відеоархів

Останні відео


Моніторинг "Стратегічні оцінки"

Версія для друку
14.12.2012

Випуск №182. Політика. Макроекономіка.

Завантажити випуск

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України.

Країна матиме повноцінний уряд: чи надовго?.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС: умови підписання пом’якшуються?

ІІ. Світова політика

Росія - Франція: курс на зближення

Єгипет: контреволюція чи нова революція?.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

Від бюджету «стабілізації» до бюджету «стагнації». 

Україна і Митний союз: серйозні застереження.

Україна і СОТ: відступ після вступу?.

ІV. Світова економіка.

Зростання соціальної нерівності – прямий шлях до світової соціальної кризи!

Драма єврозони: слабкі – деградують, сильні - слабшають

ПОЛІТИКА

І. Внутрішня політика України

Країна матиме повноцінний уряд: чи надовго?

Верховна Рада сьомого скликання, яка в умовах гострого політичного протистояння розпочала свою роботу, після обрання керівництва парламенту 13 грудня надала згоду на призначення А.Азарова на посаду прем’єр-міністра.

Верховна Рада сьомого скликання, яка в умовах гострого політичного протистояння розпочала свою роботу, після обрання керівництва парламенту 13 грудня надала згоду на призначення на посаду прем’єр-міністра.

Як відомо, 3 грудня Президент України В.Янукович підписав указ про відставку прем'єр-міністра та Кабінету Міністрів України. А вже 9 грудня глава держави вніс подання до Верховної Ради про надання згоди на призначення М.Азарова на посаду прем’єр-міністра, яке було розглянуто та підтримано парламентом.

Висновки і коментарі.

  • Рішення В.Януковича про відставку прем'єр-міністра М.Азарова, що спричинило відставку всього уряду, стало досить несподіваним для багатьох політологів і викликало низку суперечливих версій щодо причин і наслідків такого рішення. Адже чинне законодавство не передбачає відставки Кабінету Міністрів після парламентських виборів.
  • Чимало аналітиків прогнозувало, що президент не піде на відставку прем’єр-міністра, а обмежиться ротаціями у складі уряду. В якості аргументів наводилося те, що складно пояснити відставку М.Азарова, який є формальним лідером партії,що перемогла на парламентських виборах. Крім того, викликала сумнів доцільність відставки уряду напередодні зимового періоду, який потребуватиме оперативного прийняття багатьох рішень, у т.ч. непопулярних. І, нарешті, відставка прем’єр-міністра виглядала досить ризикованим кроком в умовах, коли ще не було остаточно вирішене питання створення стійкої більшості в новообраному парламенті.
  • Зараз уже є достатньо підстав стверджувати, що рішення про відставку М.Азарова було не спонтанним, а обумовленим декількома причинами політичного і тактичного характеру. Відправивши у відставку весь уряд, В.Янукович, по-перше, підвів певну риску під власними зобов'язаннями перед різними групами впливу у своєму оточенні, а також перед союзниками в парламентській більшості уже колишнього парламенту. По-друге, після підтримки внесеної ним кандидатури на посаду прем'єр-міністра та формування нового Кабінету Міністрів президент зможе легітимізувати уряд перед новообраною Верховною Радою. По-третє, Янукович зробив реверанс і для «зовнішнього споживання» – у бік Заходу, щоб показати, що він налаштований на певні зміни в системі української влади, зокрема в уряді.
  • В той же час за нинішніх умов досить складно прогнозувати, наскільки кардинально може бути оновлений склад уряду. Адже тут позначиться чимало чинників, зокрема інтереси різних груп впливу в оточенні президента, а також ситуація у Верховній Раді, позиції та інтереси суб'єктів неформальної парламентської більшості.
  • Те, що така більшість буде неформальною, вже засвідчив озвучений 12 грудня склад депутатських фракцій новообраного парламенту, згідно з яким фракція Партії регіонів налічує 210 депутатів. Разом з тим перші голосування у Верховній Раді, у т.ч. за надання згоди на призначення М.Азарова, показали, що в унісон з «регіоналами» голосує значна частина позафракційних депутатів, яких налічується 24, а також фракція комуністів.
  • Очевидно, в такому контексті слід оцінювати і те, що президент серед можливих претендентів на посаду прем’єр-міністра знову зупинився на кандидатурі М.Азарова. Саме у нього найбільші шанси на підтримку у парламенті, бо Азаров залишається рівновіддаленим від різних груп впливу. Будь-які інші кандидатури могли викликати серйозні проблеми, у т.ч. в середовищі самих «регіоналів». Крім того, в умовах прогнозованого негативного сценарію розвитку економіки України в 2013 році і сам В.Янукович не ризикує довірити уряд людині з невеликим управлінським досвідом.
  • Разом з тим перепризначення М.Азарова, що користується авторитетом «міцного господарника», стане свідченням того, що влада найближчим часом не збирається кардинально переглядати завдання уряду. Кабінет Міністрів, скоріш за все, так само буде зорієнтований на латання дірок у бюджеті, насамперед за рахунок підвищення зборів з середнього і малого бізнесу та громадян, а також за рахунок залучення чергових траншів за кредитами МВФ. Підтвердженням цьому можуть бути параметри Державного бюджету на 2013 рік (див. далі матеріал «Від бюджету «стабілізації» до бюджету «стагнації»).
  • Очевидно, говорити про зміну пріоритетів уряду та його новий склад, включно з новим прем’єр-міністром, можна буде говорити значно пізніше, коли економічна ситуація більш-менш нормалізується. А це навряд чи зможе бути раніше, ніж через рік.
  • Не виключено, що тоді наступник М.Азарова може бути призначений з числа віце-прем'єрів його уряду. Тож після сформування нового Кабінету Міністрів варто звернути увагу на тих, хто буде призначений на посади віце-прем'єрів-міністрів.
  • Можна також прогнозувати, що після заміни у певній перспективі уряду М.Азарова наступний Кабінет Міністрів багато в чому буде формуватися як своєрідний виборчий штаб під президентські вибори 2015 року. Цей чинник також, безумовно, вплине тоді на вибір кандидатури прем'єр-міністра.
  • Якщо ж повернутися до уряду, який належить формувати зараз, то більш предметно про його можливий склад можна буде говорити після аналізу всіх процесів, пов’язаних з проходженням М.Азаровим процедури підтримки його кандидатури у парламенті.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС: умови підписання пом’якшуються?

Президент України В.Янукович 12 грудня під час свого візиту до Індії заявив, що він вітає висновки Європейського Союзу щодо Угоди про асоціацію, оприлюднені Радою міністрів закордонних справ країн-членів ЄС. За його словами, це довгоочікуваний крок, на який Україна чекала від Євросоюзу.

Як відомо, 10 грудня Рада ЄС на рівні міністрів закордонних справ прийняла рішення щодо умов підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Цим рішенням підтверджується заінтересованість ЄС у співпраці з Україною у рамках програми «Східного партнерства», а також у підписанні Угоди про асоціацію.

Висновки і коментарі.

  • Попередній аналіз тексту рішення Ради ЄС по Україні свідчить, що Євросоюз помітно пом'якшив свої позиції і вимоги щодо умов підписання Угоди про асоціацію. Це підтверджує висловлені раніше припущення, що Брюссель не має наміру не те що розривати, а навіть заморожувати свої відносини з Києвом (див. матеріал «Угода про асоціацію: шанси на підписання є?» у 181 випуску «Стратегічних оцінок»).
  • Насамперед слід звернути увагу на те, що в рішенні навіть зафіксовано час можливого підписання Угоди про асоціацію – в листопаді 2013 року на саміті Східного партнерства у Вільнюсі.
  • Крім того, зазначено, що підписання Угоди про асоціацію може супроводжуватися попереднім набранням чинності окремих його частин. Це, очевидно, стосується тієї частини Угоди, якою регулюються питання створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС.
  • Разом з тим у своєму рішенні Рада ЄС у контексті створення ЗВТ закликає Україну утриматися від впровадження протекціоністських заходів, які можуть порушувати зобов'язання перед СОТ. Рада ЄС також повторила прохання відкликати повідомлення України про перегляд своїх зобов'язань у СОТ згідно зі статтею 28 ГАТТ, оскільки, на думку ЄС, це може порушити цілісність багатосторонньої торговельної системи (наскільки такі закиди ЄС відповідають дійсності, див. далі у матеріалі «Україна і СОТ: відступ після вступу?»).
  • Як відомо, раніше представники ЄС називали три ключові вимоги до України, при виконанні яких стане можливе підписання Угоди про асоціацію: проведення вільних і чесних парламентських виборів; відмова від практики виборчого правосуддя і ліквідація її наслідків; прогрес у проведенні реформ.
  • Що стосується оцінки парламентських виборів, то в рішенні Ради ЄС зазначено, що їх проведення «показало змішану картину з декількома недоліками». В очікуванні остаточного звіту місії ОБСЄ/БДІПЛ Рада ЄС «підкреслює важливість повної імплементації її рекомендацій та усунення відзначених спостерігачами рекомендацій». Це є свідченням того, що, як і прогнозувалося, Євросоюз визнає результати парламентських виборів в Україні.
  • Привертає до себе увагу і той факт, що в рішенні Ради ЄС в контексті вирішення проблеми виборчого правосуддя в Україні навіть не згадуються прізвища Ю.Тимошенко та Ю.Луценка, і не містяться вимоги їх негайного звільнення. Натомість підкреслюється важливість імплементації українською владою рішень Європейського суду з прав людини, а також рекомендацій Ради Європи, пов’язаних з умовами утримання під вартою і наданням медичної допомоги засудженим. Це, очевидно, зроблено свідомо, щоб не прив'язувати умови підписання Угоди про асоціацію до питання звільнення Тимошенко і Луценка (на що, очевидно, українська влада найближчим часом не піде за жодних умов).
  • Таким чином, є достатні підстави говорити про те, що Євросоюз значно пом'якшує умови підписання Угоди про асоціацію, щоб зберегти шанс на таке підписання вже в 2013 році.
  • Разом з тим, якщо це й відбудеться, то під питанням залишається набуття сили Угодою про асоціацію в найближчій перспективі, оскільки цей документ повинен бути ратифікований парламентами всіх країн Євросоюзу. Між тим не є секретом, що частина західноєвропейських країн скептично налаштована щодо європейських перспектив України.
  • Очевидно, не буде залишатися стороннім спостерігачем за цими процесами і Росія, яка, скоріш за все, вживатиме відповідних заходів як на рівні двосторонніх відносин з Україною, так і на рівні своїх стосунків з ключовими країнами Євросоюзу (див. наступний матеріал «Росія - Франція: курс на зближення?»).
  • Україна ж поки що продовжує свою тактику маневрування між Євросоюзом та Росією. Зокрема, на нещодавньому саміті глав країн СНД в Ашхабаді В.Янукович заявив про доцільність приєднання України до окремих положень Митного союзу, а під час свого візиту до Індії глава держави навіть висловився про можливість синхронізації українського законодавства із законодавчим полем Митного союзу.
  • З одного боку, це може розцінюватися як психологічний тиск на Брюссель для прискорення підписання Угоди про асоціацію. З іншого боку, це виглядає як спроба торгуватися з Москвою: мовляв, Україна може поступово створювати передумови для більш тісної взаємодії з Митним союзом, якщо будуть вирішені гострі проблеми двосторонніх відносин, насамперед газова проблема.
  • Наскільки виправданою є подібна тактика, покаже час. Можливо, певну ясність тут внесуть результати поїздки В.Януковича до Москви, що, за деякою інформацією, може відбутися 17 чи 18 грудня ц.р.

ІІ. Світова політика

Росія - Франція: курс на зближення

У той час, коли продовжується (чи, скоріше, імітується) євроінтеграційний процес України, Росія активно реалізує свій курс на розвиток особливих відносин з найбільшими економіками і провідними політичними центрами континентальної Європи. Здебільшого, це здійснюється у досить передбачуваному руслі енергетичної співпраці. Як відомо, днями був запущений російсько-італійсько-французько-німецький проект «Південний потік», якому чомусь не стали на перешкоді ні формальна позиція Євросоюзу стосовно підтримки проекту «Набукко», ні звернення України до секретаріату Енергетичного співтовариства з проханням вплинути на окремі держави.

Сьогодні особливу увагу привертає активізація російсько-французьких зв’язків. Зокрема, візит до Москви з 4 по 8 грудня 2012 року спецпредставника міністерства закордонних справ Франції з розвитку відносин з Росією Жан-П'єра Шевенмана підтвердив важливість російського вектора для нинішнього французького президента Франсуа Олланда.

Висновки і коментарі.

  • Активізація російсько-французьких відносин тим більше нині помітна, оскільки вона є досить несподіваною для багатьох аналітиків. Як відомо, програш у травні ц.р. на президентських виборах Ніколя Саркозі та прихід до влади Франсуа Олланда викликали цілу низку запитань щодо майбутнього відносин між Москвою і Парижем.
  • Французькі соціалісти до останнього часу мали репутацію людей, які погано знають Росію і мало нею цікавляться. Якщо щось і викликало їх інтерес до Москви, то це, в основному, питання дотримання прав людини. На двосторонні політичні відносини також впливали розбіжності між Парижем і Москвою по сирійському питанню.
  • Події останніх тижнів говорять про те, що сумніви стосовно перспектив російсько-французьких відносин були необґрунтованими. Три двосторонні дипломатичні зустрічі, проведені восени 2012 р. (засідання франко-російської ради співробітництва з питань безпеки (CCQS) 31 жовтня в Парижі, російсько-французької ради з економічних, фінансових, промислових і торгових питань (CEFIC) 9 листопада і та міжурядового семінару (SIG) під керівництвом прем’єр-міністрів двох країн 27 листопада) наочно продемонстрували посилення франко-російського діалогу.
  • Стосовно зовнішньополітичних питань, що викликали проблеми в російсько-французьких відносинах, також існують позитивні зрушення. Зокрема, під час останнього засідання франко-російської ради співробітництва з питань безпеки міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що по Сирії у двох країн дуже близькі позиції: вони не хочуть розвалу країни та поділу її за етноконфесійним принципом.
  • Важливим сигналом стало призначення вищезгаданого Жан-П'єра Шевенмана на посаду спецпредставника міністерства закордонних справ Франції по Росії. Це досить відома постать лівого руху у Франції, один з небагатьох соціалістів, які прагнуть до справжнього стратегічного партнерства Франції з Москвою. У минулому міністр оборони і міністр внутрішніх справ, а нині впливой сенатор Шевенман є політичним важковаговиком і авторитетом, у т.ч. і для президента Франсуа Олланда.
  • Сьогодні Франція є третім іноземним інвестором в Росію. Її мета – якнайшвидше наблизитися до рівня інвестицій Німеччини. Для досягнення цього результату Париж має намір спиратися на свої підприємства світового рівня в різних галузях (транспорт, фармацевтика, агропромисловий комплекс, банківський сектор, автомобілебудування), а також розвивати військово-технічне та космічне співробітництво.
  • І, звичайно, додаткову мотивацію для зближення надає сфера енергетичної співпраці. Участь французьких компаній «GDF Suez» і «EDF» відповідно в газопровідних проектах «Північний потік» і «Південний потік» серйозно посилює російсько-французькі економічні зв'язки.
  • Можна прогнозувати, що розвиток двосторонніх економічних зв'язків налаштовуватиме дві держави на особливі контакти у політичній частині своїх відносин. З огляду на це слід виключати, що такі контакти можуть позначитися на євроінтеграційних перспективах України. Де є гарантії, що під впливом Москви Париж не заблокує у перспективі ратифікацію тієї ж Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, якщо припустити, що вона буде підписана наступного року? Тим більше, що вже були дещо схожі прецеденти. Як відомо, саме позиція Франції (а також Німеччини) на Бухарестському саміті НАТО в квітні 2008 року заблокувала рішення про надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства в Альянсі.

Єгипет: контреволюція чи нова революція?

У Єгипті тривають масові акції протесту, що розпочалися наприкінці листопада у відповідь на ухвалення президентом Мухаммедом Мурсі Конституційної декларації, яка надавала йому виключні повноваження для «захисту революції». Протестні виступи перетворюються в масові безлади і зіткнення з єгипетською поліцією. Керівництво єгипетських збройних сил офіційно заявило, що не дозволить поширюватися безладам на території країни, і що армія бере на себе відповідальність за безпеку громадян. У цьому зв’язку з боку міжнародного співтовариства все більше висловлюються побоювання стосовно реальної загрози повернення в Єгипет диктатури.

Висновки і коментарі.

  • Нинішню політичну кризу в Єгипті спровокувала підписана 22 листопада президентом Мурсі Конституційна декларація, відповідно до якої президентські укази не можуть бути скасовані ні Верховним судом, ні парламентом. Крім того, згадані установи позбавляються права розпускати Конституційну комісію, яка займається розробкою проекту Основного закону країни.
  • Сам Мурсі оголосив, що розширення його повноважень – явище тимчасове, і він відмовиться від них після прийняття нової Конституції. Однак опозиція звинуватила президента у державному перевороті й організувала масові акції протесту. У столиці на площі Тахрір знову розбито наметові табори, у багатьох містах країни були розгромлені штаб-квартири правлячої партії «Брати-мусульмани».
  • Тим часом Конституційна комісія, в якій переважають ісламісти, більшістю голосів вже затвердила проект нової Конституції, який президент виніс на всенародний референдум 15 грудня. Ліберали, ліві і християни, що входили до складу Конституційної комісії, на останніх етапах бойкотували її роботу, заявивши, що ісламісти намагаються нав'язати єгипетському народові своє бачення Конституції.

Для довідки: У проекті підготовленої Конституції зазначено, що іслам є державною релігією Єгипту, а принципи шаріату – головним джерелом законодавства.

  • Під тиском масових вуличних виступів президент Мурсі 9 грудня анулював свою Конституційну декларацію від 22 листопада і видав нову (яку теж не можна буде оскаржити в жодній судовій інстанції). Нею, зокрема, передбачено, що якщо виборці на референдумі не підтримають розроблений проект Основного закону, то протягом трьох місяців буде сформована нова Конституційна комісія, яка в шестимісячний термін підготує проект Конституції.
  • Таким чином, незважаючи на протести опозиції, президент твердо налаштований на проведення референдуму з уже підготовленого проекту Конституції. Правда, в останній момент він видав указ про проведення референдуму в два етапи – 15 та 22 грудня. Таке рішення Мурсі прийняв після звернення до нього членів єгипетського виборчкому, які відзначили, що в даний час не вистачає достатньої кількості суддів, які могли б контролювати хід голосування під час референдуму на всіх виборчих дільницях.

Для довідки: На початку грудня ц.р. Асоціація єгипетських суддів заявила про своє рішення ігнорувати референдум з проекту Конституції і не брати участі в контролі за голосуванням.

  • Водночас основні опозиційні сили Єгипту категорично не сприймають проведення конституційного референдуму і відмовляються вести діалог з президентом до тих пір, поки той не відмовиться від своїх рішень. Між тим чимало аналітиків вважає, що президент спізнюється зі своїми рішеннями, а політична ситуація у країні розвивається надто динамічно.
  • Нинішня криза стала для Мурсі найбільш серйозною з часу обрання його на пост президента. Його декрети, які фактично поставили главу держави понад законом, а також проект Конституції, що узаконює норми шаріату, змогли об’єднати різношерсту й розрізнену опозицію, яка вивела на вулиці тисячі людей. Для багатьох ліберально налаштованих громадян очевидною стає загроза узурпації влади нинішнім єгипетським президентом та його прихильниками з числа радикальних ісламістів.
  • Необмежені повноваження президента, принципи шаріату, які закладаються в основу нової Конституції і можуть викликати цілу низку дискримінаційних положень щодо прав жінок та обмежити політичні свободи і свободу слова – це не те, чого значна частина єгипетських громадян очікувала від повалення Мубарака.
  • Тож нинішні масові акції протесту не є випадковими. Головне, щоб вони не перейшли в гостре конфронтаційне русло, чого Єгипту вдалося уникнути під час революції 2011 року. Однак сьогодні загроза такої конфронтації різко зростає.
  • Це може змусити втрутитися в протистояння альтернативну силу – організовану державну структуру, яка має можливості і засоби для того, щоб припинити протистояння. Такою альтернативною силою є єгипетська армія, керівництво якої традиційно відігравало важливу політичну роль і нині теж може стати реальним конкурентом радикальних ісламістів.
  • Не виключено, що деякі єгипетські політики хочуть саме такого розвитку подій. Якщо це відбудеться, то Єгипет повернеться до висхідної точки, коли не буде ні обраного президента, ні законодавчої і навіть судової влади.

МАКРОЕКОНОМІКА

ІІІ. Економіка України

Від бюджету «стабілізації» до бюджету «стагнації»

Інститут стратегічних оцінок вже аналізував ситуацію із бюджетом 2012 р., який уряд позиціонував як бюджет стабілізації (див.: «Стратегічні оцінки» № 177 та № 178). Основні застереження, які були тоді зроблені і стосувались нереалістичності базових макроекономічних показників, соціального популізму, нереальності параметрів бюджету, перевищення запланованого дефіциту, недофінансування регіонів, на жаль, підтвердились. Здавалося б, належало зробити відповідні висновки при опрацюванні бюджету на 2013 р. Однак, на жаль, цього не сталось.

  • 6 грудня Верховна Рада прийняла закон про Державний бюджет на 2013 р., який увібрав у себе ті ж характерні недоліки, що й бюджет 2012 р. – надмірну оптимістичність базових прогнозних показників, нереальність бюджетних параметрів, соціальний популізм. Додались ще й нові проблеми – політична нелегітимність бюджету за умов відставки уряду, непрозорість і поспішність його прийняття, поверховість (навскидку) визначення галузевих, відомчих і регіональних параметрів бюджетного фінансування.
  • Найбільші сумніви викликає показник приросту ВВП, закладеного у бюджет на рівні 4,3%. Такий прогноз, коли спостерігається тенденція до зниження всіх галузевих показників, виглядає нереальним. Немає внутрішньої мотивації і ресурсів, які б збільшували обсяги виробництва. Кредитування економіки вже 4 роки тупцює на місці. Фінансові ресурси підприємств виснажені, рентабельність в галузях мінімальна, інвестиції обмежені. Саме через це вже в другому півріччі 2012 р. падають темпи економічного зростання і немає надії на їх зупинку у 2013 р. Між тим продовження падіння виробництва найбільше ослабляє дохідну базу бюджету.
  • Поглиблення стагнаційних процесів в українській економіці не дають жодних надій на підвищення ВВП. Навіть за оптимістичними прогнозами, ВВП може вирости щонайбільше на 1,5%, і то завдяки двом екстенсивним чинникам – низькій базі порівняння, яка сформувалась у другому півріччі 2012 р., а також поліпшенню ситуації в ЄС та інших країнах-партнерах зовнішніх економічних відносин.
  • Необґрунтованою є інфляційна складова і цінова динаміка (4,8%). Інфляцію дійсно можна придушити. Однак це вже було зроблено у 2012 р. Продовження такої політики у наступному році може призвести до інфляційного вибуху у 2014 р. Адже інфляційне накопичення постійно зростає. Сьогодні його основна складова – високі кредитні ставки, які вже сягають 30% річних. Нічого спільного з фінансовою стабільністю така кредитна політика не має. Закономірність хвилеподібної кон’юнктури споживчих цін (одного року - зниження, другого – підвищення) аж ніяк не гарантує, що після дефляції у 2012 р. вона буде такою ж і в 2013 р. Крім того, не зрозуміло, як утримати інфляцію на рівні 4,8%, якщо уряд буде змушений піднімати тарифи на житлово-комунальні послуги та виконувати вимоги МВФ, співпраця з яким є вкрай необхідною.
  • Переважна більшість експертів не сприймає також курсову політику (8,3 грн/дол.). Девальваційне очікування, яке ще в 2012 р. сформувалось на рівні 30%, нікуди не дінеться. Його можна розвантажити лише позитивними зовнішніми і внутрішніми чинниками, які, на жаль, не прогнозуються. Головним болем залишається платіжний баланс із значним негативним сальдо, високе боргове навантаження і дефіцит бюджету.
  • Боргове навантаження збільшено на 13%, дефіцит бюджету – до 3,4%. Очікується, що на кінець 2013 р. сума державного боргу складе 493 млрд грн і перевищить доходи бюджету (361 млрд) і становитиме третину ВВП. Тим не менше бюджет, по суті, орієнтований на внутрішнє споживання. Так, при загальному зменшенні доходів на 2013 р. порівняно з 2012 р. на 3,3% і видатків - на 0,7% основні соціальні (споживчі) видатки зростають на 6-9%. Більше того, видатки на утримання правоохоронних органів збільшено від 3 до 21%.
  • Натомість фінансування програми «Здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян» зменшено в 3,3 раза. Між тим раніше уряд обіцяв забезпечити фінансування держпрограми «Доступне житло», зокрема на компенсацію частини відсоткової ставки за іпотекою, на 1 млрд грн.
  • Серед позитивних моментів нового бюджету слід відзначити зниження ставки податку на прибуток з 21% до 19%, а для суб’єктів індустрії програмної продукції - до 5%, надання державою податкової соціальної пільги на суму 5 млрд грн та податкового кредиту з податку на доходи фізичних осіб в сумі 179,5 млн грн.

Висновки.

Перше. Прийнятий Державний бюджет на 2013 р. – це скоріше психологічно-політичний, а не соціально-економічний документ. Очевидно, що вже в І кв. наступного року до нього почнуть вносити зміни. І, можливо, так буде робитись не раз, а щоквартально.

Друге. За несприятливих умов на зовнішніх ринках і слабкої адаптації вітчизняної економіки динаміка ВВП, скоріш за все, буде негативною, ніж позитивною. За нинішніх умов уряду буде дуже складно утримати показники інфляції, курс гривні у рамках, наведених у бюджеті, та виконати бюджет.

Третє. Бюджет на 2013 р. вперше був прийнятий у специфічній політико-правовій ситуації – з подачі відставленого уряду і парламентом, який закінчував свою каденцію. Рівень довіри до такого бюджету дуже низький, що, очевидно, вплине і на його виконання.

Рис. 1. Зміни параметрів бюджету на 2013 р. у порівнянні з 2012 р., %

Україна і Митний союз: серйозні застереження

На грудневому саміті СНД у Ашхабаді президент України В.Янукович вперше після задекларованої формули (3+1) співпраці з Митним союзом (МС) дещо конкретизував її реалізацію, заявивши про доцільність приєднання України до окремих положень МС.

Тим часом статистика діяльності МС за три роки (2010-2012 рр.) вже засвідчила, що його успіхи далеко неоднозначні. Особливо негативна ситуація складалась для Білорусі і Казахстану в порівнянні з Росією в 2012 р.

  • За 9 міс. 2012 р. до аналогічного періоду 2011 р. експорт у рамках МС зріс на 9,9%. Однак з Росії до Білорусі і Казахстану експорт зріс значно більше – на 13,9%, а з Білорусі до двох інших суб’єктів МС – на 9,8%. З Казахстану до Росії та Білорусі в експорті, навпаки, є спад, і досить суттєвий – 9,8%. Україна теж отримала спад експорту в країни МС – на 4,6% (рис. 1).
  • За цей же період імпорт в рамках МС скоротився на 5%, але головним чином за рахунок значного скорочення імпорту до Росії з двох інших країн МС – на 36%. Тим часом, у Білорусь і Казахстан імпорт з Росії продовжував зростати відповідно на 18,2 і 6,9%. В Україну імпорт з країн МС скоротився на 3,2% (рис. 2).
  • Запуск МС призвів до різкого зростання тінізації зовнішньої торгівлі. Так, за статистикою Казахстану, оборот зовнішньої торгівлі між Білоруссю і Казахстаном у січні-серпні 2012 р. склав 483,3 млн, а за статистикою Білорусі – 647,5 млн дол., тобто розбіжність складає 164,2 млн дол., або 34%.
  • Розбіжності в зовнішній торгівлі товарами між Білоруссю і Казахстаном зафіксовані практично по всіх позиціях. За даними Білорусі, експорт сільськогосподарських машин і механізмів у Казахстан перевищив експорт за даними Казахстану на 44,8 млн дол., або в 10,5 раза.
  • Значними є розбіжності у показниках експорту білоруських товарів, зокрема тракторів – на 22,6 млн дол., або у 2 рази, легкових автомобілів – на 10,4 млн дол., або у 1,5 раза, нафтопродуктів – на 10,6 млн дол., або у 25 разів, цукру – на 9,7 млн дол., вагонів – на 9 млн дол. тощо (рис. 3).
  • Істотні відмінності є і в показниках імпорту казахстанських товарів у Білорусь, наприклад, по металопрокату – на 20 млн дол., або у 2 рази.
  • Серйозні розбіжності є і в трансфертах капіталу та платежах. Так, за даними Білорусі, резиденти перерахували до Казахстану 34,6 млн дол., а за даними Казахстану – 39,9 млн дол.
  • Посилилась гегемонізація російського рубля у міждержавних розрахунках в МС. За даними Нацбанку Білорусі, Росія сплатила 89,5% білоруського експорту російськими рублями, і лише 1% - білоруськими рублями, решта - доларами і євро. Натомість Білорусь сплатила 39,3% імпорту з Росії російськими рублями, і лише 0,6% - білоруськими рублями, решту - доларами і євро.
  • Стали проявлятись тенденції, які зовсім не характерні для Митних союзів. Так, Росія заблокувала Білорусі поставки нафти, що є протиприродним і навіть протизаконним для Митного союзу. Росія також жорстко відреагувала на експорт з Білорусі розчинників, не заборонених угодами Митного союзу, які в Москві вважаються тіньовим безмитним реекспортом нафтопродуктів.
  • Якщо говорити про структуру зовнішньої торгівлі в Митному союзі, то інноваціями тут і не пахне. Так, в експорті з Росії в МС частка високотехнологічної продукції становить лише 4,5%, тоді як з ЄС – понад 50%.
  • Росія використовує МС для збуту своєї неконкурентоспроможної сировинної і напівфабрикатної продукції. Наприклад, Митний союз заборонив ввезення в Білорусь старих іномарок, і тепер вона змушена купувати продукцію російського автопрому. Між тим на самому російському ринку частка автомобілів ВАЗу впала до історичного мінімуму - до 7,5%.

Висновки.

Перше. Під виглядом експорту в рамках МС Казахстан та Білорусь здійснюють масові поставки техніки в треті країни – не члени МС. Такої фальсифікації в зовнішній торгівлі СНД не знала навіть у 1990-х роках.

Друге. Різкий стрибок за перші три роки роботи МС тінізації (а, по суті – фальсифікації) статистики зовнішньої торгівлі в МС засвідчив, що його бенефіціари є недобросовісними учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Третє. З огляду на це все більше стає очевидним, що Митний союз убив би залишки економіки і експортного потенціалу України, ізолювавши її від світових ринків, перспектив модернізації та позбавивши бюджет значної частини надходжень.

Рис. 1. Динаміка експорту між країнами у форматі «Митний союз» + Україна», %

Рис. 2. Динаміка імпорту між країнами у форматі «Митний союз» + Україна», %

Рис. 3. Розбіжності в статистичних даних Білорусі та Казахстану
по товарообігу зовнішньої торгівлі за 8 міс. 2012 р.

Україна і СОТ: відступ після вступу?

Україна вступила в СОТ у травні 2008 р. Однак, вже у вересні 2011 р. уряд України вирішив переглянути деякі тарифні норми. Письмова заявка уряду була відправлена в раду СОТ лише 14 вересня 2012 р. Україна повідомила членів СОТ про намір підвищити імпортні мита на 371 товарну лінію і попросила країни, зацікавлені в консультаціях, протягом 90 днів подати відповідні заявки. Зокрема, Київ запропонував змінити мита на м’ясо і субпродукти з яловичини, свинини і птиці, ковбаси, квіти, овочі та фрукти, побутову техніку, сільськогосподарські машини, автомобілі, меблі і т.д.

США і Євросоюз відразу ж негативно відреагували на прохання України, звинувативши її в тому, що вона хоче таким чином обійти перевірку на протекціонізм. Рада СОТ з торгівлі товарами прийняла заяву про те, що звернення України суперечить світовій політиці відмови від протекціонізму. Заяву підписали 23 члени СОТ, включаючи США, ЄС і Китай. Такі дії України, на думку представників Єврокомісії, не співвідносяться з намірами укласти угоду про зону вільної торгівлі з ЄС. На думку представників Держдепу США, такий крок України може свідчити про підготовку до вступу в Митний союз. Постає питання: наскільки обґрунтовані ініціативи уряду України та критичні заяви опонентів?

  • Насамперед слід відзначити дуже незначну кількість ініційованих Україною змін, які стосуються лише 3% від загальної кількості тарифних позицій у Митному тарифі СОТ. При цьому йдеться лише про захист українського ринку та вітчизняних виробників у важкий час світової кризи, виходячи з діючої практики СОТ. Наприклад, Туреччина, Канада, Бразилія, Австралія, Індія і практично всі країни G-20 можуть у рамках діючих правил СОТ підняти свої мита, наприклад, на сільгосппродукцію з 10-15% до 150%.
  • Згідно статті XXVIII ГАТТ-94, країни-члени СОТ мають право вносити на регулярній основі доречні зміни в рамках своєї торгової політики. Це нормальна практика, продиктована глобальними і внутрішніми факторами. Таке право зарезервували для себе понад 30 країн-учасників СОТ і можуть відкрити відповідні переговори. Рішення про це приймається індивідуально і незалежно, виходячи з конкретних обставин. Кожна країна - учасник СОТ приймає рішення щодо способу та об’єму зміни зобов’язань. Згадана стаття визначає тільки порядок перегляду тарифних поступок і не містить жодних обмежень щодо кількості тарифних ліній або заборон на перегляд.
  • Наприклад, Бразилія з нового року збирається підняти мито на деякі види металопродукції з 10 до 25% (у 2,5 раза). Це, до речі, зачепить інтереси і українських виробників. Однак перешкод цьому ніхто не чинить, адже тут можливий тарифний люфт – до 30%, тобто все робиться відповідно до правил СОТ. При цьому вони ще відкрили проти нас антидемпінгове розслідування, за результатами якого може бути введене 100%-не антидемпінгове мито. І це теж вписується в рамки СОТ.
  • Середній пов’язаний тариф в Україні на рівні 6%. Він такий як в ЄС і США, але значно нижчий, ніж в Австралії, Канаді, Бразилії та Туреччині. По сільському господарству в Україні середній пов’язаний тариф складає 10-11%, тим часом у Норвегії він вищий в 10 разів, у Швейцарії - в 4 рази, в ЄС - в 1,5 раза.
  • В Україні дійсно склались серйозні перекоси в динаміці зовнішньої торгівлі, особливо по тих товарах, по яких Україна ініціює зміну тарифів. Так, за період після вступу України в СОТ (2008-2012 рр.), в порівнянні з попереднім п’ятирічним періодом (2003-2007 рр.), імпорт в нашу країну зріс на 73,6%, а експорт лише – на 56%. Тобто, приріст імпорту у 1,5 раза вищий, ніж експорту. У 2003-2007 рр. сальдо зовнішньої торгівлі товарами було від’ємне і становило 16 млрд дол. У 2008-2012 рр. від’ємне сальдо зросло до 60 млрд дол., або майже у 4 рази, тоді як зовнішній товарооборот зріс лише на 65% (рис. 1).
  • По окремих товарних позиціях, у т.ч. тих, по яких ініціюється зміна тарифів, диференціація вражаюча. Так, приріст імпорту продуктів тваринного походження в 2008-2012 рр. проти 2003-2007 рр. становить 167,6%, що майже у 6 разів більше за приріст експорту. Перевищення приросту імпорту над приростом експорту по м’ясопродуктах більше у 200 разів, по молокопродуктах – у 2 рази, по інших продуктах тваринного походження – у 100 разів, по овочах – у 5 разів, по фруктах – у 3 рази (рис. 2).

Висновки.

Перше. Потреба в перегляді тарифів для України зумовлена тим, що вони були визначені ще в 90-х роках. За цей час економічна ситуація і в світі, і в Україні істотно змінилася. Тому виникла необхідність модифікації пов'язаних тарифів.

Друге. Частка України в світовій торгівлі становить всього 0,3%. Тобто внесення змін до 3% тарифів в країні, яка займає всього 0,3% світового ринку, аж ніяк не призведе до його руйнування чи до порушення світового порядку торгівлі.

Третє. До речі, у разі вступу України в Митний союз їй довелося б змінити третину своїх митних тарифів, що в 10 разів більше, ніж сьогодні у рамках СОТ.

Рис. 1. Динаміка зовнішньої торгівлі товарами, млрд дол.

Рис. 2. Приріст (спад)зовнішньої торгівлі окремих товарів
за 2008-2012 рр. в порівнянні з 2003-2007 рр., %

ІV. Світова економіка

Зростання соціальної нерівності – прямий шлях
до світової соціальної кризи!

Президент США Б.Обама назвав соціальну нерівність «головним питанням нашого часу». Американцям є про що турбуватися: 1% найбагатших громадян країни отримують близько 25% всіх доходів і володіють 35% всіх активів. Ще 30 років тому така частина людей отримувала менше 10% доходів. Крім того, 20% найбагатших громадян володіють приблизно 85% активів країни. Америка все більше перетворюється в суспільство багатих і бідних, різко втрачаючи цементуючий прошарок людей з середнім рівнем добробуту (середній клас).

У 1960-1980 рр. соціальна нерівність у США була досить помірною. Тоді 1% найбагатших людей володіли всього 8% доходів країни. Це вдвічі менше, ніж у 1920-1930 рр. та у 2000-2010 рр. Уже саме порівняння сучасного періоду з періодом Великої депресії викликає серйозне передчуття кризи та соціальної нестабільності. Натомість 1960-1980 рр. – це роки успішного розвитку економіки США (рис. 1).

  • Причини зростання нерівності різні: зміна податкової системи; посилення імміграції, яка знижує вартість робочої сили; надшвидке і надмірне зростання доходів власників та топ-менеджерів корпорацій; глобалізація соціально-економічних процесів. Якщо в 60-80-х роках доходи керівників корпорацій дорівнювали приблизно 50 середнім заробітним платам працівників, то зараз ця різниця зросла до 350-400 разів, а під час буму «доткомів» наприкінці 90-х навіть перевищила 500 разів.
  • З початку 70-х років економічна нерівність зросла майже в усіх країнах Заходу, у т.ч. у скандинавських країнах, широко відомих своїми соціально-орієнтованими моделями економік. Лідерами тут продовжують залишатися країни англосаксонської моделі капіталізму – США і Великобританія. Дещо знизилась нерівність лише в Іспанії, Греції, Португалії та Ірландії, які найсильніше постраждали від останньої кризи.
  • Ще більша соціальна нерівність проявляється не стільки в доходах, як в активах. Так, приблизно 40% усіх світових активів належать 1% найбагатших людей світу. А 10% найбагатших людей світу володіють 85% всіх активів, і водночас 50% населення володіє менш ніж 1% активів.
  • Найбільш поширеним інструментом оцінки соціальної нерівності є коефіцієнт Джині. Цей коефіцієнт може приймати значення від 0 до 1 (або від 0 до 100), що показує рівень нерівномірності в розподілі доходів (чи активів). Значення коефіцієнту 0 припускає, що доходи (чи активи) у всіх громадян однакові, значення коефіцієнта 1 (або 100) припускає, що всі доходи (чи активи) отримує тільки один громадянин. Отже, чим менший коефіцієнт Джині, тим краще.
  • Нерівність в розподілі активів значно перевищує нерівність у розподілі доходів. Наприклад, в країнах СНД коефіцієнти Джині, розраховані за активами, майже втричі вищі, ніж розраховані за доходами. У розвинених країнах коефіцієнти Джині, розраховані за активами, лише вдвічі вищі, ніж ті, що розраховані за доходами.
  • Але по конкретних країнах різниця в розмірі активів на жителя дуже велика. Так, середньостатистичний громадянин США, Японії і Великобританії володіє відповідно 180 тис. дол., 145 тис. дол. і 120 тис. дол. активів. Тим часом середній житель Індії має всього 1,1 тис. дол., а Індонезії – 1,4 тис. дол. Тобто в світі спостерігається дуже високий рівень нерівності за активами.
  • Більше того, різниця між країнами за рівнем доходів постійно зростає. Якщо в 1980 р. різниця в доходах на жителя між 15 найбагатшими і 15 найбіднішими країнами становила 44 рази, то до 2010 р. – вже 56 разів.
  • · На сьогодні у світі склалась очевидна залежність соціальної нерівності від рівня бідності країни. Так, у групі з 38 країн, де індекс Джині більше 45 балів (більше – гірше), середній ВВП на жителя не перевищує 7 тис. дол. Натомість у групі із 43 країн, де індекс Джині менше 30 балів (менше – краще), середній ВВП на жителя сягає 20 тис. дол. (рис. 2).
  • Певна залежність спостерігається і у зворотному напрямі. У групі з 31 країни із ВВП на жителя більше 20 тис. дол. індекс Джині нижче 35 балів (менше – краще). Водночас у країнах, де ВВП на жителя менше 10 тис. дол., індекс Джині більше 40 балів (більше – гірше) (рис. 3).

Висновки.

Перше. В умовах посилення глобалізації зростання нерівності в доходах стало неминучим наслідком швидкого зростання міжнародної торгівлі та фінансових потоків, а також стрімкого технологічного прогресу.

Друге. Сім’ї з низьким і середнім рівнем доходів витрачають значно більшу частку своїх доходів на споживання, а саме споживання створює попит, який є рушійною силою сучасної економіки. Саме млявий попит є безпосередньою причиною стагнації західної економіки.

Третє. Надмірна концентрація доходів уже стала одним з чинників, що призвели до глобальної кризи. Подальше зростання соціальної нерівності зумовлює уже не лише економічні, але й соціальні та політичні передумови глобальної соціальної кризи.

Рис. 1. Частка 1% найбагатших американців в сукупному доході, %

Рис. 2. Групування країн світу за коефіцієнтом Джині та
залежність від нього рівня ВВП на жителя (за ПКС)

Рис. 3. Групування країн світу за рівнем ВВП на жителя (за ПКС) та
залежність від нього коефіцієнта Джині

Драма єврозони: слабкі – деградують, сильні - слабшають

Інститут стратегічних оцінок уже не раз аналізував ситуацію в країнах Південної Європи (Греція, Італія, Іспанія, Португалія), які найважче переживають кризу в єврозоні. Однак тривалий час поза увагою експертного середовища була невелика країна – Кіпр, яка, як виявляється, має великі проблеми. Кіпр ще раз підтвердив закономірність: економічно слабкі країни залишаються такими ж в євроспільноті і через багато років після вступу до неї.

Світова криза, яка згодом повторилась хвилею в єврозоні, розкрила нову драматичну картину, коли економічно слабкі країни деградують, а великі і сильні слабшають. Це стосується в т.ч. «тигрів» єврозони – Франції і Німеччини.

  • Кіпр і Грецію поєднує масштаб фінансово-економічних проблем і вперте небажання політичних еліт дивитися правді в очі. А правда полягає в тому, що соціально-економічні моделі обох країн зазнали повного краху. Економіка Кіпру, як і Греції, потребує кардинального реформування, що передбачає безліч непопулярних заходів. В обох країн зараз найгірші рейтинги в єврозоні.
  • Ще у червні 2012 р. Кіпр офіційно попросив допомоги у європейських партнерів на 10 млрд євро. Коли ж «трійка» кредиторів (МВФ, ЄЦБ і ЄК) вивчила стан справ на острові, то виявилось, що треба 17,5 млрд євро. Для стабфонду ESM з фінансовими можливостями в 500 млрд євро – це небагато, але така сума дорівнює ВВП Кіпру. Подібного в історії боротьби з борговою кризою в єврозоні ще не було. Наприклад, допомога Ірландії склала приблизно 57% ВВП цієї країни, Португалії – 46%. Щоб повернути гроші стабфонду, Кіпру доведеться «напружуватися» в два рази більше, ніж португальцям. Однак, Нікосія не готова навіть до того, на що вже давно пішов Лісабон.
  • Скоріше, навпаки – у Кіпрі чиниться упертий опір реформам. Серед каменів спотикання - вкрай низькі ставки корпоративного оподаткування, які перетворили Кіпр в напівофшорну зону. Влада Кіпру всіма силами тримається за цей статус, бажаючи повторити приклад Ірландії, яка зуміла-таки відстояти свою систему пільгового оподаткування при отриманні допомоги від стабфонду. Правда, Дублін у відповідь рішуче взявся за реформи в багатьох інших областях.
  • Нікосія відмовляється скорочувати цілий ряд статей витрат, які їй вже явно не по кишені (йдеться, зокрема, про тринадцяту зарплату). Майбутні надходження від видобутку газу біля своїх берегів влада хоче спрямувати на соціальні програми та інвестиції, а не на погашення держборгу. Приватизувати держкомпанії президент Кіпру (лідер комуністів) теж не бажає.
  • Сумний досвід Греції навчив європейських кредиторів жорстко добиватися від країн-боржників конкретних зобов’язань щодо скорочення видатків, збільшення доходів, проведення приватизації та макроекономічних реформ. Без цього з Кіпром європейці можуть опинитися в ситуації Росії, яка наприкінці 2011 р. дала Нікосії кредит в 2,5 млрд євро, який швидко проїли, після чого влітку 2012 р. (без повернення попереднього кредиту) запросили ще 5 млрд.
  • Погіршується ситуація і у країнах - донорах єврозони. Найбільш тривожна ситуація у Франції. Свого часу запровадження євро загалом справило позитивний вплив на розвиток французької економіки. Франція змогла отримати великі позики за рекордно низькими ставками. Однак сьогодні її економіка виглядає досить вразливою. Державні виплати у Франції становлять 57% ВВП, що є найбільшим показником у єврозоні. Уже 30 років Франція не може ліквідувати дефіцит бюджету. Зазначені проблеми призвели до зростання державного боргу – до 90% ВВП.
  • Підприємницький клімат у Франції також погіршився. Французькі фірми страждають від жорстких заходів регулювання на ринку праці і товарів, високих податків і необхідності виплачувати найбільші в Європі соціальні відрахування. Тому сьогодні поява нових компаній у Франції - рідкість. Частка малих і середніх підприємств, які багато в чому визначають економічний ріст країни, тут нижча, ніж у Німеччині, Італії та Великобританії. Понад 10% працездатних громадян і понад 25% молоді не мають роботи. До 2000 р. Франція мала позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, а зараз - дефіцит платіжного балансу.

Висновки.

Перше.Імовірність розвалу єврозони обговорюється вже кілька років, і аналітики відзначають, що він буде супроводжуватися девальвацією нових валют периферійних країн. У такому разі держави-донори на чолі з Німеччиною ризикують зіткнутися із зміцненням своїх валют на 10-30%, що обернеться значними збитками для них через обвал експорту та дефляцію.

Друге. Бельгія, Нідерланди та Фінляндія, значна частина зовнішньої торгівлі яких «транзитна», намагатимуться прив’язати свої валюти до німецької, щоб уникнути надмірної волатильності, і вони теж зміцняться. Однак це підсилить валютні коливання, оскільки люди кинуться переводити свої активи в німецьку валюту, вважаючи, що так вони будуть у більшій безпеці.

Третє. Дослідження свідчать, що валютний ефект може призвести до скорочення ВВП ключових країн на 0,5-2 процентних пунктів на рік в наступні два роки після розпаду валютного союзу. При цьому позитивний ефект від зниження вартості імпорту та збільшення купівельної спроможності населення можуть нівелювати дефляція, зростання безробіття і зниження темпів зростання заробітних плат.

Рис. 1. Групування країн ЄС за рівнем ВВП на жителя та
залежність від нього приросту ВВП та рівня державного боргу до ВВП

Рис. 2. Групування країн єврозони за рівнем ВВП на жителя та
залежність від нього приросту ВВП та рівня державного боргу до ВВП

Повернутися назад до розділу