відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
14.10.2011

Випуск №170. Політика. Макроекономіка. Світові процеси.

Завантажити випуск

І. ПОЛІТИКА

Україна: тестування «справою Тимошенко».

Україна: хто стане головою Верховного Суду?.

Польща: Дональд Туск залишається?.

ІІ. МАКРОЕКОНОМІКА

Економіка України: інноватизація чи олігархізація?.

Україна і ЄС: перепони і перестороги.

Україна: в контексті світових проблем середнього класу.

ІІІ. СВІТОВІ ПРОЦЕСИ

Криза дійшла до ... МВФ?.

Китай: балансування між зростанням і рецесією?.

Індія: ризики рецесії 

І. ПОЛІТИКА

Україна: тестування «справою Тимошенко»

 11 жовтня було винесено вирок у справі Ю.Тимошенко: колишнього прем’єр-міністра засуджено на 7 років з позбавленням права обіймати посади у владі на 3 роки. Крім того, суд задовольнив цивільний позов НАК «Нафтогаз України» про стягнення з Ю.Тимошенко 1 млрд 516 млн грн для покриття збитків, завданих компанії внаслідок підписання українсько-російських газових контрактів у 2009 році.

Таке судове рішення викликало серйозну міжнародну реакцію. Свою стурбованість вироком Ю.Тимошенко висловили зовнішньополітичні відомства багатьох європейських країн, зокрема, Чехії, Польщі, Швеції, Німеччини, Великобританії, Франції. Із заявами, у яких висловлюється жаль з приводу рішення українського суду та сподівання на його перегляд, виступили представники ЄС, зокрема президент Європарламенту Єжи Бузек та верховний представник ЄС із зовнішньої політики Кетрін Ештон.

Для довідки: У заяві Кетрін Ештон, текст якої, за деякою інформацією, був узгоджений з усіма 27 державами ЄС, зазначено: те, як українська влада забезпечить прозорий процес по апеляціях по справі Ю.Тимошенко та інших справах щодо членів колишнього уряду, може мати негативні наслідки для відносин між ЄС та Україною, в тому числі для укладення Угоди про асоціацію.

Не залишилася осторонь «справи Тимошенко» і Росія. Зокрема, у заяві російського МЗС відзначено «очевидний антиросійський підтекст» цієї справи та наголошується, що при винесенні вироку судом проігноровано те, що газові домовленості були оформлені відповідно до законодавств Росії та України і норм міжнародного права.

Більш серйозною є реакція США. Із заявою щодо справи Тимошенко виступив Білий дім, який прямо зазначив: «Сполучені Штати закликають звільнити пані Тимошенко та інших політичних лідерів і колишніх урядовців, і вважають, що вони повинні мати необмежену можливість повною мірою брати участь у політичному житті, у тому числі у парламентських виборах наступного року».

МЗС України змушене було відреагувати, заявивши, що оголошений Ю.Тимошенко вирок – це справа суду, на який виконавча влада не може впливати, а у засудженої є можливість оскаржити його. У заяві також зазначено, що український парламент може внести зміни до Кримінального кодексу з метою декриміналізації порушень, за вчинення яких була засуджена Ю.Тимошенко. При цьому МЗС України висловлює готовність до продовження діалогу із зовнішньополітичними партнерами та сподівається на успішне завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію.

Свою позицію оприлюднив і Президент України В.Янукович. Він зазначив, що рішення суду стосовно Ю.Тимошенко приймалося у межах чинного Кримінально-процесуального кодексу (КПК), однак воно не є остаточним. За словами президента, у цій справі велике значення матиме рішення апеляційного суду, а також те, у рамках якого законодавства він прийматиме це рішення. В.Янукович висловив переконання, що новий проект КПК буде розглянутий і ухвалений у Верховній Раді України. Він також визнав, що справа Тимошенко – «прикрий випадок, який сьогодні перешкоджає питанню європейської інтеграції України», а також наголосив, що українська сторона розуміє занепокоєння в Європейському Союзі.

Висновки і коментарі.

  • Оголошений 11 жовтня обвинувальний вирок Ю.Тимошенко був прогнозованим, оскільки до часу його винесення не був реалізований варіант декриміналізації статті 365 Кримінального кодексу України, за якою засуджена екс-прем’єр-міністр.

Для довідки: Верховна Рада 5 жовтня провалила відповідні законопроекти, внесені представниками опозиції. Натомість був прийнятий у першому читанні внесений Президентом України законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності)», який не містить положень про декриміналізацію статті 365 КК.

  • Такий розвиток ситуації свідчить, що позиція нинішньої української влади стосовно нейтралізації Ю.Тимошенко від участі у політичному житті залишається незмінною. При цьому Київ не піддався зовнішньому тиску, насамперед з боку Євросоюзу, спрямованому на звільнення Тимошенко та забезпечення її участі у майбутніх парламентських виборах. Адже виправдальний вирок однозначно підняв би рейтинг Ю.Тимошенко та завдав би потужного удару по престижу та авторитету влади всередині країни. А поки що владна команда демонструє рішучі дії на тлі повної безпорадності у таборі опозиції.
  • Крім того, схоже, українська влада продовжує сподіватися, що вирок Ю.Тимошенко може бути використаний як одна з підстав для перегляду газових домовленостей з Росією. Звідси – відповідна реакція російської сторони на судове рішення, яка, до речі, засвідчила, що вирок Тимошенко не вплине на позицію Росії під час переговорів про перегляд газових контрактів.
  • Водночас Москва навряд чи захоче загострювати свої стосунки з Києвом через Тимошенко. Адже для Росії, зважаючи на реакцію Заходу на судове рішення, вигідне можливе гальмування стосунків України з ЄС, бо це збільшує шанси на залучення Києва до інтеграційних процесів, ініційованих російським керівництвом. Можливо, ця тема може бути порушена уже на зустрічі В.Януковича з Д.Медведєвим в рамках українсько-російського економічного форуму, що має відбутися наступного тижня.
  • Між тим влада України не готова відверто ігнорувати позицію Заходу. Про це свідчать заява МЗС України та позиція, висловлена В.Януковичем, де йдеться про те, що судове рішення щодо Ю.Тимошенко не є остаточним, а також про можливість внесення найближчим часом змін до Кримінального кодексу .
  • Таким чином, офіційний Київ не виключає варіанти «м'якого» виходу з ситуації, що склалася довкола справи Тимошенко. Зокрема, досить високою є імовірність декриміналізації статті, за якою вона засуджена. Це реальний шлях уникнути ув'язнення колишнього прем'єр-міністра.

Для довідки: Декриміналізація інкримінованої Ю.Тимошенко статті може бути здійснена парламентом вже наступного пленарного тижня шляхом внесення відповідних доповнень до прийнятого у першому читанні президентського законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності)». Після прийняття такого доповненого законопроекту в цілому як закону Ю.Тимошенко апеляційним судом може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною законодавства.

  • Проте не виключено, що навіть у разі реалізації такого сценарію влада спробує залишити Ю.Тимошенко у підвішеному стані. Для цього парламентська більшість може піти на декриміналізацію статті 365 за умови, що замість кримінального покарання буде передбачено відшкодування збитків, завданих державі. Це означатиме, що Тимошенко у разі звільнення її від кримінальної відповідальності повинна буде відшкодувати державі (в особі «Нафтогазу України») понад 1,5 млрд грн. Нині складно прогнозувати механізм стягнення такої суми збитків. Однак, можливо, така невизначеність якраз і влаштує владу, щоб тримати Тимошенко на гачку. На це, очевидно, спрямована і чергова справа проти неї, яку порушила СБУ.
  • Таким чином, справа Ю.Тимошенко може бути ще розтягнута на невизначений час з урахуванням прогнозованого оскарження вироку в одній, а то й декількох інстанціях.
  • На сьогодні найгострішим залишається питання – чи вплине справа Тимошенко на євроінтеграційні плани України? Незважаючи на різку реакцію Заходу на вирок екс-прем’єр-міністру, поки що немає підстав вважати, що Євросоюз припинить переговорний процес з Україною про підготовку Угоди про асоціацію. Скоріш за все, у Брюсселі налаштовані на продовження переговорного процесу з розрахунком на те, що Київ все-таки знайде прийнятні шляхи розв’язання проблеми Тимошенко.
  • У цьому зв’язку для української влади важливо не загратися в торги цією справою, а визначитися, що є важливішим – не допустити Ю.Тимошенко до виборів чи набути асоційованого членства в ЕС. Можливо, на остаточне рішення Києва вплинуть результати (чи їх відсутність) запланованого на 20 жовтня візиту В.Януковича до Брюсселя, де мають бути обговорені ключові питання Угоди про асоціацію.


Україна: хто стане головою Верховного Суду?

30 вересня мало відбутися засідання пленуму Верховного Суду України (ВСУ) для переобрання його голови, оскільки 29 вересня закінчилися п'ятирічні повноваження нинішнього голови ВСУ В.Онопенка. Однак 26 вересня Окружний адміністративний суд м. Києва своїм рішенням заборонив проводити пленум ВСУ на підставі позову судді ВСУ М.Пінчука.

Для довідки: М.Пінчук, який у даний час відряджений з ВСУ до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), просив суд визнати протиправною бездіяльність пленуму ВСУ, який не повідомив його про намічене на 30 вересня засідання. Крім того, Пінчук вимагав визнати протиправним рішення пленуму ВСУ від 11 березня про недопущення його до участі в голосуванні за відставку В.Онопенка. Як відомо, 11 березня відбувся пленум ВСУ, на якому розглядалася ініціатива 19 суддів ВСУ про висловлення недовіри голові ВСУ В.Онопенку. В результаті таємного голосування 46-ти суддів ВСУ, присутніх на пленумі, за недовіру нинішньому голові ВСУ висловилися лише 17 суддів. Таким чином, спроба змістити В.Онопенка провалилася, і він залишився на своєму посту.

З урахуванням зазначеного рішення суду, 29 вересня відбулися збори суддів ВСУ, на яких було прийнято рішення рекомендувати В.Онопенку відкликати подання про скликання пленуму ВСУ на 30 вересня. Крім того, збори вирішили дозволити судді М.Пінчуку, а також судді І.Самсіну (який також відряджений до ВККС) брати участь у засіданнях пленуму ВСУ.

Висновки і коментарі.

  • За рішенням адміністративного суду про заборону проводити 30 вересня пленум ВСУ явно проглядається бажання окремих представників влади не допустити переобрання на посаду голови ВСУ В.Онопенка. Владна команда намагається виграти час, щоб забезпечити перемогу на виборах голови ВСУ своєму кандидату.
  • Серед претендентів на пост голови ВСУ, крім В.Онопенка, сьогодні називають колишніх голів палат ВСУ В.Кривенка та М.Короткевича, а також суддю ВСУ, голову КККС І.Самсіна.

Для довідки: Останній, як і вищезгаданий М.Пінчук, раніше теж був усунений від участі в засіданнях пленуму ВСУ, оскільки він відряджений для роботи в ВККС. З урахуванням цього І.Самсін звернувся до Конституційного суду України (КСУ) з проханням роз'яснити, чи може він брати участь у роботі пленуму ВСУ? За деякими даними, відповідний вердикт КСУ може бути винесений у другій половині жовтня. Однак, як зазначалося вище, збори суддів ВСУ від 29 вересня, не чекаючи рішення КСУ, вже прийняли рішення дозволити Пінчуку та Самсіну брати участь у засіданні пленуму ВСУ.

  • Раніше серед претендентів на посаду голови ВСУ називалися також народний депутат С.Ківалов, а також заступник глави Адміністрації Президента А.Портнов. Теоретично існує можливість провести когось із них на посаду судді КСУ, де нині є одна вакансія по квоті Верховної Ради, після чого новопризначений суддя КСУ рішенням парламенту може бути переведений на посаду судді ВСУ і претендувати на пост голови ВСУ. Нині Портнова серед кандидатур на місце голови ВСУ вже не називають, а Ківалов сам публічно заявив, що не має наміру брати участь у виборах голови ВСУ.
  • Очевидно, сьогодні проведення на посаду голови ВСУ С.Ківалова та А.Портнова дійсно не розглядається. По-перше, влада, очевидно, не бажає використанням складної «багатоходівки» для проштовхування своїх людей на керівництво ВСУ провокувати ще одну критичну реакцію Європи, яка і так досить різко відреагувала на урізання повноважень ВСУ. По-друге, В.Янукович, схоже, має намір підтримувати певний баланс у судовій системі, не дозволяючи монополізувати її тандему «Ківалов - Портнов». Нарешті, по-третє, немає жодних гарантій, що навіть у разі забезпечення участі когось із тандему у виборах голови ВСУ можна буде отримати позитивний результат при таємному голосуванні. Не секрет, що більшість суддів ВСУ негативно ставляться до С.Ківалова та А.Портнова – ідеологів судової реформи, в результаті якої статус та повноваження ВСУ були повністю нівельовані.
  • Відтак на сьогодні головним претендентом на пост голови ВСУ від влади експерти називають І.Самсіна, якого пов'язують тісні стосунки з А.Портновим. У той же час поки що немає впевненості в тому, що він зможе перемогти В.Онопенка, заручившись підтримкою більшості нинішніх 48 суддів ВСУ. Тож не виключено, що у владній команді допускають досягнення «мирової» і з В.Онопенком. Тим більше, що він сам уже давно намагається налагодити стосунки з владою, демонстративно дистанціюючись від Ю.Тимошенко та її політичної сили.
  • Тим часом, Верховна Рада зробила перший крок на шляху повернення ВСУ цілого ряду повноважень, які були урізані під час судової реформи. Так, 6 жовтня парламентом був прийнятий у першому читанні законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» (реєстр. № 9151), внесений депутатом з фракції Партії регіонів І.Бережною.

Для довідки: Законопроект передбачає:

- збільшення кількості посад суддів ВСУ з 20-ти до 48-ми, тобто до кількості суддів, які у даний час займають ці посади;

- відновлення судових палат ВСУ;

- введення посади першого заступника голови ВСУ, а також збільшення з одного до чотирьох кількості заступників голови ВСУ, які одночасно будуть займати посади секретарів палат, та запровадження посад заступників секретарів палат.

Проектом також передбачено відновити повноваження Верховного Суду України за результатами перегляду справ приймати нове рішення, а також встановити обов’язок судді використовувати при розгляді справ висновки ВСУ про застосування норм матеріального права.

  • Не виключено, що цей законопроект може бути використаний у якості додаткового тиску на суддів ВСУ перед обранням голови ВСУ. Зокрема, суддям може бути поставлена ​​умова: остаточне прийняття законопроекту, який повертає повноваження ВСУ, залежатиме від підтримки відповідної кандидатури на пост голови ВСУ. До того ж деяким суддям можуть бути обіцяні відновлювані у ВСУ посади. Чи так це насправді, покаже вже найближчий час. За деякими даними, засідання пленуму ВСУ для обрання голови ВСУ може бути проведено до кінця жовтня ц.р.

Польща: Дональд Туск залишається?

9 жовтня у Польщі відбулися парламентські вибори. Правляча партія прем'єр-міністра Дональда Туска «Громадянська платформа» посіла перше місце, набравши 39,18% голосів виборців. Опозиційна партія «Право і справедливість» Ярослава Качиньського на другому місці (29,98%), а на третьому – нова партія «Рух Палікота» (10,02%). Крім них до Сейму також пройшли Польська народна партія (8,36%) та Союз лівих демократичних сил (8,24%).

Партія «Громадянська платформа» та Польська народна партія вже заявили про намір створити коаліцію. У разі реалізації таких намірів нинішній прем’єр-міністр Дональд Туск залишиться на своїй посаді ще на чотири роки.

Для довідки: Уряд Польщі формує партія, яка здобула перемогу на парламентських виборах. За пропозицією такої партії глава держави призначає прем'єр-міністра, якого потім затверджує Сейм.

Висновки і коментарі.

  • В результаті парламентських виборів у польській політиці сталася безпрецедентна подія – прем'єр-міністр Дональд Туск залишиться на своїй посаді на другий термін. Раніше ще нікому з польських політиків не вдавалося зберігати прем'єрство після чергових виборів.
  • Дональд Туск побудував виборчу кампанію своєї партії, посилаючись на істотне економічне зростання, якого країна досягла останніми роками, а також обіцяючи продовжити зближення з Росією попри суперечки між двома країнами щодо протиракетної оборони та будівництва обхідних газопроводів.
  • Головна причина успіху «Громадянської платформи» дійсно криється у цілком пристойних економічних показниках. Навіть у розпал кризи в 2009 році ВВП Польщі продемонстрував хоча й помірне, однак зростання – 1,7%. У 2010 році ВВП збільшився до 3,8%, завдяки чому Польща вперше увійшла до шістки найбільших економік країн ЄС. Країна стала єдиним членом ЄС, якому вдалося уникнути рецесії, і, за прогнозами, економіка країни цього року зросте на 4%.
  • Основному конкурентові партії влади – політичній силі Я.Качиньського «Право і справедливість» не вдалося запропонувати переконливу альтернативу економічному курсу Д.Туска. Натомість Я.Качиньський вдавався до популістських заяв, намагався впливати не на логіку, а на емоції виборців, активно використовуючи антиросійську риторику та одночасно звинувачуючи Німеччину у намірі підпорядкувати собі Польщу. Слід зазначити, що подібна риторика вже використовувалась Я.Качиньським у ході президентських виборів 2010 року, на яких він програв представнику «Громадянської платформи» Броніславу Коморовському. Тож перемога правлячої партії на парламентських виборах – це ще й підтримка виборцями зовнішньополітичного курсу нинішньої влади Польщі.
  • Несподіванкою парламентських виборів стало те, що третє місце з великим відривом від двох основних партій посіла нова, створена за рік до виборів, політична сила «Рух Палікота». Її засновник – один з найбагатших депутатів Сейму Януш Палікот, який до 2006 року був алкогольним магнатом, а потім пішов у політику, виступаючи під антибюрократичними гаслами. У парламенті він представляє Люблінське воєводство – один з найбідніших східних регіонів країни.
  • Я.Палікот – відвертий популіст, який використовує скандальне шоу-політикування. Його екстравагантні виступи на підтримку сексуальних меншин та за легалізацію маріхуани навіть породили термін «палікотизація». Свого часу його риторика викликала роздратування серед колег по респектабельній «Громадянській платформі». Очоливши власний рух, Палікот зміг домогтися на виборах великого успіху, відібравши частину голосів не лише у «Громадянської платформи», а й у Союзу лівих демократичних сил і навіть у партії «Право і справедливість». «Рух Палікота» у новому парламенті буде мати 40 мандатів.
  • Дві інші політичні сили, що пройшли до Сейму – партнер «Громадянської платформи» по нинішній урядовій коаліції Польська народна партія (представляє інтереси сільських жителів) та Союз лівих демократичних сил (віддалений спадкоємець колишньої Польської об'єднаної робочої партії, що правила за часів соціалістичної Польщі). Слід зазначити, що для лівих результат виборів (усього 26 мандатів) – серйозна невдача у порівнянні з третім місцем їх молодого лідера Гжегожа Наперальського на минулорічних президентських виборах.
  • Тим часом у «Громадянської платформи» в новому сеймі буде 206 мандатів, а у Польської народної партії – 30. Цього достатньо для створення задекларованої цими двома політичними силами парламентської більшості (сейм нараховує 460 депутатів). Тим більше, що «Рух Палікота», скоріш за все, буде підтримувати принципові ініціативи влади. Фракції Я.Качиньського з 157 мандатами доведеться лише продовжувати критикувати діяльність уряду Д.Туска.
  • З огляду на економічну ситуацію в Європі та можливу другу хвилю фінансової кризи, найближчі роки будуть непростими і для Польщі. Однак її громадяни на парламентських виборах вже зробили важливу справу – не допустили до влади відвертих популістів, забезпечивши тим самим можливості для прагматичного, професійного вирішення економічних та соціальних проблем.
Можна також прогнозувати, що прагматичними на найближчі чотири роки будуть і зовнішньополітичні пріоритети Польщі. Це означає, що суттєво не зміниться характер українсько-польських стосунків. Варшава так само активно підтримуватиме євроінтеграційні плани Києва з одночасним покращенням стосунків з Москвою.
 

ІІ. МАКРОЕКОНОМІКА

Восени 2003 р. за безпосередньої участі та головної доповіді Президента України Л.Д.Кучми в Національному технічному університеті "КПІ" була проведена перша в Україні Міжнародна науково-практична конференція з питань інноваційного розвитку економіки, яка дала серйозні надії на перспективу. Однак реалізації важливих положень тієї конференції не судилось. У наступні роки в інноваційному розвитку України стався відкат. Якщо у 2000-2002 рр. частка підприємств України, які впроваджували інновації, складала 14,6%, то в 2005 р. – лише 8,2% (рис. 1). Які ж причини такого становища?

  • Насамперед держава дуже слабо підтримує інноваційну діяльність. У 2010 р. обсяги фінансування інноваційної діяльності скоротились до рівня 2006 р. (рис. 2). Витрати держбюджету на науку в Україні становлять не більше 0,4% ВВП проти 1,7% ВВП, передбачених законом. До того ж фінансування дуже розпорошене, і на одну наукову розробку припадає всього кілька сотень тисяч гривень. Фінансування одного науковця в Україні втричі менше, ніж у Росії, у 18 разів - ніж у Бразилії, у 34 - ніж у Південній Кореї, у 70 - ніж у США. В окремих країнах частка державного фінансування сягає 30-45%. В Україні – лише 1% (рис. 3).
  • Формально в Україні задекларована державна підтримка інноваційної діяльності: податкові векселі; звільнення від мита при ввезенні обладнання і матеріалів для створення інновацій; пільгове оподаткування інноваційного доходу тощо. Ще в 1999 р. був прийнятий закон про технопарки, яких на сьогодні нараховується 17. Однак за 12 років діяльності вони працевлаштували лише 3,5 тис. осіб, виконали лише 116 проектів і продали інноваційних розробок на суму в 12,3 млрд грн. У 2005 р. закон про технопарки був скасований, а вексельну форму розрахунків заблоковано.
  • Ключова проблема і держави, і бізнесу в тому, що між науковою розробкою та її впровадженням в життя існує ціла прірва. Очевидно, тому в Україні майже 80% інноваційних ідей відсівається .
  • Тим часом у розвинених країнах уже сформувалась своєрідна ринково-інвестиційна модель інноваційного провайдерства, яка включає три етапи. На першому етапі провідна роль належить так званим бізнес-ангелам, які здійснюють початкове фінансування інноваційних проектів. Наприклад, у США бізнес-ангели фінансують близько 80% проектів, в середньому - 1-2 млн дол., і роблять їх інформаційно доступними. На другому етапі бізнес-ангели продають проекти інноваційним інвесторам, які вкладають в них в середньому близько 20 млн дол. і роблять їх маркетинговими. На третьому етапі інноваційні інвестори продають ці проекти за 100-200 млн дол. стратегічним інвесторам, які забезпечують їх комерціалізацію і отримують реальний прибуток.
  • В Україні нічого подібного поки що немає. У нас приватний капітал поки що спрямований не на інноваційний розвиток бізнесу, а на зміцнення його монопольного становища. За даними Антимонопольного комітету України, за 2010 р. сегмент конкурентних ринків звузився на 6%, а сегмент ринків з ознаками домінування, навпаки, зріс - з 36% до 64%, а частка ринків, де процвітає олігополія (три домінуючі компанії), наближається до 80%.
  • Більше того, в Україні стали проявлятись специфічні (суб'єктивістські) тенденції монополізації ринків: 1) боротьба за першість не тільки у своїй галузі, але й в країні загалом, яка нерідко превалює над економічною доцільністю; 2) боротьба за накопичення активів, незважаючи на відсутність можливості їх ефективного використання, і тим більше модернізації. Тому зношеність основних фондів в Україні сягає 70%, а темпи модернізації не перевищують 3-5% на рік; 3) намагання отримати активи задарма з використанням провладних можливостей, чим здешевлюється бізнес і усуваються конкуренти. Особливо небезпечним є те, що провладні можливості та адмінресурс використовується не тільки для доступу до державних, але й приватних активів (перерозподіл, рейдерство, відсудження).

Висновок. Після завершення основних процесів приватизації (мала, середня і велика) в Україні намітились дуже негативні тенденції устремління "новоспеченого" великого національного бізнесу не до інноватизації, а до монополізації і олігархізації. "Ведмежу" послугу цьому створює переплетіння бізнесу, влади і політики. Тому вимога щодо відмежування влади від бізнесу і навпаки має глибоку філософію інноватизації великого бізнесу та економіки країни загалом. З іншого боку, пріоритетність інноваційного розвитку країни може бути забезпечена лише категоричною умовою відмежування бізнесу від влади, обмеження монополізації і олігархізації економіки.

Рис. 1. Частка підприємств України, які впроваджують інновації, %

Рис. 2. Обсяги фінансування інноваційної діяльності
в Україні, млрд. грн.

Рис. 3. Частка державного фінансування інновацій, %
 

Не перший рік в Україні тривають дискусії про членство України в асоціації та в зоні вільної торгівлі (ЗВТ) з ЄС. Але до цих пір всі "за" і "проти" не з'ясовані і не співставлені.

  • Поняття "асоційоване членство" в базових документах ЄС відсутнє. Є кілька варіантів угоди про асоціацію з ЄС: 1) з країнами Центральної та Східної Європи - потенційними членами Євросоюзу; 2) з балканськими країнами - потенційними кандидатами на членство; 3) з Туреччиною - з перспективою членства; 4) з іншими країнами без перспективи членства в ЄС (Марокко, Туніс, Алжир, Єгипет, Йорданія, Ізраїль, Ліван і навіть Чилі). Для України найбільш прийнятним є перші два варіанти угоди про співпрацю з ЄС.
  • Водночас для України дуже важливо зберегти державний захист інтересів національних виробників. Наприклад, 10 років тому Україна ввела мито на експорт насіння соняшнику (до 30%), що дало стимул для спрямування його на переробку на території України та завантаження потужностей оліє-жирової промисловості. Завдяки цьому країна вийшла в першу трійку країн світу з експорту соняшникової олії - продукції з високою доданою вартістю. Це приклад розумної протекціоністської політики.
  • Водночас є й негативний приклад загрозливої відкритості кордонів. У 2005-2008 рр., після істотного зниження ввізного мита на продукцію тваринництва, в Україну за рік ввозилось до півмільйона тонн м'яса, до того ж низької якості. Внаслідок цього впав попит на якісну вітчизняну продукцію тваринництва та посилилось скорочення поголів'я худоби.
  • За результатами 18-го раунду переговорів між Україною і ЄС про асоціацію і ЗВТ, ЄС погодився надати Україні значну квоту на безмитне ввезення аграрної продукції. Зокрема, Україна зможе безмитно експортувати в ЄС до 2 млн т зернових, 100 тис. т біоетанолу та 12,5 млн декалітрів спирту (половина виробництва), десятки тисяч тонн тваринницької продукції. Крім того, у разі підписання Угоди про ЗВТ між Україною та ЄС, Євросоюз готовий скасувати субсидії на сільгосппродукцію, що поставляється з ЄС в Україну.
  • Євросоюз уже демонструє сприятливість для експорту української продукції. З початку 2011 р. експорт металопродукції з України до ЄС збільшився на 1,43 млн т, що призвело до зростання частки ЄС в експорті українського металу - з 23% до 32%. Суттєво виріс експорт до Польщі (+183%), Болгарії (+81%) і Румунії (+71%) (рис. 1).
  • Водночас в Україні не вщухають дискусії щодо загрозливої європейської експансії на український ринок. Є велике побоювання, що Україна свої ринки для Європи відкриє, а на європейські вийти не зможе. Цей аргумент також використовується з метою втягування України до Митного союзу. Однак аналіз показує, що зовнішня торгова експансія насувається в Україну якраз не з Європи і не з Росії, а звідти, звідки її менше всього чекали – з Китаю. В торгівлі України з Китаєм різко зростає диспаритет і структурні диспропорції.
  • Так, з 2000 по 2010 рр. потік товарів з Китаю в Україну зріс в 35 разів, а з України в Китай - тільки в 2 рази. Якщо в 2000 р. Китай був на 21 місці серед постачальників товарів в Україну, то в 2010 р. став другим після Росії. Але, якщо з Росії Україна ввозить імпортонезамінні поки що газ і нафту, то з Китаю - ввозить продукцію машинобудування, яку сама Україна має експортувати.
  • У січні-липні 2011 р. Україна експортувала до Китаю товарів на 1,1 млрд грн, 81% з яких – мінеральна сировина. З Китаю в Україну було імпортовано товарів на 3,2 млрд дол., з яких мінеральна сировина - лише 0,3%. Отже зовнішня торгівля України з Китаєм перетворює її в сировинний придаток.
  • Водночас Китай витісняє Україну зі свого ринку металу і агресивно просуває свій метал на український ринок. З початку 2011 р. поставки металопродукції з Китаю в Україну сягнули 294 млн дол., а з України в Китай – всього 2,6 млн дол., тобто в 115 рази менше. Різко зростає імпорт з Китаю в Україну товарів ширвжитку, якого Україна сама може вдосталь виробляти та експортувати. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами України з Китаєм з початку 2011 р. становить 2 млрд дол.

Висновки. При підписанні Угоди про ЗВТ з ЄС Україна має зробити уроки із свого досвіду зовнішньої торгівлі загалом, особливо з Китаєм, а також із дворічного досвіду співпраці в СОТ.

Перше. Членство в СОТ мало принести Україні, як очікувалось, нові можливості, зокрема додатковий приріст ВВП у 2-4 млрд дол. та зростання іноземних інвестицій тощо. Однак цього не сталось.

Друге. Негативне сальдо торгового балансу в 2010 р. збільшилося в порівнянні з 2009 р. в 1,6 раза - до 9, 3 млрд дол. За перше півріччя 2011 р. негативне сальдо становить 5,5 млрд дол., що в 2,3 раза більше, ніж у першому півріччі 2010 р.

Третє. Проти українського експорту в рамках СОТ діють обмеження по 37 товарних групах на суму 1,2 млрд дол., по яких уряд має намір добиватись перегляду. Час для цього дуже обмежений – 1 рік. Ці питання також важливо врахувати в ході переговорів про ЗВТ з ЄС. Після приєднання до ЗВТ з ЄС ці умови переглянути буде важко.

Четверте. Співпраця з ЄС в рамках ЗВТ доцільно спрямувати на збалансування зовнішньої торгівлі України, усунення структурних диспропорцій, перекосів, диспаритетів, особливо з урахуванням негативних уроків з Китаєм.

Рис. 1. Експорт металопродукції з України, млн т
 

Так звані "соціальні революції" в країнах Північної Африки та Близького Сходу знову актуалізували дискусії щодо визначальної ролі середнього класу у суспільному розвитку країн. Експерти і дослідники знову наголошують, що всі біди через відсутність середнього класу. Дійсно, у більшості країн, в яких у 2011 р. прокотилась хвиля "соціальних революцій", середнього класу практично немає. І навпаки, держави із великим прошарком середнього класу (це насамперед країни великої сімки) в соціальному відношенні набагато стабільніші. Наскільки це співвідноситься з Україною, де її позиція в цьому процесі?

  • Перша хвиля формування середнього класу виникла в XIX ст. як прямий результат промислової революції в Західній Європі та Америці. Друга хвиля спостерігалася в країнах Заходу, Японії і "азіатських тигрів" після Другої світової (1950-1980 рр.). Зараз у світі йде третя хвиля збільшення середнього класу в країнах, що розвиваються, і насамперед в Китаї та Індії. Ця хвиля очікується найбільшою в історії, зрозуміло, за чисельністю населення названих країн.
  • Основним критерієм віднесення людей до середнього класу є середньоденні витрати людей від 10 дол. до 100 дол. за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Нижня межа - рівень бідності в країнах Південної Європи, а верхня межа - подвоєний середній дохід країн Північної Європи. Цьому стандарту в світі відповідає 1,8 млрд чол. або 28% населення. Крім 28% середняків у світі багатими є 2%, а бідними - 70%. Приблизно 60% представників середнього класу живуть в країнах, що розвиваються, у т.ч. 20% - в країнах БРІК.
  • Ще одним критерієм є середній щорічний дохід на людину в країні, який перевищує 6 тис. дол. за ПКС. Ця сума необхідна людині не тільки на харчування, але й придбання товарів тривалого користування, авто, квартир в іпотеку і т.д. Така потреба оцінюється приблизно в 30 тис. дол. – рівень купівельної насиченості. В Росії, наприклад, частка людей з доходами 6-30 тис. дол. сьогодні становить приблизно половину населення, в Бразилії - 45%, в Китаї - 35%, а в Індії - 5%.
  • Світовий досвід показує, що середній клас в найбільшій мірі формується за рахунок розвитку малого і середнього бізнесу. Сьогодні малий і середній бізнес створює в Євросоюзі 58% ВВП і 87% робочих місць. Практично у всіх розвинених країнах він був і є рушієм економічного зростання, підприємництва та інновацій. Цей потенціал малого і середнього бізнесу сьогодні успішно використовують Китай, Індія, Індонезія, Бразилія тощо.
  • Однак цього не можна сказати про Україну, Росію та ще окремі країни СНД. В Україні малий і середній бізнес дає лише чверть реалізованої продукції і 14% робочих місць (рис. 1). Опитування в Росії та Україні показали, що за оцінками самих підприємців, останні 10-12 років - найважчі роки для малого і середнього бізнесу, важчі, ніж перші 10-12 років. Це означає, що незаконним підприємництвом в СРСР з його ризиками і погрозами було займатися легше, ніж законним сьогодні. Найщасливішим періодом підприємці - "старожили" вважають початок кооперативної діяльності кінець 80-х р. ХХ ст. За оцінками дослідників підприємницького руху, сьогоднішні відносини влади і підприємців знаходяться на рівні середини XIX століття (період до реформи 1861 р.), тобто до скасування кріпосного права.
  • За оцінками Ради підприємців при Кабінеті Міністрів, більше 30% малого бізнесу України пішло в тінь через неможливість пристосуватися до Податкового кодексу і забезпечити виконання передбачених ним вимог. У ІІ кв. 2011 р. кількість фізичних осіб-підприємців скоротилася більш ніж у 2,5 раза в порівнянні з аналогічним періодом 2010 р.
  • Узагальнення результатів опитування підприємців в Україні зводиться до наступних основних проблем:

низький рівень державної підтримки, особливо інноваційного та виробничого бізнесу;

саботаж реалізації законодавчо задекларованих програм держпідтримки;

економічно необґрунтоване зростання тарифів природних монополій;

бюрократизація та складне адміністрування податків та звітності;

надмірна присутність держави в економіці;

жахливий рівень корупції, згубний для бізнесу.

Висновок. За останні 200 років саме середній клас став рушійною силою світового прогресу. Але сьогодні саме середній клас, малий і середній бізнес, які орієнтовані на нього, страждають найбільше від кризи. Зараз відбувається селектування суспільства - зростає кількість бідного і найбіднішого населення. Динаміка розвитку середнього класу підтримується тільки за рахунок Китаю та Індії. В Україні, як і в Росії, середній клас ще практично не з'явився. Мається на увазі, насамперед, середній клас, сформований за рахунок розвитку малого і середнього бізнесу, як найбільш соціально стійка частина суспільства.

Рис. 1. Динаміка показників МП, %
 

ІІІ. СВІТОВІ ПРОЦЕСИ

  • Міжнародний валютний фонд (МВФ) вперше визнав імовірність рецесії світової економіки в 2012 р. При цьому рецесією в МВФ називають зниження темпів або нульове зростання економіки протягом двох кварталів поспіль. Остання глобальна рецесія спостерігалася в 2009 р., коли спад світового ВВП склав 0,7%.
  • Внаслідок очікування нової рецесії в єврозоні зросла потреба в фінансовій допомозі цим країнам. МВФ вже надав кредити стабілізації Греції, Ірландії та Португалії. Є серйозні побоювання, що криза може поглинути економіки Італії та Іспанії. Однак МВФ може видати кредитів не більше ніж на 400 млрд дол. Тому МВФ потрібно ще додатково близько 840 млрд дол. (рис. 1).
  • МВФ вдалося узгодити план порятунку єврозони, який може бути затверджений на засіданні ради ЄС у Брюсселі наприкінці жовтня. План порятунку єврозони включає списання 50% боргу Греції та збільшення Європейського фонду фінансової стабільності (EFSF) з 440 млрд євро до 2 трлн євро.
  • МВФ відзначає пасивність інвесторів, які почали уникати ризиків та довгострокових вкладень. Фондовий ринок та ринок IPO "завмерли". Тому МВФ вживає заходів щодо ширшого залучення до антикризових заходів суверенних фондів, особливо пенсійних та хеджевих, та диверсифікації їх портфелів на користь більш ризикованих, але й більш дохідних активів. МВФ порахував, що під управлінням суверенних фондів зараз перебуває близько 4,7 трлн дол., ще близько 10 трлн дол. - в міжнародних резервах. МВФ пропонує керуючим суверенними активами надати світовій фінансовій системі довгостроковий капітал, інакше потрясіння на фінансових ринках не обійде стороною і ці фонди.
  • МВФ також покладає надії на країни, що розвиваються, і закликає їх прийти на допомогу країнам, які найбільше зазнали кризи. Мінфін Італії вже провів переговори з китайською СІС, активи якої складають 410 млрд дол., про придбання "значного" обсягу італійських держоблігацій, а також про інвестиції в італійські "стратегічні компанії". Китай уже володіє близько 4% італійських держборгів та придбав 12% боргових зобов'язань Іспанії. Китай вірить у перспективи європейської економіки і готовий збільшувати інвестиції в активи, номіновані в євро. Однак покупки Пекіном боргів периферійних країн єврозони, за оцінками аналітиків, склали лише близько 4 млрд дол.
  • Допомогу у стримуванні поширення боргової кризи, купуючи держоблігації країн єврозони, можуть запропонувати й інші країни БРІКС. Наприклад, Росія готова купити спільні облігації єврозони, адже частка євро в російських резервах - 45%. Однак проти випуску спільних облігацій єврозони виступає Німеччина. Агентство S&P пообіцяло присвоїти цим облігаціям рейтинг СС - за рівнем самої слабкої країни єврозони - Греції. Доречно нагадати, що більшість інституційних інвесторів не вкладають кошти в папери з рейтингом нижче ВВВ.

Висновок. МВФ все важче виконувати свої функції і задовольняти зростаючі потреби при нинішньому статусі і структурі формування ресурсної бази. Все більш актуальною стає потреба реформування МВФ. Головна мета реформи - підвищення рівня представництва та квот для країн зі швидко зростаючою економікою, насамперед Бразилії, Росії, Індії і Китаю, а також посилення ролі МВФ як наднаціонального фінансового регулятора.

Рис. 1. Фінансові ресурси і ліквідність МВФ, млрд СПЗ
(спеціальні права запозичень)

Китай: балансування між зростанням і рецесією?

Багато експертів вважають, що швидке зростання економіки Китаю скоро зробить його світовим лідером. Водночас чимало експертів вважає, що у Китаї є чимало проблем, які можуть перешкодити збутися прогнозам оптимістів. Очевидно, Китай входить в полосу балансування досягнутих успіхів і накопичених проблем.

  • Поки що Китаю, дійсно, є чим похвалитися. За період з 1979 по 2010 рр. середнє зростання ВВП становило 10% на рік. ВВП на душу населення Китаю виріс з 3% від рівня США в 1979 р. до 20% - у 2010 р. Якщо нинішні темпи зростання збережуться, до 2035 р. ВВП Китаю на душу населення сягне 70% від рівня США, а його економіка буде більше, ніж США і ЄС разом узятих. Питання в тому, чи дійсно це буде саме так.
  • Варто нагадати, що до 1990 р. роль лідера світової економіки передвіщалася Японії. Ніхто не міг припустити, що станеться у наступні десятиліття. У 1950 р. ВВП Японії на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) становив 20% від ВВП США, а в 1990 р. зріс до 90%. Однак незабаром конвергенція зупинилася, і вже до 2010 р. ВВП Японії на душу населення впав до 76% від американського. Зростання японської економіки, так само як і китайської, спиралось на збільшення інвестицій та експорту. Але реструктуризувати модель зростання Японія так і не змогла, що призвело до двох втрачених десятиліть. Чи зможе це зробити Китай?
  • У китайській економіці дійсно є цілий комплекс проблем: 1) високий рівень заощаджень у населення; 2) низькі ставки за депозитами; 3) штучне заниження курсу валюти; 4) репресія ринку праці; 5) висока інфляція, особливо продовольча; 6) висока участь держави в економіці та неефективний держсектор, корупція, неточна статистика і т. д.
  • Часи дешевої китайської робочої сили пройшли. Середньорічна заробітна плата в містах країни вже складає 2900 дол. на рік, а в сільських регіонах - 900 дол. Велика і дешева робоча сила щорічно додавала до 1,8 в.п. приросту ВВП, але скорочення працездатного населення знизить цю частку до 0,7 в.п. Якщо раніше світові ТНК йшли в Китай, то тепер вони переносять виробництво в інші країни з дешевою робочою силою - В'єтнам, Індонезію тощо.
  • Даються взнаки демографічні проблеми, політика влади на обмеження росту числа населення ("одна сім'я - одна дитина"), яку уряд Китаю проводить з 1978 р. Почалось старіння населення, що за відсутності централізованого пенсійного фонду та розвиненої соціальної системи призводить до збільшення приватних заощаджень. У середньому китайці роблять щомісячні заощадження в розмірі 30-35% від доходів, а це відповідно зменшує внутрішній попит і збільшує залежність Китаю від інвестицій і експорту.
  • Продуктивність економіки залишається низькою, а продуктивність китайської робочої сили складає лише 12% від аналогічного показника американських робітників.
  • У Китаї різко зростає бум на ринку нерухомості, що вже створює серйозні загрози. Загальна вартість ринку житла в Китаї дорівнює 350% від ВВП - майже стільки ж як в Японії (370%) перед його колапсом в 1990 р.
  • Усвідомлюючи проблему спекулятивних операцій, уряд Китаю в 2009 р. ввів податок на продаж нерухомості. На початку 2010 р. уряд почав боротися з іноземними інвестиційними фондами, які вкладають кошти в ринок нерухомості, відмінив програму іпотечного кредитування, в рамках якої можна було отримати 20-річний кредит під 4-5% для покупки нового житла. На початку 2011 р. заборонили покупку житла в Пекіні тим, хто прожив у столиці менше п'яти років і тим, хто має більше двох будинків.
  • Борговий тягар місцевих урядів Китаю становить близько 1,6 трлн дол. Це загрожує банкам серйозними збитками. Невиплати муніципальних управлінь може досягати 800 млрд дол. З 2009 по 2010 рік китайські банки видали кредитів 2,7 трлн дол. Частка "поганих кредитів" може скласти 8-12% кредитного портфеля.
  • Однією з проблем економіки Китаю є інфляція. За 2011 р. споживчі ціни зросли на 5,4%, а на продукти харчування - на 11,7%. Депозитні ставки нижчі від інфляції і від ставки НБК, що знижує купівельну спроможність домогосподарств і стимулює перетікання капіталу з банків у нерухомість. Уряд Китаю став побоюватися соціальних заворушень.

Висновки.

Перше. Уповільнення темпів зростання економіки Китаю через підвищення частки споживання у ВВП є однією із загроз для світової економіки в найближчому майбутньому. США і країни Євросоюзу стикаються з можливістю стагнації, і навіть рецесії. У період кризи 2008 р. підтримку світової економіки надав саме Китай, який продовжив економічне зростання.

Друге. В умовах, коли подальше підвищення економіки Китаю також стоїть під питанням, перспективи зростання світової економіки виглядають особливо примарними. Глобальні антикризові можливості Китаю виснажуються. Китаю необхідно розвивати місцевий ринок для збуту власної продукції і зниження залежності від експорту та попиту західних споживачів.

Рис. 1. ВВП Китаю, % до попереднього року

Рис. 2. Інфляція Китаю, %

Рис. 3. Державний борг Китаю, % до ВВП

Рис. 4. Основні показники Китаю, % до ВВП

Індія: ризики рецесії

  • Останнім часом в Індії знизилась динаміка розвитку економіки. За ІІ кв. 2011 р. економіка Індії зросла на 7,7%. У 2010 р. темпи зростання ВВП Індії склали 8,5% (рис. 1). Уповільнення продовжиться до кінця 2011 р., і приріст ВВП може становити 7%. Для Індії це недостатньо для того, щоб розв'язувати складні проблеми по боротьбі з бідністю, погашення держборгу, зниження дефіциту платіжного балансу та держбюджету.
  • Уряд Індії особливо турбує різке зростання інфляції (рис. 2). За 2000-2010 рр. інфляція зросла втричі. Резервний банк Індії, починаючи з березня 2010 р., вже 12 разів піднімав процентні ставки, і вони становлять 8,25%.
  • Серйозні проблеми на ринку нерухомості Індії. Девелопери зіткнуться з кризою ліквідності. Непроданий житловий фонд зростає, і забудовникам доводиться продавати нове житло з 10-15%-ми знижками. Банки посилюють умови кредитування нерухомості. Високі процентні ставки за кредитами, безробіття в секторі нерухомості і зниження попиту неминуче впливає на прибуток забудовників, що веде до зниження активності в будівництві і затримок у реалізації проектів.
  • У 2011 р. дещо прискорилося зростання експорту Індії. Але боргова криза в Європі, підвищення цін і скорочення торгівлі негативно вплинуть на темпи індійського експорту.

Висновок. В Індії вважають, що глобальна криза стосується всіх, але приймати рішення щодо виходу з нього повинні ті країни, в яких ця криза почалася, де створили фінансову кризу через неправильну політику, коли деривативи сягнули 30-40% світового ВВП і багато людей втратили свої доходи, не маючи до кризи ніякого відношення.

Рис. 1. ВВП Індії, % до попереднього року

Рис. 2. Інфляція Індії, %

Рис. 3. Державний борг Індії, % до ВВП

Рис. 4. Основні показники Індії, % до ВВП

Повернутися назад до розділу