відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
13.02.2013

Випуск №183. Політика. Макроекономіка.

Завантажити випуск

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України.

Верховна Рада в блокаді: кому це вигідно?.

Чи вплине парламентська криза на європейську перспективу України?.

ІІ. Світова політика.

США: чого очікувати від нового держсекретаря?.

Грузія: боротьба за владу без компромісів.

Чому Папа римський зрікається престолу?.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

«Зростання» ВВП: після України ще Киргизія.

Криза платіжного балансу. 

Бюджетний рік почався із боргів. 

ІV. Світова економіка.

Вихід з кризи – через боротьбу з офшорами.

Росія втрачає європейський газовий ринок.

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України

Верховна Рада в блокаді: кому це вигідно?

Намічене на 5 лютого відкриття другої сесії Верховної Ради VII скликання до цього часу не відбулося. Парламентську трибуну блокують представники опозиційних фракцій, вимагаючи впровадження нової системи голосування з використанням сенсорних кнопок – т.зв. системи «Рада-3».

Намічене на 5 лютого відкриття другої сесії Верховної Ради VII скликання до цього часу не відбулося. Парламентську трибуну блокують представники опозиційних фракцій, вимагаючи впровадження нової системи голосування з використанням сенсорних кнопок – т.зв. системи «Рада-3».

Голова Верховної Ради В.Рибак провів декілька нарад з лідерами депутатських фракцій для пошуку шляхів розблокування парламенту. З цією метою пропонувалося підписати меморандум, яким передбачено створення робочої групи з числа народних депутатів для підготовки проекту змін до Регламенту Верховної Ради щодо забезпечення персонального голосування, а також відведення лише двох днів пленарного тижня (вівторок і четвер) для голосування. Проте опозиціонери не прийняли такі пропозиції і продовжують наполягати на своїх умовах.

Тим часом Верховна Рада продовжує блокуватися. Спікер В.Рибак заявив, що в разі досягнення домовленостей відкриття другої сесії може відбутися 19 лютого. При цьому він наголосив, що парламентська більшість не має наміру силовими методами розблоковувати роботу Верховної Ради.

Висновки і коментарі.

  • Те, що відкриття другої сесії нинішнього парламенту може бути заблокованим представниками опозиції, стало зрозумілим задовго до 5 лютого. Однак передбачалося, що підставою для блокування стане те, що наприкінці січня не була скликана позачергова сесія Верховної Ради на вимогу трьох опозиційних фракцій.

Для довідки: Як відомо, В.Рибак відмовився підписувати розпорядження про проведення позачергової сесії, оскільки Апаратом Верховної Ради були визнані недійсними цілий ряд підписів під вимогою про скликання сесії. В результаті фракції «Батьківщина», «УДАР» і «Свобода» 31 січня самостійно провели у Верховній Раді т.зв. «збори депутатів», на яких висловили недовіру спікеру В.Рибаку за відмову скликати позачергову сесію і розпочали процедуру його відкликання із займаної посади.

  • Проте 5 лютого опозиціонери досить несподівано єдиною причиною блокування парламенту назвали вимогу негайного впровадження нової системи електронного голосування. При цьому представники опозиції жодним словом не обмовилися про позачергову сесію Верховної Ради, яка не відбулася, про свої попередні вимоги відставки спікера В.Рибака і генпрокурора В.Пшонки, про звільнення засуджених лідерів опозиції.
  • Це дає підстави стверджувати, що головна мета нинішнього блокування Верховної Ради – не стільки домогтися персонального голосування, скільки перекрити інформаційний привід у зв'язку з провалом спроб опозиційних фракцій провести позачергову сесію парламенту і можливим скандалом, пов'язаним з підробкою підписів під вимогою скликання позачергової сесії.
  • Показовою тут є неочікувана гіперактивність представників фракції «УДАР» у блокуванні Верховної Ради на чолі зі своїм лідером В.Кличко.Чи не викликано це тим, що серед підписів опозиційних депутатів, які вимагали скликання позачергової сесії, сумніви викликала і достовірність підпису самого В.Кличка? Він, до речі, не брав участі і в т.зв. «зборах депутатів» 31 січня (нібито через хворобу). Можливо, тепер «ударівці», вбравшись у червоні футболки, намагаються «зберегти обличчя» свого лідера і своєї політичної сили.
  • Крім того, схоже, політтехнологи фракції «УДАР» порадили її членам бути більш активними під час протестних та силових акцій в парламенті, щоб не губитися за спинами більш агресивних представників «Батьківщини» та, особливо, «Свободи». Очевидно, такі рекомендації спрямовані на підняття рейтингу В.Кличка в контексті змагань за право бути кандидатом від опозиції на майбутніх президентських виборах.
  • Фракції «Батьківщина» і «Свобода» також явно не мають наміру відставати у показових змаганнях «опозиційної трійки», намагаючись при цьому публічно демонструвати єдність і узгодженість дій. Тим більше, що тема забезпечення особистого голосування, як жодна інша, найкраще підходить для демонстрації такої єдності.
  • Складається враження, що забезпечення персонального голосування – це, мабуть, єдиний конкретний результат, якого парламентська опозиція в нинішньому її вигляді може домогтися у Верховній Раді. Всі інші задекларовані опозиціонерами плани і вимоги, пов'язані, зокрема з відставкою спікера, звільненням генпрокурора, звільненням Ю.Тимошенко і Ю.Луценка, є нереальними через слабкість опозиції та розбіжність інтересів політичних сил, що входять до неї.
  • Очевидно, розуміючи це, провладна фракція Партії регіонів та її союзники комуністи вирішили поки що не вживати будь-яких активних дій з розблокування Верховної Ради і спостерігають, як опозиціонери будуть виходити із ситуації, яку самі ж створили. Адже з іміджевої точки зору черговий відступ опозиції може мати для неї катастрофічні наслідки.
  • З іншого боку, блокування парламенту є дуже недоречним і для влади в контексті непростого переговорного процесу між Києвом та Брюсселем щодо європерспектив України, особливо напередодні саміту Україна-ЄС, який має відбутися в Брюсселі 25 лютого (більш детально про це див. у наступному матеріалі «Чи вплине парламентська криза на європейську перспективу України?»).
  • З огляду на це тему забезпечення персонального голосування у Верховній Раді спустити на гальмах не вдасться. Сторонам явно доведеться шукати компромісних рішень. Скоріш за все, рано чи пізно буде досягнута домовленість щодо технічного забезпечення персонального голосування та, можливо, щодо проведення голосування лише в окремі дні пленарного тижня. У такому «пакеті» домовленостей опозиціонери можуть зажадати ще й прийняття деяких важливих для них рішень, наприклад, про призначення виборів мера в Києві та внесення змін до закону про місцеві вибори.
  • Схоже, лідери опозиційних фракцій розраховують, що після впровадження нової системи голосування у них розширяться можливості для торгів з владою при деяких принципових голосуваннях. Однак вони чомусь не враховують того, що впровадження т.зв. «сенсорного» голосування може підштовхнути ту ж владу до більш активного поповнення парламентської більшості за рахунок решти позафракційних депутатів, а також потенційних «тушок» з числа членів фракцій «Батьківщина» і «УДАР».

Чи вплине парламентська криза на європейську
перспективу України?

На тлі чергової кризи у Верховній Раді відбулося декілька подій, пов’язаних з європейськими перспективами України.

6 лютого Президент України В.Янукович побував з офіційним візитом у Литві, у ході якого відбулася його зустріч з литовським президентом Д.Грібаускайте та проведено засідання Ради Президентів України та Литви. На спільній прес-конференції двох президентів ними було зроблено кілька важливих заяв.

Для довідки: В.Янукович, зокрема, заявив, що актуальність теми євроінтеграції для України посилюється з огляду на головування Литви в Євросоюзі у другому півріччі поточного року. За його словами, Україна не може не реагувати на критику і вимоги, які звучать з боку ЄС щодо ув’язнення Ю.Тимошенко, однак вирішення цієї проблеми має проходити в рамках чинного законодавства і в юридичній площині.

Д.Грібаускайте, у свою чергу, заявила, що ув'язнення лідерів української опозиції може завадити підписанню Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У той же час вона зазначила, що ЄС не буде диктувати Україні, як вирішувати це питання.

7 та 8 лютого у Києві з візитом побував єврокомісар Ш.Фюле. Першого дня він провів зустрічі з прем'єр-міністром М.Азаровим, головою Верховної Ради В.Рибаком, виступив перед групою депутатів, які входять до складу парламентських комітетів із зовнішніх питань, з питань європейської інтеграції, а також з питань оборони і безпеки. 8 лютого Ш.Фюле зустрівся з президентом В.Януковичем. Головний посил єврокомісара українській владі полягає в тому, що Україна має виконати ряд умов, необхідних для підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Фюле наголосив, що останнім терміном виконання таких умов є листопад 2013 року (саміт Східного партнерства у Вільнюсі). В.Янукович, у свою чергу, запевнив єврокомісара, що Україна уважно вивчає сигнали Євросоюзу і виконує роботу, спрямовану на забезпечення умов для підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Висновки і коментарі.

  • Зазначені вище події свідчать, що Київ і Брюссель продовжують шукати шляхи виходу з кризи у взаєминах та можливостей підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. Ці проблеми актуалізуються перед самітом Україна-ЄС, який має відбутися 25 лютого.
  • Саме цим був обумовлений візит Президента України В.Януковича до Литви, глава якої Д.Грібаускайте виступила своєрідним посередником між Україною та ЄС. Судячи із заяв литовського президента, Євросоюз продовжує пов'язувати можливість підписання Угоди про асоціацію з вирішенням проблеми Ю.Тимошенко. Водночас слова Д.Грібаускайте про те, що європейська сторона не буде диктувати Україні, як вирішувати це питання, можна розцінювати так, що звільнення Тимошенко не є категоричною умовою підписання Угоди про асоціацію.
  • У Брюсселі, схоже, усвідомлюють неготовність української влади скасовувати вирок Ю.Тимошенко, а тому залишають можливість для маневру у пошуку шляхів вирішення проблем у взаєминах України і ЄС.
  • Очевидно, в цьому контексті слід розцінювати широкі зустрічі та заяви єврокомісара Ш.Фюле під час його візиту до Києва 7-8 лютого. Особливу увагу привертає на те, що єврокомісар не лише нагадав про необхідність виконання певних умов для підписання Угоди про асоціацію, але й чітко наголосив, що останнім терміном виконання таких умов є листопад 2013 року. За його словами, «інших термінів, таких як грудень 2013 року або січень 2014 року не існує».
  • Не секрет, що президент В.Янукович перед участю в лютневому саміті Україна-ЄС хотів би заручитися підтримкою Верховної Ради у вигляді відповідної заяви. Як відомо, 11 січня у парламенті було розглянуто три проекти заяв, що стосуються підтримки курсу інтеграції України в ЄС, внесені представниками фракції «Батьківщина» (А.Яценюк та Г.Немиря), фракції «УДАР» (В.Кличко, В.Ковальчук, І.Геращенко) і фракції Партії регіонів (С.Тігіпко). Тоді було прийнято рішення, підтримане 348 депутатами (проти голосували лише комуністи), підготувати в комітеті з питань європейської інтеграції єдиний узгоджений проект заяви і винести його на голосування на початку другої сесії парламенту.
  • Якщо криза у Верховній Раді затягнеться, і парламенту не вдасться до чергового саміту Україна-ЄС 25 лютого прийняти заяву про підтримку євроінтеграційних прагнень України, то українська влада може зазнати серйозних іміджевих втрат. Адже у Брюсселя з'являться підстави вважати, що парламент України не зможе ухвалити і ряд законодавчих актів, прийняття яких передбачено порядком денним асоціації (йдеться, зокрема, про удосконалення законодавства про вибори, удосконалення Кримінального Кодексу, прийняття низки законів, пов'язаних з реформуванням прокуратури та судової системи тощо).

ІІ. Світова політика

США: чого очікувати від нового держсекретаря?

6 лютого у Держдепартаменті США був приведений до присяги новий державний секретар США Джон Керрі. Перед тим його призначення майже одноголосно було підтримано Сенатом: «за» проголосували 94 сенатори, «проти» – лише троє.

У своєму виступі після складення присяги Керрі заявив, що необхідно рішуче протистояти тероризму, хаосу та екстремізму, в тому числі, релігійного, який загрожує цілісності держав. Він також зазначив, що США повинні об'єднати зусилля з іншими країнами та встановити порядок у районах, де панує хаос.

Висновки та коментарі.

  • Призначення Керрі державним секретарем було передбачуваним. Цей авторитетний політики, який з 1985 року був сенатором від Демократичної партії, а останні чотири роки очолював сенатський комітет з міжнародних відносин, називався найбільш вірогідним претендентом на цю посаду ще після першого обрання Обами президентом. Однак тоді держсекретарем була призначена Хілларі Клінтон, головним чином з причин іміджевого характеру.
  • Разом з тим Керрі фактично був неофіційним посланником нинішнього американського президента. Так, у 2009 році Обама відправляв Керрі на переговори до афганського президента Хаміда Карзая для врегулювання гострої ситуації під час президентських виборів. Сенатор вів переговори з керівництвом Пакистану щодо повернення в США уламків вертольота, на якому в країну незаконно проникли американські учасники операції зі знищення бін Ладена. Керрі також зустрічався з сирійським лідером Башаром Асадом. Тож він вже має чимало налагоджених взаємин з світовими політиками.
  • Свого часу Керрі зумів домогтися в Сенаті згоди на підписання з Росією нового договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3). Він підтримував набуття Росією членства в СОТ і намагався перешкоджати прийняттю т.зв. «закону Магнітського». Не випадково у Москві позитивно було сприйнято призначення Керрі на посаду держсекретаря, враховуючи його здатність до прийняття зважених рішень.
  • Керрі поки що уникає конкретики, описуючи своє бачення зовнішнього курсу США. Скоріш за все його діяльність найближчим часом буде повністю вкладатися в програму Барака Обами: дипломатія щодо Ірану з метою недопущення виготовлення там ядерної зброї; продовження переговорів з метою відсторонення від влади у Сирії президента Асада; зміцнення взаємної довіри з Китаєм; відновлення процесу зближення з Москвою; повернення до столу переговорів Ізраїлю і Палестини тощо.
  • Що стосується України, то нині складно прогнозувати, наскільки зміниться ставлення до неї з боку США після призначення Керрі. Новий держсекретар поки що лише обмежився загальними фразами, назвавши Україну «державою, життєво важливою для Європи», та обіцяв підтримувати її незалежність.
  • Разом з тим, зважаючи на прагматичний характер Керрі, можна прогнозувати, що він не буде демонструвати своє «демократичне місіонерство» стосовно України, чим дещо грішила його попередниця Хіларі Клінтон. З огляду на це можна припустити, що в українсько-американських стосунках відійде на другий план і «проблема Тимошенко», яка значною мірою підігрівалася у США позицією колишнього держсекретаря Х.Клінтон.
  • Скоріш за все, політика США щодо України будуватиметься за двома напрямами: з одного боку, Вашингтон буде вимагати від української влади дотримання демократії та прав людини, а з іншого – розвивати співпрацю з Києвом в економічних та бізнесових сферах, які є цікавими для американців.
  • Так, на сьогодні США виявляють значний інтерес до теми видобутку сланцевого газу в Україні. Причому ця тема вже переходить у практичну площину. Так, у 2012 році Кабінет Міністрів України провів конкурс серед компаній, що претендують на видобуток сланцевого газу. Переможцями конкурсу на розробку Юзівської газової площі (розташована на території Харківської та Донецької областей) стала американська компанія Shell, а Олеської газової площі (Львівська та Івано-Франківська область) – ще одна американська компанія Chevron. З першою із зазначених компаній, як відомо, 24 січня у Давосі вже підписана угода про розподіл продукції.
  • Україна, судячи з останніх візитів українських урядовців до Вашингтона, сьогодні вкрай зацікавлена заручитися підтримкою США для забезпечення виділення чергових траншів позик від МВФ. Однак поки що якихось істотних зсувів тут не видно. Це є ще одним свідченням прагматичності американської зовнішньої політики, яка обслуговує насамперед інтереси політичної еліти США та тісно пов’язаних з нею представників великого капіталу.

Грузія: боротьба за владу без компромісів

Днями виповнилося 100 днів з дня сформування уряду Грузії на чолі з Б.Іванішвілі. Ця дата була «відзначена» новим наступом прихильників прем’єр-міністра на позиції президента М.Саакашвілі. Так, 7 лютого підконтрольна Іванішвілі парламентська більшість – коаліція «Грузинська мрія» не дала згоди на виступ президента у парламенті із щорічним посланням, вимагаючи від пропрезидентської меншості – фракції «Єдиний національний рух» узгодження певних поправок до конституції.

Для довідки: Серед поправок до Конституції Грузії, на яких наполягає парламентська більшість, слід виділити дві головні: 1) президент позбавляється права розпускати уряд без згоди парламенту; 2) вибори наступного президента мають відбуватися шляхом непрямих виборів – у парламенті.

Коли ж Саакашвілі 8 лютого заявив про свій намір проголосити звернення у приміщенні Національної бібліотеки, прихильники прем’єра заблокували доступ до цієї будівлі. В результаті грузинський президент змушений був звернутися до народу у телеефірі зі своєї резиденції. Він, зокрема, засудив ультимативну форму тиску на нього та його політичну силу, а також зазначив, що «Єдиний національний рух» готовий розглядати ту частину конституційних поправок, які стосуються повноважень президента, однак категорично не сприймає відмову від прямих президентських виборів.

Висновки і коментарі.

  • Останні події в Грузії свідчать, що прем’єр-міністр Б.Іванішвілі намагається і надалі зміцнювати свої позиції та, відповідно, ослаблювати позиції М.Саакашвілі з огляду на президентські вибори, які мають відбутися у жовтні нинішнього року.
  • Поки що нинішній президент програє прем’єр-міністру на багатьох позиціях, насамперед у боротьбі за кадри. «Під крило» уряду перейшли грузинські спецслужби, відбувається масштабна чистка старих кадрів у міністерстві оборони та МВС країни (див. 180 випуск Стратегічних оцінок).
  • Однак М.Саакашвілі, навіть будучи «кульгавою качкою», все ще може впливати на політичну ситуацію. Зокрема, за нинішньою Конституцією Грузії президент має право розпустити парламент не пізніше ніж за півроку до закінчення своїх повноважень. Враховуючи те, що президентські вибори мають відбутися у жовтні, теоретично у проміжку до травня Саакашвілі може прийняти відповідне рішення. Крім того, за президентом залишається конституційне право у будь-який момент відправити у відставку уряд.
  • З огляду на це коаліція «Грузинська мрія» хоче внести зміни до конституції, згідно з якими президент позбавляється права розпускати уряд без згоди на те парламенту. Таким чином, проурядова більшість у парламенті хоче позбавити М.Саакашвілі можливості штучно створити політичну кризу перед президентськими виборами. Тоді президентська кампанія буде відбуватися при нинішньому уряді.
  • Однак для внесення змін до чинної Конституції Грузії правлячій коаліції «Грузинська мрія» необхідно набрати 101 голос, у той час коли вона налічує лише 91 депутата. За таких умов Б.Іванішвілі різко посилює тиск на М.Саакашвілі з тим, щоб примусити його політичну силу у парламенті погодитися на відповідні конституційні зміни.
  • Президент поки що відкидає ультимативний характер тиску на нього. Тож не виключено, що з боку проурядової коаліції «Грузинська мрія» найближчим часом слід чекати більш радикального кроку – початку процесу імпічменту Саакашвілі. Це зможе скувати можливості чинного президента для маневру. Слід зазначити, що напередодні парламентських виборів у жовтні минулого року лідер «Грузинської мрії» Іванішвілі обіцяв, що після перемоги розпочне процедуру імпічменту президентові. Однак потім він відмовився від цієї ідеї та заявив про готовність до співпраці з главою держави «заради благоденства країни», хоча при цьому зазначив, що було б краще, якби Саакашвілі сам подав у відставку.
  • Разом громадські організації Грузії за три місяці зібрали понад 1,2 мільйона підписів з вимогою відставки М.Саакашвілі. Вони вимагають, щоб до проведення нових президентських виборів повноваження глави держави були передані голові парламенту. Скоріш за все, за цими ініціативами стоїть проурядова «Грузинська мрія».
  • Тож є всі підстави стверджувати, що вся політична інтрига в Грузії зараз крутиться між двома антагоністами – Іванішвілі та Саакашвілі. І тут складно розраховувати на мирне врегулювання ситуації, скоріш за все буде жорстока боротьба за усунення одного з конкурентів.
  • Команда Іванішвілі усвідомлює, що їй при збереженні в політичному просторі країни Саакашвілі складно буде стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Грузії та, головне, подолати основний бар'єр на шляху збереження грузинської державності – відновити довіру населення Абхазії та Південної Осетії. Якщо, скажімо, Іванішвілі стане більш активно виходити на діалог з цими невизнаними республіками та Росією, то у Саакашвілі з'явиться можливість мобілізувати своїх радикальних прихильників та навіть вступити в блок з якоюсь «третьою силою», що може виникнути в останній момент.
  • Щоб не допустити такого розвитку подій, Іванішвілі вже зараз вдається до активних жорстких заходів, спрямованих на повне витіснення з політичної арени Саакашвілі та його партії. При цьому для прем’єр-міністра принципово важливим є те, щоб новим президентом Грузії (незважаючи на досить формальний статус цієї посади після конституційної реформи) став представник саме «Грузинської мрії».

Чому Папа римський зрікається престолу?

Однією з головних світових новин стала інформація про те, що Папа римський Бенедикт ХVI 11 лютого оголосив своє рішення відмовитися від престолу через стан здоров'я. За словами глави Ватикану, йому «бракує сили», важко носити цей статус та приймати рішення. Він також зазначив, що вже давно обдумував це рішення та вважає, що воно буде «корисним для церкви».

Зречення Бенедикта ХVI, якому йде 86 рік, має відбутися 28 лютого. Як відомо, главою Католицької Церкви він став у квітні 2005 року після смерті Івана Павла II, який перебував на папському престолі майже 27 років.

Висновки і коментарі.

  • Інформація про відмову Бенедикта XVI від престолу викликала значний ажіотаж не лише у церковних, а й політичних та громадських колах світу. Адже зречення від папського престолу – подія надзвичайна: останній в історії подібний прецедент стався в 1415 році, коли від престолу відмовився понтифік Григорій XII.
  • Разом з тим жодного порушення церковного права в цьому немає, можливість добровільного зречення від престолу для понтифіка передбачена. Відповідно до канонів, таке зречення має відбутися добровільно і публічно, воно не вимагає нічиєї згоди.
  • Однак у даному випадку особливий інтерес викликає не сам факт зречення Папи римського, скільки причини такого рішення. Тож будь-які аналогії з прикладами часів Середньовіччя тут явно недоречні.
  • Зречення Бенедикта XVI, очевидно, викликане комплексом причин як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру. Що стосується суб’єктивних моментів, то вони дійсно можуть бути пов’язані з віком та станом здоров’я нинішнього понтифіка. Йому невдовзі виповниться 86 років, тож у цьому віці ефективно управляти Церквою стає все складніше.
  • До суб’єктивних причин можна також віднести і внутрішньоцерковні конфлікти, протистояння різних кардинальських груп у Ватикані. Таке протистояння минулого року призвело до грандіозного скандалу, що отримав назву Vatileaks. Справа дійшла до того, що був заарештований камердинер Папи Паоло Габріеле, який, судячи з усього, працював на одну з таких груп і в її інтересах організував масштабний витік конфіденційної інформації. Для Бенедикта XVI це стало сильним психологічним ударом.
  • Крім того, Папі, незважаючи на всі його зусилля, не вдалося врегулювати ряд скандалів, пов’язаних, зокрема, з атисемітськими заявами окремих єпископів, а також педофільських скандалів, які дуже негативно позначилися на авторитеті Католицької Церкви.
  • Інші причини носять більш об’єктивний, глобальний характер. Бенедикт XVI, як відомо, є досить консервативним Папою, і протягом свого понтифікату він доклав масу зусиль до того, щоб зупинити або хоча б затримати ті негативні, з точки зору Церкви, процеси, які відбуваються в сучасному західному світі. Однак йому цього не вдалося зробити, що могло викликати конфлікт між його світоглядом і тим, що відбувається зараз на Заході.
  • Зокрема, додатковим поштовхом до відставки Бенедикта XVI цілком могли стати нещодавні голосування у парламентах Великобританії та Франції про легалізацію одностатевих шлюбів.
  • Можливо, понтифік вважає, що ефективніше протистояти подібним викликам зможе більш молодий, енергійний і харизматичний Папа, яким, наприклад, свого часу був Іван Павло II.
  • Головна інтрига зараз полягає в тому, хто стане наступником Бенедикта XVI і займе святий престол. У ЗМІ вже називаються більше десятка можливих кандидатів. Однак найчастіше повторюються два імені – це архієпископ Квебекський і префект Конгрегації у справах єпископів Марк Уелле та італійський кардинал і архієпископ Міланський Анджело Скола. Як очікується, ім'я нового Папи римського світ дізнається наприкінці березня.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

«Зростання» ВВП: після України ще Киргизія

На одному із засідань уряду прем’єр-міністр М.Азаров поінформував, що за підсумками 2012 р. Україна має зростання економіки. Це факт, але такий скромний, що його важко й позитивом назвати. Йдеться про приріст ВВП на рівні 0,2%. Можливо хтось під впливом інформації про важку кризу у світі та у Європі подумає, що в Україні не так вже й погано. Однак статистика свідчить, що це далеко не так.

  • Порівняння показників приросту ВВП за 2012 р. по країнах СНД свідчить, що Україна в цьому рейтингу перебуває на передостанньому місці, а на останньому – Киргизія, яка має спад (-0,9%). Те, що Україна не остання, не дуже тішить. Адже попереду навіть Вірменія і Таджикистан, які мають приріст у 35 разів вищий, ніж Україна. Що вже казати тут про Туркменістан і Узбекистан (рис. 1).
  • За останні 10 років Україна лише один раз (у 2004 р.) була на першому місці серед 12 країн СНД за приростом ВВП та один раз на 5 місці (2003 р.). В наступні роки серед країн СНД Україна посідала, як правило, останні (2009 р.) і передостанні (2005, 2007, 2008, 2012 рр.) місця (рис. 2). У 2012 р. навіть ті країни, які у кризовому 2009 р. мали разом з Україною значний спад – Вірменія (-14,1%); Росія (-7,8%); Молдова (-6%); Грузія (-3,8%) отримали приріст ВВП.
  • Внаслідок такої негативної динаміки в розвитку української економіки за період після 2004 р. середньорічний темп приросту ВВП в Україні виявився на дуже низькому рівні – всього 1,9%. Серед 28 постсоціалістичних країн Україна опинилась також в останній групі країн (рис. 3). А попереду, як не дивно, пострадянські країни, які за ці роки отримали середньорічний приріст ВВП понад 6% і обійшли навіть країни ЦСЄ, що перебувають у складі ЄС.

Висновки.

Перше. Низьку динаміку економіки України у 2012 р. аж ніяк не можна списувати на світову кризу. Адже цього ж року більшість країн СНД мали досить високий приріст ВВП – вище 5%.

Друге. Аналогічна ситуація спостерігається і в порівнянні з постсоціалістичними країнами Європи, які входять в ЄС. Серед них Україна за приростом ВВП теж в аутсайдерах.

Третє. Таким чином ситуація з ВВП в Україні у 2012 р. свідчить, що її економіка фактично перебуває в кризі, про що свідчать як абсолютні, так і відносні показники. Фактично 2012 р. повторив кризовий 2009 р.

Рис. 1. ВВП країн СНД, % до попереднього року

Рис. 2. Приріст ВВП та місце України за цим показником
серед 12 країн СНД

Рис. 3. Середньорічні темпи приросту ВВП за 8 років (2005-2012 рр.)
у 28 постсоціалістичних країнах, %

Криза платіжного балансу

В українському політикумі якось м’яко обходиться тема кризової ситуації, що склалась у 2012 р. у платіжному балансі. Чомусь вважається, що це технічна справа Нацбанку – звести кінці з кінцями. Насправді ж це серйозна макроекономічна і політична проблема, на яку звертають увагу всі міжнародні організації, зарубіжні інвестори, вітчизняні підприємці і громадяни. Навіть прості люди вже знають: якщо є проблеми з платіжним балансом – чекай девальвації національної грошової одиниці.

  • Минулого року Україна втретє після 2004 р. отримала великий дефіцит зведеного платіжного балансу – понад 4,2 млрд дол. Більшим цей показник був лише у кризовий 2009 р. – 13,7% (рис. 1). Доречно нагадати, що саме у 2009 р. українська гривня впала проти долара на 60%. У 2012 р. обійшлося без девальвації, але проблему не знято. Дефіцит балансу у розмірі 6 млрд дол., що склався за два останні роки, продовжує тиснути на гривню. Борговий навіс спричиняє інфляційний та девальваційний навіс.
  • Така критична ситуація з платіжним балансом склалась насамперед через серйозні дисбаланси у зовнішній торгівлі. У 2012 р. Україна отримала рекордний дефіцит поточного рахунку – 14,4 млрд дол. Це навіть більше, ніж було у кризовому 2008 р. (-12,8 млрд дол.). Що тут уже порівнювати з 2004р., коли поточний рахунок мав профіцит – 6,9 млрд дол. Але найбільше турбує те, що дефіцит зовнішньої торгівлі триває уже 7 років і продовжує зростати навіть після деякої стабілізації у 2009 р. (рис. 2).
  • Найбільше проблем накопичилось у зовнішній торгівлі товарами. За 2012 р. Україна отримала рекордний дефіцит торгівлі товарами – 20,5 млрд дол. Це значно більше, ніж було у кризовий 2008 р. Загалом за останні 8 років у країні відзначено дві хвилі наростання дефіциту: у 2005-2008 рр. – з 1 до 16 млрд дол. та у 2009-2012 рр. – з 4,3 до 20,5 млрд дол. (рис. 3).
  • З чого склалась така ситуація в зовнішній торгівлі товарами, видно на прикладі основних галузевих груп товарів. У 2012 р. проти 2011 р. лише по АПК приріст експорту перевищив приріст імпорту у 5 разів. По інших групах товарів приріст експорту суттєво відставав від імпорту (продукція машинобудування), або ж спад експорту був значно більший, ніж імпорту (металургійна продукція) (рис. 4).
  • Ситуація з платіжним балансом значною мірою виправлена шляхом збільшення сальдо фінансового рахунку – на 10,2 млрд, яке головним чином отримано за рахунок кредитів. Слід зазначити, що починаючи з 2006 р., обсяги залучених кредитів постійно зростають (рис. 5).

Висновки.

Перше. Без радикальних змін у політиці зовнішньої торгівлі, без сприяння зростанню експорту та обмеження імпорту (імпортозаміщення) проблему дефіциту поточного рахунку і платіжного балансу не розв’язати. Це класичний постулат в макроекономіці, який, очевидно, ще до кінця не усвідомили в Україні.

Друге. Без радикального поліпшення інвестиційного клімату, випереджаючого зростання інвестицій і обмеження короткострокових кредитів фінансовий рахунок не допоможе збалансувати платіжний баланс. Кредити лише тимчасово, на короткий період, можуть вирівняти баланс, а в більш віддаленій перспективі це серйозно посилює зростання боргового навантаження на ВВП.

Рис. 1. Сальдо зведеного платіжного балансу, млрд дол.

Рис. 2. Сальдо поточного рахунку платіжного балансу, млрд дол.

Рис. 3. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами, млрд дол.

Рис. 4. Приріст експорту та імпорту товарів
у 2012 р. проти 2011 р., млрд дол.

Рис. 5. Сальдо фінансового рахунку платіжного балансу, млрд дол.

Бюджетний рік почався із боргів

За даними Мінфіну, у січні 2013 року до зведеного бюджету надійшло 30,3 млрд грн податкових і митних платежів, що на 12,6% більше, ніж за січень 2012 р. З цих коштів 24 млрд грн отримав державний бюджет, решта 6,3 млрд грн – місцеві бюджети. Надходження до загального фонду державного бюджету склали 20 млрд грн, що на 10,8% більше від січня 2012 р. Така оптимістична інформація декого заспокоює, а декого спонукає задуматись, чи все так добре.

  • Оптимізм зникає, якщо згадати, що у цьому році, на відміну від попередніх, запроваджено авансову сплату податку на прибуток. Саме тому у січні 2013 р. проти січня 2012 р. надходження цього податку зросло в 4,3 раза.
  • Ще більше бюджетний оптимізм падає, якщо поглянути на гарячкові запозичення на внутрішньому і зовнішньому ринку, які почались з самого початку 2013 р. За 40 днів нового року уже залучено 18 млрд грн. Таких інтенсивних запозичень, як в сумі, так і у співвідношенні до ВВП, в історії України ще не було (рис. 1).
  • Не менш загрозливим є характер цих запозичень як за термінами, так і за вартістю. Половина запозичень, зроблених за 40 днів 2013 р. – трьох- і чотирьохрічні. Ще майже половина запозичень – це вперше розміщені десятирічні цінні папери (євробонди?). Загалом вартість валютних запозичень зросла до 8,5%, гривневих – до 14,5% (рис. 2, 3).
  • Крім того, треба врахувати велике накопичення боргів у попередні роки. У 2012 р. Мінфін уже розміщував п’яти- і семирічні ОВДП під 14,3% річних. Ця операція викликала підозру, що Нацбанк друкує гривні (емісія) та надає їх у якості рефінансування банкам, які одразу за них купляли ОВДП у Мінфіну. Загалом у 2010-2013 рр. сплата відсотків за обслуговування боргів вже сягне половини коштів на погашення (рис. 4).

Висновки.

Перше. Уряд з початку року зробив ставку на наповнення бюджету за рахунок запозичень, до того ж їх динаміка має характер випереджаючого зростання.

Друге. Продовження терміну запозичень (уже до 10 років) та зростання їх вартості (до 14,5% - гривневі та 8,5% - інвалютні) призведе до того, що через 7 років реальна вартість боргів зросте вдвічі, що при низькій інфляції та незмінному курсі гривні потребує значно більше коштів для їх погашення.

Рис. 1. Державні запозичення шляхом продажу
цінних паперів за 40 днів 2013 р., млн грн

Рис. 2. Розподіл державних запозичень за 40 днів 2013 р.
за терміном погашення, млн грн

Рис. 3. Розподіл державних запозичень за 40 днів 2013 р.
за дохідністю, млн грн

Рис. 4. Державні запозичення та їх погашення в Україні,
% до зведеного бюджету

ІV. Світова економіка

Вихід з кризи – через боротьбу з офшорами

У більшості країн, які найбільше постраждали від кризи, для боротьби з нею були задіяні насамперед заходи фінансової і, особливо, бюджетної економії. Це характерно для США, Японії, країн єврозони. Сьогодні вже можна сказати, що у більшості випадків ці заходи в основному виправдались. Найбільш вражаючим прикладом, як це не дивно, стала Греція. За січень 2013 р. Греція вперше отримала профіцит бюджету 159 млн євро проти дефіциту 490 млн євро у січні 2012 р. та дефіциту – 873 млн євро за планом бюджету на 2013 р. В окремі роки дефіцит бюджету в Греції сягав 14% ВВП. Радикальні заходи з економії державних видатків на сьогодні зняли цю проблему. Хоч це аж ніяк не означає, що її знято остаточно.

  • У Греції, як і в інших країнах єврозони та багатьох країнах світу загалом, фінансова криза ще не подолана. Насамперед тому, що не розв’язане питання наповнення бюджетів доходами, які визначені фіскальним законодавством. У тій же Греції перший профіцит бюджету отримано головним чином за рахунок економії витрат, а не збільшення доходів. Водночас збирання податків залишається на низькому рівні – 55-60% тих, що належить за фіскальним законодавством.
  • Загалом рівень фінансової тінізації (приховування доходів, податків, неофіційне вивезення капіталу тощо) в європейських країнах, як це не дивно, вдвічі вищий, ніж у неєвропейських країнах – членах ОЕСР (рис. 1). До того ж динаміка покращення цього показника у європейських країнах дуже повільна і непослідовна: за 10 років покращення відбулося всього на 3 в.п. Серед європейських країн найвищий рівень фінансової тінізації на Кіпрі, у країнах Балтії, Румунії, Болгарії (рис. 2).
  • Хронічні проблеми бюджетів країн - членів ЄС змушують Брюссель шукати нові джерела доходів. Додатковий ресурс європейські регулятори сподіваються отримати, посиливши боротьбу з витоком грошей і податковими оптимізаціями. У рамках цієї кампанії статус надійного притулку для зберігання виведених капіталів може втратити Швейцарія. Привабливість податкових гаваней втратять не лише класичні офшори - Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Панама або Сейшели, але й низькоподаткові європейські держави, що змусить бізнес шукати нові офшорні притулки.
  • Світові регулятори продовжують ламати голову над посиленням контролю над фінансовими ринками і збільшенням податкових надходжень. Нещодавно міністри фінансів Євросоюзу ухвалили рішення ввести податок з фінансових транзакцій (так званий «податок Тобіна»). Збір стягуватиметься з операцій, в яких хоча б одна із сторін має штаб-квартиру з оподатковуваної юрисдикції, або ж представляє інтереси клієнта, який зобов'язаний сплачувати цей податок.
  • Основні цілі введення податку на транзакції в ЄС - скорочення обсягів спекулятивних операцій на ринку, наповнення європейського бюджету, що дозволить розширити обсяги коштів, що виділяються на оздоровлення європейської економіки. Очікується, що збір буде стягуватися з січня 2014 р. За рахунок його введення економіка ЄС зможе отримати додаткових 30-35 млрд євро надходжень.
  • У грудні 2012 р. Європейська комісія схвалила план щодо посилення боротьби з податковим шахрайством і ухиленням від податків. Серед запланованих новацій - надання державам можливості вводити спеціальний режим «зворотного оподаткування по ПДВ» терміном на один місяць. Цей захід дозволить змінювати місце сплати податку з юрисдикції покупця на країну реєстрації продавця. Крім того, план обумовлює можливість для членів ЄС створювати «чорні» списки держав, які активно потураються мінімізаторам, і відмовлятися від застосування положень угоди про уникнення з ними подвійного оподаткування навіть за наявності такої.

Висновки.

Перше. Затвердження антиофшорних ініціатив Єврокомісії може призвести до втрати привабливості для холдингових структур не тільки класичних податкових гаваней, таких як Багамські, Бермудські, Кайманові острови, Панама або Сейшели. «Жертвами» стануть і європейські держави: Кіпр, Нідерланди, Литва, Естонія, Ірландія, Австрія, Люксембург.

Друге. Нинішні пертурбації можуть призвести до перестановок в рейтингах офшорів і перетіканню капіталів в інші, хоча і більш дорогі, юрисдикції.

Третє. Все більшою популярністю будуть користуватися такі країни як Гонконг, Сінгапур, емірат Рас-ель-Хайма. Вони формально не є офшорами, що дає їм незаперечні репутаційні переваги, але при цьому строго обмежують доступ до інформації про зареєстровані там підприємства.

Рис. 1. Рівень фінансової тінізації, % до ВВП

Розраховано за даними Department of Economics

Рис. 2. Рівень фінансової тінізації в 2013 р., % до ВВП

Примітка: курсивом виділені країни ОЕСР - не члени ЄС
Розраховано за даними Department of Economics

Рис. 3. Відтік капіталу з країн ЄС та їх зовнішній борг,
накопичено станом на 2011 р.

Розраховано за даними Department of Economics

Росія втрачає європейський газовий ринок

За останні два роки у країнах ЄС споживання газу скоротилось на 15% (рис. 1). При цьому істотно знизилась частка споживаного російського газу – з 35,8% у 2004 р. до 22,6% у 2012 р., тобто на 13,2 в.п. (рис. 2). В цілому у 2012 р. експорт російського газу в далеке зарубіжжя, включаючи країни Європи і Туреччину, скоротився проти 2011 р. на 8%. «Газпром» пов’язує це з кризою в Європі. Насправді ж закупівлі російського газу в країнах ЄС скорочувалися набагато більше, ніж загалом споживання газу (рис. 3).

  • Водночас окремі країни збільшують поставки газу в Європу. Зокрема, Катар підняв на європейському ринку обсяги скрапленого газу з 5 млрд куб. м в 2006 р. до 60 млрд у 2012 р., тобто за 6 років у 12 разів. Норвегія лише за 2012 р. збільшила продаж газу в Європу на 16%. У листопаді 2012 р. Норвегія підписала з Німеччиною десятирічний контракт на поставку великих обсягів газу. Таким чином, Росія починає втрачати ринок газу в Європі, який формувала десятиліттями. По суті, в Європі ринок постачальника газу змінюється ринком покупця.
  • Цінова політика на газ в Європі теж працює не на користь «Газпрому», який здійснює поставки газу в країни за окремими договорами. При цьому початкова ціна в договорі встановлюється індивідуально. «Газпром» офіційно ніколи не розкриває ціни, за якими продає газ в конкретні європейські країни. Навіть Єврокомісія не може домогтися від країн ЄС розкриття всіх умов договорів з «Газпромом». Ці дані спливають лише епізодично, як правило, в ході «газових конфліктів» і «воєн».
  • Середня ціна на газ для європейських країн у 2012 р. склала 386,7 дол./тис. куб. м. Для п’яти країн зокрема для Македонії, Польщі, Боснії, Чехії і Болгарії, вона перевищувала 500 дол. (рис. 4). Найдорожче газ обходиться країнам, які не мають альтернативних джерел поставок. Так, Македонія і Боснія повністю залежать від «Газпрому», Болгарія - на 90%, Польща – на 60%. На ціну також впливають обсяги закупівель: доставка по трубопроводах великих обсягів обходиться дешевше, ніж малих, а тариф на прокачування закладається у вартість газу.
  • Найдешевший газ «Газпром» поставляє до Великобританії. Тут найбільш конкурентний газовий ринок в Європі з великою часткою спотової торгівлі, а частка «Газпрому» на ньому складає лише близько 10%. Тим не менше у Великобританії і надалі очікується зниження продажу газу з Росії: з 8,2 млрд у 2011 р. до 7,7 млрд млрд куб. м - у 2013 р. Росія при цьому йде на скидки по ціні на газ для Великобританії, щоб утриматись на цьому ринку.
  • У 2013 р. «Газпром» очікує значного зниження цін на газ у Європі - до 360 дол. за тис. куб. м. По окремих країнах знижка буде ще більшою (на 20-25%), зокрема для Швейцарії, Данії, Болгарії, Польщі, Чехії, Боснії та Словенії, Греції. Ще в 2012 р. «Газпром» змушений був погодитися на серію значних скидок навіть за діючими контрактами, зокрема для Франції, Словаччини, Італії, Австрії. Ціна була знижена приблизно на 10%.

Висновки.

Перше. В той час, як Україна уже четвертий рік намагається безуспішно домовитися про зниження ціни на російський газ, європейські країни для себе цю проблему вирішують. Однак це відбувається не стільки з доброї волі Росії, скільки завдяки активній позиції країн Європи, які успішно переводять свою економіку на альтернативні джерела енергії та розширюють канали дешевих поставок традиційного палива.

Друге. Сьогодні енергетичний ринок Європи розширюється за рахунок збільшення імпорту скрапленого газу з інших країн (головним чином, з Катару) та дешевого вугілля із США, яке витісняється там дешевим сланцевим газом. Крім того, на цей ринок істотно впливає реалізація в країнах ЄС заходів з підвищення енергоефективності та екологічності економіки, збільшення субсидій на альтернативну енергетику. Головним результатом цього є скорочення споживання газу, насамперед російського.

Третє. Ще два роки тому на тлі відмов багатьох європейських країн від ядерної енергетики під впливом наслідків фукусімської аварії (Японія), перспективи використання природного газу виглядали куди більш оптимістичними. «Газпром» взагалі дивився на газовий ринок через «рожеві окуляри», що й призвело до стрибка цін на газ у 2011-2012 рр. Однак усе це виявилось короткочасним.

Рис. 1. Споживання газу в країнах ЄС, млрд куб. м

Розраховано за даними BP Statistical
Review of World Energy

Рис. 2. Частка російського газу в споживанні в країнах ЄС, %

Розраховано за даними Eurostat

Рис. 3. Зміни споживання газу та імпорту його з Росії в країнах ЄС
в 2012 р. проти 2011 р., %

Розраховано за повідомленнями ЗМІ

Рис. 4. Ціни«Газпрому» на газ для країн Європи, дол./тис. куб. м

Розраховано за повідомленнями ЗМІ

Повернутися назад до розділу