відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
01.03.2013

Випуск №184. Політика. Макроекономіка.

Завантажити випуск

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України.

Верховна Рада розблокована: чи є привід для оптимізму?.

Україна – Євросоюз: чи відбудеться асоціація?.

Головування України в ОБСЄ: перша невдача.

ІІ. Світова політика

Болгарія: «електрична революція» чи криза європейської мрії?.

Італія: новобраний парламент у підвішеному стані 

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

Економіка 2013: кризові сигнали січня. 

Податковий кодекс є, а реформ і результатів немає. 

Продовольча сфера: з експортоорієнтованої до імпортозалежної 

ІV. Світова економіка

G20 взялась за чорний фінансовий ринок.

ЄС у бюджетному цейтноті

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України

Верховна Рада розблокована: чи є привід для оптимізму?

 22 лютого після чергових тривалих переговорів між представниками парламентської опозиції та парламентської більшості була нарешті відкрита друга сесія Верховної Ради, яка блокувалася з 5 лютого ц.р.

Депутатським фракціям вдалося домовитися про умови розблокування парламенту. Парламентська опозиція відмовилася від своєї вимоги негайно запровадити т.зв. «сенсорну систему» електронного голосування. Замість цього був підготовлений і зареєстрований представниками усіх фракцій законопроект про внесення змін до Регламенту Верховної Ради, суть якого зводиться до блокування карток для голосування тих депутатів, які не зареєструвалися письмово перед початком пленарного засідання.

На пленарному засіданні Верховної Ради 22 лютого, що тривало менше години, були прийняті лише два рішення: 1) депутати схвалили у першому читанні і в цілому як закон вищезгаданий законопроект про внесення змін до статті 47 Регламенту Верховної Ради; 2) парламент затвердив заяву Верховної Ради «Про реалізацію євроінтеграційних прагнень України та укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом».

Наступне пленарне засідання має відбутися 5 березня. Правда, в опозиції заявили, що парламент буде остаточно розблоковано після того, як ухвалений закон про внесення змін до Регламенту Верховної Ради підпише Президент України.

Висновки і коментарі.

  • Головним приводом для розблокування парламенту 22 лютого стала необхідність схвалення Верховною Радою заяви про підтримку євроінтеграційного курсу України напередодні саміту Україна – ЄС (більш детально про саміт див. у наступному матеріалі «Україна – Євросоюз: чи відбудеться асоціація?»).
  • За деякою інформацією, у президентському оточенні останнім часом все більше схилялися до того, щоб дати можливість опозиціонерам блокувати парламент більше місяця, що дало б В.Януковичу право розпуску Верховної Ради. Тим самим президент отримав би додатковий важіль тиску на парламент.
  • Однак, схоже, в останній момент було прийнято рішення, що для глави держави важливіше їхати на саміт до Брюсселя із заявою Верховної Ради про підтримку євроінтеграційних прагнень України та демонстрацією хоч якоїсь дієздатності парламенту.
  • Такі позиції повністю співпали з інтересами парламентських опозиціонерів, яким треба було «зберегти обличчя» і вийти з ситуації, яку вони самі створили з блокуванням Верховної Ради. Крім того, і нинішню досить умовну парламентську більшість, і опозицію об’єднує небажання йти на можливі дострокові вибори, якими вони лякали один одного. Тож не випадково представники опозиційних фракцій відмовилися від вимоги невідкладного запровадження сенсорної системи голосування, яку раніше називали єдиною і головною умовою розблокування парламенту.
  • Тепер обидві сторони намагаються подавати розблокування парламенту як власну перемогу. Так, «регіонали» заявляють, що у підсумку був реалізований той варіант персонального голосування, який вони пропонували з самого початку. А лідери трьох опозиційних фракцій намагаються переконати самих себе і своїх прихильників у тому, що це вони змусили владу йти на компроміс.
  • Так чи інакше, усі сторони сприйняли розблокування Верховної Ради з полегшенням. Опозиціонерам вдалося знайти привід відмовитися від подальшого блокування парламентської трибуни, оскільки вони не бачили перспектив і можливих наслідків такого блокування. Найбільше це стосувалося представників фракції «УДАР», які шукали привід більш-менш достойно вийти з ситуації, яку, власне, вони й спровокували.
  • Розблокування вигідно і представникам фракцій «Батьківщини» та «Свободи», які змушені були певний час терпіти і навіть підтримувати піар-акцію «УДАРу» та його лідера В.Кличка. Навряд чи було це надто приємно А.Яценюку та О.Тягнибоку – потенційним конкурентам Кличка у вже неприхованій боротьбі за статус кандидата від опозиції на майбутніх президентських виборах.
  • Із розблокуванням парламенту зберегла обличчя і провладна фракція Партії регіонів. Їй вдалося знівелювати ультимативну вимогу опозиції щодо запровадження сенсорної системи голосування. Хоча боротьба за персональне голосування винесла на поверхню проблему нестійкості парламентської більшості і, очевидно, змусить «регіоналів» переглянути механізм роботи власної фракції. Не випадково лідер фракції Партії регіонів О.Єфремов вже ініціював пропозицію, щоб рішення у Верховній Раді приймалися більшістю від присутніх у залі депутатів.
  • Таким чином, кожен з ключових суб’єктів парламенту намагається нині демонструвати, що знайшов для себе кращий вихід з ситуації блокування Верховної Ради. Однак, схоже, тут не виграв ніхто. Навпаки, втратили всі без винятку політичні парламентські сили – як опозиційні, так і провладні. Епопея навколо блокування, що звелася до тривалих і виснажливих дискусій лише навколо теми «сенсорної клавіші», засвідчила всю убогість вітчизняної політики.

Україна – Євросоюз: чи відбудеться асоціація?

 25 лютого у Брюсселі відбувся 16-й саміт Україна – ЄС за участю Президента України В.Януковича, Президента Європейської Ради Германа Ван Ромпея, Президента Європейської Комісії Жозе Мануеля Баррозу.

У рамках саміту було підписано кілька документів.

Для довідки: Зокрема, були підписані:

Адміністративна домовленість між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Генеральним директоратом Європейської Комісії з питань торгівлі стосовно неформального діалогу щодо бізнес-клімату;

Меморандум про взаєморозуміння між Україною та ЄС та Кредитна Угода між Україною, Національним банком України та Європейським Союзом щодо отримання макрофінансової допомоги ЄС на суму до 610 млн євро;

Спільний звіт Україна - ЄС стосовно виконання Меморандуму між Україною та ЄС про порозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі.

За підсумками саміту сторони прийняли Спільну заяву 16-го саміту Україна – ЄС, в якій підтверджено наміри підписати Угоду про асоціацію в листопаді ц.р. за умови виконання Києвом відповідних умов, а також зафіксовано низку актуальних питань українсько-європейських відносин.

Висновки і коментарі.

  • Нинішній саміт Україна – ЄС не став проривною подією у відносинах Києва і Брюсселя, оскільки не привніс додаткової ясності щодо перспектив підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
  • На ньому сторони лише підтвердили позицію, що вже була озвучена раніше: Угода про асоціацію може бути підписана в листопаді нинішнього року, якщо Україна продемонструє прогрес у трьох сферах, зафіксованих у висновках Ради міністрів закордонних справ ЄС від 10 грудня 2012 року та у т.зв. «списку 19 індикаторів» готовності України до підписання Угоди про асоціацію, який ще називають «списком Фюле». Йдеться про вдосконалення виборчої системи та усунення недоліків останніх парламентських виборів; усунення проблем вибіркового правосуддя; здійснення реформ, визначених Порядком денним асоціації.
  • Водночас нинішній саміт не можна назвати провальним. По-перше, позитивним слід вважати уже сам факт його проведення. Це дає підстави офіційному Києву стверджувати, що він не перебуває в політичній ізоляції, а Україна залишається для ЄС важливим потенційним партнером. По-друге, на саміті європейські лідери утрималися від публічної критики української влади. Тож Брюссель змінив свою колишню тактику відкритого тиску на Київ, щоб залишити можливість для продовження діалогу (навіть незважаючи на те, що українська влада не виконала і, судячи з усього, не має наміру виконувати одну з головних вимог ЄС – звільнення Ю.Тимошенко).
  • Очевидно, критика і більш жорсткі вимоги на адресу української влади все ж таки прозвучали під час переговорів сторін за зачиненими дверима. Як відомо, перед самітом відбулася зустріч В.Януковича з Ромпеєм і Баррозу у вузькому колі. Причому тривала вона понад дві години замість передбачених протоколом 20 хвилин.
  • Офіційні умови підписання Угоди про асоціацію зазначені у Спільній заяві саміту. Така ситуація, коли, з одного боку, офіційно фіксуються формальні умови асоціації України з ЄС, а з іншого – за зачиненими дверима озвучується неформальні умови, свідчить, що остаточне рішення ЄС про підписання (чи не підписання) Угоди про асоціацію буде суто політичним.
  • Скоріш за все, таке рішення може бути ухвалено наприкінці весни чи на початку літа. На це, зокрема, вказує те, у Спільній заяві саміту зазначено, що сторони сподіваються на досягнення Україною «конкретного прогресу» до початку травня 2013 року. Між тим у червні має відбутися чергове засідання ради з питань співробітництва Україна – ЄС. Очевидно, саме до цього часу в Євросоюзі планують остаточно визначитись щодо перспектив підписання Угоди про асоціацію з Україною.
  • Слід також звернути увагу на включене до Спільної заяви саміту положення про те, що підписання Угоди про асоціацію «може супроводжуватися відкриттям тимчасового застосування частин Угоди». Це означає, що Брюссель розглядає можливість підписання та введення в дію Угоди про ЗВТ з ЄС до ратифікації Угоди про асоціацію.
  • Тож Євросоюз всіляко демонструє налаштованість на зміцнення відносин з Україною. На це спрямована і підписана на саміті кредитна угода про виділення Україні макрофінансової допомоги на суму близько 610 мільйонів євро. Правда, надання такої допомоги прив'язується до прогресу в переговорах України з МВФ.
  • На саміті Євросоюз також активізував свою позицію з газових проблем і вкотре задекларував необхідність співпраці з Україною в сфері енергетики. Так, у Спільній заяві наголошено на важливості української ГТС та необхідності її модернізації. Не виключено, що до цього Брюссель підштовхнули українсько-російські консультації щодо можливості створення газотранспортного консорціуму.
  • Якщо ж повернутися до головного питання – перспектив підписання Угоди про асоціацію, то воно залишається відкритим. В цілому ж складається враження, що нинішні маневри довкола євроінтеграції України ініціює головним чином керівництво Єврокомісії, яке побоюється стати крайнім у разі провалу планів асоціації України з ЄС. Тому єврочиновники демонструють активну діяльність, щоб до червня (до засідання ради з питань співробітництва Україна – ЄС) звернутися до країн – членів ЄС за мандатом на підписання Угоди про асоціацію.
  • У цьому зв’язку слід зазначити, що на сьогодні у 27 країн-членів ЄС немає єдиної думки щодо українського питання. З одного боку, для низки східноєвропейських країн (насамперед Польщі, Словаччини та Балтійських країн) є важливим геополітичне значення Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. З іншого боку, деякі країни, зокрема Франція і Німеччина, критично сприймають швидке зближення з Україною і мають намір вимагати від української влади виконання усіх раніше озвучених вимог, у т.ч. тих, що стосуються звільнення лідерів опозиції. Остаточне рішення ЄС залежатиме від результатів протистояння цих двох позицій і досягнення єдиної позиції.

Головування України в ОБСЄ: перша невдача 

18-19 лютого у Львові у закритому режимі пройшов черговий раунд переговорів з придністровського врегулювання у форматі «5+2».
На ньому обговорювалися пропозиції Придністров'я та Молдови у сфері соціально-економічної взаємодії.

Для довідки: Зокрема, на переговорах були порушені проблеми, з якими стикаються придністровські економічні агенти при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Ще однією темою переговорів стали питання пересування на берегах Дністра, зокрема можливості відкриття автомобільного руху по мосту в районі населених пунктів Бичок і Гура-Бикулуй. Крім того, сторони обговорили проблеми у галузі освіти, пов'язані з вирішенням проблеми нострифікації (визнання) придністровських документів про освіту.

Разом з тим жоден документ за результатами переговорів не був узгоджений. Головним чином це було викликано тим, що головні сторони переговорів - Молдова і Придністров'я - не були представлені першими особами. Від участі в переговорах у Львові відмовилися прем'єр-міністр Молдови В.Філат і глава Придністров'я Є.Шевчук. Натомість Молдову представляв віце-прем'єр-міністр з реінтеграції Є.Карпов, а Придністров'я - міністр закордонних справ ПМР Н.Штанскі.

Висновки та коментарі.

  • Відсутність будь-яких результатів чергового раунду переговорів з придністровського врегулювання засвідчили не лише протиріччя інтересів Кишинева і Тирасполя, але й серйозні прорахунки української дипломатії.
  • Як відомо, Україна визначила придністровське врегулювання в якості одного з головних пріоритетів головування України в ОБСЄ. У ході підготовки до переговорів у Львові міністр закордонних справ України Л.Кожара відвідав Кишинів і Тирасполь. Після зустрічей з молдовським та придністровським керівництвом він заявив, що Україна буде пропонувати внести до порядку денного переговорів питання про т.зв. «третій пакет», що стосується статусу Придністров'я, підкресливши, що на це дав згоду придністровський лідер.
  • Однак Є.Шевчук невдовзі спростував такі слова українського міністра і заявив, що придністровська сторона на переговорах у Львові не має наміру обговорювати політичні питання.

Для довідки: Офіційний порядок денний переговорів з придністровського врегулювання складається з трьох «пакетів», які включають: 1) соціально-економічні питання; 2) загальні правові та гуманітарні питання і права людини; 3) всеосяжне врегулювання, включаючи інституційні, політичні питання та питання безпеки. Третій пакет, що стосується політичних аспектів врегулювання конфлікту (на практиці це означає визначення статусу Придністров'я) підлягає обговоренню тільки після узгодження основних питань перших двох пакетів.

  • На необхідності обговорення політичних аспектів врегулювання конфлікту активно наполягає Молдова. У цьому її підтримують посередники в особі ОБСЄ та України, а також спостерігачі з ЄС і США. Кишинів вважає остаточною і незмінною свою стартову позицію про те, що врегулювання конфлікту має бути забезпечене на основі «територіальної цілісності» і «унітарного статусу» Молдови.
  • Позиція Тирасполя полягає в тому, що Придністров'я вже визначило свій статус як самостійної держави. Однак цей статус не має міжнародного визнання, що ускладнює розвиток Придністров'я і ситуацію в регіоні. З урахуванням цього Тирасполь на переговорах у якості першочергових ставить питання економічного і гуманітарного характеру, що стосуються, зокрема, проблематики розблокування інфраструктури, свободи пересування громадян і т.п. У той же час керівництво Придністров'я категорично відкидає спроби обговорення політичних питань, що стосуються статусу цієї невизнаної республіки.
  • Подібна нестиковка позицій показала, що український міністр, заявивши про намір включити до порядку денного переговорів у Львові питання з «третього пакету», фактично намагався підіграти одній стороні конфлікту - Молдові. Тим самим були поставлені під сумнів можливості України в якості модератора переговорного процесу. Виходячи з цього, вже заздалегідь прогнозувалося, що черговий раунд переговорів з придністровського врегулювання не принесе жодних результатів.
  • Ще більшим ударом по позиціях України стало те, що вона на переговорах у Львові не змогла забезпечити повноцінну участь головних сторін переговорів. Від участі в переговорах відмовилися прем'єр-міністр Молдови В.Філат і президент Придністров'я Є.Шевчук.
  • За наявною інформацією, першим рішення не брати участь в переговорах прийняв Є.Шевчук. У МЗС Придністров’я таке рішення пояснили непослідовністю Молдови в переговорах по протоколу про свободу пересування, який планувалося підписати у Львові.
  • Насправді ж справжні причини демаршу Тирасполя значно ширші. Вони цілком могли бути викликані надто активною діяльністю України, зокрема згаданими вище її спробами включити до порядку денного переговорів політичні питання, що стосуються статусу Придністров'я. Подібні спроби Києва можна розцінювати як підігравання Молдові та ЄС, а також як наступ на позиції Придністров'я і, відповідно, ігнорування позиції Москви, яка стоїть за цією невизнаною республікою.
  • Усе це, в свою чергу, підтверджує те, що на переговорах з придністровського врегулювання і раніше важливу роль відіграє позиція Росії, яка повністю контролює керівництво Придністров’я. Можливості України, незважаючи на її нинішнє головування в ОБСЄ, залишаються досить обмеженими.
  • Наступний раунд переговорів щодо придністровського врегулювання у форматі «5+2» має відбутися 23-24 травня ц.р. в Одесі. МЗС України знову заявляє про готовність міністра закордонних справ України Л.Кожари організувати зустріч між лідерами Молдови та Придністров'я. Чи стане успішною ця спроба, покаже вже найближчий час.

ІІ. Світова політика

Болгарія: «електрична революція»
чи криза європейської мрії?

На тлі євроінтеграційних зусиль України досить резонансними подіями відзначилася сусідня Болгарія, яка з 2007 року є членом ЄС. Минулого тижня політичну ситуацію тут підірвали масові акції протесту проти високих цін на електроенергію. По всій країні демонстранти спонтанно створювали комітети, які, в свою чергу, організовували масові вуличні акції. Засобом мобілізації протестантів стали соціальні мережі в Інтернеті. За оцінками, в демонстраціях в столиці Болгарії і провінціях брали участь близько 100 тисяч осіб.

18 лютого натовп протестуючих заповнив площу перед парламентом в Софії з вимогою відставки уряду. А наступного дня ця акція переросла в жорсткі зіткнення протестантів з поліцією.

20 лютого болгарський уряд офіційно подав у відставку. Своє рішення прем'єр-міністр Б.Борисов обґрунтував тим, що не хоче брати участь на урядовому посту в придушенні народних виступів.

Висновки і коментарі.

  • Приводом для акцій протесту в Болгарії стало чергове збільшення вартості електроенергії в побутових, домашніх мережах. Таке зростання розпочалося в країні ще влітку 2012 року, коли роздрібна ціна електроенергії збільшилася на 13%. Але з 1 січня 2013 року розмір оплати по рахунках за електроенергію подвоївся і сягнув рівня середньоєвропейської вартості. В результаті суми рахунків за електрику стали перевищувати розмір середньої пенсії в Болгарії. Це і викликало вибух невдоволення громадян.
  • Водночас зростання вартості електроенергії стали лише приводом для хвилювань у країні. Болгари у переважній своїй більшості незадоволені загальним соціально-економічним станом у країні, злиднями, корупцією, відсутністю перспективи.
  • На сьогодні Болгарія є найбіднішою країною Євросоюзу. Мінімальна зарплата тут у перерахунку з левів становить 158,5 євро, річний рівень добробуту статистичного болгарина складає 2850 євро. Зарплати в громадському секторі Болгарії та пенсії після початку кризи 2009 року заморожені. Зростання ВВП у країні минулого року склав лише 1%, у той час як рівень безробіття перейшов планку в 10%, а серед молоді – 30%.
  • Болгарія переживає глибоку демографічну кризу: з 1989 року населення країни скоротилося з 9 до 7,3 мільйона чоловік, або на 20%. При цьому понад мільйон трудових мігрантів з Болгарії постійно перебуває за кордоном.
  • Ряд європейських держав, особливо Великобританія, Нідерланди та Фінляндія, виступають проти приєднання Болгарії до Шенгенської зони, побоюючись, що до них переїде значна частина працездатного болгарського населення. Дискусії навколо небажання допустити Болгарію в Шенгенську зону лише підкреслюють нерівноправний статус Болгарії в ЄС.
  • Коли 6 років тому Болгарія вступала до Євросоюзу, її громадяни розраховували на поліпшення життя та зростання свого добробуту, а вийшло навпаки. Тож люди відчули себе обдуреними і вилили своє невдоволення в нинішні масові акції протесту.
  • Спочатку це був стихійний рух розгніваних споживачів електроенергії, який поступово став перетворюватися на рух політичного протесту. У лавах демонстрантів були відзначені активісти праворадикальної націоналістичної партії «Атака» і колишні комуністи – представники нинішньої Болгарської соціалістичної партії (БСП).
  • Ці політичні сили після відставки уряду Б.Борисова, який є лідером правоцентристської партії «Громадяни за європейський розвиток Болгарії», почали вимагати дострокових парламентських виборів. Якщо ці вимоги і не будуть реалізовані, то чергові парламентські вибори в Болгарії відбудуться у липні цього року.
  • Прихід до влади партії «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» у 2009 році був пов'язаний з тим, що попередні праві та ліві уряди Болгарії виявилися не в змозі навести порядок у країні, викорінити корупцію. А з Б.Борисовим, який до того був генералом поліції, громадяни пов'язували надії придушити в країні організовану злочинність. Однак цього не сталося.
  • Тепер політичні опоненти екс-прем’єра Борисова розраховують на послаблення його політичної сили на наступних парламентських виборах. В цілому ж можна прогнозувати, що, враховуючи останні настрої болгарських громадян, майбутня виборча кампанія в Болгарії значною мірою проходитиме під знаком антиєвропейської риторики.
  • Очевидно, відповідальність за це лежить не лише на болгарських політиках, а й на європейських політичних елітах, які допустили в 2000-их роках фінансові бульбашки, низькі податки для корпорацій і втечу їх капіталів за кордон, відсутність регулювання економіки. Це загострило кризу у багатьох бідніших країнах Євросоюзу – Болгарії, Греції, Іспанії та інших, і зробило ціле покоління європейської молоді «втраченим».
  • Між тим саме у Болгарії вперше під час нинішньої кризи в Європі вуличні заворушення на соціально-економічному ґрунті фактично скинули уряд. Чи не виявиться подібний досвід заразливим на кризовому Півдні Євросоюзу?

Італія: новобраний парламент у підвішеному стані

24 та 25 лютого в Італії проходили позачергові парламентські вибори, на яких обирались 630 депутатів Палати депутатів та 315 членів Сенату. В результаті виборів до парламенту Італії пройшло 4 коаліційних об'єднання.

У Палаті депутатів більшість (340 місць) отримала лівоцентристська коаліція на чолі з лідером Демократичної партії П'єром Берсані. Правоцентристи під егідою партії Сільвіо Берлусконі «Народ свободи» отримали 125 місць, 108 місць отримали представники протестного руху «П’ять зірок» під проводом актора-коміка Беппе Грілло, і 45 місць здобув блок колишнього прем’єр-міністра Маріо Монті «За Італію».

Однак, у Сенаті, де місця розподіляються за результатами регіональних виборів, більшість здобула правоцентристська коаліція С.Берлусконі (117 місць). Лівоцентристи П.Берсані виявилися другими (113 місць), представники «Руху 5 зірок» - третіми (54 місця), а представники блоку М.Монті – четвертими (18 місць).

Висновки і коментарі.

  • За результатами виборів італійський парламент опинився у невизначеному, «підвішеному» стані: лівоцентристська коаліція на чолі з П.Берсані взяла під контроль Палату депутатів, а у Сенаті перемогли правоцентристи під проводом С.Берлусконі, який попри всі скандали зміг повернутися у велику політику.
  • Якщо говорити про несподіванки цих виборів, то найбільшою з них стало проходження до парламенту абсолютно нової сили – руху «П’ять зірок» коміка Б.Грілло, що фінішував третім, обійшовши блок колишнього прем'єр-міністра М.Монті. Аналітики пояснюють це розчаруванням італійців у знайомих політиках, яких вони винуватять в економічних та соціальних негараздах.
  • Загалом можна стверджувати, що на результатах виборів позначилося декілька чинників. По-перше, італійці не хочуть і надалі «затягувати пояси». Саме цим можна пояснити поразку блоку М.Монті, з ім'ям якого пов'язані підвищення податків, скорочення витрат і збільшення пенсійного віку. За П.Берсані, який обіцяв проводити політику «жорсткої економії» в дещо пом'якшеному вигляді, також проголосували менше виборців, ніж передбачалося. Зате коаліція С.Берлусконі, який не ніс відповідальності за останні непопулярні рішення уряду, змогла серйозно додати на фініші виборів. Що вже казати про результати Б.Грілло, який протиставив себе всій політичній еліті країни, епатуючи публіку різкими випадами на адресу своїх опонентів.
  • По-друге, під час виборів повною мірою проявився «євроскептицизм» італійських виборців, що виражається у небажанні значної частини населення сприймати рекомендації, вироблені щодо Італії в Євросоюзі, на політику якого все більше впливає Німеччина. З огляду на це той же Б.Грілло під час виборів виступав за проведення референдуму щодо виходу Італії із Єврозони та часткового списання заборгованостей країни. А С. Берлусконі свою кампанію будував на заявах, що це А.Меркель диктувала Італії всі реформи, які здійснював прем'єр-міністр Монті. При цьому «євроскептики» Берлусконі та Грілло разом набрали понад 50 відсотків голосів італійських виборців.
  • У Брюсселі та Берліні сподівалися на сформування в Італії після парламентських виборів дієздатної проєвропейської коаліції з політичних сил П.Берсані і М.Монті – за аналогією з парламентськими виборами у Греції в 2012 році, коли вдалося отримати уряд без крайніх лівих і ультраправих. Однак в Італії цього не сталося.
  • Значною мірою це пояснюється тим, що в Італії прийнятий під час правління С.Берлусконі виборчий закон передбачає величезну «премію» для переможця виборів в нижню палату парламенту – Палату депутатів, завдяки чому одна політична сила може формувати уряд, не створюючи коаліції. Зате в Сенаті «премії» взагалі немає – там ключову роль відіграє регіональний фактор. При цьому обидві палати володіють рівними правами – майбутній уряд повинен отримати вотум довіри в кожній з них.
  • Таким чином, нині в італійському парламенті склалася непроста ситуація. У Палаті депутатів перемогли лівоцентристи П.Берсані, однак у Сенаті вони навіть разом з прихильниками М.Монті не отримують більшості – тут дуже сильні позиції С.Берлусконі. До того ж значна частина Сенату заповнена політичними новачками, які пройшли під прапором руху Б.Грілло, що відкидає всі традиційні партії і не бажає вступати з ними в альянси.
  • Не виключено, що з часом у русі «П'яти зірок» знайдеться поміркована частина, яка захоче адаптуватися до існуючої політичної системи. Однак уряд треба формувати вже найближчим часом, виходячи з нинішнього розкладу сил. А зараз прихильники Грілло, що домоглися феноменального успіху, святкують перемогу. І навряд чи захочуть піти на компроміси, які можуть дискредитувати їх в очах власних виборців.
  • Скоріш за все мандат на формування уряду отримає від президента Італії соціал-демократ П.Берсані. Він має намір продовжити курс реформ М.Монті, тільки у більш м'якій формі. Берсані вважає, що Італія повинна опанувати свої борги, які складають майже 130 відсотків від виробничої спроможності економіки країни. Для цього він хоче послабити податковий тиск на працівників і перекласти його на багатіїв.
  • Однак в нинішній ситуації можна прогнозувати: навіть якщо за підсумками парламентських виборів в Італії і вдасться сформувати уряд, то він в умовах «підвішеного» парламенту буде вкрай нестабільним. І перше ж голосування за непопулярний серед населення закон здатне буде його обвалити.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

Економіка 2013: кризові сигнали січня

Січень 2013 р. реально підтвердив найпесимістичніші прогнози на рік, опубліковані ще у другій половині 2012 р. Причому кризові ризики даються взнаки практично в усіх галузях економіки.

  • Найбільші втрати виявились у будівництві (-15,2%). Вони значно перекрили деяке зростання у 2011-2012 рр. Загалом виходить, що галузь уже 6 років у кризі, середньорічний спад виробництва за 2009-2013 рр. становить -17,4%. За ці роки в галузі втрачено вдвічі більше, ніж прирощено (8,1%) за період 2004-2008 рр. (рис. 1).
  • Схожа ситуація на транспорті, де перевезення вантажів скоротилось на 5,8%, а пасажирів – на 0,2%. Тут спад був і в січні 2012 р. (-1%). Транспортна галузь також не оправилась від великого спаду у 2009 р. (-35%). Загалом за січень 2009-2013 рр. у галузі мав місце спад на 2,5% (рис. 2).
  • Найбільш відчутний вплив на економіку України, безперечно, має промисловість. Тут виявились ті ж негативні тенденції, що і у вище згаданих секторах економіки. У січні 2013 р. спад у промисловості загалом становив 3,2%. А в окремих галузях значно більше: у металургії (-8,6), машинобудуванні (-7,8%), у хімічній промисловості (-18,9%). Більшим спад у цих галузях за останні 15 років був лише у кризовий 2009 рік (рис. 3).
  • Продовжує зростати лише динаміка торгівлі – 14,2%. Однак радості від цього мало, бо при скороченні вітчизняного виробництва це відбувається за рахунок імпорту. Як наслідок, приріст ВВП за рахунок торгівлі такий же, як і втрати за рахунок зростання імпорту та його перевищення над експортом. До того ж, за такої ситуації фінансовий ресурс (у т.ч. бюджетний) купівельної спроможності населення використовується на стимулювання іноземних виробників. І йдеться не тільки про цитрусові, але й про м’ясо, автомобілі, поїзди «Хюндай» тощо.
  • Дещо краща у січні 2013 р. була ситуація у сільському господарстві (приріст 5,6%), але для сезонної галузі це ще нічого не означає. Тут вирішальними будуть літньо-осінні місяці.
  • Такий стан економіки України у січні 2013 р. значною мірою зумовлений тим, що вона не отримувала необхідних фінансових ресурсів для інтенсифікації виробництва. Уже сім років підряд українська економіка практично не має приросту кредитів (рис. 4).
  • Але якби навіть у банків були кредитні ресурси, то їх не змогли б взяти підприємці. У січні 2013 р. продовжувалась та ж ситуація, що мала місце у 2012 р., коли відсоткові ставки за кредити були істотно вищі за індекс цін виробників. Жодна економіка за таких цін не спроможна оплатити такі відсотки. Це патова ситуація на кредитному ринку (рис. 5).

Висновки. Підсумки січня 2013 р. свідчать, що криза в економіці України, яка розпочалась у 2009 р. не пройшла, вона лише взяла «перепочинок» на два роки (2010-2011 рр.). Отже уряду, банківській системі, бізнесу і підприємництву підстав для розслаблення чи заспокоєння немає: затягнуті ремінці ще рано відпускати, а незатягнуті – все ж доведеться затягнути, причому тугіше.

Рис. 1. Приріст (спад) будівництва за січень,
% до січня попереднього року

Розроблено за даними Держкомстату

Рис. 2. Приріст (спад) транспорту (вантажного) за січень,
% до січня попереднього року

Розроблено за даними Держкомстату

Рис. 3. Приріст (спад) промисловості за січень,
% до січня попереднього року

Розроблено за даними Держкомстату

Рис. 4. Приріст (спад) кредитів в економіку за січень,
% до січня попереднього року

Розроблено за даними НБУ

Рис. 5. Ставки по кредитах та індекс цін виробників по місяцях, %

Розроблено за даними Держкомстату, НБУ

Податковий кодекс є, а реформ і результатів немає

Трьохрічний досвід функціонування Податкового кодексу показав, що він не став податковою реформою, а скоріше бутафорією на неї, і не приніс очікуваних результатів.

  • Податковий кодекс не вирішив основних проблем вітчизняної податкової системи: а) істотного скорочення кількості податків; б) запровадження уніфікованих податкових ставок; в) спрощення податкових процедур; г) ліквідації необґрунтованих податкових пільг (рис. 1, 2).
  • Діюча податкова система не сприяє зростанню економіки, не протистоїть тінізації доходів та відмиванню коштів, не протидіє корупції. Скоріше, навпаки, численні податкові пільги на великі суми та, особливо, корупційні процедури їх надання лише спонукають до цих негативних процесів.
  • Деяке зниження одних податкових ставок та підвищення інших не зменшує податкового навантаження та затрат часу на податкове адміністрування, а ще більше заплутує податкові процедури та ускладнює податкове адміністрування (рис. 3).
  • Стан економіки не лише не покращився від прийняття кодексу, а навпаки – погіршився. За 2010-2012 рр. за приростом ВВП Україна серед 12 країн СНД опустилась на 10 місце, а серед 10 країн ЦСЄ – на 7 місце (рис. 4).
  • Соціальна сфера теж не відчула позитивного впливу податкової «реформи», зокрема в частині протидії зростанню соціальної нерівності. Навпаки, Україна серед постсоціалістичних країн вийшла в лідери за показниками соціальної нерівності. Якщо в США основне податкове навантаження (97%) лягає на заможну частину населення, а на незаможну – лише 1%, то в Україні навпаки – 36% податкового навантаження припадає на незаможну частину населення. Великою є різниця в обсягах сплати податків і по категоріях багатих та найбагатших громадян США і України (рис. 5).
  • Рейтинги міжнародних організацій та оцінки вітчизняних підприємців щодо вітчизняної податкової системи істотно не покращились. Лише у 2013 р. вдвічі покращилось місце України в рейтингу за кількістю податків і на 15 позицій – за оцінкою простоти податкової системи (рис. 6).
  • Загалом більшість підприємців не бачить спрощення податкової системи і вимагає вдосконалення податкової системи (рис. 7). При цьому основні нарікання підприємців змістились з проблем податкового навантаження на проблеми податкового адміністрування (рис. 8).

Висновки.

Перше. Податкова реформа є головним і визначальним напрямом в модернізації українського суспільства загалом, тож її радикальне проведення залишається першочерговим завданням.

Друге. Однак у цьому напрямі владою нічого не зроблено, а прийнятий Податковий кодекс став лише «фіговим листком» для прикриття закостенілості податкової системи та бездіяльності щодо її реформування.

Третє. Тому Україна сьогодні потребує «радикальної податкової реформи», яка б передбачала: істотне скорочення кількості податків, їх заміну – скасування, об’єднання; суттєву модифікацію податкових баз, ставок і процедур; кардинальне спрощення системи адміністрування оподаткування.

Четверте. Головна мета радикальної реформи полягає в істотному розширенні економічних свобод, полегшенні умов для ведення малого і середнього бізнесу, легалізації і лібералізації підприємницької діяльності, а також активів, доходів і заробітних плат, протистоянні соціальній диференціації та спонуканні до соціального вирівнювання.

Рис. 1. Обсяги пільг за видами податків в 2012 р., млрд грн

Розроблено за даними Кабміну

Рис. 2. Обсяги пільг за видами господарської діяльності
в 2012 р., млрд грн

Розроблено за даними Кабміну

Рис. 3. Оцінки податкової системи України в міжнародних рейтингах, місце
(менше - краще)

Розроблено за даними Price Waterhouse Coopers

Рис. 4. Середньорічний приріст ВВП країн СНД за 2010-2012 рр., %

Розроблено за даними UNCTAD

Рис. 5. Частка громадян та сплачуваних ними податків, %

Розроблено за даними Інституту демографії
та соціальних досліджень НАНУ

Рис. 6. Оцінки податкової системи України в міжнародних рейтингах, місце
(менше - краще)

Розроблено за даними Price Waterhouse Coopers

Рис. 7. Оцінки підприємцями Податкового кодексу, % опитаних

Розроблено за даними Європейської бізнес-асоціації

Рис. 8. Основні претензії підприємців до Податкового кодексу,
% опитаних

Розроблено за даними Європейської бізнес-асоціації

Продовольча сфера: з експортоорієнтованої до імпортозалежної

Вже багато написано і сказано, у т.ч. політиками і державними чиновниками найвищого рангу, про надпотужний експортний потенціал аграрного сектору України. Що ж, заперечень стосовно потенціалу немає, але чи використовується він повною мірою?

  • У сфері зовнішньої торгівлі за останні роки допущені серйозні диспропорції. Середньорічне сальдо зовнішньої торгівлі товарами з позитивного (1,2 млрд дол.) у 2000-2004 рр. стало негативним (-8,8 млрд) у 2005-2009 рр. та ще більш негативним (-15,1 млрд) у 2010-2012 рр. почалось швидке заміщення внутрішнього виробництва імпортом. Внаслідок цього Україна впала не лише в експортну, але й в імпортну залежність.
  • У сфері зовнішньої торгівлі зруйновані багаторічні позитивні тенденції. За 2008-2012 рр. у порівнянні з попереднім п’ятирічним періодом (2003-2007 рр.), тобто, до і після вступу України в СОТ, ріст імпорту в нашу країну (73,6%) перевищив ріст експорту (56%) на 17 в. п. (рис. 1). Внаслідок цього постали серйозні ризики для економіки України, яка немає достатніх золотовалютних резервів та висококонкурентної інноваційної продукції для торгівлі на світових ринках.
  • Особливо прикро, що серйозні перекоси в зовнішній торгівлі допущені по тих товарах, по яких в Україні є великий експортний потенціал. Практично приріст імпорту продуктів тваринництва в 2008-2012 рр. проти 2003-2007 рр. у 6 разів вищий за приріст експорту. Перевищення приросту імпорту над приростом експорту по м’ясопродуктах більше як у 200 разів, по молокопродуктах – у 2 рази, по інших продуктах тваринництва – у 100 разів, по овочах – у 5 разів, по фруктах – у 3 рази (рис. 1).
  • У 2012 р. в Україну було імпортовано близько 360 тис. т м’яса на суму понад 660 млн дол., що у два рази більше, ніж у 2011 р. Особливо різко збільшилися поставки свинини і курятини. Основними постачальниками курятини в нашу країну є США, Німеччина, Угорщина і Великобританія, свинини – Бразилія, Німеччина і Польща. Водночас зросла ціна на імпорт м’яса, особливо на курятину – у 1,5 раза (рис. 2).
  • У 2013 р. імпорт м’яса може ще більше зрости. В цьому, як не дивно, зацікавлені українські переробники, оскільки вартість імпортної м’ясопродукції як мінімум на 30-50% нижче вітчизняної. У постачальників є можливість демпінгувати, адже в митних деклараціях вони вказують ціну не більше одного долара за кілограм. Крім того, з 1 лютого Росія ввела заборону на імпорт м’яса із США через те, що в ньому міститься стимулятор росту. І не виключено, що заплановані для російського ринку партії осядуть в Україні.
  • Водночас вітчизняні тваринники запевняють, що дешевизна імпортного м’яса (20 грн/кг свинини і 15 грн/кг курятини) зумовлена його низькою якістю. В країну постачають переважно обрізки та інші низькосортні категорії замороженого м’яса, а частка напівтуш не перевищує 20-25%. За даними перевірок, половина продукції є некондиційною або простроченою.

Висновки.

Перше. Засилля імпорту вже вдарило по вітчизняних господарствах. За 2012 р. закупівельні ціни на вітчизняне м'ясо знизилися на 5-7%. Ціни на курятину стабільні лише тому, що вона йде в роздрібний ринок і не перетинається із замороженою імпортною курятиною. Тим часом ціни на корми істотно зросли, що підвищило собівартість виробництва вітчизняного м'яса на 10-15%.

Друге. Багато господарств працюють вже у мінус і змушені вирізати поголів'я свиней та великої рогатої худоби. У 2013 р., за оцінками аграріїв, негативна динаміка в тваринництві збережеться і поголів’я скоротиться на 3-5%. Особливо активно вирізають худобу дрібні фермери. За 2012 р. поголів’я свиней і худоби у господарствах населення скоротилося на 10%.

Третє. М'ясне лобі збирається використовувати цю статистику, щоб переконати владу перекрити кордон дешевому імпорту. Втім, подібні спроби робилися вже не раз, однак успіхом не увінчалися. На 2013 р. у держбюджеті на підтримку галузі тваринництва заплановано 650 млн грн.

Четверте. Виходить, Україна втрачає двічі: від необґрунтованих витрат на неефективну підтримку вітчизняного тваринництва і птахівництва; від безконтрольного імпорту неякісної м’ясопродукції. Тут спрацьовує негативний взаємозв’язок: зростання імпорту м’ясної продукції призводить до скорочення поголів’я худоби, а це в свою чергу, зумовлює необхідність збільшення імпорту. Це така собі імпортно-мотиваційна спіраль, яка дуже негативна для продовольчої сфери України.

Рис. 1. Приріст (спад) зовнішньої торгівлі окремими товарами за 2008-2012 рр.
в порівнянні з 2003-2007 рр., %

Розроблено за даними Держкомстату

Рис. 2. Імпорт м’яса в Україну

Розроблено за даними Держмитслужби

ІV. Світова економіка

G20 взялась за чорний фінансовий ринок

У лютому 2013 р. в Москві відбувся саміт міністрів фінансів G20, який закликав всі країни якомога швидше запровадити банківські стандарти «Базель III» та завершити реформу ринків позабіржових деривативів. Ця реформа була ініційована G20 ще в 2009 р. Її суть: всі стандартизовані позабіржові деривативи повинні торгуватися на біржах, або електронних торговельних площадках з клірингом через центрального контрагента. Це означає наведення порядку на чорному фінансовому ринку, а точніше, його детінізацію.

  • У січні 2013 р. засновано Комітет з регулятивного нагляду над системою глобального Ідентифікатора юридичних осіб (LEI). Цей комітет має посилити нагляд і регулювання тіньового банківського сектора. Йдеться про хеджеві, спеціальні пайові та інвестиційні фонди. Адже за 4 роки після кризи у сфері регулювання «тіньового банкінгу» практично нічого не зроблено.
  • Старт тінізації банківського капіталу було дано в 90-х роках ХХ ст. у США при Клінтоні після скасування акту Гласса-Стігала і деяких інших послаблень фінансового регулювання. Це призвело до того, що кошти вкладників з банків почали йти на фондові ринки. При цьому банківський нагляд перестав відслідковувати всі операції банків, значна частина з яких стала непрозорою. Все це прискорило настання фінансової кризи спочатку в Америці, а потім і за її межами.
  • У 2012 р. загальний обсяг тіньових банківських операцій склав 67 трлн дол. – на рівні світового ВВП. За останні 10 років масштаби тіньових операцій банків зросли майже у 3 рази (рис. 1). На переконання експертів, саме тінізація банківських операцій посилює нестійкість світової фінансової системи і стає «живильним ґрунтом» для повторення глобальних фінансових криз. Найбільше це характерно для США - 23 трлн дол., єврозони (22 трлн дол.), Великобританії (9 трлн дол.). На Японію, Канаду, Австралію, європейські країни, Китай, Індію, Росію, Бразилію припадає 13 трлн дол. (рис. 2).
  • За 2001-2010 рр. загальний обсяг грошей, які незаконно виведені із 150-ти країн, склав 5,86 трлн дол. Майже 65% цих коштів припадає на країни G20, а половина на одну країну – Китай (рис. 3). Середньорічний витік капіталу з країн оцінюється в 586 млрд дол. Відтік незаконних грошей щорічно збільшувався в середньому на 13%, або втричі випереджав інфляцію. Незаконні фінансові потоки йдуть, як правило, в «податкові гавані», або осідають на рахунках у західних банках. Таким чином, переміщення багатства в більш заможні держави сприяє занепаду і виснаження капіталу в бідних країнах, з яких ці кошти викачуються. Контрабанда, хабарництво і злодійство складають 20% незаконних переказів. Вони стають причиною ще більшого розвитку тіньової економіки, яка в свою чергу сприяє наркоторгівлі і фінансуванню терористичних організацій.
  • Найбільш високий відносний рівень тіньових фінансово-банківських операцій зафіксований у деяких фінансових центрах і країнах з ознаками офшорних зон. Зокрема, в Гонконзі ці обороти склали 520% ВВП, у Нідерландах - 490%, Великобританії - 370% і США - 150% (рис. 4). Тіньові операції забезпечують банкам і фінансовим організаціям основну частину їхніх прибутків. У першій половині ХХ ст. у США частка фінансового сектора в загальному обсязі прибутків економіки становила 10%, в 70-і рр. минулого століття - 20%, а в даний час - більше 50%.

Висновок. Отже, близько 90% всього тіньового фінансово-банківського бізнесу в світі припадає на організації, зареєстровані саме в зоні т.зв. «золотого мільярда». Очевидно, в чорні списки ФАТФ в першу чергу треба вносити такі країни як США і Великобританія, в яких обертається половина (32 трлн дол.) тіньових банківських капіталів.

Рис. 1. Динаміка тіньових банківських операцій, трлн дол.

Розроблено за даними FSB

Рис. 2. Основні країни-донори тіньових банківських операцій в 2012 р.,
трлн дол.

Розроблено за даними FSB

Рис. 3. Кошти, нелегально вивезені за 2001-2010 рр., млрд дол.

Розроблено за даними Global Financial Integrity

Рис. 4. Тіньові обороти банків, % до ВВП

Розроблено за даними FSB

ЄС у бюджетному цейтноті

Наприкінці листопада 2012 р. у Брюсселі відбувся саміт лідерів країн Євросоюзу для затвердження бюджету ЄС на 2014-2020 рр. Однак тоді бюджет був забракований і його розгляд було перенесено на січень 2013 р. Зрештою після виснажливих переговорів на початку лютого 2013 р. бюджет ЄС прийнято. Проблема і суть компромісу в тому, як ліквідувати головне протиріччя: країни-донори не бажають спонсорувати зрослі потреби проблемних сусідів, а одержувачі євродопомоги не збираються більше економити.

  • Узгодження бюджету ЄС завжди проходило непросто, навіть тоді, коли в Євросоюзі було значно менше країн. Кожна з країн намагається зменшити сплату внесків та збільшити собі допомогу. Країни - головні донори бюджету вимагають скорочення витрат і зменшення фінансового навантаження на своїх громадян. Країни, які найбільше постраждали від кризи, і новачки співдружності вимагають збільшення асигнувань. За такої полярності інтересів пошук компромісу дуже проблематичний.
  • Ціна питання – трильйон євро. На попередню семирічку (2007-2013 рр.) бюджет ЄС був затверджений у розмірі 864 млрд євро. Зараз Єврокомісія вирішила збільшити його до 1,03 трлн євро (1,05% ВВП ЄС), або ж мінімум – до 973 млрд євро (1,01% ВВП ЄС). Зрештою компромісний варіант вийшов ще менший – 908,4 млрд євро. Кожна з країн-членів Євросоюзу повинна внести в бюджет ЄС внесок у розмірі 1% свого річного ВВП (рис. 1).
  • Незадоволеними запропонованим проектом бюджету на новий період виявились всі 27 країн Євросоюзу. Ніхто не хотів втратити єврофінансування і водночас всі категорично відмовлялись платити більше. Близько 80% коштів євробюджету розподіляються у вигляді дотацій і в рамках галузевих проектів підтримки. Найбільші статті витрат - аграрні дотації (40%) та розвиток інфраструктури (32%). Саме навколо них і розгорілись найбільш гарячі баталії.
  • Значні обсяги аграрних дотацій виділяються Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Польщі, Румунії. Тому вони були згодні на обрізання інфраструктурних проектів, але наполегливо захищали аграрні субвенції. У свою чергу, країни Східної Європи, особливо Польща, Угорщина і Румунія, наполягали на збереженні обсягів інфраструктурних субсидій. У числі особливо незадоволених - Швеція, яка найбільше втратила і вимагає реформ бюджетної системи.
  • Локальна війна розгорнулась і навколо пільг зі сплати внесків до бюджету. Таку преференцію має Великобританія, оскільки єдина аграрна політика ЄС є збитковою для цієї країни. Розмір британського внеску практично на третину менше розрахункового. Однак термін цієї преференції закінчується в 2013 р., і тепер Лондон змушений знову домовлятися з ЄС про порядок сплати «членських внесків». Аналогічна ситуація в Данії, яка в перерахунку на душу населення платить Євросоюзу навіть більше, ніж німці, і тепер вимагає відновлення справедливості.
  • Країни, на території яких розташовані інститути ЄС (в основному це Бельгія, Франція та Люксембург), теж проти урізання адміністративних витрат, які складають 6,5% євробюджету. Щоб згладити бюджетні суперечності, Єврокомісія навіть запропонувала створити єдиний бюджет для 17 країн єврозони. Але складність у тому, що по різні сторони барикад виявилися не лише старожили і новачки, але й «благополучна північ» та «проблемний південь» Євросоюзу.

Висновки.

Перше. Проблеми з прийняттям євробюджету були завжди. Однак сьогодні це не просто проблеми, а цілий клубок дуже суперечливих проблем, які взаємно виключають своє розв’язання. Така ситуація склалась чи не вперше, і зумовлена вона двома чинниками – кризою та різким розширенням ЄС. Обидва ці чинники не адаптуються з економічними, фінансовими та бюджетними можливостями ЄС.

Друге. Наведений вище висновок є важливим застереженням для України. Якби Україна вступила в ЄС сьогодні, то це означало б, що в розрахунку на жителя вона і близько не змогла б отримати від ЄС те, що отримала Польща у 2004-2007 рр.

Рис. 1. Внески коштів країнами в бюджет ЄС
за 2007-2013 рр., млрд євро

Розроблено за даними Open Europe Briefing Note

Рис. 2. Отримання коштів країнами з бюджету ЄС
за 2007-2013 рр., млрд євро

Розроблено за даними Open Europe Briefing Note

Рис. 3. Перевищення доходів чи витрат країн у взаєминах
з бюджетом ЄС за 2007-2013 рр., млрд євро

Розроблено за даними Open Europe Briefing Note

Рис. 4. Доходи або втрати на душу населення країн у взаєминах з бюджетом ЄС
за 2007-2013 рр., тис. євро

Розроблено за даними Open Europe Briefing Note

Повернутися назад до розділу