів військово-технічного характеру російський президент у своєму зверненні не запропонував. Так, ідея розмістити ракети «Іскандер» у Калінінградській області вперше була озвучена ще в 2008 році. Там же давно споруджується радар системи попередження про ракетний напад. Крім того, багато років у Росії ведеться і розробка нових варіантів оснащення частин російських стратегічних ракет наземного і морського базування.
  • Серед усіх заяв Д.Медведєва на увагу заслуговують дві – обіцянка розробити заходи щодо руйнування інформаційних та управлінських систем ПРО, а також загроза вийти з Договору по СНО. Якщо на Заході всерйоз до них поставляться, то через певний час з його боку можлива досить жорстка реакція.
  • Поки що, судячи із заяв представників американської адміністрації, Захід не дуже злякався звернення російського президента. Переважна більшість експертів пов'язує це звернення насамперед з виборами депутатів Держдуми РФ – заяви Д.Медведєва покликані мобілізувати електорат на підтримку нинішньої російської влади та партії «Єдина Росія».
  • Разом з тим не можна виключати, що заяви російського президента у США можуть бути використані противниками Барака Обами для того, щоб поставити під сумнів одне з його головних досягнень – т.зв. «перезавантаження» відносин з Росією. Це, у свою чергу, може спровокувати невдоволення американського президента, який для зміцнення позицій у власній внутрішньополітичній грі може вдатися до неадекватно жорсткої і, головне, реальної реакції американської сторони на «віртуальні» загрози президента РФ. Аналітики підтверджують це і прогнозують, що перед загрозою програти нові президентські вибори Обама змушений буде все більше вдаватися до використання т.зв. «дипломатії сили».
  • У свою чергу, навряд чи слід очікувати пом’якшення курсу зовнішньої політики РФ після повернення на президентський пост В.Путіна. Скоріш за все, він продемонструє, що Росія готова буде піти на конфронтацію з США, але не допустить навіть гіпотетичної загрози власним інтересам в європейському регіоні.
  • Подібний розвиток подій, за якого дві країни знову почнуть з’ясувати, хто має стратегічну перевагу в Європі, може призвести до згортання усіх досягнень політики «перезавантаження» у відносинах Москви й Вашингтона.
  • Такі цілком можливі процеси не можуть не зачепити й Україну. Не випадково вітчизняне МЗС у своєму коментарі у зв’язку із заявою Д.Медведєва від 23 листопада висловило занепокоєння відсутністю прогресу у двосторонніх переговорах між Росією та США довкола системи ПРО. МЗС України також наголошує, що загострення стосунків між двома країнами може негативно позначитися на ефективності багатосторонніх зусиль щодо зміцнення безпеки і довіри в Європі.
  • В цілому ж можна прогнозувати, що внаслідок можливого охолодження відносин Росії та США значно зросте інтерес до України з боку Вашингтона. Як це позначиться на позиціях нашої держави на міжнародній арені в цілому, та в її стосунках з Росією – покаже лише час.

Сирія: країну штовхають до лівійського сценарію?

Останніми днями продовжує загострюватися ситуація в Сирії та довкола неї. Все наполегливіше лунають заклики до президента Башара Асада піти у відставку не лише від представників сирійської опозиції, а й від керівників багатьох держав, включаючи арабські. Зокрема, з таким закликом нещодавно виступили лідери Йорданії та Катару. А Ліга арабських держав прийняла рішення про призупинення членства Сирії в цій організації і запровадила стосовно Дамаска економічні санкції, ультимативно вимагаючи припинити придушення акцій протесту. До цього санкції проти Сирії були запроваджені з боку США та ЄС. 30 листопада про запровадження таких санкцій оголосила й сусідня Туреччина.

Великобританія, Франція, Німеччина і декілька арабських країн наполягають на засудженні дій сирійської влади Генасамблеєю ООН. До Ради безпеки ООН ними було внесено відповідний проект резолюції, проте Росія і Китай скористалися правом вето, заблокувавши його прийняття. Москва розкритикувала політику жорсткого міжнародного тиску, що чиниться на Дамаск. Зокрема, міністр закордонних справ РФ С.Лавров назвав рішення Ліги арабських держав про припинення членства Сирії в цій організації неправильним, спрямованим на те, щоб «сирійці не змогли між собою домовилися».

Між тим, за повідомленнями низки арабських інформагентств, до Сирії вже проникають загони колишніх лівійських повстанців, які готові приєднатися до т.зв. «Сирійської вільної армії» для участі в поваленні президента Башара Асада.

Для довідки: «Сирійська вільна армія» в якійсь мірі є клоном лівійських повстанців. Її сформували у прикордонних з Туреччиною районах перебіжчики з сирійської армії. Вони вже не раз вступали у збройні сутички з урядовими військами. Зокрема, минулого тижня вони напали на комплекс будівель розвідслужби ВПС Сирії, але захопити його не змогли. За деякими відомостями, в Туреччині та Лівії вже пройшла серія переговорів про постачання сирійським заколотникам зброї і добровольців.

Висновки і коментарі.

  • Як відомо, масові заворушення та антиурядові збройні виступи тривають в Сирії з березня 2011 року (див. випуск 165 моніторингу). Опозиційні сили, які вже сформували т.зв. «перехідну раду», вимагають відставки президента Башара Асада та проведення у країні політичних реформ. Влада пішла на ряд поступок опозиції щодо розширення політичних прав і свобод, однак при цьому продовжує жорстко придушувати антиурядові виступи. За даними ООН, з початку конфлікту в країні загинуло понад 3,5 тис. чоловік.
  • Протестні виступи у Сирії зумовлені декількома чинниками. Один з головних полягає в тому, що нинішній сирійський режим, включаючи президента, представлений алавітами (гілка шиїтів), що складають лише чверть мусульман країни, тоді як усі інші сирійські мусульмани – суніти. Саме вони свого часу вдалися до акцій протесту, які тепер виливаються у масштабні кровопролитні збройні сутички із силами безпеки.
  • Цим значною мірою пояснюється і жорстка позиція щодо Сирії з боку Ліги арабських держав, де тон задають Саудівська Аравія і Катар, які, до речі, зробили значний вплив на лівійські події. І зараз ці дві сунітські країни (керівництво яких ненавидить шиїтів, у т.ч. алавітів, що перебувають при владі в Сирії, і головним своїм ворогом вважає Іран), зацікавлені в усуненні нинішнього сирійського режиму, насамперед як іранського союзника.
  • Це, у свою чергу, співпадає і з інтересами США та Ізраїлю, для яких Іран залишається найбільш небезпечним супротивником у регіоні. З цієї точки зору для них теж виглядає досить спокусливою перспектива усунення нинішньої сирійської влади, що значно послабило б позиції Тегерана.
  • Між тим останні події в Сирії та навколо неї вказують на реальну можливість переростання антиурядових виступів у повномасштабну громадянську війну. Адже, з одного боку, сирійська опозиція озброєна і на її боці багато перебіжчиків з сирійської армії, які знайшли притулок (і, судячи з частих збройних провокацій, не лише притулок) на території сусідньої Туреччини. З іншого боку, президент Башар Асад однозначно налаштований на продовження жорсткого придушення опозиційних виступів. Інших дій від нього, особливо після того, що сталося в Лівії, і не варто очікувати.
  • Разом з тим поява у складі сирійських опозиційних сил іноземних добровольців може свідчити про велику ймовірність «силового» сценарію (на зразок лівійського) повалення нинішнього режиму в Сирії. Деякі експерти не виключають реалізацію силового сценарію, за якого удар по Сирії можуть завдати Саудівська Аравія, або ж сили НАТО з території Саудівської Аравії.
  • У той же час саме такий сценарій зміни влади у Сирії не влаштовує чимало інших країн регіону. Зокрема, Туреччину, до якої у разі розгортання повномасштабної війни хлинуть тисячі біженців (у тому числі й етнічні курди, здатні дестабілізувати обстановку вже в самій Туреччині). Падіння режиму Асада в Сирії буде означати і дестабілізацію в Лівані – з огляду на традиційно тісні зв'язки між Дамаском і Бейрутом. Ізраїль, який вже має напружену ситуацію на своїх південних кордонах з «постмубараковським» Єгиптом, теж навряд чи готовий до можливого різкого загострення обстановки вздовж північних кордонів з Сирією і Ліваном.
  • Можливо, ці та інші чинники все ж таки стримають прихильників реалізації апробованого в Лівії силового варіанту повалення режиму в Сирії. Адже тут є ще зворотний бік медалі – хто може прийти на зміну режиму Асада? Де гарантії, що до влади у Дамаску прийдуть просто суніти, а не радикальні «брати-мусульмани»?
  • Тим часом сьогодні помітно посилюється вплив радикальних ісламістських сил у постреволюційному Єгипті. Зважаючи на різку активізацію ісламістів у Лівії, не можна виключати, що вони там через певний час будуть грати домінуючу роль. Можлива спроба реалізації сценарію силового повалення влади у Сирії лише посилить ці тенденції. Чи потрібна нинішньому світу поява такої дуги ісламського фундаменталізму?

ІІ. МАКРОЕКОНОМІКА

Промисловість втрачає темпи і позиції

Восени 2011 р., коли у світі і, особливо, в Європі заговорили про другу хвилю кризи, українська промисловість це вже реально відчула. Так, якщо за 10 міс. 2010 р. приріст промислового виробництва складав 11%, то за 10 міс. 2011 р. – 8,2%, а за жовтень 2011 р. – лише 3,2%. Ще більше гальмування темпів спостерігається у переробній промисловості (з 13,4% у 2010 р. до 0,3% у жовтні 2011 р.). Аналогічна ситуація у металургії. В окремих галузях приріст взагалі змінився спадом, зокрема в легкій промисловості та в машинобудуванні (рис. 1).

  • Такі низькі темпи приросту вітчизняного промислового виробництва були зафіксовані ще в квітні 2011 р., коли світовий попит на метал знизився під впливом подій в Північній Африці і Японії та в жовтні 2009 р. Враховуючи наступ нової хвилі кризи і погіршення світового попиту, експерти очікують зниження до кінця 2011 р. темпу приросту промислового виробництва до 7%. У 2012 р., якщо не буде перегляду ціни на газ, промислове виробництво може зрости лише на 4-5%.
  • Найбільше зниження темпів відбулось у машинобудуванні. За 2010р. приріст у цій галузі становив майже 35%, за 10 міс. 2011 р. – лише 20,4%, а в жовтні до вересня змінився спадом – 4,2%. Істотно погіршились структурні пропорції. Країна все більше скочується до сировинного придатка провідних економік світу.
  • Машинобудування втрачає позиції провідної галузі, поступившись місцем металургійній, хімічній галузям, які експортують сировину і напівсировину, а також продукцію низького переділу. В машинобудуванні починає домінувати виробництво продукції з низькою доданою вартістю. Інновації впроваджуються дуже повільно.
  • Багато українських промислових підприємств програють у конкуренції навіть на ринках сировини і напівфабрикатів компаніям, що мають доступ до більш дешевих кредитів, та з більшою держпідтримкою і вищим ступенем протекціонізму.
  • На галузь машинобудування України дуже тисне її конкурент з Китаю. Так, у вересні 2011 р. імпорт із Китаю в Україну вже досяг 4 млрд дол., з яких близько 85% - продукція машинобудування.
  • Китай розгортає свою експансію в галузі машинобудування по всьому світу. За 2011 р. суднобудівники Китаю отримали чверть світових замовлень на спорудження нових суден.
  • Китай планує в 2012 р. продати Узбекистану 10 електровозів по 35 млн дол., у т.ч. 95% за рахунок кредиту Ексімбанку Китаю, терміном на 20 років. Раніше китайські машинобудівники на тих же умовах вже продали Узбекистану 15 пасажирських електровозів на суму 74 млн дол.
  • Подібну пропозицію Китай вніс і Україні. Китай рветься на український ринок і свої інвестиційні пропозиції готовий підкріпляти кредитами своїх банків. Подібні методи економічної експансії Китаю на український ринок використовуються і в інших секторах економіки. Приміром, щоб одержати китайський кредит на модернізацію вугільних шахт, Україні потрібно закупити обладнання китайського виробництва.

Висновок. Вихід із ситуації, що склалась в промисловості України - докорінне підвищення конкурентоспроможності української продукції. Цього можна досягти за рахунок декількох складових: 1) інтенсивний розвиток і широке впровадження інновацій; 2) оптимізація витрат за рахунок поліпшення системи управління виробництвом, концентрації виробництва, збалансованого використання аутсорсингу і інсорсингу; 3) максимальна клієнтоорієнтованість шляхом розвитку сервісу, зручної системи продажів, відкриття зарубіжних представництв; 4) створення умов розвитку імпортозамінного виробництва, захисту внутрішнього ринку від поставок неякісної машинобудівної продукції і демпінгу з боку імпортерів, особливо в таких галузях як машинобудування, харчова та хімічна промисловість.

Рис. 1. Динаміка промисловості України, %

Ціна на газ: Україна – не Білорусь?

В середині листопада 2011 р. ЗМІ оприлюднили очікувану Україною ціну на російський газ після перегляду діючих контрактів - 230 дол. за 1 тис. куб. м. Зазначена інформація породила чимало дискусій: якщо така ціна на газ станеться, то що прийдеться заплатити за це Україні?

  • Між тим експерти зазначають, що навіть зазначена ціна на газ не спасає ситуації в Україні, оскільки не вирішує проблеми "Нафтогазу". Враховуючи нестачу газу власного видобутку для потреб підприємств теплоенергетики (для населення), "Нафтогаз" буде змушений використовувати для цього імпортний російський газ за ціною 230 дол. за 1 тис. куб. м (якщо вдасться про таку ціну домовитись). Від таких поставок газу підприємствам теплоенергетики збиток "Нафтогазу" вже в 2012 р. складе близько 14,6 млрд грн.
  • Після запуску Північного газопроводу Україна може втратити частину доходів від транзиту російського газу до Європи. У 2010 р. українська ГТС прокачала в Європу 95,4 млрд куб. м російського газу, або дві третини експорту "Газпрому" в далеке зарубіжжя. На цьому НАК "Нафтогаз України" заробив 1,3 млрд дол. чистого прибутку. В 2012 р. через появу Північного газопроводу "Нафтогаз" може втратити до 700 млн дол.
  • За даними агентства Fitch, у 2012 р. виручка "Нафтогазу" може знизитися приблизно на 20%. Через це агентство Fitch оголосило найнижчий рейтинг "Нафтогазу" – CCC. Ситуація в "Нафтогазі" постійно погіршується. За жовтень ц.р. розрахунки з "Газпромом" були проведені за рахунок кредиту російського "Газпромбанку" в сумі 550 млн дол.
  • Єдиним джерелом компенсації збитків "Нафтогазу" залишаються дотації держбюджету. На 2011 р. держбюджет передбачав надання "Нафтогазу" 3,6 млрд грн компенсації між цінами закупівлі імпортованого газу та його реалізації підприємствам теплоенергетики. Фактично, за підсумками 2011р., бюджетні дотації "Нафтогазу", з урахуванням випуску ОВДП, призначених для збільшення статутного фонду компанії, перевищать 20 млрд грн.
  • Залучення кредиту "Газпромбанку" на суму 550 млн дол. для оплати жовтневих поставок газу свідчить про те, що бюджетні дотації вже не дозволяють в повній мірі покривати "фінансові діри" "Нафтогазу". У жовтні "Нафтогаз" зібрав з ринку не більше 2 млрд грн, що становить чверть платежу за отриманий газ. В останні місяці влада неодноразово підвищувала статутний капітал "Нафтогазу", у т.ч. в жовтні на 3,5 млрд грн - до 45,8 млрд грн. Уряд розраховує на перегляд газових контрактів, що дозволило б заощадити 6 млрд дол. на рік. Однак це питання поки що залишається в підвішеному стані.
  • Сьогодні ціни на газ на спотовому ринку знову перевищують 400 дол. за 1 тис. куб. м, і стали майже такими ж високими, як і в довгострокових договорах "Газпрому" з використанням прив'язки до ціни на нафту. Звідси очевидно, що дешевого газу в Росії вже немає і невідомо чи буде.
  • Виняток хіба що – Білорусь. Російський газ для Білорусі з 2012 р. стане в два рази дешевшим – по 165 дол. за 1 тис. куб. м. Це стало можливим за рахунок продажу решти 50% акцій "Белтрансгазу" і повного переходу зазначеної компанії і білоруської ГТС у власність Росії – "Газпрому". "Газпром" також домовився з Білоруссю про фіксовану мінімальну прибутковість компанії - 16 дол. з 1 тис. куб. м проданого російського газу та ставку податку на прибуток на рівні 18% проти стандартної в 24%.

Висновки. Ситуація з газом в Україні багато в чому нагадує ситуацію в Білорусі з різницею хіба що в 3-5 років. Кілька років тому Білорусь, щоб домогтись скидки з ціни на газ, змушена була продати "Газпрому" 50% акцій "Белтрансгазу". Подібна ситуація в Україні змусила її піти в 2010 р. на принизливі Харківські домовленості з Росією. В 2011 р. різке погіршення фінансової ситуації, а також значний дефіцит платіжного балансу Білорусі змусив її вступити в Митний союз та в ЄврАзЕс і продати решту акцій "Белтрансгазу". Такий крок був зумовлений необхідністю погашення боргів за газ, спожитий в 2011 р. (близько 0,5 млрд дол.), та зниження цін на газ на 2012 р. і наступні роки до платоспроможного для Білорусі рівня. Аналогічно, Україна теж домагається сьогодні від Росії істотного зниження цін на газ (до 230 дол.). Але чим буде платити Україна за таку уступку: продажем ГТС, Укрзалізниці, Одеського припортового заводу чи здачею в довічну оренду Севастопольської бази ЧФ? Що стосується ГТС, то слід врахувати дві обставини: 1) приватизація чи продаж ГТС заборонено законом; 2) певні обмеження щодо передачі ГТС під контроль "Газпрому зумовлені ще й тим, що Україна підписала Європейську енергетичну хартію, а Росія – ні. Однак, Москву, очевидно, насамперед і найбільше цікавить українська ГТС. Тоді Росія матиме три газотранспортні виходи безпосередньо до Євросоюзу - Північний (балтійський), білоруський і український. А Південний – залишиться в резерві. Якщо так буде, то чим Україна не Білорусь?

Рис. 1. Ціна російського газу, дол./тис. куб. м

Реформи: крок вперед, крок назад?

Останні дослідження Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації (МФК) Doing Business-2012 засвідчили, що замість прогнозованого владою підвищення на 20 місць Україна, навпаки, опустилася на три позиції в цьому рейтингу. За два роки падіння склало 10 позицій. Сьогодні у цьому рейтингу Україна посідає 152-е місце з 183 можливих. Поряд із Україною – Гамбія, Ліберія, Буркіна-Фасо, Болівія, Сенегал та Екваторіальна Гвінея. І проблема, на думку упорядників рейтингу, не у відсутності реформ, а в тому, що в Україні явно не вистачає політичної волі для їх проведення швидко і до кінця.

  • За даними згаданого рейтингу, в десятку держав, які проводили найстрімкіші реформи, входять Молдова, Македонія, Латвія і Вірменія, в тридцятку - Росія і Білорусь. Країни Східної Європи і Центральної Азії загалом реформуються швидкими темпами, і їх середнє місце в рейтингу – 77-е. На тлі цих держав темпи українських реформ видаються черепашачими.
  • За дослідженням Doing Business, 85% реформ відбувається в перші 15 місяців діяльності нової влади. Потім реформи зволікаються і затягуються з політичних, соціальних та інших причин. Реформи, особливо найбільш радикальні і довгострокові, зводяться нанівець. Нинішня влада в Україні вже 20 місяців, чи не чекає те ж саме на Україну?
  • З пострадянських країн найбільш динамічним реформатором виявилася Білорусь. Реформи тут, здійснені ще до початку фінансового колапсу, дозволили злетіти за рік на 22 позиції - з 91-го на 69-е місце, насамперед завдяки скасуванню податку з продажів і обороту, впровадження електронної системи звітності, а також спрощення процедур реєстрації власності.
  • Позиції Молдови всього за рік покращилися на 18 пунктів - вона піднялася з 99-го на 81-е місце, насамперед завдяки введенню системи "єдиного вікна" при відкритті бізнесу, створенню бюро кредитних історій, впровадженню інституту приватних судових приставів, що дозволило ефективніше виконувати рішення судів і підвищити гарантії виконання договорів.
  • Казахстан теж піднявся в рейтингу на 11 позицій (з 58-го на 47-е місце) за рахунок посилення захисту прав інвесторів і електронізації системи податкової звітності. Латвія піднялась на 10 позицій (з 31-го на 21-е місце), за рахунок значного спрощення доступу бізнесу до електричних мереж, реєстрації прав власності і бази податкових обтяжень майна .
  • Інтенсивніше від України проводили реформи всі країни СНД, крім Киргизії, чиї позиції за рік також погіршилися на два пункти. Однак Киргизія раніше зробила ривок у реформах і зараз посідає 70-е місце у рейтингу. Поліпшила свої показники і Росія, піднявшись з 124-го на 120-е місце завдяки спрощенню процедур ведення бізнесу, здешевленню підключення до електромережі, а також зниженню мит, скасуванню кадастрових виписок при реєстрації майна, модернізації системи господарського судочинства.

Висновок. Низькі результати реформ в Україні підтверджують і самі підприємці, особливо інвестори. За даними Європейської бізнес-асоціації, індекс інвестиційної привабливості України восени впав до показників кризового 2009 р. Лише 6% респондентів заявили, що працювати у країні стало легше. Зате 75% опитаних не змогли назвати жодного рішення влади, яке б сприяло поліпшенню інвестиційного клімату.

Рис. 1. Рейтинг легкості ведення бізнесу в країнах СНД, місце

Рис. 2. Витрати на відкриття бізнесу, тис. євро

Рис. 3. Витрати на ведення бізнесу в Україні

Вступ Росії в СОТ: вигоди для України?

Нещодавно СОТ оприлюднила умови, на яких Росія може стати членом цієї організації. Стало очевидно, що найбільших втрат понесуть сільгоспвиробники Росії, яких очікує найбільше зниження підтримки через значну лібералізацію імпорту.

  • Росія взяла на себе зобов'язання за кілька років вдвічі знизити загальний розмір субсидій сільгоспвиробникам, зокрема, з 9 млрд дол. у 2012 р. до 4,4 млрд дол. - у 2018 р. Водночас Росія має істотно скоротити цільову підтримку виробництва окремих видів сільгосппродукції, на що має направлятися не більше 30% всієї суми субсидій. Крім того, Росія має скасувати стимулювання експорту сільгосппродукції та відшкодування ПДВ з експорту.
  • Водночас Росія погодилась на лібералізацію імпорту та зниження мит по 700 товарних позиціях. Зокрема, цукру з 243 дол./т до 223 дол./т; молокопродуктів - з 19,8% до 14,9%, злаків - з 15,1% до 10%, насіння соняшнику, олії та жирів - з 9% до 7,1%. Середня ставка ввізного мита на сільськогосподарську продукцію має знизитись з 13,2 до 10,8%, а на промтовари - з 9,5 до 7,3%.
  • Вартість державної підтримки сільського господарства в Україні становить близько 4% від вартості валової продукції. В ЄС цей показник - 12%, в США - більше 7%. В розрахунку на гектар ці показники ще більш вражаючі. Рівень "підтримки на гектар" в Україні в 20 разів нижчий, ніж у розвинених країнах. Отже, українські аграрії навчились працювати з найнижчим рівнем підтримки. Це - важливий фактор конкурентоспроможності.
  • Водночас Україна має шанси на перегляд у бік підвищення (поліпшення) умов свого членства в СОТ. На сьогодні є більше 30 товарних груп, по яких Україна може вжити захисних заходів, але фактично використала лише два такі заходи. Це теж важливий резерв підвищення конкурентоспроможності сільгоспвиробництва України в системі СОТ.
  • Ще одна конкурентна позиція для АПК України – поглиблення переробки продукції. Український експорт залишається переважно сировинним (зерно, насіння соняшника), яким і був до вступу в СОТ.

Висновок. На сьогодні умови членства України в СОТ вважаються одними з найгірших серед усіх країн-учасниць. Після вступу в СОТ Росії на зазначених вище умовах, найгіршу позицію може зайняти Росія. Водночас Україна має нереалізовані резерви для поліпшення своїх умов участі в СОТ і заміщення певних позицій Росії на світовому ринку. Тому за умов послаблення позицій Росії в системі СОТ і покращення позицій України, остання може виграти від вступу Росії в СОТ.

Рис. 1. Динаміка експорту сільськогосподарської продукції, млрд дол.

ІІІ. СВІТОВІ ПРОЦЕСИ

Росія: ризики кризи?

Нова хвиля глобальної економічної кризи вже отримала назву "боргової". Вона паралізує ринок запозичень і закриє його передусім для країн, що розвиваються. Це змушує економічно сильні країни переходити на режим жорсткого контролю своїх витрат. Розвинені країни (G-20), як відомо з резолюції саміту в Торонто у червні 2010 р., зобов'язались до 2013 р. вдвічі скоротити дефіцит бюджетів, а до 2016 р. - стабілізувати відношення державного боргу до ВВП на рівні 3%. Росія теж підписала цей меморандум, однак вважає, що в неї дещо специфічна ситуація. Пройшов рік і стало очевидно, що російська ситуація дійсно специфічна, але в який бік - кращий чи гірший?

  • Нині у світі практично історичний максимум цін на нафту, що, здавалося б, повинно лише радувати Росію. Проте є чимало обставин, які змушують стримувати оптимізм:

висока циклічність динаміки цін на нафту: ще 10 років тому середньорічна ціна на нафту складала 60 дол. - майже половина від нинішньої;

нафтогазові надприбутки витрачаються неефективно - без створення "подушки безпеки" на випадок різкої кон'юнктури цін;

істотно зросла роль ціни на нафту у збалансуванні бюджету: якщо в 2008 р. бюджет був збалансованим при ціні 57,5 дол./барель, то в 2011 р. при ціні - 109 дол., в 2012 р. при ціні - 117,2 дол./барель.

  • У 2008 р. передбачалось, що навіть при зниженні ціни на нафту з 60 до 30 дол. дефіцит бюджету не перевищить 3% ВВП. На 2012 р. навіть при ціні в 100 дол. дефіцит бюджету очікується в 1,5% ВВП, а при падінні ціни до 60 дол. дефіцит буде 5,5%. Тому жорстка економія державних витрат є неминучою для Росії.
  • Альтернативою урізуванню витрат може бути підвищення податків та/або запуск друкарського верстата. Але це означає істотне погіршення інвестиційного середовища в Росії, яке і без того не є привабливим.
  • Однак замість економії бюджетних коштів в Росії триває зростання їх витрат. За роки кризи пенсії в Росії підвищені на 45%, передбачена їх індексація на рівень інфляції. У 2012 р. дефіцит Пенсійного фонду перевищить 1 трлн руб .- чверть всіх виплат.
  • Значно зростають військові витрати бюджету Росії, і на найближчі 10 років вони прогнозується на рівні 20 трлн руб. В порівнянних цінах – це в 2,3 раза більше, ніж за попередні 10 років. Дуже сумнівною є здатність оборонної промисловості ефективно використати такі кошти.
  • Росія ставить завдання забезпечити бездефіцитність федерального бюджету при ціні нафти 90 дол. за барель в 2015 р. Але на той час така ціна може бути рівнозначна 50 дол. в 2011 р., що мало реально. Сьогодні вже очевидно, що домогтися збалансованості бюджету до 2015 р. непросто навіть при 100 дол. за барель.
  • В Росії досі немає правил витрачання нафтогазових доходів, що дуже негативно впливає на інфляцію, валютний курс, формування резервів уряду, що важливо для інвесторів.
  • Підвищення у два рази грошового забезпечення військових за 10 років - на 12 трлн руб. теж унеможливлює збалансування бюджету.
  • В Росії під час кризи стратегія витрат на соціальне та пенсійне забезпечення отримала пріоритет над вкладенням коштів у програми розвитку, що й призвело до дефіциту Пенсійного фонду.

Висновок. Зараз Росія стоїть перед необхідністю створення нової моделі зростання економіки - не на базі зростання попиту, підігрітого вливаннями "нафтових" ресурсів, а на основі зростання приватних інвестицій, підкріпленого стабільною фінансовою системою з низькою інфляцією і низькою ставкою кредитування, поряд з іншими інституційними перетвореннями.

Рис. 1. Макроекономічні показники Росії, % до ВВП

Рис. 2. Динаміка прямих іноземних інвестицій Росії, млрд дол.

Криза в єврозоні: Франція – не Італія?

Кризова ситуація в єврозоні, за оцінками Нуріеля Рубіні, залишається важкою. На 2012 р. ріст економіки замість 2% скориговано на 0,2%. В Італії, на думку Рубіні, може не бути вибору, окрім виходу з зони євро з поверненням національної валюти - ліри, навіть якщо це розвалить валютний союз. В Італії прибутковість по держоблігаціях уже зросла до критичних меж (7-8%), що загрожує втратою можливості ринкових запозичень. Гостро стоїть проблема реструктуризації держборгу (1,9 трлн дол.). Економіка країни занадто велика, щоб дати їй впасти, або врятувати.

  • Реструктуризація боргу може допомогти країні послабити боргове навантаження Італії, але не вирішить проблеми її економіки – великого дефіциту платіжного балансу, неконкурентоспроможності економіки, уповільнення економічної динаміки. Італія, на відміну від Греції, кредитоспроможна, але теж не має довіри інвесторів, внаслідок чого фондовий ринок нерухомий.
  • Основним способом стабілізації ситуації в Італії залишається жорстка, але впорядкована реструктуризація боргу. Але для стабілізації боргу на сьогоднішньому рівні в 120% ВВП необхідний щорічний реальний приріст ВВП в 5%. Тим часом, економіка Італії йде у вільне падіння.
  • Не набагато краща боргова ситуація і в Франції. У 2010 р. дефіцит французького бюджету склав 7% ВВП при нормі 3%. При цьому Франції доводиться виділяти гроші на допомогу Греції і погодитися на часткове списання боргів на шкоду національним банкам, які є великими власниками грецьких облігацій.
  • Співвідношення держборгу Франції до ВВП не перевищує 85% і поки що значно нижче, ніж в Італії. Однак у жовтні міжнародні рейтингові агентства Standard & Poor's і Moody's попередили, що якщо міжнародна економічна ситуація буде погіршуватися, то Франція може позбутися найвищого кредитного рейтингу "ААА".
  • У Франції є тільки один спосіб не допустити боргової кризи - зменшення витрат та збалансування між доходами та витратами. В середині 2011 р. французький бюджет вже урізали на 12 млрд євро. Але цього виявилося недостатньо. Надії, що темпи зростання економіки складуть 2%, і бюджетний дефіцит скоротиться до 5% ВВП не виправдались. Економічне зростання у Франції уже знизилося до нуля.
  • За допомогою нових заходів економії уряд Франції планує знизити до 2013 р. бюджетний дефіцит до рівня не вище 3% ВВП. До 2016 р. влада має намір вийти на бездефіцитний бюджет. Сумарна економія бюджетних коштів протягом чотирьох наступних років складе, за розрахунками уряду, 115 млрд євро.
  • Найбільш радикальним заходом економії стане підняття ПДВ з 5,5% до 7% на всі товари і послуги, крім предметів першої необхідності, електроенергії та обслуговування інвалідів. Це принесе бюджету близько 1,8 млрд євро. Також планується тимчасово збільшити на 5% корпоративний податок для великих компаній, щорічний дохід яких перевищує 250 млн євро. Це дасть бюджету 1,1 млрд євро.
  • Заходи жорсткої економії, безперечно, скоротять дефіцит бюджету, але призведуть до втрати економічного зростання. За останні місяці уряду двічі довелося знижувати прогноз по ВВП. У жовтні влада повідомила, що в найближчі роки зростання економіки Франції буде складати лише 1% .

Висновок. У 2008 р. кризові ризики для Італії оцінювались не високо. На початку кризи більш всього говорили про кризову ситуації в Ірландії, Ісландії, Греції, Португалії. В Італії ще був певний запас міцності для промислового протекціонізму. Однак сьогодні Італія опинилась, по суті, в ситуації Греції 2008 р. Аналогічне порівняння "Італія – Греція" можна провести і для "Італія – Франція". Сьогодні ситуація в Франції нагадує стан економіки в Італії в 2008 р. Які перспективи очікують Францію, якщо криза затягнеться, покаже час.

Рис. 1. Макроекономічні показники Італії, % до ВВП

Рис. 2. Макроекономічні показники Франції, % до ВВП

Після боргової – продовольча криза?

Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), проаналізувавши безліч факторів, дійшла висновку, що світу все більше загрожує продовольча криза, яка може прийти вслід за борговою.

  • ФАО констатувала, що в 2011 р. інтегральний індекс цін по 55 видах продовольчих товарів зріс до історичного максимуму, у т.ч. в США.
  • Для американців, які на харчування витрачають менше 10% домашнього бюджету, зростання цін не є великою проблемою. Але для найбідніших 2 мільярдів людей планети, які на харчування витрачають від 50 до 70% своїх доходів, таке зростання цін поставить їх на межу голодування.
  • Історично ріст цін на продукти харчування був зумовлений примхами погоди: посухою, повенями. Але в останні роки ріст цін на продукти харчування все більше пов'язаний з низкою інших проблем:

швидке зростання населення планети, яке з 1970 р. майже подвоїлося;

скорочення посівних площ внаслідок деградації сільгоспугідь. За останні 16 років лише в Росії посівні площі скоротилися на 40 млн га;

вичерпання технологічних можливостей підвищення врожайності культур. З 1950 р. світова урожайність зерна зросла втричі. В останні роки зростання практично припинилось. В Японії вже 16 років врожайність рису не зростає. У Великобританії, Франції, Німеччині та інших західноєвропейських країнах зупинилось зростання врожайності пшениці;

збільшення споживання м'яса, молока і яєць населенням із середнім достатком, чисельність якого сягає 3 млрд чоловік, найбільше яких в Китаї;

зростання дефіциту води для поливу через зниження їх запасів у надрах землі. Цю проблему вже гостро відчувають 18 країн світу, які ведуть поливне сільське господарство. Загалом більше половини населення Землі живе в країнах, де рівень ґрунтових вод знижується. Це насамперед стосується Китаю, Індії, країн Арабського Сходу;

зростання цін на вуглеводні та зниження їх запасів. Внаслідок чого все більше продовольчих ресурсів йде на виробництво біопалива. У 2010 р. в США третину урожаю зерна використано на біоетанол. Ціни на хліб тепер прив'язані до вартості нафти. Чим дорожче нафта, тим вигідніше пускати зерно на виробництво біоетанолу, і тим менше його піде на харчування населення.

Висновки.

  • На основі доповіді ФАО американські футурологи попереджають, що каталізатором нових воєн на планеті можуть бути зовсім не енергетичні, а продовольчі ресурси. Набагато раніше і набагато гостріше людство відчує не паливний, а харчовий голод. Брак їжі може змусити деякі держави взятися за зброю. Головним трофеєм можуть стати нові орні землі.
  • Найбільш агресивними можуть бути найбідніші країни, населення яких росте швидше, ніж врожайність власних полів. Найбільш ймовірною вважається зростання експансії з Африки до Європи, з Китаю та Індії до Росії, України, Казахстану, з країн Центральної Америки, Китаю, Японії та Індії до США і Канади.

Рис. 1. Динаміка світових цін на пшеницю в серпні, дол/т

Рис. 2. Динаміка світового виробництва та запасів пшениці, млн т

Повернутися назад до розділу